Постанова 4852 № 160/10887/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 160/10887/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Марганецької міської ради на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 ( суддя Ільков В.В.) в адміністративній справі №160/10887/25 за позовом Марганецької міської ради до Червоногригорівської селищної ради, Дмитрівської сільської ради про визнання протиправним рішення,- ВСТАНОВИВ: 15.04.2025 Марганецька міська рада звернувся до суду з адміністративним позовом до Дмитрівської сільської ради, Червоногригорівської селищної ради. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вимоги щодо усунення недоліків позовної заяви, викладені в ухвалі суду першої інстанції від 05.05.2025 року, є помилковими, а отже у суду першої інстанції не було законних підстав для повернення позовної заяви, що свідчить про передчасність та незаконність винесення ухвали від 13.05.2025 року про повернення позовної заяви. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Так, матеріалами справи встановлено, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 позовну заяву Марганецької міської ради до Дмитрівської сільської ради, Червоногригорівської селищної ради про визнання протиправними дій, залишено без руху. Вказано про те, що недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання до суду: оригіналу квитанції про сплату судового збору у розмірі 605,60 грн.; повного тексту позовної заяви для суду з зазначенням способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів, відповідно до вимог частини першої статті 5 та п. 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, де в прохальній частині позову має бути відображено які саме протиправні дії (бездіяльність) або рішення суб`єкта владних повноважень були ним вчинені (прийняті) та підлягають оскарженню; докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги; докази направлення позову разом із додатками всім учасникам справи; належним чином засвідчені докази/додатки, які долучено до матеріалів справи. 28.04.2025 на виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про усунення недоліків. До заяви, долучено уточнений позов, у якому позивач просить суд: визнати протиправним та нечинним рішення Дмитрівської сільської ради народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області, правонаступником, якої є Дмитрівська сільська рада та Червоногригорівська селищна рада, від 12.06.1992 Про затвердження проекту формування території Дмитрівської сільської ради народних депутатів. Перевіривши уточнений позов на відповідність вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що уточнений позов подано з порушенням вимог закону. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви Марганецької міської ради до Дмитрівської сільської ради, Червоногригорівської селищної ради про визнання протиправним рішення, з додержанням вимог ст.ст. 121, 169 КАС України. Встановлено позивачу строк - п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви, з доказами направлення всім учасникам справи, в якій привести позовні вимоги відповідно до вимог ст.5 КАС України; доказів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, та які підтверджують обставини порушення прав позивача та залучення належних учасників справи; доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме: всі ксерокопії документів, складених російською мовою, повинні бути складені (переведені) державною мовою, у відповідності до вимог ст.15, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України. Копія ухвали суду скерована позивачеві через підсистему Електронний суд, та отримана позивачем 05.05.2025. Повертаючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 13.05.2025 вимоги суду, викладені в ухвалі від 05.05.2025 та від 17.04.2025, не виконані, недоліки позову не усунені позивачем. Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодексом адміністративного судочинства України, частиною 1 статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до норм частин 2, 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Так, формулювання позовних вимог у відповідності з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України зокрема спрямоване на дотримання розгляду спору у відповідності з обґрунтуваннями позовної заяви та її вимогами, задля належного та ефективного захисту прав особи, яка звернулась до суду. Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Згідно із статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Водночас пунктом 4 частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Відповідно до п.3 ч.1ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.160, 161, 172 цього Кодексу. Так, загальні вимоги до форми та змісту позовної заяви визначено ст.ст.160, 161 КАС України. Відповідно до ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Згідно з частинами 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Пунктом 1 ч. 4 ст. 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Колегія суддів зазначає, що положення 4, 5, 8, 9 ч. 5 ст. 160 КАС України не зобов`язують позивача надавати докази тим обставинам, якими обґрунтовується позов. Для дотримання вимог вказаних норм права є достатнім зазначити про наявність таких доказів, якщо вони існують. При цьому, у разі не доведеності тих обставин, якими обґрунтовувалися заявлені вимоги чи не встановлення судом фактів, які б свідчили про порушення прав позивача у спірних відносин, вказане є підставою для відмови в задоволенні позову, а не для залишення позову без руху чи його повернення. Із цих законодавчих положень випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року справа № 640/7310/19. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. Колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Тобто, визначення предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19, від 29 грудня 2022 року у справі № 580/383/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/17686/19, від 06 березня 2023 року у справі № 160/19144/21, від 25 липня 2024 року у справі № 160/20625/22, постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2024 року справа № 320/14843/23. Відкриття провадження у справі регламентовано нормами 2 розділу ІІ КАС України, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права. належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві. Велика Палата Верховного Суду у справі №320/14843/23 (постанова від 25.01.2024) висловила позицію суть якої полягає в тому, що неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог, не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому. Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції (в разі наявності підстав, визначених нормами КАС України) може провести підготовче судове засідання для з`ясування відповідно до частини другої статті 173 цього Кодексу, зокрема, питань щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів. Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження у справі на підставі уточненої позовної заяви і доданих до неї доказів. Верховний Суд неодноразово вказував, що застосовуючи процесуальні норми суди мають керуватися принципом розумності, відповідно до якого застосування цих норм має бути спрямованим на досягнення легітимної мети, уникаючи надмірного формалізму, що може порушувати право особи на доступ до суду. Вищевказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 580/5209/22. Також Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 звернув увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати, як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29). При цьому Європейський суд з прав людини провів певну лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява № 48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). Проаналізувавши наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, адже

мотивувальна частина позовної заяви дає змогу встановити у чому саме полягає протиправність дій (бездіяльності) відповідача. Таким чином, апеляційний суд уважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, не повною мірою дослідивши всі обставини справи при постановленні оскаржуваної ухвали. За змістом частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене, апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а ухвалу суду про повернення позовної заяви як таку, що постановлена з порушенням вище наведених норм процесуального права, - скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Марганецької міської ради задовольнити. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 в адміністративній справі №160/10887/25 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови виготовлено 22 серпня 2025 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова