Постанова Київський апеляційний суд № 761/46087/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/46087/24 Головуючий у І інстанції Матвєєва Ю.О. Провадження №22-ц/824/9414/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 01 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Костюченка Владислава Костянтиновича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: фізична особа підприємець ОСОБА_3 , про стягнення франшизи та відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок ДТП, ВСТАНОВИВ: У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д.Б. звернувся до суду з даним позовом, який обґрунтований тим, що 07 лютого 2023 року о 11:15 хв. в м. Києві по вул. С. Петлюри, 30, відбулася ДТП за участю транспортного засобу «Suzuki SX-4», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 та транспортного засобу «Pеugeot 301», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 (є власністю Позивача ОСОБА_2 ). У результаті зазначеної ДТП вказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками, відтак позивачеві, як власникові пошкодженого майна, було завдано майнової та моральної шкоди. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 квітня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок якого трапилась зазначена дорожньо-транспортна подія, визнано відповідача. Цивільно-правова відповідальність відповідача як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Suzuki SX-4», р.н. НОМЕР_1 , на момент настання ДТП була застрахована відповідно умов чинного Полісу ОСЦПВВНТЗ № AP/6265291, виданого ПрАТ «СК «Провідна» (франшиза за полісом становить 2 600,00 грн). Керуючись нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач як особа, яка має право на отримання страхового відшкодування за заподіяну їй шкоду, звернулася до страховика за полісом ОСЦПВВНТЗ (ПрАТ «СК «Провідна») та надала усі необхідні документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у тому числі заяву про страхове відшкодування. За результатами розгляду вищевказаної заяви страховиком було здійснено виплату належного страхового відшкодування у розмірі узгодженої між потерпілою особою та страховиком вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, зменшеної з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та за вирахуванням франшизи, що склала 10 003,00 грн. У позові, також, зазначено, що з вини відповідача позивач зазнала також і моральної шкоди, яку за своїми внутрішнім переконанням, з урахуванням принципів розумності і справедливості, оцінила у 10 000,00 грн. Враховуючи вищевикладене, представник ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д.Б. просив стягнути з відповідача на користь позивача франшизу у розмірі 2600,00 грн, моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн та судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 франшизу у розмірі 2 600,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, відшкодування судових витрат на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, а всього - 30 022,40 грн. Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Костюченко В.К. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недотримання судом вимог процесуального законодавства, а саме, всебічності та повноти з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та з застосуванням відповідних норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема в апеляційній скарзі зазначено, що законом не передбачено стягнення франшизи за відсутності оцінки/експертизи завданої шкоди. Вказує на те, що позивач, погодившись на умови договору про врегулювання страхового випадку № 2300389452, відмовилася від будь-яких інших вимог майнового та немайнового характеру та компенсацій інших матеріальних та моральних збитків, пов`язаних з ДТП, яка сталася 07 лютого 2023 року о 11:15 хв. в м. Києві по вул. С. Петлюри, 30,зокрема вимоги щодо стягнення франшизи. Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, в апеляційній скарзі зазначено, що ніяких доказів про те, що у позивачки мали місце «глибокі душевні муки» з приводу пошкодження лако-фарбового покриття автомобіля, який вона передала в експлуатацію іншій особі - суду не надано, а незначене пошкодження лако-фарбового покриття ніяким чином не перешкоджало експлуатації автомобіля. Також, представник ОСОБА_1 - адвокат Костюченко В.К. вказує в апеляційній скарзі на те, що стягнуті судом першої інстанції витрати на правову допомогу є завищеними та не відповідають критеріям реальності. 