Постанова 4873 № 910/5676/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" вересня 2025 р. Справа№ 910/5676/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Тарасенко К.В. Гончарова С.А. за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В. представники учасників справи у судове засідання 03.09.2025 не з`явилися розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Приол про забезпечення позову у справі № 910/5676/25 (суддя Чебикіна С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Приол до Приватного закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет про стягнення 6 900 000,00 грн. в с т а н о в и в: 05.05.2025 через систему Електронний суд Товариство з обмеженою відповідальністю Приол (далі позивач, заявник, ТОВ Приол, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет (далі відповідач, університет) про стягнення 6 900 000,00 грн. заборгованості з орендної плати за Договором оренди нерухомого майна № 1 від 21.07.2021 року на підставі статей 526, 530, 625, 759, 762 Цивільного кодексу України та статей 180, 189, 216-218, 283-286 Господарського кодексу України. 24.06.2025 через систему Електронний суд року позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Приватному закладу вищої освіти "Міжнародний європейський університет" (03187, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 42; ЄДРПОУ: 42947833) в межах ціни позову. Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що невжиття таких заходів до забезпечення позову, на думку заявника, може утруднити виконання рішення суду в разі задоволення позову, оскільки у відповідача перед позивачем існує значна сума заборгованості у розмірі 6 900 000,00 грн за Договором оренди нерухомого майна № 1 від 21.07.2021 року, а також те, що існують наявні ризики фактичного припинення діяльності відповідача в Україні, що знівелює та унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Крім того, ділова репутація осіб, що фактично здійснюють управління Приватним закладом вищої освіти "Міжнародний європейський університет", є суперечливою та є предметом кримінальних досудових та адміністративних судових проваджень, що дає підстави вважати переконливим доводи позивача щодо необхідності вжити заходи забезпечення позову. Таким чином, посилаючись на вищезазначені обставини заявник стверджує, що існує загроза того, що грошові кошти відповідача, на які можливо б було звернути стягнення у разі задоволення позову можуть зникнути станом на день ухвалення судового рішення у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Приол про забезпечення позову задоволено. З метою забезпечення позову до набрання рішенням у справі законної сили накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, які належать Приватному закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 6 900 000 грн. 00 коп. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Приватний заклад вищої освіти Міжнародний європейський університет звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі Електронний суд 01.07.2025, у якій просив суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі №910/5676/25 та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, така ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/5676/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 апеляційну скаргу Приватного закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі №910/5676/25 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши докази, що підтверджують надсилання копії апеляційної скарги разом з доданими до неї документами позивачу (Товариству з обмеженою відповідальністю Приол) та надати докази, що підтверджують повноваження Беззубця Олександра Леонідовича представляти інтереси Приватного закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет (довіреність, ордер) в суді апеляційної інстанції. 09.07.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від Приватного закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, сформована в системі Електронний суд 08.07.2025, про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено надсилання копії апеляційної скарги разом з доданими до неї документами Товариству з обмеженою відповідальністю Приол та повноваження представника закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет. До вказаної заяви, скаржником додано, як він вважає докази заборгованості позивача за іншими договорами позики, що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Приол та Приватним закладом вищої освіти Міжнародний європейський університет. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі №910/5676/25, справу призначено до розгляду на 03.09.2025. 09.08.2025 через систему Електронний суд від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника ТОВ Приол. При цьому, представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду від 25.06.2025 про забезпечення позову залишити без змін. 03.09.2025 через систему Електронний суд від представника відповідача до суду надійшло клопотання в якому, представник просив відкласти розгляд справи на іншу дату вказавши про те, що не зможе прибути в судове засідання у зв`язку із захворюванням на COVID-19. При цьому, на підтвердження зазначеного будь-які докази не додав, зазначивши, що медичні документи будуть надані суду після закінчення хвороби. У судове засідання 03.09.2025 представники сторін не з`явилися. Представники сторін, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, повідомлялися належним чином. Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє у задоволенні клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник відповідача не надав суду будь-яких доказів на підтвердження захворювання, перебування на лікарняному та втрати працездатності (медичну довідку про відкриття лікарняного чи то результати тесту на захворюванням COVID-19). При цьому, представник апелянта не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Відповідного клопотання не подав. Судом апеляційної інстанції враховано, що представники позивача та відповідача, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників, що не з`явились у судове засідання. Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. При цьому, колегія суду відмовляє у долученні наданих відповідачем додаткових доказів, що додані до заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, оскільки, заборгованість на яку посилається відповідач за договорами позики не відносяться до предмету доказування у даній справи предметом якої є саме стягнення за договором оренди нерухомого майна. До того ж, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів зазначає наступне. Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення, тобто, це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19). Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.11.2021 у справі №344/14718/20). Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України. Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб. У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22). Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині другій статті 136 Господарського процесуального кодексу України. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18). Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту. Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки наводяться у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №910/10598/21, від 28.08.2023 у справі №906/304/23 та інших. Підставою позову в цій справі визначено порушення відповідачем приписів ст. ст. 759, 762 Цивільного кодексу України та договору оренди нерухомого майна №1 від 21.07.2021 щодо своєчасної орендної плати. Предметом позову, з яким позивач звернувся до суду, є стягнення саме заборгованості з орендної плати у розмірі 6 900 000 грн, яка утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за договором оренди нерухомого майна №1 від 21.07.2021. Відтак, колегія суддів вважає, що виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такого висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22, разом з тим, аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 06.12.2023 у справі №917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 15.09.2023 у справі №916/2359/23, від 08.08.2023 у справі №922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 22.04.2024 у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання. У постанові від 08.07.2025 у справі №916/143/24 Верховний Суд зазначив про те, що стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов`язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). В обгрунтування підстав забезпечення позову заявник вказав, що при перевірці контрагента із відкритих джерел, позивачу стало відомо, наступні обставини: - у березні 2021 року анулювали ліцензію на підготовку студентів магістерського рівня за спеціальністю Медицина. Причиною такого рішення Міністерства освіти і науки України стало виявлення неправдивої інформації у документах, які були подані університетом. У цій публікації також розкриваються шахрайські схеми проректора з науково педагогічної роботи та міжнародних зв`язків ПЗВО «МЄУ» Алли Наволокіної у сфері вищої освіти. Наразі ця особа виїхала за кордон з метою ухиляння від кримінального переслідування. - на офіційному сайті ПЗВО «МЄУ» розміщена інформація про перенесення навчальних потужностей до Мальти. - на сайті Національного агентства із забезпечення якості освіти розміщена інформація про ініціювання ПЗВО «МЄУ» акредитації у Німеччині. - на сайті заступник міністра МОН України напряму звинувачує керівництво ПЗВО «МЄУ» у схемах щодо ухилення від мобілізації. - на сайті ПЗВО «МЄУ» розміщено інформацію щодо позапланового припинення діяльності. Наведені обставини на переконання позивача дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Відтак, заявник просив суд накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах суми позову 6 900 000 грн. Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд». З огляду на відсутність протягом тривалого часу будь-яких дій відповідача спрямованих на виконання зобов`язань за Договором оренди нерухомого майна № 1 від 21.07.2021 та ухилення від сплати заборгованості, наявності ризиків позапланового припинення діяльності відповідача на території Україні, враховуючи, що в даній справі заявлено позовні вимоги майнового характеру, а заявник просив суд вжити заходи забезпечення шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову 6 900 000 грн, беручи до уваги ту обставину, що відповідач має можливість у будь-який момент розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, що у майбутньому може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заяви позивача про забезпечення позову та необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову 6 900 000 грн. Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв`язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев`яносто днів після цього (частина 7 статті 145 ГПК України). Колегія суддів дійшла висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а не вжиття заходу забезпечення позову щодо накладення арешту та подальші ймовірні дії відповідача щодо розпорядження грошовими коштами можуть унеможливити ефективний захист порушеного права. Вказані заходи забезпечення позову, за висновком апеляційного суду, є співмірними із предметом позовних вимог. Вжиття заходу забезпечення позову у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору. За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Приол про забезпечення позову. При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. А тому викладені доводи скаржника, як в апеляційній скарзі про існування заборгованості саме позивача перед відповідачем за іншими договорами позики, так і в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги із долученням скаржником, як він вважає доказів заборгованості позивача за договорами позики не можуть бути прийняті судом до уваги, так як не стосується, ані предмету даного спору, ані заяви при вирішенні питання про забезпечення позову. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволені судом заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову 6 900 000 грн, як спосіб забезпечення позову про стягнення саме заборгованості з орендної плати у розмірі 6 900 000 грн, яка утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за договором оренди нерухомого майна №1 від 21.07.2021, жодним чином не порушують інтересів відповідачів та інших осіб, в той же час дозволять уникнути непорозумінь на період вирішення спору і запобігти порушенню прав позивача, є адекватними, пропорційним і пов`язаними з предметом спору. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 про забезпечення позову у справі №910/5676/25 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає. Судовий збір за подання апеляційної скарги у порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного закладу вищої освіти Міжнародний європейський університет на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі №910/5676/25 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі №910/5676/25 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 у справі №910/5676/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено 10.09.2025. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді К.В. Тарасенко С.А. Гончаров