Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/1270/25

Справа № 345/1270/25 Провадження № 22-ц/4808/1178/25 Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Р. В. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є., за участю секретаря Гудяк Х.М. учасники справи позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2025 року, ухвалене судом у складі судді Гапоненко Р.В. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання виконати умови договору, в с т а н о в и в: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання виконати умови договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 лютого 2024 року між позивачкою та відповідачем було укладено письмовий договір про передачу тварини на утримання. Договір підписано відповідачем та внесено особисті паспортні дані відповідача. 28 січня 2024 року договір було надіслано відповідачу на ознайомлення та передано на утримання відповідачу кошеня. Відповідно до п.3.1.1 вказаного договору позивачка має право здійснювати періодичний контроль за умовами утримання тварини. 17 березня 2024 року здійснювалося відвідування тварини та позивачці стало відомо про намір використання тварини з метою розмноження, що є порушенням п.4.2.6 договору. Крім того, згідно висновків ветеринарів, тварина, яка є предметом договору має проблеми зі здоров`ям та потребує ветеринарного догляду. Відсутність ветеринарного догляду є жорстоким поводженням з твариною. Протягом тривалого часу позивачка здійснювала спроби контакту з відповідачем, зокрема через застосунок вайбер з проханням надати інформацію щодо дотримання пунктів 4.2.6, 4.2.13, 4.2.14, 4.2.15 договору щодо проведеної біостерилізації/кастрації тварини, щодо можливості періодичного контролю зі сторони позивачки. Дані повідомлення отримано відповідачем, але проігноровано. Станом на теперішній час, починаючи з 23 березня 2024 року зв`язок з відповідачем повністю втрачено, що унеможливлює виконання договору. Попередньому утримувачу не відома доля тварини та не надано можливості здійснити періодичний контроль умов утримання тварини, згідно п. 3.1.1 договору. У зв`язку з викладеним просила суд зобов`язати ОСОБА_2 виконати умови договору про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року, укладеного з ОСОБА_1 та надати інформацію та документи що підтверджують надання ветеринарної допомоги та здійснення біостерилізації/кастрацію тварини, яку було передано згідно договору a саме кота метиса Као-мані та надати можливість їй здійснити періодичний контроль за умовами утримання тварини безпосередньо або за дорученням третім особам Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання виконати умови договору відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2025 року та ухвалити у справі нове рішення яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги скаржниця посилається на помилковість висновку суду першої інстанції щодо не укладення між сторонами договору про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року, зазначивши, що 28 січня 2024 року відповідачу було надіслано договір на ознайомлення та передано кошеня. 14 лютого 2024 року сторони підписали договір та було проведено перереєстрацію тварини у системі клініки «Ол Вет». З виписки щодо кошеняти за вказаними ідентифікаційними ознаками станом на дату запиту 22 квітня 2024 року власником зазначається ОСОБА_2 . Датовані 28.10.2023 та 14.02.2024 виписки підтверджують лікування одного і того ж кота, власником якого була спочатку позивачка, потім став відповідач, що підтверджує передачу тварини від позивачки до відповідача і є беззаперечним акцептом. Перебування тварини у відповідача підтверджується також подальшим листуванням у месенджері Viber. Судом першої інстанції помилково трактовано фразу позивачки щодо «упущення» в підписанні договору, оскільки зі змісту листування вбачається, що позивачка мала на увазі несвоєчасне підписання письмового примірника договору, що було її організаційним упущенням. Крім того зазначила, що обговорення в чаті пунктів договору про заборону розмноження доводить, що відповідач був ознайомлений з його змістом і визнавав його існування, що підтверджено його подальшими діями фактичним прийняттям тварини та її переоформленням на себе. Вважає висновок суду щодо неідентифікованого підпису припущенням. Відповідач жодним чином не оспорив факт укладення договору та справжність свого підпису. Підпис є ідентифікованим, оскільки договір містить власноручно внесені відповідачем його паспортні дані, які є інформацією з обмеженим доступом і не могли бути відомі позивачці з будь-яких інших джерел. Скаржниця посилається на вибіркову оцінку доказів судом першої інстанції, що призвело до хибних висновків. Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, на підставі яких може бути ідентифікована тварина, оскільки тварина чітко ідентифікована у договорі про передачу тварини на утримання за кличкою «Біляшик», породою (метис Као-мані), статтю (хлопчик), кольором (білий) та віком. Крім того, у виписці з карти амбулаторного хворого ветеринарної клініки «Ол Вет», яку було отримано за запитом за ідентифікаційними даними тварини та надано інформацію не лише про зміну утримувача на відповідача, але й зміну клички тварини на «Доббі», що додатково підтверджує ідентичність саме тієї тварини, яка є предметом спору. Суд першої інстанції невірно відхилив доводи позивачки щодо ризику жорстокого поводження з твариною, оскільки відповідно до виписок з ветеринарної клініки тварина мала низку діагнозів та потребувала постійного ветеринарного догляду. Відмова відповідача від будь-якого контакту та ненадання інформації про стан здоров`я тварини та забезпечення їй необхідного лікування, всупереч її діагнозам, створює обґрунтований та реальний ризик жорстокого поводження через ненадання ветеринарної допомоги, що є прямим порушенням ст. 10 зазначеного Закону. Зазначає, що судом першої інстанції порушено основоположні принципи цивільного судочинства, зокрема, принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК України та право позивачки на справедливий судовий розгляд передбачений статтею 6 Конвенції, оскільки суд не оцінив критично поведінку відповідача, самостійно висунув припущення на його користь. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено відповідачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направлено ОСОБА_2 08 липня 2025 року. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 липня 2025 року справу призначено до розгляду. У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу в межах її доводів. У судове засідання ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися в установленому законом порядку. Апеляційним судом за місцем реєстрації місця проживання ОСОБА_2 надсилалася судова повістка-повідомлення, яка повернулась на адресу Івано-Франківського апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. З огляду на те що кореспонденція, яка була адресована відповідачу, повернута до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України він є такими, що отримав судову повістку-повідомлення. Подібні правові висновки закріплені в постановах Верховного Суду від 14 лютого 2025 року у справі № 457/913/21 (провадження № 61-5121св24) та від 29 січня 2025 року у справі № 752/5046/22 (провадження № 61-3762св23). З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року містить реквізити сторін, наявний підпис без зазначення анкетних даних особи кому він належить. З скріншоту переписки із мобільного за стосунку Вайбер між сторонами від 02 лютого 2024 року, 05 лютого 2024 року вбачається, що позивачка мала намір укласти договір, однак цього не зробила, і це є її упущення. Суд дійшов висновку, що позивачкою не надано доказів на укладання договору та згоди сторін щодо істотних умов договору Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Частина 6 статті 19 ЦПК України визначає, що малозначними справами зокрема є: 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; Згідно частин першої, другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася в суд із позовними вимогами про зобов`язання відповідача виконати умови договору, тобто з вимогами немайнового характеру. Позов не містить ціну позову. Для віднесення вказаної справи до малозначної суд мав би вирішити питання про визнання такої справи малозначною. Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2025 року відкрито провадження у справі. Суд ухвалив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Норми ЦПК України не містять прямої вказівки про те, що справи немайнового характеру є малозначними, і вони не є автоматично малозначними. Суд першої інстанції в ухвалі від 31 березня 2025 року вказану справу малозначною не визнав, тому вказана справа повинна була розглядатися судом за правилами загального позовного провадження. У пункті 7 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. З урахуванням зазначеного, рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.7 ч.3 ст.376 ЦПК України. Звертаючись в суд із позовною заявою, позивачка у позовній заяві зазначила, що між нею та відповідачем ОСОБА_2 14 лютого 2024 року було укладено письмовий договір про передачу тварини на утримання. Договір підписано відповідачем та внесено особисті паспортні дані відповідача. 28 січня 2024 року договір було надіслано відповідачу на ознайомлення та передано відповідачу на утримання кошеня. Відповідно до п.3.1.1 вказаного договору позивачка має право здійснювати періодичний контроль за умовами утримання тварини. Протягом тривалого часу позивачка здійснювала спроби контакту з відповідачем, зокрема через застосунок вайбер з проханням надати інформацію щодо дотримання пунктів 4.2.6, 4.2.13, 4.2.14, 4.2.15 договору щодо проведеної біорстерилізації/кастрації тварини, щодо можливості періодичного контролю зі сторони позивачки. На підтвердження, викладених обставин до позовної заяви додано копію договору про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року, копію виписки з клініки «ОлВейт» в ід 14 лютого 2024 року , скріншот переписки Вайбер про надсилання договору від 28 січня 2024 року, скріншоти переписки сторін, копію претензії. Досліджуючи надані докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що неможливо встановити, яким чином сторони уклали договір про передачу тварини від 14 лютого 2024 року, та яким чином досягли згоди щодо істотних умов договору, оскільки наданий договір містить підписи, однак наявний підпис без зазначення анкетних даних особи кому він належить та із скріншоту переписки із мобільного за стосунку Вайбер від 02.02.2024 року, 05.02.2024 року позивачкою стверджується, що вона має намір укласти договір, однак це не зробила і це є її упущення. Між тим, суд першої інстанції не перевірив та не з`ясував у сторін щодо наявності судових рішень стосовно укладення (розірвання) договору про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України). Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)). Так, рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2024 року, яке залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, у справі №345/3800/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору про передачу тварини на утримання та повернення тварини попередньому утримувачу, встановлено, що договір про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року містить реквізити сторін, однак наявний один підпис без зазначення анкетних даних особи кому він належить. Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять достатніх та належних доказів, які б підтверджували факт укладання між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору про передачу тварини у письмовій формі, підпис відповідача на договорі відсутній. Позивачка звертаючись з даним позовом просить зобов`язати відповідача ОСОБА_2 виконати умови договору про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року, укладеного між позивачкою та відповідачем. Між тим, рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2024 року, яке набрало законної сили, встановлено, що такий договір між сторонами не було укладено. Колегія суддів вважає, що обставини, які встановлені вказаним судовим рішенням є преюдиційними для цієї справи. Позивачка звертаючись у 2025 році із позовною заявою про зобов`язання відповідача виконати умови договору про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року не зазначила нових обставин про укладання договору про передачу тварини на утримання від 14 лютого 2024 року, а зазначила обставини, які вже були предметом судового розгляду. З урахуванням зазначеного, вимоги позивачки не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не оспорив факт укладання договору та справжність свого підпису на договорі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у позовній заяві позивачкою не наведено будь-яких нових обставин укладання договору від 14 лютого 2024 року та його підписання відповідачем при наявності рішення суду, яке набрало законної сили і яким встановлено, що відповідач вказаний договір не підписував. Додавши до позовної заяви копію договору від 14 лютого 2024 року на якому є два підписи, позивачка не зазначила нових обставин його підписання чи укладання та не вказала нових обставин підписання відповідачем договору. Крім того, позивачкою у суді першої інстанції не було заявлено клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи для підтвердження обставин, на які вона посилалася у позовній заяві. З урахуванням вищезазначеного посилання скаржниці на те, що факт переоформлення тварини у ветеринарній клініці «ОлВет» свідчить про те, що сторони діяли узгоджено на підставі спільної домовленості, оформленої письмово та сторони мали намір створити відповідні правові наслідки, та те, що відповідач не виконує умови договору від 14 лютого 2024 року не заслуговує на увагу. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У пункті 7 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Враховуючи вищевикладене, відповідно до п.1 ч.1 , п.7 ч.376 ЦПК України заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про зобов`язання виконати умови договору. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на те, що апеляційна скарга задоволена частково, судовий збір не підлягає перерозподілу між сторонами, оскільки у задоволенні позовних вимог скаржнику відмовлено. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 задовольнити частково. Заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання виконати умови договору відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 вересня 2025 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: В.А. Девляшевський Є.Є. Мальцева