Постанова Сумський апеляційний суд № 592/14914/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2025 року м.Суми Справа №592/14914/24 Номер провадження 22-ц/816/1450/25 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О. з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., у присутності : представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Громова Романа Сергійовича, відповідача - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2025 року у складі судді Шияновської Т.В., ухваленого в м. Суми, повне судове рішення складено 20 лютого 2025 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення богу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, У С Т А Н О В И В : У вересні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Громов Р.С., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, а саме: 30 000 доларів США. В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що 02 жовтня 2023 року ОСОБА_2 отримав від неї позику на вказану суму, яку зобов`язувався повернути до 02 лютого 2024 року. Проте в узгоджений строк позика повернута не була, а вжиті заходи досудового врегулювання спору виявились безрезультатними. Будучи незгодним із первісним позовом, 25 вересня 2024 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, в обґрунтування якого зазначає, що починаючи з 2022 року остання, використовуючи дружні стосунки, неодноразово зверталася до нього з проханнями написати розписки на різні суми на ім`я різних осіб, жодна з яких не супроводжувалась фактичною передачею грошових коштів, та які могли були використані в шахрайських цілях. Жодного доказу на підтвердження факту передачі грошових коштів ОСОБА_1 надано не було. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2025 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000 (тридцять тисяч) доларів США заборгованості за договором позики, оформленого розпискою, від 02 жовтня 2023 року, а також судовий збір в сумі 12 309 (дванадцять тисяч триста дев`ять) грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити в повному обсязі. У доводах апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до увагу версію, викладену стороною позивача щодо обставин написання боргової розписки та передання коштів, які доказами не підтверджено. При цьому, не були на взяті до уваги його доводи про те, що грошові кошти йому не передавалися, а сама розписка була написана в липні 2024 року на прохання позивачки. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку щодо приховування ним частини переписки, так як він вказував на те, що надає лише частину переписки, яку вважав релевантною, тоді як позивачем не було надано будь-якої переписки, на підтвердження своєї позиції. Звертає увагу на суперечливі пояснення сторони позивача з приводу обставин надання коштів в борг, зокрема, в першому судовому засіданні представник повідомив, що кошти були передані 02 жовтня 2023 року в м. Радом, Польща, а в подальшому позивачка спростувала цю позицію представника та повідомила, що кошти надавалися частинами та іншими особами. Наголошує на відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження факту передання йому коштів за складеною 02 жовтня 2023 року розпискою. Крім того, вказує на безпідставність висновків суду про його бездіяльність до моменту подання позовної заяви, адже розписка ним була написана у липні 2024 року виключно на прохання позивача, а отримавши позов ОСОБА_1 він довідався про справжню природу цієї розписки і одразу подав зустрічний позов. Представником ОСОБА_1 - адвокатом Громовим Р.С подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність на обґрунтованість судового рішення, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги просить залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника позивача за первісним позовом, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції вставлено та з матеріалів справи вбачається що 02 жовтня 2023 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики. Факт отримання коштів підтверджується розпискою позичальника, написаною останнім власноруч 02 жовтня 2023 року. Так, з вказаного документу вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 30 000 доларів готівкою та зобов`язується повернути борг протягом 4 місяців, а саме: 02 лютого 2024 року. Оригінал розписки ОСОБА_2 був досліджений судом у судовому засіданні. Станом на дату розгляду справи відповідач грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим має заборгованість перед позивачкою в сумі 30 000 доларів США. Даний факт матеріалами справи не спростовується. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції визнав доведеним факт укладення між сторонами договору позики та факт порушення відповідачем його умов в частині повернення грошових коштів, у зв`язку з чим дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача за зустрічним позовом не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх зустрічних позовних вимог, обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним спірного договору судом не встановлено, та стороною позивача не доведено. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України). Отже, по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України). У цій справі, звертаючись із зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_2 зазначав, що такий договір є недійсним, оскільки фактично коштів за розпискою ОСОБА_1 йому не передавала, а сама розписка датована 02 жовтня 2023 року, ним була складена у липні 2024 року на прохання позивачки для вирішення нею інших судових справ. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 2 статті 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд встановив, що розписка, датована 02 жовтня 2023 року, була складена особисто ОСОБА_2 добровільно без застосування до нього примусу, чого не спростовує і сам відповідач. Належних та допустимих доказів на підтвердження неотримання коштів за договором позики ОСОБА_2 не надав. До того ж, доводи відповідача про те, що кошти за договором позики йому не передавалися, на переконання колегії суддів, спростовуються змістом складеної ним розписки, в якій ОСОБА_2 зазначено, що він отримав в борг 30 000 доларів США. Вжиття дієслова «отримав» у минулому часі підтверджує факт, що написанню розписки передувало отримання грошових коштів боржником. Усупереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним та недостовірним доказом надану відповідачем роздруківку переписки з «Telegram». Питання щодо місця та часу передання грошових коштів не є предметом дослідження в рамках цієї судової справи. Таким чином, суд першої інстанції повно дослідили усі обставини справи, встановив справжню правову природу відносин між сторонами, засвідченими розпискою, та дійшов обґрунтованих висновків про стягнення з відповідача коштів, оскільки зібрані у справі докази в їх сукупності підтверджують укладення договору позики. За встановлених обставин, доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ч.ч. 1 і 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 травня 2025 року відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору в сумі 16224 грн 24 коп. за подання апеляційної скарги на рішення суду до ухвалення судового рішення в цій справі. Враховуючи те, що за результатами апеляційного перегляду рішення суду, не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла до висновку, що з відповідача на користь держави належить стягнути 16224 грн 24 коп. судового збору за апеляційний перегляд рішення суду. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 лютого 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 16224 гривні 24 копійок судового збору за апеляційний перегляд рішення суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 27 серпня 2025 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: В. І. Криворотенко Ю. О. Філонова