Постанова Київський апеляційний суд № 362/2087/25

П ОС ТА НО ВА І МЕ НЕ М У К РА ЇН И 13 серпня 2025 року місто Київ Справа № 362/2087/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11730/2025 Резолютивна частина постанови оголошена 13 серпня 2025 року Повний текст постанови складено 14 серпня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Желепи В.В. сторони: скаржник- ОСОБА_1 заінтересована особа державний виконавець Васильківського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лось Вікторія Олександрівна, боржник - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 20225 року, постановлену у складі судді Кравченко Л.М., - В С Т А Н О В И В : У березні 2025 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця, в якій він просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити (продовжити) строк звернення до суду із скаргою; скасувати постанову державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - ВДВС) Лось Вікторії Олександрівни від 17.10.2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1. Скаргу обґрунтовував тим, що 21 березня 2025 року він як стягувач, отримав від ВДВС листа, що містив інформацію про те, що 17 жовтня 2024 року виконавче провадження № НОМЕР_1 було закінчено. З метою захисту свого права, на відновлення якого спрямоване рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01.08.2022 р. у справі № 362/1350/20 залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.06.2024 року, за якими зобов`язано ОСОБА_2 привести належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га кадастровий номер 3221484000:06:012:0004 для ведення особистого селянського господарства на території Крушинської сільської ради Васильківського району, у первинний, придатний для використання за цільовим призначенням стан та, за рахунок власних грошових коштів знести електроопори, насипаний земляний вал і демонтувати ґрунтову автодорогу. Оскільки боржником рішення суду не виконано, а державним виконавцем не вжито заходів для примусового виконання такого рішення, вважає винесення постанови незаконним, а дії державного виконавця - неправомірними. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа: державний виконавець Васильківського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лось В.О., ОСОБА_2 на постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Не погоджуючись з постановленою ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що дії державного виконавця були прийняті або вчинені відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Дійшовши висновку про те, що постанова державного виконавця від 17 жовтня 2024 року винесена з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції не врахував змісту абзацу 1 частини третьої статті 63 цього Закону, яким не передбачено закінчення виконавчого провадження у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без у часті боржника, не мотивував свого висновку про неможливість виконання судового рішення без участі боржника, не звернув увагу на те, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які підтверджували б факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги. Крім, того, апелянт звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та ухвали першої інстанції про відмову в скасуванні цієї постанови - рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги. Державний виконавець Васильківського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - ВДВС) Лось В.О. та боржник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суд приходить до наступних висновків. Відповідно до положень статті 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду. Судом першої інстанції не було вирішено питання про поновлення строку на подання скарги, яке було заявлено одночасно зі скаргою, що свідчить про порушення судом першої інстанції при розгляді даної справи норм процесуального права. Як вбачається зі змісту поданої заяви, постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № № НОМЕР_1 від 17 жовтня 2025 року була направлена стягувачу поштовим зв`язком, та отримана ОСОБА_1 21 березня 2025 р.. З огляду на те, що стягувач дізнався про винесення оскаржуваної постанови лише 21 березня 2025 року, колегія суддів дійшла висновку про можливість поновлення строку звернення зі скаргою, який було пропущено з поважних причин. Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Шмалько проти України»). Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Відповідно до ч.1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Судом встановлено, що 07 липня 2022 року Васильківським міськрайонним судом Київської області у справі №2/362/276/22 видано виконавчий лист про зобов`язання ОСОБА_2 привести належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 3221484000:06:012:0004, для ведення особистого селянського господарства на території Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області у первинний, придатний для використання за цільовим призначенням стан та за рахунок власних коштів знести електроопори, насипаний земляний вал, демонтувати ґрунтову дорогу. Постановою державного виконавця Васильківського ВДВС від 21 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. 28 листопада 2022 року державним виконавцем складено акт про невиконання боржником рішення суду та винесено постанову про накладення штрафу. 01 березня 2023 року державним виконавцем складено акт про невиконання боржником рішення суду та винесено постанову про накладення штрафу за повторне невиконання рішення суду. 24 березня 2023 року за вих. № 20566, 20570, 20572, 20579 виконавцем складено вимоги стягувачу та боржнику з`явитись 03.05.2023 р. за адресою земельна ділянка площею 2,0 га кадастровий номер 3221484000:06:012:0004 с. Крушинка для перевірки виконання рішення, а також з метою належного фактичного, повного виконання рішення суду залучити Крушинську сільську раду та Фастівський РУП НП в Київській області. 27 травня 2023 року за заявою стягувача до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження № 12023111140000479 за ч. 1 ст. 382 КК України, про що було повідомлено державного виконавця запитом старшого слідчого СВ відділу поліції № 1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області вих. № 6998/109/1601/02 від 27.07.2023 року. 12 лютого 2024 року державним виконавцем винесено постанову про зупинення ВП № НОМЕР_1. 29 липня 2024 року постановою державного виконавця поновлено вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1. 14 жовтня 2024 року актом державного виконавця встановлено невиконання боржником рішення суду. 17 жовтня 2024 року державним виконавцем складено подання до відділу поліції № 1 Обухівського ГУНП в Київській області про вчинення боржником злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Постановою державного виконавця від 17 жовтня 2024 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі п. 11 ч.1 ст.39, ст.40, п. 2 ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд. З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна дійти висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливе лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: - накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); - накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); - звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону. Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження. Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 грудня 2021 року у справі №520/6495/2020, від 19 січня 2022 року у справі №179/110/21. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа. За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання. Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду. Вирішуючи питання про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усіх передбачених законом заходів у межах встановлених повноважень. Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - з заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22). Разом із цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства. Закінчення виконавчого провадження державний виконавець мотивував вчиненням дій з винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення боржником злочину. Вказані обставини суд першої інстанції вважав достатнім для закінчення виконавчого провадження, оскільки останній здійснив усі належні заходи, в межах наявних у нього повноважень для повного і своєчасного виконання судового рішення. Водночас колегія суддів вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. Відповідно, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 554/10283/18. Окрім цього, як відомо з установлених обставин справи, зазначене судове рішення не виконано, отже, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого ухвалив незаконне судові рішення про відмову в задоволенні скарги, що є підставою для його скасування та ухвалення нової постанови. Юридична оцінка обставин справи дає підстави для задоволення вимоги скарги про визнання протиправною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 17 жовтня 2024 року № 69458397, оскільки вона винесена передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення. Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричиняє його відновлення, і в такому разі обов`язок із вчинення дій, спрямованих на примусове виконання рішення, виконавець має в силу закону. Тому додаткове накладення на виконавця обов`язку вчинити дії з відновлення виконавчого провадження, як про це просить заявник, є необґрунтованим, і така вимога задоволенню не підлягає. З огляду на це скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця підлягає частковому задоволенню. Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В ; Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2025 року скасувати. Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лось Вікторії Олександрівни від 17 жовтня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна