Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/5057/25

Дата документу 15.08.2025 Справа № 333/5057/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/5057/25 Головуючий у 1-й інстанції: Ходько В.М. Провадження № 22-ц/807/1477/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Трофимової Д.А., суддів: Гончар М.С., Полякова О.З. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей та стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей та стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей та стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку повернуто позивачу. Роз`яснено позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що об`єднання вимог у даному випадку є обґрунтованим та відповідає положенням ст. 188 ЦПК України оскільки: вимоги тісно пов`язані між собою по суті (всі стосуються прав і законних інтересів дітей та сімейного життя сторін); об`єднання сприятиме оперативному, повному та ефективному розгляду справи; поділ вимог на кілька проваджень може призвести до затягування судового процесу та зайвих витрат. Крім того, повернення позову на підставі об`єднання вимог без пропозиції усунути недоліки суперечить завданню цивільного процесу захисту прав та інтересів осіб. Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо повернення заяви позивачеві. Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі оскаржується ухвала про повернення заяви, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей та стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку, в якому просить: розірвати шлюб; визначити місце проживання дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із нею; стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей у розмірі, встановленому законом - 1/3 від усіх доходів до досягнення дітьми 18-річного віку; стягнути з відповідача аліменти на утримання матері - до досягнення молодшою дитиною трирічного віку. Оскаржувана ухвала мотивована тим, що розгляд усіх заявлених вимог в одному провадженні суперечить вимогам цивільного процесуального закону, оскільки підстави для застосування положень ст. 188 ЦПК України не встановлено, а об`єднання таких вимог не тільки суперечить вимогам норм ЦПК України, а і є процесуально недоцільним, тому така позовна заява підлягає поверненню, що не перешкоджає зверненню з позовом повторно, з урахуванням необхідності роз`єднати позовні вимоги в окремі позови (заяви) за предметом спору, сплати судового збору та дотримання інших вимог щодо форми та змісту такої заяви. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими. У пункті 1 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Колегія суддів звертає увагу, що вимоги можуть бути заявлені та розглядатись в межах одного провадження, якщо відповідають вимогам ЦПК і не конфліктують одна з одною. Позивач може об`єднати в одній позовній заяві кілька взаємопов`язаних вимог, якщо вони тісно пов`язані однією правовою підставо або предметом, або між ними існує взаємний зв`язок, або сприяє ефективному розгляду справи. Аналогічні справи розглядались у Верховному суді № 570/4629/21 від 08.03.2023 року, № 309/1760/16 від 26.05.2021 року. У цій справ, вимоги стосуються сімейно - правових відносин. Апеляційний суд звертає увагу, що пріоритетним принципом є найкращі інтереси дитини (ст. 3 Конвенції про права дитини). Посилання суду першої інстанції на аналогічні правові висновки щодо об`єднання вимог в одному позові є помилковими, оскільки стосуються інших правовідносин. Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не врахував, що між заявленими ОСОБА_1 позовними вимогами існує взаємний зв`язок, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення позовної заяви, чим обмежив позивача у здійсненні права на звернення з позовом до суду, оскільки об`єднання позовних вимог у цій справі допускається. Вказане призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. З огляду на те, що предметом оскарження є ухвала суду про повернення позовної заяви, судові витрати підлягають відшкодуванню на підставі ст. 119 ЦПК України за результатами розгляду справи по суті, тому апеляційним судом розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст. 259, 367-369, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2025 року у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 15 серпня 2025 року. Головуючий Д.А.Трофимова Судді: М.С. Гончар О.З. Поляков