21 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року залишити без змін. Зокрема у відзиві зазначено, що франшиза в страхуванні цивільно-правової відповідальності становить собою частину загального розміру матеріального збитку, заподіяного потерпілій особі, але на яку зменшується розмір відшкодування і яка підлягає відшкодуванню заподіювачем шкоди. Умовами Договору № 2300389452, між позивачем та ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» було узгоджено не загалом порядок, розмір і спосіб відшкодування завданої шкоди, а лише порядок, спосіб і розмір здійснення власне страхового відшкодування (страхової виплати), а позивач погоджується з відсутністю претензій і вимог лише до страховика щодо стягнення будь-яких сум із нього у межах саме його частини відповідальності. Таким чином, суму франшизи потерпілому має компенсувати страхувальник або інша особа, відповідальна за завдані збитки: оскільки договором (полісом) обов`язкового страхування визначено франшизу, яка не підлягає стягненню зі страховика (ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), вона має бути відшкодована страхувальником або заподіювачем шкоди (ч. 6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у відзиві зазначає, що пошкодження належного позивачеві на праві приватної власності автомобіля в ДТП сталося з вини відповідача, що вчинене у зв`язку з порушенням заподіювачем шкоди ПДР України, яке завдало позивачеві душевних страждань та негативно вплинуло на її моральний стан, як власника пошкодженого автомобіля, саме тому позивач має право на стягнення моральної шкоди. У відзиві, також звернуто увагу на те, що заявлені стороною позивача до розподілу між сторонами витрати на професійну правничу допомогу, цілком відповідають критерію реальності і розумності їх розміру, повністю відповідає заявленому предмету позову, характеру спірних правовідносин навіть з урахуванням ціни позову та є співмірним із наданими послугами з надання професійної правничої допомоги, їх складністю і фактичними затратами часу на їх надання. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 07 лютого 2023 року о 11:15 хв. в м. Києві по вул. С. Петлюри, 30, відбулася ДТП за участю транспортного засобу «Suzuki SX-4», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 та транспортного засобу «Pеugeot 301», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_2 є власником автомобіля «Pеugeot 301», р.н. НОМЕР_2 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . У результаті зазначеної ДТП вказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 квітня 2024 року у справі № 761/6433/23 ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок якого трапилась зазначена дорожньо-транспортна подія, визнано відповідача. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. На виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність відповідача як винної особи за шкоду, заподіяну майну третіх осіб унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу «Suzuki SX-4», р.н. НОМЕР_1 , на момент настання ДТП була застрахована відповідно умов чинного Полісу ОСЦПВВНТЗ № AP/6265291, виданого Приватним акціонерним товариством «СК «Провідна» (франшиза за полісом становить 2 600,00 грн). Позивач зверталася до ПрАТ «СК «Провідна» із повідомленням про ДТП та заявою про страхове відшкодування від 09 лютого 2023 року і листом від 17 лютого 2023 року. За результатами розгляду вищевказаної заяви про страхове відшкодування та інших документів 03 квітня 2023 року на підставі Платіжної інструкції № 015070 страховиком було здійснено виплату на рахунок суб`єкта господарювання-станції технічного обслуговування, що виконує роботи з відновлення автомобіля позивача ремонтом, ФОП ОСОБА_3 (третя особа) належного страхового відшкодування у розмірі, узгодженому між потерпілою особою та страховиком на підставі укладеного Договору від 30 березня 2023 року про врегулювання страхового випадку № 2300389452 за Договором ОСЦПВ № АР/6265291 від 04 квітня 2022 року, що склала 10 003,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір не припиняє деліктне зобов`язання і право позивача на отримання тієї частини відшкодування шкоди, яка відповідно до законодавчих обмежень відшкодовується не страховиком, а заподіювачем шкоди, та не звільняє заподіювача шкоди від виконання свого відповідного обов`язку у межах такого деліктного зобов`язання, тому вимоги позивача про стягнення із відповідача франшизи у розмірі 2 600,00 грн є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у зв`язку з ушкодженням майна позивача внаслідок протиправної поведінки відповідача позивачеві було завдано моральної шкоди. З указаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення з відповідачки невиплаченої страховиком франшизи та відшкодування моральної шкоди. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України). У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац перший пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі також - Закон № 1961-IV)). Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону № 1961-IV). Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»). Франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (частина вісімнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»). Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (п. 12.1 ст. 12 Закону № 1961-IV). Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. З наведених положень випливає, що заподіювач шкоди внаслідок ДТП, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідно до умов договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, має відшкодувати потерпілій особі різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням у разі його недостатності для повного відшкодування такої шкоди, зокрема у разі наявності законодавчих обмежень на відшкодування страховиком шкоди. Одне із таких законодавчих обмежень пов`язане зі встановленням спільно між страховиком та страхувальником при укладанні між ними договору (полісу) обов`язкового страхування франшизи, на яку в силу вимог закону завжди зменшується розмір страхового відшкодування і яка в силу вимог закону не підлягає відшкодуванню страховиком, а має бути компенсована (відшкодована) напряму особою, відповідальною за завдані збитки. Відповідний висновок викладав і Верховний Суд. Так, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 вказала, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). З огляду на зміст цих приписів у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити суму страхового відшкодування за вирахуванням франшизи, якщо сторони її передбачили у відповідному договорі. Суму франшизи потерпілому має компенсувати страхувальник або інша особа, відповідальна за завдані збитки. Оскільки, визначену у договорі франшизу не можна стягнути зі страховика винуватця ДТП, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 розмір франшизи, який установлено полісом ОСЦПВВНТЗ № AP/6265291, виданого ПрАТ «СК «Провідна» у розмірі 2 600,00 грн, оскільки на підставі ст. 1212 ЦК України позивач може стягнути суму франшизи з винуватця ДТП, який безпідставно зберіг ці кошти у себе. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21). Доводи апеляційної скарги про те, що позивач, погодившись на умови договору про врегулювання страхового випадку № 2300389452, відмовилася від будь-яких інших вимог майнового та немайнового характеру та компенсацій інших матеріальних та моральних збитків, пов`язаних з ДТП, яка сталася 07 лютого 2023 року о 11:15 хв. в м. Києві по вул. С. Петлюри, 30,зокрема вимоги щодо стягнення франшизи, є безпідставними та такими, що прямо суперечать вимогам чинного законодавства, а саме п. 36.6 ст. 36 Закону №1961-IV. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що предметом розгляду цієї справи не є відшкодування завданого матеріального збитку, а є стягнення невиплаченої суми в договірних зобов`язаннях, що передбачено відповідним договором та чинним законодавством. Щодо доводів сторона відповідача про неправомірне стягнення з нього на користь позивача моральної шкоди, судова колегія хоче зазначити наступне. Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вказано в п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова Пленуму ВСУ №4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. (п.9 Постанови Пленуму ВСУ №4). Відповідно до частини першої ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. На підтвердження протиправності дій відповідача, з приводу пошкодження автомобіля, що є обов`язковим при з`ясуванні підстав відшкодування заподіяних збитків, позивачем надано суду достатню кількість доказів, яким підтверджується вина відповідача. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Приймаючи до уваги той факт, що дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження майна позивача, що спричинило душевні страждання, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адекватною компенсацію моральної шкоди є сума в розмірі 10000,00 грн, які повинні бути стягнуті на користь позивачки з відповідача. Також, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що витрати на правову допомогу є завищеними, враховуючи наступне. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення у справі «East/ West Allianc Limited проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. З огляду на викладене суд першої інстанції при визначенні розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягав стягненню з відповідача, правильно врахував критерії, що визначені ч. 3 ст.141 ЦПК України, а саме реальність та розумність розміру витрат на правничу професійну допомогу, та зважаючи на доведеність наданих адвокатом послуг, які відображені в акті приймання-передачі, дійшов правильного висновку про витрат на професійну правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги про те, що заявлений стороною позивача розмір судових витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи, відповідно мав би бути зменшений, є безпідставним, оскільки сторона відповідача, заявляючи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не навела належних обґрунтувань вказаному. Визначена судом сума витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, зводяться до переоцінки доказів, а тому підлягають відхиленню. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костюченка Владислава Костянтиновича необхідно залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025року залишити без змін. У такому разі розподіл судових витрат відповідача у вигляді сплаченого судового збору не проводиться згідно зі ст. 141, 382 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костюченка Владислава Костянтиновича залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар