Постанова Київський апеляційний суд № 753/12651/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 753/12651/24 Головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О. Провадження № 22-ц/824/4300/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У червні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтувало тим, що 24 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 864811936 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надавши відповідачу кредит у розмірі 11 500,00 грн на умовах на умовах строковості, зворотності, платності. Однак, ОСОБА_1 свої зобов`язання перед кредитором щодо своєчасного повернення кредиту та нарахованих відсотків не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 40 525,97 грн. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 864811936 від 24 липня 2021 року, що підтверджується додатковими угодами до цього договору і витягом з реєстру прав вимоги № 171 від 01 лютого 2022 року. 30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу № 30/1023-01, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 року. 06 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 06/03/24. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача у загальному розмірі 40 525,97 грн, з яких: 10 936,720 грн - заборгованість по кредиту; 29 589,25 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, що також має своє відображення у розрахунках заборгованості та виписці з особового рахунку. Позивач вказував, що він та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на здійснювали нарахувань заборгованості за кредитним договором, розмір якої після 08 квітня 2022 року залишається незмінним і яка відповідачем не погашена, у зв`язку із чим просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу у розмірі 40 525,97 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 864811936 від 24 липня 2021 року у розмірі 40 525,97 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн, а всього - 47 948,37 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Малиневського П. П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справита неправильного застосування норм матеріального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно встановлено факт укладення відповідачем кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перерахування грошових коштів позичальнику, укладення договорів факторингу та подання усіх необхідних для підтвердження переходу прав вимоги доказів. Сторона відповідача вважає, що ці обставини не доведені наданими позивачем доказами. Наявність у реквізитах кредитного договору даних, які лише частково збігаються з даними відповідача, не можуть стовідсотково свідчити про укладення такого договору саме ним, а не кимось іншим. Позивачем не було надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження того, що відповідач коли-небудь проходив ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі позикодавця, створив там особистий кабінет, отримав пропозицію (оферту) та ознайомився із нею, отримав електронне повідомлення від позикодавця з одноразовим ідентифікатором, використав одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) договору. Також не погоджується із висновком суду про розмір заборгованості відповідача, оскільки позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували цей розмір заборгованості. Наголошує й на тому, що на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» боргові зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 864811936 від 24 липня 2021 року ще не існували, відтак не могли відступатися права кредитора за цим договором. За даних обставин, право вимоги до ОСОБА_1 ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року набуто не було, а тому, відповідно, не могло бути передано надалі за договором факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та за договором факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року позивачу ТОВ «Юніт Капітал». Посилання суду на додаткові угоди, якими щоразу продовжувався строк дії договорів факторингу ніяк не впливає на предмет таких договорів і на дійсність (недійсність) самої вимоги, а свідчить власне лише про продовження строку дії договору. Факт наявності у таких договорах підписів сторін так само апріорі не означає, що вимога є дійсною. Крім того, судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам відповідача щодо відсутності у матеріалах справи доказів оплати за договорами факторингу, що додатково свідчило б про перехід права вимоги до позивача. У відзиві на апеляційну скаргу позивач в особі представника - адвоката Тараненка А. І. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 864811936. Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 11 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Згідно із пунктом 1.3 договору кредитодавець надає перший транш за договором в сумі 11 500,00 грн одразу після укладання договору, який має бути повернуто до 23 серпня 2021 року. Пунктом 1.7 договору визначено, що кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (дисконтний період), а саме до 23 серпня 2021 року. У випадку надання першого траншу не в день укладання договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладання договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором. Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.7 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути подовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду (пункт 1.8 договору). Відповідно до копії платіжного доручення № ae0029e6-8fe7-410e-9e89-72cff1c3ba27 від 24 липня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 11 500,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1, призначення платежу: переказ коштів згідно договору № 864811936 від 24.07.2021, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1, без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer. Згідно із пунктом 1.9 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку, визначеного у пункті 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 580,35 процентів річних, що становить 1,59 % від суми кредиту за кожний день користування ним; за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах пункту 1.8 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою у розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним. У пункті 4.4 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Встановлено, що договір кредитної лінії був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора MNV4MX38, чим підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі та порядку, встановленому кредитним договором. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 864811936від 24 липня 2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 171 від 01 лютого 2022 року. Відповідно до пункту 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно пункту 4.1 договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним реєстром права вимоги. Пунктом 8.2 договору факторингу визначено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1 цього договору та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. 28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди викласти пункт 8.2. договору факторингу в наступній редакції: «8.2. Строк дії цього договору починає перебіг у момент визначений у п. 8.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором». 31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди викласти пункт 8.2 договору факторингу в наступній редакції: «8.2. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього договору та закінчується 31 грудня 2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором». 31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу до 31 грудня 2022 року включно. 30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» був укладений договір факторингу № 30/1023-01, згідно з умовами якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 864811936 від 24 липня 2021 року, що підтверджується реєстром прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 року. 06 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 06/03/24. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 40 525,97 грн, з яких: 10 936,720 грн - заборгованість по кредиту; 29 589,25 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права на звернення до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором № 864811936 від 24 липня 2021 року, а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується, з огляду на наступне. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно із статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом частин третьої, четвертої, шостої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів укладення кредитного договору Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 864811936 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір кредитної лінії підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором № MNV4MX38. Зазначений правочин вчинено відповідно до Закону № 675-VIII та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи не доведено, що відповідач укладав договір кредитної лінії, а наявність одноразового ідентифікатора не доводить його використання саме відповідачем, спростовуються матеріалами справи. Як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, Закон № 675-VIII передбачає, а сторони кредитного договору погодили, що електронний договір укладається за допомогою використання одноразового ідентифікатора. У договорі зазначено усі персональні дані відповідача: дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання позичальника, його номер телефону та електронна адреса, а у заявці на отримання грошових коштів від 24 липня 2021 року також і серія та номер паспорта. Мета даного договору - отримання кредиту на умова строковості, зворотності та платності. Добровільне надання відповідачем усіх необхідних для укладення договору персональних даних свідчить про намір такого укладення, а наявність укладеного кредитного договору свідчить про використання позичальником одноразового ідентифікатора MNV4MX38. Отже, за відсутності вагомих доказів протилежного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що кредитний договір був укладений саме відповідачем. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010). Відповідач у відзиві на позовну заяву не зазначав, що в договорі про відкриття кредитної лінії не вірно зазначено його персональні дані, а тому суд першої інстанції ці заперечення і не оцінював. Такі доводи відповідач навів лише в апеляційній скарзі і вони перевірені колегією суддів. Так, у заявці на отримання грошових коштів в кредит, яка заповнюється позичальником, зазначається його місце проживання та реєстрації. В цій заявці було зазначено місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 . Така ж адреса була зазначена і в кредитному договорі. Відповідно ця адреса була зазначені позивачем і в позовній заяві. На запит суду першої інстанції щодо місця реєстрації ОСОБА_1 . Департамент з питань реєстрації КМДА надав відповідь, що ОСОБА_1 був зареєстрований у АДРЕСА_2 в гуртожитку і вибув з місця проживання за його заявою. Із загальнодоступних джерел суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Київської міської ради від 28 липня 2020 року АДРЕСА_1 було перейменовано на АДРЕСА_1. Отже, наведеним підтверджується, що відповідач був зареєстрований за адресою, зазначеною в договорі про відкриття кредитної лінії, знявся з реєстрації за власним бажанням, а тому його доводи по неправильне зазначення в договорі його персональних даних на доведення того, що договір ним не укладався, спростовуються матеріалами справи. Відтак, наведеними доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції щодо укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору № 864811936 від 24 липня 2021 року не спростовані. Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив такі умови, після чого позикодавець надіслав йому за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_3 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що без здійснення вказаних дій відповідачем договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача. Також відповідачем не надано належних доказів укладення кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення. Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23). Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів перерахування коштів Суд апеляційної інстанції виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19). Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. Позивач надав суду платіжне доручення від 24 липня 2021 року, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий (банківський) рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 11 500,00 грн. (а.с. 31). Листом АТ «Сенс Банк» від 25 квітня 2024 року підтверджено успішне перерахування коштів в зазначеній сумі на карту отримувача № 4102-32хх-хххх-5580 (а.с. 32-34). Суд першої інстанції обґрунтував свій висновок щодо доведеності перерахування коштів на карту позивача № НОМЕР_1. Так, суд правомірно виходив з того, що номер цієї карти був зазначений відповідачем у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 24 липня 2024 року. У платіжному дорученні № ae0029e6-8fe7-410e-9e89-72cff1c3ba27 від 24 липня 2021 року, доданому до позовної заяви, вказано, що платником є ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримувач - ОСОБА_1 , код 3707711470, призначення платежу: переказ коштів згідно договору № 864811936 від 24.07.2021, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1, без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer. Дійсність такого перерахування підтверджено АТ «Сенс Банк» листом-повідомленням № 20265-66-б/б від 25 квітня 2024 року, який є незацікавленою особою у справі, а отже вказаний доказ є достовірним. Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність переходу права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. З матеріалів справи вбачається, що 28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 36-39). Згідно пункту 1.3 договору факторингу право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відповідно до пункту 1.5 договору реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору. Згідно із пунктом 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. За пунктом 8.2 договору строк цього договору закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. 28 листопада 2019 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії цього договору закінчується 31 грудня 2020 року (а.с. 41). 31 грудня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції (а.с. 42-46). Пунктом 1.2 договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Відповідно до пункту 1.3 договору під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.5 договору встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору. Згідно з пунктом 2.1 договору факторингу клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пункту 8.2 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. 31 грудня 2021 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу до 31 грудня 2022 року включно (а.с. 47). 30 жовтня 2023 року представники ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року підписали реєстр вимоги № 1, в якому під № 491 значиться ОСОБА_1 , за яким рахується заборгованість за кредитним договором № 864811936 від 24 липня 2021 року на загальну суму 34 992,09 грн (а.с. 48). Як встановив суд першої інстанції, право вимоги за кредитним договором переходило ще від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором факторингу № 30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» за договором факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 06/03/24 від 06 березня 2024 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договорому загальному розмірі 40 525,97 грн, з яких: 10 936,720 грн- заборгованість по кредиту; 29 589,25 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом (а.с. 66). Колегія суддів не погоджується із доводами сторони відповідача про те, що на момент укладення Договору факторингу від 28 листопада 2018 року боргові зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 липня 2021 року ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором. Укладання договорів факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» та між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договори факторингу були чинними. При цьому, право вимоги по кредитному договору № 864811936 від 24 липня 2021 року було передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Онлайн фінанс», а в подальшому - позивачу ТОВ «Юніт Капітал» на підставі реєстрів, які оформлені належним чином. Відповідно до пункту 1.3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги - це всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Розділом 4 вказаного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги, а саме згідно із пунктом 4.1 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Аналогічні умови зазначено і в договорі факторингу, укладеному між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Відтак, умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки. Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги. Реєстри про передачу права вимоги, наявні у матеріалах справи, є належними доказами щодо передачі відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Щодо посилання відповідача на те, що йому не було направлено і він не отримував повідомлення про відступлення прав вимог Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Тобто, установлений законом порядок заміни кредитора у зобов`язанні без згоди боржника не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Виходячи з природи договорів факторингу, внаслідок укладання договору відступлення права вимоги відбулась лише заміна кредитора у зобов`язанні на відповідача, а саме зобов`язання продовжувало існувати. У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора. Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника. З матеріалів справи вбачається, що позивачем 20 березня 2024 року направлено відповідачу за адресою, вказаною ним при оформленні кредиту, лист про необхідність погашення заборгованості (а.с. 73, 74). Відповідач зазначає, що не отримував жодних повідомлень. Проте, суд першої інстанції вірно виходив з того, що зазначена відповідачем у кредитному договорі адреса є останньою відомою адресою його зареєстрованого місця проживання, а 12 липня 2023 року за власною заявою його було знято з місця реєстрації, відомості про що наявні в матеріалах справи. Відповідачем на підтвердження того, що ним було повідомлено кредитодавця про зміну адреси місця проживання, не наданого жодного доказу. Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність доказів на доведення розміру заборгованості Колегія суддів також не погоджується із доводами відповідача про те, що позивачем не надано доказів на доведення розміру заборгованості, а також щодо здійснено невірне нарахування відсотків. Позивачем надано до позовної заяви детальні розрахунки заборгованості, які були проведені ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» і які містять як суму отриманого кредиту, так і внесені відповідачем оплати, період нарахування і розмір нарахованих відсотків. Дані розрахунки відповідачем у встановлений законом спосіб не спростовані. Доводи відповідача щодо того, що позивач мав надати суду на доведення перерахування коштів на його картковий рахунок первинні бухгалтерські документи, обґрунтовуючи свою позицію практикою Верховного Суду, а саме постановою від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891-15 є неспроможними. Спір у справі № 161/16891-15 існував між ПАТ КБ «ПриватБанк» та опікуном боржника, який визнаний недієздатним, з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. На вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів, оригіналу генеральної угоди, виписки за картковим рахунком, доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача, тоді як представник відповідача заперечував підписання кредитних договорів з банком та здійснення платежів на виконання їх умов. В даній же справі позивач надав докази перерахування коштів на банківську картку з номером, який відповідач зазначив у кредитному договорі, а також часткового виконання відповідачем умов кредитного договору шляхом внесення оплат. Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 зазначено, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17. Крім того, посилання відповідача на те, що позивач мав надати суду виключно виписку з особового рахунку клієнта також є помилковим, оскільки Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а первісний кредитор не є банком України, отже на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються. Щодо розміру нарахованих процентів, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що відповідно до пункту 1.9 кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.9.1. виключно на період строку, визначеного в пункті 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 580,35 процентів річних, що становить 1,59 % від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідач здійснював платежі по сплаті відсотків, тим самим виконував умови, які зазначені в пункті 1.8 договору, а тому йому був продовжений дисконтний період до 09 грудня 2021 року. У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, передбачених пунктом 1.8, почав діяти пункт 1.9.3 договору, відповідно до якого якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому пунктом 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку статті 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за цим договором щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду, є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах пункту 1.8 цього договору. Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду виключно за умови, якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов договору. Відповідно до пункту 1.12.2 кредитного договору з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Враховуючи вищенаведені положення кредитного договору, 09 грудня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало відсотки за дисконтний період по базовій відсотковій ставці і подальші нарахування проходили за ставкою, прописаною в пункті 1.12.2 договору. Відповідно до пункту 4.2 договору строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту, визначеного в пункті 1.7 договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту, передбачених пунктом 1.8. та пунктом 1.12.1 договору. Отже, суд першої інстанції вірно виходив з того, що нарахування процентів відбувалось за ставкою у відповідності до пунктів кредитного договору зазначених вище. Строк дисконтного періоду сплив 09 грудня 2021 року, нарахування відсотків за базовою ставкою відбувалися до 03 березня 2022 року включно, тобто нарахування відбувалися 84 днів, що відповідає умовам кредитного договору, який було узгоджено сторонами. Biдпoвiднo дo витягy з peєcтpy пpaв вимoги № 171 вiд 01 лютого 2022 року дo дoгoвopy фaктopингy № 28/1118-01 вiд 28 листопада 2018 року TOB «Taлioн Плюc» oтpимaлo пpaвo грошової вимoги дo вiдпoвiдaчa нa зaгaльнy cyмy 34 992,09 гpн. Після відступлення права вимоги 01 лютого 2022 року відсотки за користування кредитними коштами продовжували нараховуватись відповідно до пункту 1.12.2 кредитного договору (2,30 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним). Таким чином, можливість продовження дії договору передбачена кредитним договором і залежала виключно від дій самого позивальника. Отже, відсотки за користування кредитом нараховані правомірно, оскільки передбачені умовами договору, а їх розрахунок наданий позивачем. У свою чергу, відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у повному розмірі та в строки, передбачені кредитним договором, зокрема, доказів, що спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості. На думку колегії суддів, відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів. Відтак, ОСОБА_1 не виконано зобов`язань, визначених договором кредитної лінії, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування. Інші твердження апеляційної скарги зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено. Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року у даній справі - без змін. У такому разі розподіл судових витрат відповідача, понесених в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 рокуу даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий С.А. Голуб Судді: Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній