Ухвала КЦС ВС № 234/681/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2025 року м. Київ справа № 234/681/22 провадження № 61-9224ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Курячим Андрієм Миколайовичем, на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, ВСТАНОВИВ: В січні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску; визнати за позивачем право власності на частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 176 380,00 грн; стягнути з відповідача частину вартості автомобіля марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, як компенсація за належну їй частку майна, яке було спільною власністю подружжя та відчужене без її згоди, яка дорівнює 310 075,00 грн. В обґрунтування позову зазначено, що з 07 липня 2017 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . За час шлюбу подружжям 26 червня 2020 року придбано автомобіль марки HYUNDAI TUCSON та 11 червня 2020 року однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на які було оформлено на відповідача ОСОБА_1 . З початку червня 2021 року сторони проживали окремо. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 серпня 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Позивачці стало відомо, що 10 червня 2021 року відповідач без її згоди здійснив відчуження їх автомобіля HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, р/н НОМЕР_1 , кошти за продаж якого він їй не передавав. Домовленості про поділ спільного майна відсутні, згоду на здійснення продажу спільного автомобіля вона не надавала, шлюбний договір не укладався. Відповідач особисто користується їх спільною квартирою та до теперішнього часу особисто користується їх спільним автомобілем HYUNDAI TUCSON, незважаючи на те, що зареєстрував його на іншу особу. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано однокімнатну житлову квартиру загальною площею 37,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об?єм двигуна 1999 см.куб., який до 10 червня 2021 року мав реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним майном подружжя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку однокімнатної житлової квартири загальною площею 37,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частку вартості автомобіля марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, як компенсацію за належну їй частку майна, яке було спільною власністю подружжя та відчужене без її згоди, яка дорівнює 310 075,00 грн. Суди виходили з того, що є доведеними позовні вимоги про те, що спірна квартира та транспортний засіб є спільною власністю подружжя. На момент набуття спірної квартири та автомобіля сторони перебували у шлюбі, презумпція спільності права власності подружжя на придбану в період шлюбу спірну квартиру та транспортний засіб не спростована. Так як ОСОБА_1 здійснив продаж спірного автомобіля без повідомлення про це ОСОБА_2 та без отримання її згоди, він має відшкодувати останній частку його вартості, що відповідає дійсній вартості майна на час розгляду справи (середня ринкова вартість транспортних засобів), що не спростовано відповідачем. Безпідставними є доводи про те, що спільний автомобіль був проданий після припинення шлюбних відносин, а позивачка отримала половину його вартості, оскільки відповідачем не надано жодних належних письмових доказів на підтвердження надання позивачем згоди на відчуження автомобіля та отримання половини коштів від його реалізації, або що ці кошти були використані в інтересах сім`ї. 18 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення в частині стягнення на користь позивачки частки вартості автомобіля та ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд. Разом з касаційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що відповідач не отримував копію повного рішення суду, однак був ознайомлений із ним у день забезпечення надання загального доступу до рішення суду апеляційної інстанції 20 червня 2025 року. В зв`язку з чим вважає, що має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його. Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду: від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні підстави для висновку, що виручені кошти від реалізації транспортного засобу не були використані в інтересах сім`ї і позивачем ця обставина жодним чином не доведена. Крім того, шлюб між подружжям розірваний не був і режим окремого проживання подружжя ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не встановлений. Навіть позов про розірвання шлюбу на момент відчуження спірного транспортного засобу не було подано. Водночас в оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначено, що з матеріалів справи не вбачається, що автомобіль було продано у період фактичного припинення шлюбних відносин. Тобто, встановивши, що доказів продажу автомобіля у період фактичного припинення шлюбних відносин позивачем не надано, суд апеляційної інстанції все рівно застосував презумпцію дій одного з подружжя при укладенні правочинів. Суди не надали належної оцінки письмовому доказу, а саме письмовій відповіді покупця транспортного засобу ОСОБА_3 від 19 квітня 2024 року на адвокатський запит, якою він підтвердив, що під час укладання договору з відчуження автомобіля була присутня дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , а після цього ОСОБА_1 передав грошові кошти своїй дружині. Викладені в даному письмовому доказі обставини мають істотне значення для вирішення справи, однак суди першої та апеляційної інстанції не навели мотивів, за яких даний доказ не може бути взятий до уваги, або є неналежним чи недопустимим. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що 07 липня 2017 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований виконкомом Сергіївської сільської ради Слов`янського району Донецької області, актовий запис №23. Під час шлюбу за спільні кошти подружжя було придбано майно:однокімнатну квартиру, загальною площею 37,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1999 см.куб., який мав реєстраційний номер НОМЕР_1 . 10 червня 2021 року автомобіль марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об`єм двигуна 1999 см.куб., який мав реєстраційний номер НОМЕР_1 , був відчужений ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу № 14432021/2625274 від 10 червня 2021 року. При цьому згода від позивачки на відчуження спільного автомобіля в матеріалах справи відсутня, відповідно договору купівлі-продажу продавцем є лише відповідач ОСОБА_1 . Належних доказів отримання позивачем кошти від реалізації автомобіля, який було придбано у шлюбі та який є спільною сумісною власністю подружжя, відповідачем не надано. Через 4 дні ? 14 червня 2021 року позивачка звернулася до суду із заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 серпня 2021 року у справі № 234/7724/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Договір купівлі-продажу, який надано суду в порядку витребування доказів, не відображає ринкової ціни транспортного засобу. Відповідно до висновку зі звіту про оцінку колісного транспортного засобу від 09 серпня 2021 року, ринкова вартість автомобіля марки HYUNDAI TUCSON, 2020 року випуску, об?єм двигуна 1999 см. куб. становить 620 150,00 грн. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю мін ними (частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 60 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)). Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі №755/12204/18). Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що «у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно». В доктрині права зазвичай виокремлюється компенсаційна функція, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Суди встановили, що спірний транспортний засіб сторонами придбано за час перебування в зареєстрованому шлюбі та є спільним майном подружжя, відповідач здійснив його продаж без повідомлення та згоди позивача, відповідачем не надано жодних належних письмових доказів на підтвердження надання позивачем згоди на відчуження автомобіля та отримання половини коштів від його реалізації, або що ці кошти були використані в інтересах сім`ї. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимогв оскарженій частині про стягнення на користь позивача частки вартості автомобіля. Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16, є необґрунтованими, оскільки оскаржені судові рішення цим висновкам не суперечать. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про необґрунтованість касаційної скарги на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, то відсутні підстави для висновку про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази згідно пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (щодо посилання в касаційній скарзі на ненадання судами належної оцінки письмовому доказу - відповіді покупця транспортного засобу ОСОБА_3 від 19 квітня 2024 року). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2025 року у справі № 234/681/22. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко