Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/151/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/151/25 Перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л., повний текст судового рішення складено 29.05.2025, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Державної установі «Казанківська виправна колонія (№ 93)» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установі «Казанківська виправна колонія (№ 93)» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошової компенсації у розмірі 30059,31 грн., - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 08 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до Державної установі «Казанківська виправна колонія (№ 93)», в якому просив суд: - визнати протиправними дії Державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)» щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 16.12.2022 включно грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні відпустки за 2020, 2021 та 2022 роки, одноразової грошової допомоги, без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язати Державну установу «Казанківська виправна колонія (№ 93)» здійснити з 29.01.2020 року по 16.12.2022 року включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні відпустки за 2020, 2021 та 2022 роки, одноразової грошової допомоги, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати Державну установу «Казанківська виправна колонія (№ 93)» здійснити ОСОБА_1 новий розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 календарних років служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії Державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)» щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна; - стягнути з Державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 30 059.31 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 01.08.2019 по 16.12.2022 він проходив військову службу в Державній установі «Казанківська виправна колонія (№ 93)». Пізніше йому стало відомо, що під час проходження служби його грошове забезпечення визначалось відповідачем без дотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017. Відтак, на думку позивача, підлягає перерахуванню і виплаті грошове забезпечення, в тому числі його додаткові види, одноразова допомога при звільненні окладу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Також, позивач зазначає, що йому протиправно не виплачено при звільненні компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 30059,31 грн. Зазначену компенсацію позивач просить стягнути з відповідача. Представник відповідача, Державної установі «Казанківська виправна колонія (№ 93)», правом надання відзиву не скористався. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Казанківська виправна колонія (№93)» - задоволений частково. Визнано протиправними дії Державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)» щодо обчислення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 16.12.2022 включно грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні відпустки за 2020, 2021 та 2022 роки, одноразової грошової допомоги, без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов`язано Державну установу «Казанківська виправна колонія (№ 93)» здійснити з 29.01.2020 по 16.12.2022 включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні відпустки за 2020, 2021 та 2022 роки, одноразової грошової допомоги, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Державну установу «Казанківська виправна колонія (№ 93)» здійснити ОСОБА_1 новий розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 календарних років служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Державна установа «Казанківська виправна колонія (№ 93)» подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Позивач проходив військову службу у Державній установі «Казанківська виправна колонія (№93)» з 01.08.2019 по 16.12.2022, що підтверджується відомостями послужного списку, що міститься в матеріалах справи. Відповідно до наказу відповідача №м 442о\с-22 від 16.12.2022 позивача звільнено з органів Державної кримінально-виконавчої служби України. Цим наказом визначено виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні виходячи з вислуги 25 років, компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2019-2022 роки. Довідкою № 93/9-472 від 27.12.2024 відповідач підтвердив, що посадовий оклад позивача за період з 18.02.2020 по день звільнення розрахований , виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 року в розмірі 1762,00 грн. В матеріалах справи є довідки про грошове забезпечення позивача за період з січня 2020 року по грудень 2022. З довідки про грошове забезпечення за період з 01.01.2022 по 16.12.2022 вбачається, що в грудні 2022 року позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 461002,50 грн, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 165960,97 грн. Позивачем додано до матеріалів справи довідку № 4/2022 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 30059,31 грн. Відповідач надав суду платіжну інструкцію № 388 від 08.04.2025, за якою ОСОБА_1 перераховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 28556,34 грн. Позивач вважає, що його грошове забезпечення в період з 29.01.2020 по 16.12.2022 розраховувалось і виплачувалось відповідачем невірно, не виплачена компенсація за речове майно, що стало підставою для звернення до суду. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII). Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону № 2232-XII). Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту. Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Приписами статті 2 Закону № 2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з приписами до частини третьої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому. Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 103 (далі Постанова № 103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року. Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №

103. Наведене свідчить, що, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі -Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704. Таким чином, враховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 19.10.2022 та від 15.06.2023 у справах №400/6214/21 та №380/13603/21 відповідно. Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Так, статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX, «установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 102 грн., 2 270,00 грн., 2 481 грн. відповідно. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у період з 29.01.2020 по 16.12.2022 включно грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 відповідно. Враховуючи наведене в сукупності, апеляційний суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача у спірний період такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно. Відповідно до п.2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Отже, виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових, грошової допомоги при звільнені питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Колегія суддів звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення. Судом встановлено, що відповідачем грошове забезпечення та додаткові виплати позивачу розраховувались та виплачувались виходячи із розміру прожиткового мінімуму встановленого станом на 01.01.2018 в спірний період, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності дій та бездіяльності відповідача у спірних відносинах. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Державної установи «Казанківська виправна колонія (№ 93)» - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко