Постанова 4801 № 152/496/25

Справа № 152/496/25 Провадження № 22-ц/801/1885/2025 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 19 серпня 2025 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Стадника І.М. (судді-доповідача), суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В. розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Країло Степана Васильовича на ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 17 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Войнаровського І.В., у справі №152/496/25 за позовом ОСОБА_2 (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення компенсації вартості частки транспортного засобу, встановив: Короткий зміст вимог та історія справи У квітня 2025 року ОСОБА_2 звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частки транспортного засобу. Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. 22 травня 2025 року до Шаргородського районного суду Вінницької області надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту припинення шлюбних відносин, визнання рухомого майна особистою власністю та поділ майна подружжя. Рішення суду першої інстанції Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 17 липня 2025 року відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви та повернуто її особі, яка подала позов. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 21 липня 2025 року представник позивача за зустрічним позовом - адвокат Країло С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття зустрічної позовної заяви до спільного розгляду із первісним позовом. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що зустрічний позов взаємно пов`язаний з первісним, має однаковий предмет спору та сторони. Задоволення зустрічних позовних вимог виключає задоволення первісного позову і навпаки. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу від позивача за первісним позовом не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 04 серпня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без виклику сторін Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Частиною 2 статті 369 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) п. 6 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки предметом перегляду в суді апеляційної інстанції є ухвала суду першої інстанції про визнання позовної заяви неподаною і її повернення, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Мотиви, з яких суд першої інстанції дійшов висновку, і закон, яким він керувався Приймаючи рішення про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви та її повернення, суд першої інстанції виходив з того, що первісні та зустрічні вимоги обґрунтовані різними підставами, а предмет доказування у кожному випадку є іншим. При цьому суд не вбачав взаємопов`язаності позовів та доцільності їх спільного розгляду, а також можливості виключення задоволення первісного позову у разі задоволення зустрічного. Вважав, що об`єднання вимог за первісним та основним позовами може ускладнити розгляд справи. Позиція апеляційного суду Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскаржувана ухвала вказаним вимогам не відповідає, а колегія суддів з висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Згідно з ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі. Частиною 1 ст. 193 ЦПК України визначено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. У постанові від 20 березня 2019 у справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Конструкція ч. 2 ст. 193 ЦПК вказує на її імперативність, тобто, суд позбавлений широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову; умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин. Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов`язаний з первісним. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. З матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом ОСОБА_2 звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частки транспортного засобу. Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтував тим, що у період шлюбу з відповідачкою ними, як подружжям, був придбаний автомобіль марки KIA CERATO, 2006 р. в., який оформлений на дружину, оскільки він проходить службу в ЗСУ. Водночас, ОСОБА_1 порушила його право на спільне майно, здійснивши перереєстрацію автомобіля на рідну сестру ОСОБА_3 . Вважає, що оскільки вказаний транспортний засіб придбано в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , то він належить їм на праві спільної сумісної власності, а відтак просив стягнути на свою користь частку вартості автомобіля, що складає 95 069 грн. У свою чергу ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 про встановлення факту припинення шлюбних відносин, визнання рухомого майна особистою власністю та поділ майна подружжя, в якому просила: встановити факт припинення шлюбних відносин між нею та відповідачем ОСОБА_2 з січня 2024 року, визнати автомобіль KIA CERATO, 2006 р.в. таким, що перебував в період з 03 травня 2024 року по 27 червня 2024 року в її особистій приватній власності. В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя визнати за нею право власності на: частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; частину земельної ділянки площею 0,25 га; частину земельної ділянки площею 0,4026 га. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що майно, яке підлягає розподілу між подружжям, а це житловий будинок та дві земельні ділянки, було придбано під час шлюбу. Водночас, з січня 2024 року вони із ОСОБА_2 не проживають як подружжя, спільного господарства не вели, не підтримували один одного. Автомобіль KIA CERATO, 2006 р. в. придбаний 03 травня 2024 року, тобто уже після фактичного припинення шлюбних відносин, а тому не може вважатись спільним майном подружжя, а є її особистою власністю. Таким чином, предметом зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є поділ майна подружжя, в тому числі автомобіля щодо якого між сторонами фактично виник спір, пред`явлений останньою на противагу позовних вимог ОСОБА_2 , який при цьому включає вимоги про встановлення факту припинення шлюбних відносин та визнання рухомого майна особистою власністю, з метою подальшого виключення з обсягу майна та поділу між подружжям. Отже первісні та зустрічні позовні вимоги випливають з однакових за своєю правовою природою правовідносин та пов`язані один з одним, і вони є взаємопов`язаними, об`єднання вищевказаних позовів в одне провадження та спільний їх розгляд є не лише допустимим, а й необхідним, оскільки задоволення зустрічного позову, зокрема, в частині встановлення факту припинення шлюбних відносин та визнання рухомого майна (транспортного засобу) особистою власністю позивача, унеможливить задоволення первісних вимог ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частини цього ж транспортного засобу. Висновок суду першої інстанції про те, що задоволення зустрічного позову не доводить відсутність у ОСОБА_2 підстав на задоволення пред`явленого ним позову, а тому ризик ухвалення суперечливих або взаємовиключних рішень в даному випадку відсутній, колегія суддів вважає помилковим, оскільки подання ОСОБА_1 позовної заяви про встановлення факту припинення шлюбних відносин, визнання рухомого майна особистою власністю та поділ майна подружжя у загальному порядку, яка підлягатиме розгляду судом окремо від розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частки транспортного засобу, не сприятиме повному та всебічному з`ясуванню обставин справи, оскільки вимоги вказаних позовів заявлені між тими самими сторонами і з однакових фактичних підстав та обставин, які підлягають доказуванню, а також є похідними для встановлення обсягу спільного майна подружжя, ціни позову та в подальшому встановлення способу поділу спільно нажитого майна. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання. Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21, від 24 жовтня 2024 року в справі № 753/10230/20, від 11 вересня 2024 року в справі № 487/2337/22). До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19). Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а вразі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 23 січня 2024року № 523/14489/15-ц). У постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 757/43362/15 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен здійснити одночасно поділ всього спільного майна подружжя, з урахуванням його вартості, джерела придбання та інших вказаних вище обставин. Лише при вирішенні спору щодо всього спільного майна подружжя судове рішення не буде породжувати стан невизначеності у відносинах сторін і не вимагатиме від них вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту в майбутньому. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, вказано, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц ). При цьому, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. З викладеного вбачається, що обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, їх взаємний зв`язок виникає з однорідності обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем, задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення зустрічної позовної заяви. При цьому у разі невідповідності зустрічної позовної заяви вимогам статей 175 і 177 ЦПК України, до зустрічної позовної заяви застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, Суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Країло Степана Васильовича задовольнити. Ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 17 липня 2025 року скасувати, а справу №152/496/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частки транспортного засобу із зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту припинення шлюбний відносин, визнання рухомого майна особистою власністю та поділ спільного майна подружжя, - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий І.М.Стадник Судді Ю.Б.Войтко І.В.Міхасішин