Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/20586/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/20586/24 Перша інстанція: суддя Хом`якова В.В., повний текст судового рішення складено 28.03.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурії О. В. суддів - Вербицької Н. В. Кравченка К. В. розглянувши, в порядку письмового провадження, адміністративну справу за апеляційною скаргою адвоката Остапишеної Валентини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішень та доручення ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ У червні 2024 року Асіфа Маммадова звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі ГУ ДМС України в Одеській області), в якому просила: - скасувати рішення №26 від 14.12.2023 про примусове видворення з України громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ); - скасувати рішення про заборону в`їзду в Україну від 14.12.2023 громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) строком з 14.12.2023 по 14.12.2028; - скасувати доручення про заборону в`їзду в Україну від 14.12.2023 громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) строком з 14.12.2023 по 14.12.2028. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що є громадянкою Азербайджанської Республіки, згідно тимчасового в`їзду проживала в Україні, у місті Одеса. В Україні позивачка проживала в офіційному шлюбі з громадянином України ОСОБА_4 . Посилається на те, що, у зв`язку з воєнною агресією РФ проти України і початком бойових дій, не змогла вчасно звернутися до консульства Республіки Азербайджан за продовженням строку дії закордонного паспорта, а також до міграційних органів та отримати посвідку на проживання для возз`єднання сім`ї на підставі шлюбу. Указує також на те, що її чоловік ОСОБА_4 згідно висновку спеціальної психіатричної МСЕК від 30.03.2009 є інвалідом другої групи пожиттєво та потребує догляду. Позивачка зазначає, що 24.12.2023 її за місцем проживання затримали представники ГУ ДМС України в Одеській області, привезли до приміщення Управління, склали відносно неї протокол та постанову про порушення міграційних правил. Після оформлення низки документів, значення яких позивачка не розуміла, її посадили в автомобіль та привезли на кордон з Молдовою, де передали представникам прикордонної служби України, а потім Молдови. На кордоні їй повідомили, що її примусово видворили з України та заборонили в`їзд строком на 5 років, а прикордонна служба лише виконує доручення міграційної служби. Також під час видворення з України позивачка дізналася (згідно штампу в довідці про повернення), що відносно неї прийнято рішення про примусове видворення №26 від 14.12.2023. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що порушений позивачкою законодавчо установлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового видворення та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення. Далі суд першої інстанції указав, що підставою для прийняття рішення №402 від 14.12.2023 про заборону позивачці в`їзду в Україну строком на 5 років стало те, що відносно неї було прийнято рішення про її примусове видворення внаслідок порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, у тому числі, перебування особи на території України без законних на те підстав, що мало місце у випадку спірних правовідносин. Отже, суд зазначив, що рішення про заборону в`їзду в Україну є похідним від рішення про примусове видворення з України та його прийняття передбачено абзацом третім частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Також суд відзначив, що оскаржуване доручення не містить ознак акту індивідуального характеру, яке може бути оскаржено до адміністративного суду. Відповідне доручення є лише повідомленням на адресу Адміністрації ДПС України про прийняте ГУ ДМС України в Одеській області рішення про заборону громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , в`їзду на територію України. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, адвокат Остапишена В. М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволенні позову. Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, адвокат зазначає, що до моменту видворення з України позивачка 7 років проживала з громадянином України, мали постійне місце проживання, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалася. У зв`язку з воєнною агресією РФ проти України і початком бойових дій, ОСОБА_6 не змогла вчасно звернутися до консульства Республіки Азербайджан за продовженням строку дії закордонного паспорта, а також до міграційних органів та отримати посвідку на проживання для возз`єднання сім`ї на підставі шлюбу. До того ж, адвокат зосереджує увагу на тому, що частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачені випадки за умови настання яких суб`єкт владних повноважень може прийняти рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства. Водночас, під жоден із таких випадків ОСОБА_6 не підпадає. Відповідач, скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та безпідставною, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Відповідач стверджує, що підставою для видворення позивачки стало те, що на території України вона перебуває незаконно. Разом з цим, прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну строком на п`ять років передбачено абзацом 3 частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Дана норма є імперативною та не передбачає виключень. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА 11.12.2023 під час проведення оперативно-профілактичних заходів з виявлення нелегальних мігрантів працівниками ГУ ДМС України в Одеській області виявлено громадянку Азербайджанської Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після чого її було затримано згідно протоколу про адміністративне затримання серії МОД № 000219 відповідно до частини 2 статті 263 КУпАП, з метою встановлення особи та/або з`ясування обставин правопорушення. У результаті проведеної перевірки щодо законності перебування на території України встановлено, що громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 прибула на територію України 29.05.2017, на підставі паспортного документу громадянки Азербайджанської Республіки для виїзду за кордон на її ім`я, № НОМЕР_1 , терміном дії з 27.09.2013 по 23.09.2023, та порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Паспортний документ громадянки Азербайджанської Республіки для виїзду за кордон у особи наявний, строк дії якого сплив 23.09.2023. До того ж, позивачка уклала шлюб 01.08.2017 з громадянином України ОСОБА_4 . 11.12.2023 за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), стосовно громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД № 010625 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 11.12.2023 серії ПН МОД № 010728 позивачка була притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 5100 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП. 12.12.2023 вказане адміністративне стягнення сплачено. ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що громадянка Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 на території України знаходиться незаконно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має. На підставі рішення ГУ ДМС України в Одеській області, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, громадянку Азербайджанської Республіки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поміщено до Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС». 14.12.2023 ГУ ДМС України в Одеській області прийняло рішення № 26 про примусове видворення з України громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ). Дане рішення обґрунтоване тим, що ОСОБА_6 на території України знаходиться незаконно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має. Під час виявлення, паспортний документ громадянки Азербайджанської Республіки для виїзду за кордон у ОСОБА_8 наявний, строк дії якого сплив 23.09.2023. Вона не може бути працевлаштована, та мати законного, постійного джерела доходів згідно чинного законодавства, не зможе забезпечувати власні потреби, через що, з метою отримання грошових коштів, може вчиняти злочини проти власності, чим завдати істотної шкоди охоронюваним інтересам держави та окремих громадян. До того ж, 14.12.2023 ГУ ДМС України в Одеській області прийняло рішення про заборону в`їзду в Україну громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) строком з 14.12.2023 по 14.12.2028 рік. Одночасно з цим, 24.12.2023 ГУ ДМС України в Одеській області дало доручення Адміністрації Державної прикордонної служби України про заборону в`їзду в Україну від 24.12.2023 громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) строком з 14.12.2023 по 14.12.2028 рік. 14.12.2023 ГУ ДМС України в Одеській області виконало рішення №26 та примусово видворила з України ОСОБА_7 . Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів дійшла таких висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Приписами статті 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Ці права також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI). Приписи частин 1-3 статті 3 Закону №3773-VІ, які кореспондують положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Статтею 4 Закону № 3773-VI визначено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України. Частиною 1 статті 9 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Відповідно до частини 16 статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Стаття 30 Закону № 3773-VI регламентує, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього. Відповідно до статті 31 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Отже, аналіз викладених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що ГУ ДМС України в Одеській області має право приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, у разі, зокрема, порушення іноземцем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Як правильно установлено судом першої інстанції, позивачка не є громадянкою України, не подавала документи для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, перебуває в Україні понад встановлений законодавством термін. У зв`язку із її нелегальним становищем, а саме: проживанням в Україні без документів, які дають право на проживання (ураховуючи відсутність посвідки на тимчасове проживання), стосовно позивачки був складений протокол про адміністративне правопорушення, прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП, який вона добровільно сплатила. Відповідно до положень статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. За змістом частини 3 статті 5 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання. Статтею 17 Закону № 3773-VI визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування. За правилами статті 23 Закону № 3773-VI нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону. Сторона позивача не навела ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції наявності поважних причин перебування громадянки Республіки Азербайджан ОСОБА_1 на території України понад встановлений законодавством термін та без належних документів. Позивачка не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстави вважати, що вона підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні. Посилання адвоката у скарзі на те, що його довірителька перебуває у шлюбі з громадянином України та проживала з ним разом на території України, колегія суддів відхиляє, оскільки законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність чоловіка громадянина України не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України. Також слід указати, що частина 8 статті 26 Закону № 3773-VI передбачає, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону). Враховуючи те, що у громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_8 відсутні документи, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України, в силу вимоги частини 8 статті 26 вказаного Закону, примусове повернення до неї не застосовувалося. З огляду на норму даної статті, колегія суддів не приймає відповідний довід апелянта про те, що відносно позивачки не приймалось рішення про примусове повернення, а тому її видворення є незаконним. Також слід погодитись з висновком суду першої інстанції щодо законності спірного рішення про заборону в`їзду позивачці на територію України строком на п`ять років, з огляду на таке. Як було указано вище, абзац 3 частини 1 статті 30 Закону № 3773-VІ передбачає, що іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. ГУ ДМС України в Одеській області зазначає, що наведена вище норма є імперативною та не передбачає виключень. Обставини справи свідчать, що спірне рішення про заборону в`їзду позивачці на територію України обґрунтоване наявністю рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 14.12.2023 № 26 про примусове видворення з України громадянки Азербайджанської Республіки ОСОБА_8 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, колегія суддів вважає, що прийняте суб`єктом владних повноважень рішення про заборону в`їзду позивачки на територію України є законним та обґрунтованим. Є також обґрунтованим рішення суду першої інстанції про те, що доручення ГУ ДМС України в Одеській області про заборону в`їзду в Україну від 14.12.2023 щодо ОСОБА_8 не містить ознак акту індивідуального характеру, яке може бути оскаржене до адміністративного суду. Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. За приписами пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Отже, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка невірно обрала спосіб судового захисту в частині скасування вказаного доручення про заборону в`їзду в Україну щодо ОСОБА_8 , оскільки таке доручення не є індивідуальним актом відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України. Вказане доручення є лише повідомленням на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України про прийняте ГУ ДМС України в Одеській області рішення про заборону громадянці Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду на територію України терміном на 5 років. Підсумовуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом апеляційної інстанції відхиляються. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин, колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Остапишеної Валентини Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко