Постанова 4803 № 216/365/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8/25 Справа № 216/365/19 Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Пищиди М.М., при секретарі - Травкіній В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року у складі судді Кузнецова Р.О. у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про виселення, - В С Т А Н О В И Л А: У січні 2019 року ОСОБА_5 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі договору про відступання права вимоги від 26 вересня 2016 року вона набула право вимоги за іпотечним договором, укладеним між Акціонерним комерційним банком «Форум» (надалі АКБ «Форум») та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , а саме нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала останнім на праві спільної сумісної власності. 13 січня 2017 року від її імені, як нового кредитора та іпотекодержателя, на адресу боржника ОСОБА_2 та майнових поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було направлено лист-вимогу про усунення порушень. 18 лютого 2017 року вона отримала свідоцтво, яке є правовстановлюючим документом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 06 березня 2017 року спірна квартира зареєстрована на її ім`я у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач зазначає, що реєстрація та проживання відповідачів у вказаній порушує її права як власника, оскільки вона не має змоги проживати в цій квартирі, відповідачі своїм проживанням і реєстрацією перешкоджають в реалізації права вільного розпорядження власністю. 08 червня 2017 року вона отримала рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу у справі №216/2396/17, яким було визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалено про зняття їх з реєстрації за вказаною адресою. Відділом реєстрації місця проживання громадян виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради було знято з реєстрації усіх прописаних у цій квартирі. Зазначає, що незважаючи на ухвалене судом рішення та втрату реєстрації, відповідачі відмовляються звільнити належну їй квартиру та не дають їй потрапити до приміщення, чим перешкоджають реалізувати своє право вільного користування та розпорядження власністю. У зв`язку з вищевикладеним, вимушена звернутися до суду та просити суд усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та усіх сторонніх осіб із займаного житлового приміщення, а саме з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року позов ОСОБА_5 задоволено. Усунено ОСОБА_5 перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 із займаного житлового приміщення, а саме з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю та обґрунтованістю заявленого позову, оскільки позивачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував заявлені вимоги про порушені права як власника майна. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом ухвалено рішення без належного з`ясування істотних обставин справи, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду обставин справи. Вказують, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачі придбали квартиру, яка є предметом іпотеки не за рахунок взятих кредитних коштів, а шляхом приватизації у 2022 році. Також позивачем не зазначено інше постійне жиле приміщення, яке надається відповідачам при їх виселенні, чим проігнорована положення ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір №0193-І, який забезпечує виконання ОСОБА_2 зобов`язань, що випливають з укладеного між останнім та АКБ «Форум» кредитного договору №0193/08/05-ZNv від 26 серпня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язаний повернути кредитні кошти в розмірі 15000,00 доларів США, в строк до 24 серпня 2018 року. Предметом іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 16 жовтня 2002 року органом приватизації Управління житлово-комунального господарства Криворізької міської ради, розпорядження №Ц-205 від 30 вересня 2002 року. Відповідно до договору про відступлення права вимоги №229-Ф від 21 вересня 2016 року ПАТ «Банк Форум» відступило ТОВ ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» право вимоги до боржника на підставі кредитного договору №0193/08/05-ZNv від 26 серпня 2008 року. З договору відступлення права вимоги №293-к від 26 вересня 2016 року та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 26 вересня 2016 року вбачається, що ТОВ ФК «НЕКСТДЖЕН ФІНАНС» відступило ОСОБА_5 право вимоги за іпотечним договором №0193-І, укладеним між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . 13 січня 2017 року ОСОБА_5 заявила свої вимоги до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 передавши останнім лист-вимогу про усунення порушень, та повідомила, що внаслідок припинення сплати щомісячних платежів та плати за користування кредитними коштами у розмірі 14% річних, у останніх існує борг станом на 21 вересня 2016 року, тобто на час передачі всіх прав ОСОБА_5 у розмірі 220721,90 грн., та у разі несплати суми боргу, використає право за умовами іпотечного договору №0193-І, звернувши стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_5 задовольнила свої вимоги шляхом позасудового врегулювання, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та реєстрації за собою права власності на майно. Судом встановлено, що відповідачі не зареєстровані за вищевказаною адресою, відмовляються звільнити належну позивачу квартиру, та не дають потрапити в приміщення, чим перешкоджають реалізувати її право вільного користування та розпорядження власністю. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що будучи новим власником квартири, позивач не надав згоди на проживання в ній відповідачів, що свідчить про вчинення останніми перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання майном. Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на таке. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 391 ЦК Україн власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду. Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів. Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредитку і забезпеченого іпотекою цього житла, в судовому порядку відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22). Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 придбана не за рахунок кредитних коштів, відповідачі проживають у зазначеній квартирі, іншого житла не мають. Позивач, ініціювавши питання про виселення відповідачів із зазначеної квартири, не вказала у позові іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до частини другої статті 109 ЖК України має бути надане особам одночасно з її виселенням. Тому у задоволенні позову про виселення відповідачів належить відмовити з огляду на те, що в іпотеку була передана квартира, яка придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, а набута на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 16 жовтня 2002 року органом приватизації, а тому відсутні підстави для виселення останніх із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла. Разом з тим, судом встановлено, що у зазначеній квартирі були зареєстровані відповідачі, які на підставі заочного рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року були зняти з реєстрації за вказаною адресою. Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 Житлового кодексу України (далі -ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. З аналізу статті 64 ЖК України та статті 405 ЦК України слідує, що члени сім`ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 215/6578/21. Встановивши, що спірна квартира придбана не за рахунок кредитних коштів, відповідачі іпотекодавці були зареєстровані ще до укладення договору іпотеки від 26 серпня 2008 року, проживають в зазначеній квартирі, не мають іншого житла, ставляться до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тобто не втратили бажання користуватися ним у подальшому, на що суд першої інстанції уваги не звернув, колегія суддів приходить до висновку, що виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають. Відповідно до висновків про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладених у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, слід стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4609,20 грн., а саме по 1152,30 грн. кожному. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4609,20 грн., а саме по 1152,30 грн. кожному. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 27 серпня 2025 року Повний текст судового рішення складено 08 вересня 2025 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича М.М. Пищида