Постанова 4854 № 420/20747/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/20747/23 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 28.02.2025 року; Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Бітова А.І. Градовського Ю.М. За участю: секретаря Недашковської Я.О. апелянта ОСОБА_1 представника відповідача Казбеков В.Е. перекладач Кузьміна Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №74-23 від 11.05.2023 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянина Нігерії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до органу міграційної служби із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вважає, що його заява відповідає всім критеріям, передбаченим п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», проте міграційною службою безпідставно відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З огляду на те, що рішення органу міграційної служби є неправомірним та необґрунтованим, не враховує загрозу життя або свободи заявника, ризики застосування до заявника катувань, інших видів жорстокого або таких, що принижують гідність, поводженню чи покаранню, позивач вимушений звернутись з цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно матеріалів особової справи позивач під час перебування в країні походження не зазнавав загрози життю, безпеці чи свободі, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Позивач не надав доказів того, що його життю та свободі буде загрожуватиме небезпека, всі доводи позивача не містять конкретних випадків, які б підтверджували таку загрозу щодо нього, а його побоювання ґрунтуються лише на припущеннях. З наведеного суд першої інстанції визначив не доведеним факт тієї обставини, що перебування позивача у країні походження або повернення до країни походження реально загрожує його життю, безпеці чи свободі в країні громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання, а відтак існування реальних умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням законодавства, що регулює спірні правовідносини, і обставинам справи та помилково не враховано, що обґрунтоване побоювання заявника стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому, на підставі принципу гуманізму, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця. В контексті наведеного апелянт зауважує на необґрунтованості не неврахування судом першої інстанції доводів позивача про існування загрози життю та небезпеки, а також про те, що позивача може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Всі твердження заявника підтверджують побоювання позивача у випадку повернення до країни громадянської належності (Нігерії) та не доведеність відповідачем правомірності свого рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У відзиві на апеляційну скаргу Державна міграційна служба України посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування судового рішення. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, 05.10.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС від 11.05.2021 №144-21 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Матеріали особової справи не містять інформації щодо оскарження вищезазначеного рішення органу міграційної служби в судовому порядку. 25.10.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повторно звернувся до ГУДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Звернення позивача за захистом обумовлене побоюваннями існування загрози життю та небезпеки, побоюваннями бути підданим катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню у випадку повернення до країни громадянської належності (Нігерії). Рішенням територіального органу ДМС від 09.11.2022 №219 позивачеві відмовлено в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з рішенням органу міграційної служби, позивач оскаржив таке рішення органу міграційної служби в судовому порядку. Судовим рішенням, яке набрало законної сили в адміністративній справі №420/16399/22, визнано неправомірним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №219 від 09.11.2022р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2022р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, визначеному статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». На виконання вищезазначеного судового рішення Головним управління ДМС в Одеській області видано наказ від 10.02.2023 року №30 про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Державної міграційної служби України від 11.05.2023 року №74-23 відмовлено громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підставою для прийняття вказаного рішення стали висновки органу міграційної служби про відсутність у відношенні позивача умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Не погоджуючись із рішенням відповідача, посилаючись на його необґрунтованість та неправомірність, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI, біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків). За правилами частин 1, 2 статті 9 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Згідно частини 5 статті 10 Закону України від 08.07.2011 року №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Слід враховувати, що відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Відповідно до пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Також, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися, зокрема із публікацій у засобах масової інформації. Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Виходячи з обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Нігерія, місце народження: місто Іво, штату Осун, Південно-Західного регіону (Нігерія), на період виїзду за межі Батьківщини проживав у м. Ошогбо штату Осун (Нігерія). Вперше позивач вибув за межі Нігерії у вересні 2014 року легально та безперешкодно авіарейсом Абуджа (Нігерія) - москва (рф). На території росії позивач перебував протягом 2 років 6 місяців на підставі посвідки на тимчасове проживання, оформленої у зв`язку з навчанням в учбовому закладі рф. У період навчання в рф позивач двічі повертався до Нігерії, де перебував протягом липня - серпня 2015 року та протягом липня - серпня 2016 року (період літніх канікул). Жодних проблем, елементів переслідування чи дискримінації протягом вказаних періодів у Нігерії не виникало. В лютому 2017 року позивач втретє повернувся до Нігерії, де перебував до лютого 2018 року, проживав у м. Ібадан штату Ойо. Жодних проблем протягом вказаного періоду в Нігерії у заявника не виникало. У лютому 2018 року заявник законно та легально вилетів авіарейсом Абуджа (Нігерія) Київ, міжнародний аеропорт «Бориспіль» (Україна), на підставі паспортного документу гр. Ніігерії серії НОМЕР_1 та оформленої багаторазової візи типу «D» серії НОМЕР_2 . На підставі документів з учбового закладу України заявника було документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 (термін дії: 23.04.2018 01.10.2018 року). 17.07.2018 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області розпочато процедуру по скасуванню зазначеної посвідки, підстава: відрахування з учбового закладу освіти, з липня 2018 року заявник перебував в Україні нелегально. За міжнародним захистом позивач почав звертатись з жовтня 2010 року. Згідно протоколів співбесіди та використаної інформації по країні походження, заявник є представником переважаючої етнічної групи Нігерії, не зазнавав переслідування за ознаками раси, національності, громадянства, етнічної належності, за ознаками належності до окремої соціальної групи або політичних переконань. Твердження заявника мають загальний характер, ґрунтуються на підставі використаної деякої ІКП по окремим територіальним одиницям Нігерії, де ані позивач, ані його дружина ніколи не проживали. Істотний елемент щодо заборони шлюбних відносин між мусульманами та християнами належить до непідтвердженого передчуття суб`єктивного характеру. Заявником визначається, що неправдоподібна інформація про переслідування родичів позивача за релігійними ознаками цілеспрямовано доводилась державному органу влади задля введення в оману та пов`язана з відсутністю бажання повертатися в країну громадянської належності. Дослідження ІКП показують, що на території Нігерії унеможливлюється переслідування заявника та його цивільної дружини, членів їхніх родин з боку терористичних структур, будь-яких погроз від зазначених структур заявник та члени його сім`ї не зазнавали, з огляду на розташування цих структур в іншій місцевості та на великій відстані від населених пунктів, до яких мають належність заявник, його члени сім`ї та родичі. Як свідчать обставини справи, заявник, відвідуючи країну громадянської належності, використовував звичайну модель поведінки, не змінював адреси проживання, не зазнавав жодних особистих погроз, не був учасником конфліктів на релігійному підґрунті, не був причетний до насильницьких викрадень, не зазнавав фізичного насилля, погроз життю, обмежень, дискримінації або переслідувань в країні громадянської належності ані з боку родичів, ані з боку релігійного чи іншого угрупування. Заявник користується консульськими послугами, у тому числі з питання оформлення нового паспортного документа від країни своєї громадянської належності, не зазнаючи жодних проблем при зверненні до державних органів влади та отриманні адміністративної послуги. З наведеного слідує й та обставина, що заявник не перебуває в офіційному розшуку та щодо нього не здійснюється судове провадження на території громадянської належності, продовжує користуватися захистом країни походження. Зважаючи на викладене, можливо встановити, що під час проживання в країні своєї громадянської належності (Нігерія), та поза її межами позивач не зазнавав жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Безпідставним є посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Нігерії. Інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом. З наведеного у сукупності підтверджується правильність висновків органу міграційної служби про відсутність існування у заявника серйозних ризиків життю або здоров`ю особи в країні громадянської належності, відсутність ознак щодо можливості застосування до заявника серйозної шкоди у вигляді смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання чи ситуації загальнопоширеного насильства у разі повернення до громадянської належності. В матеріалах особової справи позивача відсутні факти або обставини, які надають підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності йому може бути завдано серйозної шкоди відповідно до поняття визначення такої «серйозної шкоди». Заявник не притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності на території Нігерії, у внутрішньому або міжнародному розшуку не перебуває, особі не загрожує смертна кара, вирок про смертну кару чи будь-яке покарання відповідно до кримінального кодексу країни громадянської належності. В регіоні попереднього постійного проживання особи відсутні відкриті збройні конфлікти, які можуть породжувати ситуації загальнопоширеного насильства. Матеріали особової справи шукача захисту також не містять відомостей щодо ймовірного застосування до нього тортур або інших видів нелюдського поводження. Обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Колегія суддів також враховує, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додатково свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Враховуючи викладене, оскільки під час звернення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач не навів обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про його переслідування, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження тощо, такі обставини не підтверджуються і інформацією по країні громадянської належності заявника, доводи позивача є очевидно не переконливими, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість і правомірність оспорюваного рішення органу міграційної служби та відсутність підстав для його скасування. Повідомлені заявником обставини не створюють підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З огляду на те, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено та підписано 22.08.2025 року. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.І. Бітов Ю.М. Градовський