Постанова Київський апеляційний суд № 753/2483/24

справа № 753/2483/24 головуючий у суді І інстанції Заставенко М.О. провадження № 22-ц/824/1865/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 11 серпня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : 01.02.2024 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» (надалі - позивач, ТОВ «Євро-реконструкція») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (надалі - відповідачі) про стягнення заборгованості, у якій представник позивача просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення станом на 01.01.2024 у розмірі 42 664,75 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 6 178,88 грн, 3% річних у розмірі 1 578,83 грн, а також витрати по сплаті судового збору 3 028 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі зареєстровані та мешкають у квартирі АДРЕСА_1 , відтак є споживачами послуг, які надає позивач для зазначеного будинку з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідачі своєчасно з жовтня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та з травня 2018 року за отримані послуги з гарячого водопостачання, у результаті чого утворилася заборгованість станом на 01.01.2024 року у розмірі 42 664,75 грн, яка складається із заборгованості з централізованого опалення - 22 748,53 грн та заборгованості зі сплати послуг за гаряче водопостачання - 19 916,22 грн. Відповідачі, як боржники, що прострочили виконання грошового зобов`язання, на підставі положень ст. 625 ЦК України зобов`язані також сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової та трьох процентів річних. З огляду на викладене позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 42 664,75 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 6178,88 грн та 3% річних у розмірі 1578,83 грн, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року задоволено позов ТОВ «Євро-Реконструкція». Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість з централізованого опалення за період з жовтня 2017 року по грудень 2023 року включно у розмірі 22 748,53 грн., постачання гарячої води за період з травня 2018 року по грудень 2023 року включно у розмірі 19 916,22 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 6 178,88 грн., 3% річних у розмірі 1 578,83 грн., а всього: 50 422,46 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 1 009,33 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 1 009,33 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 1 009,33 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі з жовтня 2017 року по грудень 2023 року включно не в повному розмірі вносили плату за отримані послуги з постачання централізованого опалення, а з травня 2018 року - за постачання гарячої води, у результаті чого утворилась заборгованість з централізованого опалення у розмірі 22 748,53 грн та заборгованість зі сплати послуг за гаряче водопостачання - 19 916,22 грн, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача. Також з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Таким чином, строк позовної давності за всіма вимогами, що виникли після 12.03.2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовні вимоги позивача у справі є незаконними, безпідставними, такими що не підтверджуються належними, достовірними, допустимими, достатніми доказами та внаслідок чого, фактично ґрунтуються на припущеннях. Зазначав, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин зазначених у позові, зокрема факту укладення між сторонами правочину, на умовах якого ґрунтуються позовні вимоги. Не надано доказів надання послуги у обсягах та відповідно до тарифів, вказаних позивачем. Також зазначав, що позивачем жодним чином не наведено та не обґрунтовано розрахунків сум, що він заявляє до стягнення, та не наведено жодних доказів на їх підтвердження, а додані позивачем розрахунки не можуть бути достатніми та допустимими доказами на підтвердження вимог позивача, оскільки вони не містять відомостей про чинні тарифи, не містять відомостей про обсяги спожитої продукції, як теплової енергії, так і гарячої води, не містять відомостей про розрахунок заборгованості з вихідними формулами для такого розрахунку. Вважає, що з долучених до позовної заяви документів, неможливо перевірити правильність нарахування відповідачам заборгованості за централізоване опалення та гарячого водопостачання. Крім того, позивачем не додано підтверджень фактичного надання спірних послуг, зокрема актів постачання теплової енергії помісячно. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги також посилався на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в даному випадку є правові підстави для застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності, про що відповідачем зазначалось у відзиві на позовну заяву. Так, згідно з позовною заявою, ТОВ «Євро-Реконструкція» просило стягнути з відповідачів на свою користь суму боргу за послуги з теплопостачання за період з жовтня 2017 року по грудень 2023 року, за постачання гарячої води з травня 2018 року по грудень 2023 року. В той же час, позовна заява була подана до суду першої інстанції лише у лютому 2024 року. Таким чином, на переконання апелянта, суд першої інстанції помилково не застосував правові наслідки пропуску позовної давності, передбачені чинним цивільним законодавством України. Оскільки іншими учасниками рішення суду не оскаржується, тому рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року переглядається в апеляційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 04.02.2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Євро-Реконструкція» - Костюченко В.А., в якому просила рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875-IV, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VIII споживач зобов`язаний, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Згідно зі ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 21.07.2005 року №

630. Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановлено, що виконавцями послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води по будинку АДРЕСА_2 є ТОВ «Євро-реконструкція». З Витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих/знятих з реєстрації осіб встановлено, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , а отже є споживачами послуг позивача за вказаною адресою (а.с 15). Відповідно до розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги за постачання теплової енергії за період жовтень 2017 року по грудень 2023 року наявна заборгованість у розмірі 22 748,53 грн, 3% річних у розмірі 1 181,70 грн та інфляційна складова боргу у розмірі 4 167,97 грн (а.с. 11-12, 64-66). Відповідно до розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги за постачання гарячої води за період травень 2018 року по грудень 2023 року наявна заборгованість у розмірі 19 916,22 грн, 3% річних у розмірі 397,13 грн та інфляційна складова боргу у розмірі 2 010,91 грн (а.с 13-14, 60-62). Із наданих позивачем письмових доказів вбачається, що відповідачі своєчасно з жовтня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з теплової енергії, а з травня 2018 року не вносили плату за отримані послуги постачання гарячої води. З огляду на вище зазначене суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі своєчасно з жовтня 2017 року по грудень 2023 року не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення та з травня 2018 року не вносили плату за отримані послуги з гарячого водопостачання. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту укладення між сторонами правочину, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року № 712/8916/17 (14-448цс19 ), а також у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц, від 26.09.2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06.11.2019 року у справі № 642/2858/16. Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачі періодично сплачували заборгованість за надані послуги, таким чином прийняли умови позивача, а тому відсутність письмово-оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідачів обов`язку оплачувати надані йому послуги. Відповідачі є споживачами послуг, від послуг централізованого постачання гарячої води та теплової енергії у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися), тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини. Доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем розрахунки не можуть бути достатніми та допустимими доказами на підтвердження вимог позивача, оскільки вони не містять відомостей про чинні тарифи, не містять відомостей про обсяги спожитої продукції, як теплової енергії, так і гарячої води, не містять відомостей про розрахунок заборгованості з вихідними формулами для такого розрахунку, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне. Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Євро-реконструкція» самостійно не визначає та не встановлює споживачам послуг тарифи за надані послуги. Так, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1085 від 07.07.2021 року (яка набрала законної сили 08.07.2021 року) «Про затвердження Змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання», встановлення ТОВ «Євро-Реконструкція» тарифів на теплову енергію, а також на послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води здійснюється Виконавчим органом Київської міської ради (КМДА). Таким чином, до 08.07.2021 року тарифи на послугу з централізованого опалення для ТОВ «Євро-Реконструкція» встановлюються Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а з 08.07.2021 року Розпорядженнями Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 обліковується, як така, що не обладнана індивідуальним засобом обліку гарячої води. Загально будинковий засіб обліку гарячої води за адресою АДРЕСА_2 - відсутній, а тому нарахування за надані послуги з постачання гарячої води, за період з травня 2018 року по грудень 2023 року здійснювалось за нормою споживання на кількість зареєстрованих осіб у квартирі. Нарахування плати за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання здійснюється за тарифом на послугу з постачання теплової енергії, з урахування визначеного обсягу відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджено наказом Мінрегіону від 22.11.2018 року №

315. Враховуючи принципи верховенства права та змагальності сторін, стандарту доказування «більшої вірогідності», стороні відповідачів для спростування наявних розрахунків заборгованості позивача необхідно було надати свою версію розрахунку (контррозрахунок), або свою версію, наприклад, які тарифи мали б застосовуватись тощо. І тільки в такому разі розрахунки заборгованості позивача можуть вважатися такими, які ставляться під сумнів, адже спростуванням є: контррозрахунок заборгованості або належні, допустимі та достатні докази, які спростовують розрахунок повністю або частково. Натомість, спростуванням розміру заборгованості точно не є його звичайне заперечення, яке не ґрунтується на доказах, а базується на нічим не підтверджених суб`єктивних міркуваннях. Всі чинники, якими користувався позивач при визначенні щомісячної суми коштів до сплати за комунальні послуги, є у вільному доступі для відповідачів: нормативно-правові акти, формули розрахунків, кількість зареєстрованих/проживаючих осіб у квартирі, розмір встановлених тарифів, розмір встановленої норми споживання, показники засобів обліку, опалювальна площа квартири тощо. Необхідність пред`явлення контррозрахунку при спростуванні розрахунку заборгованості, підтверджується усталеною судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду від 02.02.2020 року у справі № 757/29813/17-ц, де було звернуто увагу на необхідність відповідачем вчинення дій щодо надання доказів на спростування заявленої позивачем заборгованості по сплаті комунальних послуг, а також розрахунку наявної заборгованості та компенсаційних виплат за несвоєчасну оплату комунальних послуг, або ж доказів на погашення заборгованості, яка утворилася у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань з оплати наданих житлово-комунальних послуг. Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність застосування судом наслідків пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 06.12.2023 року у справі №212/10834/21 було зроблено наступний висновок, що з урахуванням п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року. Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 263 ЦК України у разі виникнення обставин для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19 Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 був введений карантин (дата набрання чинності 12.03.2020 року), дія якого неодноразово продовжувалась відповідними постановами КМ України до 30.06.2023 року. У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі №679/1136/21 зазначено, що у п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» з 12.03.2020 року на усій території України установлений карантин, який продовжений до 3.08.2021 року. Тобто строки, визначені ст. ст. 257. 258 ЦК України, були продовжені на час карантину, а тому слідує, що на момент звернення позивача з цим позовом, строк позовної давності не закінчився. Отже, починаючи з 12.03.2020 року строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19). Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що Законом України від 15.03.2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності, зокрема, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який з-поміж іншого передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності встановлені, ст. 257-259 ЦК України. Так, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023 року) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. У зв`язку з військовою агресією проти України указом Президента від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24.02.2022 року, дія якого неодноразово продовжувалась відповідними указами Президента України, крайнім з яких є указ Президента України від 14.01.2025 року № 26/2025, що затверджено Законом від 15.01.2025 року № 4220-1Х, який продовжує дію воєнного стану до 09.05.2025 року. Отже, керуючись п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки карантин почався на території України від 12.03.2020 року, а воєнний стан - від 24.02.2022 року, можна зробити висновок про те, що загальна позовна давність була продовжена 12.03.2020 року на період дії карантину, та призупинила свій перебіг з 24.02.2022 року на період дії воєнного стану. Як вбачається з розрахунку заборгованості за надання послуг з централізованого опалення борг нараховується з жовтня 2017 року, а за гаряче водопостачання з травня 2018 року. З матеріалі справи вбачається, що з позовом ТОВ «Євро-реконструкція» звернулась до суду у лютому 2024 року, разом з тим у спірний період на всій території України було запроваджено карантин, а під час дії карантину строки, визначені ст. 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину, а також враховуючи введення на території України воєнного стану з 24.02.2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду справи, а перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану, колегія суддів дійшла висновку, що позивач звернувся до суду із позовом у межах продовженого Законом строку позовної давності. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача заборгованості за надані послуги є законним та обґрунтованим. При цьому, оскільки апеляційна скарга не містить доводів незаконності рішення суду в частині застосування положень ч. 1 ст. 625 ЦК України, тому колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат та трьох процентів річних. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат. За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст. 141, 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 червня 2024 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська