Постанова 4857 № 500/1909/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Баб`юк П.М. 25 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1909/25 пров. № А/857/21682/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі № 500/1909/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ : 02.04.2025р ОСОБА_1 звернулася з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просила суд: - визнати протиправними дії щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої грошового забезпечення при звільненні з військової служби на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024р. у справі №500/3546/23 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів; - зобов`язати нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення при звільненні з військової служби на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024р. у справі № 500/3546/23. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.05.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. ч.1 ст.308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Наказом голови Державної прикордонної служби України від 21.02.2023р. № 232-ОС припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за п.п.г п.3 ч.5 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу через сімейні обставини підполковника ОСОБА_1 02.03.2023р. наказом Державної прикордонної служби України № 284-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Головного центру медіакомунікацій Державної прикордонної служби України. Під час проходження військової служби та звільнення ОСОБА_1 перебувала на усіх видах забезпечення в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024р. у справі №500/3546/24, яке залишене без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2024р. позов задоволено. Суд визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2017р. та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 - лютий 2018 року включно без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. Одночасно, суд зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2017 року та щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 - лютий 2018 року включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення. У відповідь на запит позивача від 03.12.2024р. ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 17.12.2024р. повідомив про виконання судового рішення у справі №500/3546/24 шляхом перерахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення. На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024р. у справі №500/3546/23, 31.10.2024р. ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснено виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення на загальну суму 44 650,11 грн., що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК". Однак, довідкою-розрахунком та розрахунково-платіжною відомістю №1498-199 за жовтень 2024 року визначено, що позивачу нараховано до виплати грошове забезпечення у розмірі - 55 465,97 грн. та з нарахованої суми утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 9983,87 грн. та військовий збір у розмірі 831,99 грн. Вважаючи дії суб`єкта владних повноважень в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання сум податку з доходів фізичних осіб на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024р. у справі №500/3546/24 протиправними, позивач звернулася до суду із даним позовом. ч.2 ст.19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В абз.1 п.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (2011-XII) чітко визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004р. затверджений Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005р. №17, далі Порядок №44). Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація). Порядок № 44 містить такі норми: - грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби (п.2); - виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (п.3); - виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (п.4); - грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (п.5). В п.168.5 ст.168 ПК України видно, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009р. № 1115 (далі Положення №1115), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Відповідно до п.292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання. Колегія суддів звертає увагу апелянта на такі висновки Верховного Суду щодо релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин, які викладені в постанові від 25.06.2020р. у справі №825/761/17: "Суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Отже, у відповідача є обов`язок з виплати позивачу грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з одноразової грошової допомоги при звільненні. Оскільки судовим рішенням у справі №825/1656/16, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні, саме дії відповідача мали наслідком несвоєчасної виплати позивачу одноразової грошової допомоги (не в день звільнення і проведення розрахунку). Таким чином, доводи апелянта щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації у зв`язку з тим, що на час виплати одноразової грошової допомоги останній вже втратив статус військовослужбовця, є необґрунтованими, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена одночасно з виплатою грошової допомоги при звільненні та при наявності статусу військовослужбовця. Верховний Суд погодився з висновками суду щодо протиправності дій відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів при проведенні позивачу доплати грошової допомоги при звільненні та наявності підстав для стягнення з Військової частини недоотриманої суми грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при проведенні доплати грошової допомоги при звільненні. Вказане в сукупності дає підстави для висновків, що на відповідача, покладено обов`язок вжити заходів з проведення з позивачем повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків особового складу. Суд апеляційної інстанції наголошує, що в даній справі, суб`єкт владних повноважень в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 не вжив відповідних заходів щодо повного розрахунку з позивачем на час звільнення з військової служби, що підтверджується Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.03.2024р. у справі №500/3546/23. п.168.5 ст.168 ПК України та Положення №1115, визначено, що ОСОБА_1 повинна була отримати грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб під час проходження військової служби не пізніше дня звільнення, разом із виплатою грошового забезпечення у належному розмірі, однак не отримав з вини відповідача. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29). Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі № 500/1909/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель