Постанова 4870 № 907/484/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" вересня 2025 р. Справа №907/484/24 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді Бонк Т.Б., Суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Шатан Т.О., представники сторін: прокурор: Винницька Л.М., позивача: не з`явився, відповідача 1: Радь І.І., відповідача 2: не з`явився, третьої особи: Левицький А.О., розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури від 24.02.2025 №13-1321-25 (вх. суду від 27.02.2025 № 01-05/544/25) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 (повний текст складено 05.02.2025, суддя Л.В. Андрейчук) у справі №907/484/24 за позовом: Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації), м. Ужгород до відповідача 1: Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, смт. Міжгір`я, Закарпатська обл. відповідача 2: Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство «Ліси Міжгірщини» Міжгірської селищної ради, смт. Міжгір`я, Закарпатська обл. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», м. Київ, про витребування земельних ділянок, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції: Хустська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (Закарпатської обласної військової адміністрації) звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство «ЛІСИ МІЖГІРЩИНИ» Міжгірської селищної ради, у якому просила витребувати у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації та користування Комунального підприємства «Спеціалізоване комунальне лісогосподарське підприємство» Ліси Міжгірщини» Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області земельні ділянки лісогосподарського призначення із кадастровими номерами: 2122480600:02:001:0007 (рнонм 2715439521224), 2122482800:03:001:0015 (рнонм 2717302421224), 2122482800:01:005:0017 (рнонм 2717518521224), 2122483300:02:002:0035 (рнонм 2716846421224), 2122482800:03:001:0019 (рнонм 2717349821224), 2122482800:03:001:0021 (рнонм 2717492021224), 2122482800:03:001:0022 (рнонм 2717500421224), 2122483300:02:002:0027 (рнонм 2716835021224), 2122484800:04:001:0028 (рнонм 2715401221224), 2122484800:04:001:0029 (рнонм 2715380021224), 2122483300:02:002:0030 (рнонм 2716745721224), 2122483300:02:002:0031 (рнонм 2716794221224), 2122483300:02:002:0032 (рнонм 2716853721224), 2122483300:02:002:0033 (рнонм 2716816621224), 2122483300:02:002:0037 (рнонм 2716768221224). В обґрунтування позову зазначив, що земельні ділянки віднесені до земель державного лісового фонду, тому державна реєстрація права комунальної власності та реєстрація права постійного користування є незаконною та наявні підстави для витребування земельних ділянок на користь держави. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 у справі № 907/484/24 у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» станом на 01.01.2023 у Міжгірської селищної ради виникало право на інвентаризацію земель, в тому числі земель лісогосподарського призначення, з урахуванням положень Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а саме пункту

24. Суд попередньої інстанції вказав, що позивачем не надано допустимих та належних доказів того, що за ним, чи третьою особою зареєстроване відповідне речове право, тобто право державної власності, чи право постійного користування спірними земельними ділянками, а відповідно відсутнє право на звернення до суду за захистом. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи: Не погодившись з рішенням, Закарпатська обласна прокуратура звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 у справі № 907/484/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю. Прокурор наголошує, що право державної власності на землі лісового фонду регламентовано законодавчо. Зокрема, у відповідності до Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (втратив чинність 01.01.2013) та у новоприйнятому Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012» вказано, що землями державної власності вважаються усі землі розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, віднесених до комунальної власності. Апелянт зазначив, що ДСГП «Ліси України» має намір завершити інвентаризацію спірних земельних ділянок державної власності та виготовити документацію із землеустрою щодо їх відведення у постійне користування відповідно до розпорядження Закарпатської ОВА за № 648 від 10.10.2020 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» та матеріалів лісовпорядкування 2016 року. Прокурор вважає, що належним власником спірних земельних ділянок є держава в особі Закарпатської обласної державної адміністрації, яка не приймала жодних рішень про їх вилучення чи передачу в комунальну власність та в постійне користування комунальному підприємству. Прокурор стверджує, що факт належності спірних земельних ділянок до земель державного лісового фонду та наявності права постійного користування такими Державним підприємством «Верхньогірський лісгосп (на даний час філії «Міжгірське лісове господарство ДСЛП «Ліси України») підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2016 року, що розроблені та оцифровані ВО «Укрдержліспроект» та затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 22.12.2017, погодженим Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА та затвердженим Закарпатським управлінням лісового та мисливського господарства. Інші учасники справи відзиву на апеляційну скаргу не подали. Рух справи в суді апеляційної інстанції: Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2025 справу № 907/484/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Якімець Г.Г. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури від 24.02.2025 №13-1321-25 (вх. суду від 27.02.2025 № 01-05/544/25) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 у справі №907/484/24. Процесуальний хід розгляду справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судового засідання. Зокрема, ухвалою суду від 19.08.2025 відкладено судове засідання на 02.09.2025. У судовому засіданні 02.09.2025 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, третя особа погодилась з правовою позицією апелянта, відповідач 1 заперечив доводи апеляційної скарги, сторони надали суду пояснення. Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, явки уповноважених представників не забезпечили. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи. Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини. Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що: Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 23.05.2016 № 254 «Про передавання лісових ділянок для ведення лісового господарства, охорони лісів, використання та відтворення лісових ресурсів» землі лісового призначення передано у користування Державному підприємству «Верхньогірське лісове господарство» (копія додається) у зв`язку з ліквідацією Державного підприємства Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств, відокремлених підрозділом якого була філія «Міжгірське лісове господарство». Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 21.10.2021 № 675 припинено Державне підприємство «Верхньогірське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного підприємства «Міжгірське лісове господарство». Розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації від 10.10.2022 №648 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», державному підприємству «Міжгірське лісове господарство» надано дозвіл на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення загальною орієнтовною площею 14000 га, що розташовані за межами населеного пункту на території Пилипецької та Міжгірської територіальних громад Хустського району Закарпатської області. На виконання вищевказаного розпорядження Закарпатської обласної військової адміністрації від 10.10.2022 №648 ДП «Міжгірське ЛМГ» (філія «Міжгірське ЛГ) замовлено послуги щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення та укладено відповідний договір з ТОВ «ВВОСС». Однак, ТОВ «ВВОСС» в процесі здійснення інвентаризації отримано ряд рішень державних кадастрових реєстраторів про відмову в реєстрації земельних ділянок, що й стало підставою для звернення ДСГП «Ліси України» в особі філії «Міжгірське ЛГ» зі скаргою до Міністерства юстиції України з проханням проведення правомірності дій державних реєстраторів та скасування рішення, прийняті державними реєстраторами, в тому числі Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської області, яка була задоволена. В той же час, Міжгірською селищною радою 05.01.2023 було прийнято рішення №1026 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», яке є розпорядчим документом стосовно інвентаризації земель лісогосподарського призначення, які перебувають в комунальній власності. На момент прийняття Міжгірською селищною радою рішення №1026 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель», а саме з 01.01.2023 діяла норма Закону України №1423-IX від 28.04.2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який набрав чинності 27.05.2021. Розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України було доповнено пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання ним чинності землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради. Особи, які отримали дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зазначені у підпункті "е" цього пункту, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не можуть бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду таке. Частинами 1, 3 ст.4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України). Слід зазначити, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Порушення інтересів держави у спірному випадку на думку прокурора полягає у протиправному вилученні земель лісогосподарського призначення із державної власності. У постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зроблено висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів. Тобто, для здійснення представництва інтересів держави не має значення, з яких причин (об`єктивних чи суб`єктивних) орган державної влади чи орган місцевого самоврядування не здійснив захист державних інтересів. Важливо лише те, що такий захист не здійснено. Аналогічну правову позицію щодо наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 по справі № 905/120/19. Як слідує з матеріалів справи, Хустською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації 31.01.2024 направлено повідомлення за № 07.54-664вих.24 щодо виявлених порушень, на думку прокурора, вимог земельного законодавства, а саме в частині здійснення державної реєстрації за Міжгірською селищною радою права комунальної власності на землі лісогосподарського призначення. Враховуючи те, що Закарпатською обласною державною (військовою) адміністрацією не вжито заходів для самостійного захисту майнових інтересів держави, прокурор правомірно звернувся до суду з позовом. Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 1 ЗК України). Положеннями статті 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 ЛК). Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК). До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (стаття 5 ЛК, стаття 55 ЗК). До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (частина 2 статті 55 ЗК). Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (частина 1 статті 57 ЗК, частина 1 статті 17 ЛК). Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб Приписами ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 04.11.2020 у справі №327/1884/17). У контексті частини третьої статті 16 ЦК України до позовів щодо захисту речових прав на нерухоме майно відноситься, зокрема, віндикаційний про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Згідно із статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Зміст приписів ст. 387 ЦК України свідчить, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення майна з чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Стаття 388 ЦК України встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Звертаючись з позовом у цій справі, прокурор вказав, що факт належності спірних земельних ділянок до земель державного лісового фонду та наявності права постійного користування такими Державним підприємством «Верхньогірський лісгосп (на даний час філії «Міжгірське лісове господарство ДСЛП «Ліси України») підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2016 року, що розроблені та оцифровані ВО «Укрдержліспроект» та затверджені протоколом другої лісовпорядної наради від 22.12.2017, погодженим Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА та затвердженим Закарпатським управлінням лісового та мисливського господарства. Слід зазначити, що приналежність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення не заперечується сторонами у цій справі. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц (провадження № 61-274св18) зазначено, що: «Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України чітко зазначає про два випадки, за наявності яких виникає право постійного користування, чи прирівняне до такого право користування у заявника: 1) це право постійного користування, що підтверджується належним державним актом на постійне користування землями лісогосподарського призначення; 2) це право постійного користування, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування земель лісового фонду, які надані до набрання чинності Земельним кодексом України. Земельний кодекс України набув чинності 01.01.2002 року. В той же час, прокурор вказує, що право постійного користування підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2016 року та розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 23.05.2016 № 254 «Про передавання лісових ділянок для ведення лісового господарства, охорони лісів, використання та відтворення лісових ресурсів», згідно якого у постійне користування ДП «Верхньогірське ЛГ» передано лісові ділянки площею 14444 га, для ведення лісового господарства, охорони лісів, використання та відтворення лісових ресурсів, ведення лісового господарства на яких здійснювала філія «Міжгірське лісове агропромислове господарство» ДП «Закарпатське обласне управління лісового агропромислового господарства». Пунктом 1 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. В подальшому, норми Земельного кодексу передбачали, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України). Проте, матеріали справи не містять допустимих та належних доказів того, що за позивачем, чи третьою особою зареєстроване відповідне речове право, тобто право державної власності чи право постійного користування спірними земельними ділянками. При цьому, і в апеляційній скарзі прокурор вказує, що ДСГП «Ліси України» має намір завершити інвентаризацію спірних земельних ділянок державної власності та виготовити документацію із землеустрою щодо їх відведення у постійне користування. Водночас як правильно зазначено судом першої інстанції Законом України від 05.02.2004 №1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування. У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Так, при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності"). Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками". За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом. Як зазначалось вище, після прийняття Закону №1423-IX було сформульовано подальший принцип розмежування земель державної і комунальної власності з 27.05.2021 та до 01.01.2023. До 1 січня 2023 року зазначені землі та земельні ділянки не могли бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об`єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані. Також підпунктом 20 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" внесено зміни до статті 83 ЗК України, зокрема, частину другу цієї статті доповнено пунктом "в" такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Відтак суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно вказаних вище норм діючого земельного законодавства станом на 01.01.2023 у Міжгірської селищної ради виникало право на інвентаризацію земель, в тому числі земель лісогосподарського призначення, з урахуванням положень Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а саме пункту

24. За результатами проведеної державної інвентаризації земель у 2023 році Міжгірською селищною радою, до Державного земельного кадастру внесено відомості, зокрема про земельні ділянки лісогосподарського призначення, які перебувають в межах земель комунальної власності. Проведення інвентаризації земельних ділянок, що розташовані за межами населених пунктів та віднесення їх до державної форми власності у судовому порядку незаконним не визнавалось. Також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за Міжгірською селищною радою на спірні земельні ділянки. З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор відповідно до ч. 3 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК не надав суду всіх достатніх, належних, достовірних та вірогідних доказів, що підтверджують те, що за позивачем, чи третьою особою зареєстроване право державної власності чи право постійного користування спірними земельними ділянками у передбаченому законом порядку. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України). На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 у справі № 907/484/24 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Судові витрати в суді апеляційної інстанції: Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником. Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури від 24.02.2025 №13-1321-25 (вх. суду від 27.02.2025 № 01-05/544/25) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 30.01.2025 у справі № 907/484/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Повну постанову складено 15.09.2025. Головуючий суддя Т.Б. Бонк суддя С.М. Бойко суддя Г.Г. Якімець