Постанова Київський апеляційний суд № 753/22241/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 вересня 2025 року м. Київ Справа № 753/22241/23 Провадження: № 22-ц/824/11880/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Літинського Олександра Павловича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Петрової Т. О., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в с т а н о в и в: У грудні 2023 року ТОВ «Євро-реконструкція» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 , у тому числі й до кв. АДРЕСА_2 здійснюється ТОВ «Євро-реконструкція» на підставі ліцензії від 01.06.2012 року №

198. У зазначеній квартирі зареєстрований відповідач, який є споживачем послуг. Письмовий договір про надання послуг відповідач не укладав, однак, він не звільняється від сплати за спожиті житлово-комунальні послуги. Відповідач своєчасно з січня 2016 року не вносив плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплої енергії та з серпня 2017 року за отримані послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01.11.2023 року, яку позивач просив суд стягнути з відповідача, у розмірі 61 222,25 грн, з яких: заборгованість з централізованого опалення - 22 033,92 грн, заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання - 27 422,47 грн, інфляційна складова боргу - 9 202,08 грн, 3% річних - 2 563,78 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року позов ТОВ «Євро-реконструкція» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 44 285,09 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 782,78 грн, 3 % річних у розмірі 302,54 грн та судовий збір у розмірі 2 324,61 грн, а всього на суму 47 695,02 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Літинський О. П. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що правильність та обґрунтованість визначеного судом розміру заборгованості за постачання гарячої води скаржнику не вдалося встановити ні на підставі розрахунку заборгованості, поданого позивачем разом із позовною заявою, ні на підставі розрахунку, доданого до письмових пояснень від 29.01.2025 року, ні з позиції суду, викладеної у рішенні, в якому така позиція взагалі не була належним чином відображена. Звертає увагу на те, що позивачем не надано до суду для ознайомлення копію тексту договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Також позивачем не надано до суду жодних пояснень, доведених відповідними доказами, які б засвідчили достовірність показників спожитих послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за всі періоди. Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу Серенков Д. Ю. в інтересах ТОВ «Євро-Реконструкція» заперечив проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і до квартири АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01.06.2012 року № 198 та відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року, за якими виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності з 01.07.2014 року є об`єкт господарювання з постачання теплової енергії (а.с. 11-19). Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , з 18.08.1992 року зареєстрований ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10). З матеріалів справи вбачається, що проект договору про надання ТОВ «Євро-Реконструкція» послуг централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року № 111(4511). 13.10.2021 р. на офіційному веб-сайті позивача опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання гарячої води, у зв`язку з чим вказані договори вважаються укладеними. Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого позивачем до відповіді на відзив, заборгованість відповідача за період з 12.03.2017 року по 31.10.2023 року складає 16 862,62 грн - заборгованість за послугу з постачання теплової енергії та 27 422,47 грн - заборгованість за послугу з постачання гарячої води, а всього 44 285,09 грн. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зареєстрований та є споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, за період з 12.03.2017 року року своєчасно не вносив плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, в результаті чого утворилась заборгованість в загальному розмірі 44 285,09 грн, що підтверджується долученими позивачем розрахунками заборгованості за вказаний період. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, а також сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за період з 12.03.2017 року по 31.10.2023 року, тобто в межах строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Статтею 1 Закону «Про житлово-комунальні послуги» врегульовано, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорам та інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, які були чинним на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до п. 8 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно з п. 11 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Відповідно до п. 21 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: зокрема, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством. У п. 18 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Хоча у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц. Судом встановлено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , у період, за який виникла заборгованість. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги"», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Таким чином, саме відповідач зобов`язаний належним чином оплачувати надані йому комунальні послуги. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено помилковість наданого позивачем розрахунку заборгованості. Доказів погашення відповідачем заборгованості у повному обсязі або частково, матеріали справи не містять. При цьому, з урахуванням вказаних вище вимог закону та усталеної практики Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що відсутність укладеного із надавачем послуг договору не звільняє ОСОБА_1 від обов`язку оплачувати надані послуги. Поряд з цим, указаний обов`язок виникає у разі отримання споживачем певних послуг. Відтак, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у даній справі. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). На підтвердження надання відповідачу послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання позивач надав суду детальний розрахунок заборгованості з посиланням на розрахункові періоди та застосовані тарифи. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, споживач послуг у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , належним чином не виконував своїх обов`язків з оплати отриманих послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, внаслідок чого станом на 01.11.2023 року виникла заборгованість за послугу з централізованого опалення з січня 2016 року в розмірі 22 033,92 грн та заборгованість за послугу з гарячого водопостачання з серпня 2017 року в розмірі 27 422,47 грн, що разом становить загальну суму заборгованості 49 456,39 грн. Також позивачем надано розрахунок інфляційних витрат та три проценти річних, згідно якого інфляційна складова боргу становить 9 202,08 грн, а три проценти річних, виходячи із суми боргу, становлять 2 563,78 грн. Надані позивачем докази відповідають критеріям належності, допустимості та стосуються предмету доказування у даній справі. В той же час, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, будь-яких доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві, суду не надав, зокрема, але не виключно, контррозрахунку заборгованості. Необхідність пред`явлення контррозрахунку при спростуванні розрахунку заборгованості підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема, в постанові від 02 квітня 2020 року в справі № 757/29813/17-ц Верховний Суд зазначив: «Відповідачем не було надано доказів на спростування наявної заборгованості по сплаті комунальних послуг, а також розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг». Також у справі відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 звертався до ТОВ "Євро-Реконструкція" із клопотанням про припинення надання послуг із централізованого опалення та/чи постачання гарячої води, а також із скаргами щодо ненадання чи неякісного надання цих послуг у спірний період. За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин з надання та отримання житлово-комунальних послуг, а також щодо неналежного виконання ОСОБА_1 обов`язку з оплати отриманих послуг. Також суд обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 625 ЦК України. При цьому, застосувавши положення ст. 257 ЦК України та п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також взявши до уваги заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість підлягає стягненню за період з 12.03.2017 року по 31.10.2023 року, а саме за послугу з постачання теплової енергії - 16 862,62 грн, за послугу з постачання гарячої води - 27 422,47 грн, інфляційна складова боргу - 782,78 грн та три проценти річних - 302,54 грн. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду жодних пояснень, доведених відповідними доказами, які б засвідчили достовірність показників спожитих послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за всі періоди, є необґрунтованими та зводяться до непогодження з наданими розрахунками заборгованості, проте власних розрахунків, які на думку відповідача є правильними, суду надано не було. Встановивши, що ТОВ «Євро-реконструкція» є надавачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та є споживачем даних послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з урахуванням уточненого розрахунку заборгованості, який надано представником позивача разом з відповіддю на відзив. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких підстав апеляційну скаргу адвоката Літинського О. П. в інтересах ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Літинського Олександра Павловича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура