Постанова 4852 № 160/23510/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 160/23510/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №160/23510/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , третя особа Міністерство оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , третя особа Міністерство оборони України, в якій позивач просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.05.2024 року про призупинення військової служби молодшого лейтенанта ОСОБА_1 та виключення зі списків особового складу; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.05.2024 року та прийняти рішення стосовно звільнення ОСОБА_1 з військової служби і виключення зі списків особового складу з посади командира окремого кулеметного взводу НОМЕР_4 батальйону НОМЕР_5 окремої механізованої бригади або з рівнозначної посади, з проведенням всіх належних йому розрахунків при звільненні. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №160/23510/24 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, що зарахування ОСОБА_1 в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 було здійснено наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 07.03.2024 року №23 у відповідності до вимог підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі). Підставою для видачі зазначеного наказу був план переміщення командира військової частини НОМЕР_2 від 04.03.2024 року №1538 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.02.2024 №45, відповідно, до якого ОСОБА_1 не прибув з лікування та з 15.02.2024 року був знятий з усіх видів забезпечення. Згідно п.10 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №45 від 14.02.2024 року встановлено факт відсутності на військовій службі без поважних причин з 14 лютого 2024 року молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , знято з виплати грошового забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням військової частини, з 14 лютого 2024 року призупинено обчислення вислуги років. Згідно пункту 30 наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 23.05.2024 року №17 ОСОБА_1 , який перебував в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 та утримувався на всіх видах забезпечення та у списках військової частини НОМЕР_2 було призупинено військову службу з 29.04.2024 року у зв`язку з надходження до військової частини НОМЕР_3 відповідного клопотання командира військової частини НОМЕР_2 від 09.05.2024 №4250 з доданим до нього витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно відкриття кримінального провадження за ч.4 ст. 408 КК України відносно ОСОБА_1 . В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до п.32 наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №17 від 23.05.2024 року молодшому лейтенанту ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира НОМЕР_6 армійського корпусу Сухопутних військ збройних Сил України (в/ч НОМЕР_3 ) та утримується на усіх видах забезпечення та у списках особового складу НОМЕР_5 окремої механізованої Інгулецької бригади НОМЕР_6 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України, колишньому командиру кулеметного взводу НОМЕР_4 механізованого батальйону НОМЕР_5 окремої механізованої Інгулецької бригади НОМЕР_6 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України призупинено військову службу з 29 квітня 2024 року. Підстава: самовільно залишив військову частину 14 лютого 2024 року, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 29.04.2024 № 62024170020002820. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №17 від 23.05.2024 року (у зв`язку з надходженням відповідного клопотання командира військової частини НОМЕР_2 від 09.05.2024 №4250), командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ (по стройовій частині) № 145 від 24.05.2024, пунктом 2.1. якого молодшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 29 квітня 2024 року, знято з усіх видів забезпечення військової частини 29 квітня 2024 року. Так, згідно матеріалів справи, позивач вказує про те, що з 22.01.2024 року по 12.02.2024 року він проходив лікування в КНП «Чугуївська центральна лікарня ім. М.І. Кононенка». Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) лікування) № 492, виданої КНП «Чугуївська центральна лікарня ім. М.І. Кононенка», військовослужбовцю ОСОБА_1 рекомендовано: амбулаторний нагляд військового медика частини, обмеження фізичних навантажень на 10 діб, ранселекс та но-шпа по 1 пігулці двічі на добу 5 днів. 16 лютого 2024 року позивач отримав консультацію у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь», у відділенні загальної та онкологічної колопроктології, де йому було рекомендовано отримати направлення на оперативне лікування в умовах НВМКЦ «ГВКГ» за підписом командира частини (начальника РТЦК та СП) для госпіталізації 19.02.2024 року. Після цього, позивач фактично самостійно проходив реабілітацію та займався збором та підготовкою документів для звільнення, наслідком чого була подача рапорту командиру військової частини НОМЕР_1 від 17 травня 2024 року. При цьому, судом першої інстанції було зазначено про те, що належним чином, у передбачений законом спосіб, позивачем рапорт до ВЧ так подано і не було. З 04.03.2024 року по 13.03.2024 року ОСОБА_1 проходив курс лікування у Саднівській амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Не отримавши рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення з лав Збройних сил України, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. В силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі також Закон №2232-ХІІ). Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Згідно з ч.1, ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається: 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє дотепер. Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII. Відповідно до пп.б п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Відповідно до абз.2 п.12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно з п.2 п.225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Відповідно до п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Відповідно до пункту 1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: 1) Подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16): на військовослужбовців крім тих, які проходять базову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби. Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п.3 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: за станом здоров`я подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; висновок (постанова) військово-лікарської комісії або копія акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою первинної облікової документації № 157/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 30 липня 2012 року № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 року за № 1509/21821, або копія посвідчення особи з інвалідністю, або копія пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або копію довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 21 вересня 2015 року № 946, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2015 року за № 1198/27643 (у разі звільнення з військової служби за підставами, передбаченими абзацом третім підпункту «б» пункту 2 частини четвертої або абзацом третім підпункту «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - за наявності інвалідності); копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут). Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Статуту). Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, з метою впорядкування та належної організації роботи з рапортами військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, наказом Міністерства оборони від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України (далі - Порядок №531). Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту. (п.1 розділ І Порядку №531) Пунктом 2 розділу І Порядку №532 передбачено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника). Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. (п.1 розділу ІІ Порядку №531). Розділом III Порядку №531 визначені особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі. У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства. Забороняється: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців. Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту. Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці ЗСУ, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема за станом здоров`я. Військовослужбовець, який бажає звільнитися з військової служби, подає по команді рапорт та документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення зі служби. Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Права посадових осіб щодо звільнення з військової служби та видання наказів по особовому складу про звільнення військовослужбовців у період дії воєнного стану наведені у пп.2 п.225 Положення №1153/2008. Рапорт про звільнення з військової служби подається військовослужбовцем у письмовій формі (паперовій або електронній). Рапорт у паперовій формі може бути направлений засобами поштового зв`язку, а також через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Подання такого рапорту в усній формі не допускається. Рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби реєструється службою діловодства військової частини і передається для попереднього вивчення до служби персоналу та юридичної служби, які повинні вивчити рапорт та підтвердні документи, оцінити законність підстав для звільнення з військової служби. Рішення по суті рапорту (про задоволення рапорту чи відмову у його задоволенні) приймає посадова особа, визначена пп.2 п.225 Положення №1153/2008, зокрема командир бригади, у військовому званні полковника і вище. Рішення по суті рапорту повинно бути прийняте у строк не більше 14 днів з дня подання рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою, містити правову підставу та обґрунтування такого рішення. Звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється наказом по особовому складу, а виключення із списків особового складу військової частини - наказом по стройовій частині, який є похідним від наказу по особовому складу. Для підготовки та видання таких наказів установлена відповідна процедура та передбачені відповідні повноваження командирів. Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи, докази належного повідомлення командира військової частини НОМЕР_7 заявою від 16.05.2023 року, яку було надіслано поштою разом із доказами проходження лікування, в матеріалах справи відсутні, та позивачем такі докази до суду надані не були. Згідно долучених до матеріалів справи доказів, рапортом від 17.05.2024 року, який було надіслано поштою, позивач повідомляв військову частину НОМЕР_1 про те, що бажає звільнитись з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "ґ" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Як вказує позивач, поважною причиною, яка підтверджує факт його відсутності на військовій службі з 12.02.2024 року по 16.02.2024 року є відпустка з сімейних та інших поважних причин, а після 16.02.2024 проходження лікування. Колегія суддів зазначає, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається відпустка за сімейними обставинами із збереженням грошового забезпечення, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше 2-х діб в один кінець (п. 18 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"). Відпустка за сімейними обставинами надається на розсуд командира. Законодавство не містить переліку сімейних обставин та інших поважних причин, за яких цей вид відпустки надається в умовах воєнного стану. Рапорт військовослужбовця, підписаний командиром підрозділу, за підпорядкованістю подається для прийняття рішення командиру військової частини через штаб військової частини. Розрахунок часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, здійснює штаб військової частини з огляду на віддаленість і тривалість проїзд до місця проведення відпустки та у зворотному напрямку за видом транспорту, обраним військовослужбовцем (але не більше двох діб в один кінець), та з урахуванням пропозиції військовослужбовця. У разі проведення відпустки за кордоном час, необхідний для проїзду до місця проведення відпустки та назад, визначається з огляду на вид транспорту, використаного військовослужбовцем, та віддаленість від місця проходження військової служби до державного кордону України в напрямку проведення відпустки. Накази командирів (начальників) військових частин про надання відпусток видаються на підставі рапорту військовослужбовця, розглянутого його прямим начальником (Інструкція з діловодства у Збройних Силах України, затверджена Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31 січня 2024 № 40). Військовослужбовцю, який вибуває у відпустку, видається відпускний квиток встановленого зразка. Після прибуття до місця проведення відпустки військовослужбовці зобов`язані стати на облік, а в разі вибуття - знятися з обліку в порядку, визначеному Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України. Військовослужбовець, який не вибув до зазначеного в рапорті місця проведення відпустки або не в змозі надати підтвердження постановки на облік, прибуває до військової частини наступного дня після закінчення строку відпустки, визначеного пунктами 1, 12, 18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, згідно матеріалів справи, позивачем не надано доказів, що він подавав рапорт на командира з проханням надати відпустку (зареєстрованого встановленим порядком), який би містив відповідні резолюції та погодження прямого та безпосереднього керівника. Наказ на вибуття молодшого лейтенанта ОСОБА_1 у відпустку за сімейними обставинами також не видавався, відпускний квиток не видавався, доказів зворотнього позивачем до суду надано не було, та матеріали справи не містять. Відповідно до статті 260 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора). У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад. Згідно статті 261 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров`я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Статтею 262 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» начальник військового закладу охорони здоров`я зобов`язаний за п`ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров`я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти. В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Згідно з пунктом 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії військовослужбовцям, відрядженим до військових частин, задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях, надаються командирами таких військових частин за місцем тимчасового виконання службових обов`язків. Посадова особа, яка надала такі відпустки, письмово інформує про це командира військової частини, який направив військовослужбовця у відрядження. Згідно з пунктом 8 розділу IV Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерств оборони України від 15.09.2022 №280, військовослужбовці з числа тих, що перебували на лікуванні або оздоровленні (змінний склад), після лікування (оздоровлення) направляються закладами охорони здоров`я безпосередньо до військових частин за місцем їхньої служби. Про виписаних військовослужбовців командири (керівники) закладів охорони здоров`я повідомляють командирів їхніх військових частин. Відповідно до пункту 22 розділу XII Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерств оборони України від 15.09.2022 №280, військовослужбовці, евакуйовані внаслідок поранень, через хворобу до закладів охорони здоров`я (у тому числі цивільних медичних закладів) та які знаходяться на лікуванні за межами військової частини (у військових закладах охорони здоров`я гарнізону, регіону), за поданням командирів військових частин звільняються з посад та зараховуються у розпорядження посадових осіб, які мають право призначати на ці посади (додаток 60). Після одужання військовослужбовці із закладу охорони здоров`я направляються: - придатні за станом здоров`я (у воєнний час) за висновком військово-лікарської комісії - безпосередньо до військових частин за місцем проходження служби до поранення (хвороби) або резервних (навчальних) військових частин за місцем дислокації, відповідно до клопотань командирів військових частин, у списках особового складу яких вони перебувають; - непридатні за станом здоров`я (у воєнний час) військовослужбовці за висновком військово-лікарської комісії - безпосередньо до попереднього місця служби, або, відповідно до клопотань командирів військових частин, у списках особового складу яких вони перебувають,- до визначеного у наказі про звільнення з військової служби районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для постановки на військовий облік (крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом). Таким чином, законодавством визначено порядок направлення військовослужбовця на лікування. В той же час позивач вказує, що відповідно до рекомендацій від 16.02.2024 року, виданої Військово-медичним клінічним центром «Головний військовий клінічний госпіталь», військовослужбовцю ОСОБА_1 рекомендовано: госпіталізація 19.02.2024 року. Відтак, позивач самостійно проходив лікування у Березанівській міській лікарні. Проте, позивачем не надано до в/ч та до суду підтверджень стаціонарного лікування за період з 13.02.2024 року по дату звернення до суду. У зв`язку із чим, за фактом неприбуття молодшого лейтенанта ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 після виписки з КНП «Чугуївська центральна лікарня імені М.І. Кононенка» 12.02.2024 року, де останній проходив лікування, в військовій частині НОМЕР_2 було проведене службове розслідування. За результатами службового розслідування встановлено, що в діях молодшого лейтенанта ОСОБА_1 вбачаються ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, а саме нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану. За результатами службового розслідування прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 14.03.2024 року №1232 «Про результати службового розслідування». Військовою частиною НОМЕР_2 направлено до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, на підставі якого слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві, внесені до ЄРДР відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України, а саме дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану і присвоєно номер кримінального провадження 62024170020002820. Суд зазначає про те, що матеріали службового розслідування, на підставі якого вже у подальшому було прийнято оскаржуваний наказ про призупинення військової служби, позивачем, у передбаченому законом порядку не оскаржувались. Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника). Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (у редакції, чинній до 18.05.2023), військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Бойове чергування - це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин. До складу чергових сил і засобів входять бойові обслуги, чергові зміни пунктів управління, сил і засобів бойового забезпечення та обслуговування (частина перша і друга статті 332 Статуту внутрішньої служби). Згідно з абзацом четвертим частини другої статті 340 Статуту внутрішньої служби, особовому складові чергової зміни під час несення бойового чергування заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування. Відтак, з дня введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) усі військові частини залученні до виконання бойових завдань, а отже здійснюють бойове чергування, у тому числі відповідач. Таким чином, військовослужбовцям відповідача заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування. Статтею 14 Статуту внутрішньої служби встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника. Отже, залишати розташування військової частини із службових та/або особистих питань військовослужбовець може лише за згодою свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника. Так, колегія суддів зазначає, що предметом як службового розслідування, так і спірного наказу відповідача є саме факт самовільного залишення військової частини позивачем, однак доказів на спростування такого факту/обставин позивачем суду надано так і не було. З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що п. 32 наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №17 від 23.05.2024 року та п. 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №145 від 24.05.2024 року прийнято відповідачами правомірно, та в межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. На підставі викладеного відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування спірного наказу. Окрім того, належний розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби військовою частиною НОМЕР_1 та подальше звільнення з військової служби було неможливим у зв`язку відсутністю ОСОБА_1 на військовій служби, при цьому під час звільнення з військової служби військовослужбовець здає майно, справи та посаду, а також з ним проводять розрахунок коштів, який належить йому до виплати після звільнення. Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №160/23510/24,- залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 в адміністративній справі №160/23510/24,- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає за виключенням випадків, встановлених цим пунктом. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко суддя С.В. Білак