Постанова 4855 № 320/51385/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/51385/24 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., за участю секретаря: Цапун Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» до Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті № 105118 від 15.10.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000,00 грн. До позовної заяви позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії Постанови про накладення штрафу № 105118 від 15 жовтня 2024 року до моменту набрання судовим рішенням законної сили. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у задоволенні заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову ухвалу про задоволення заяви щодо вжиття заходів забезпечення позову. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі. За змістом статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з вищенаведених обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів покладається саме на позивачів, які ініціюють таке клопотання. Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням обґрунтувань, наведених у заяві, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, позивач зазначив, що спірна постанова про накладення штрафу містить очевидні ознаки протиправності та у випадку невжиття заходів забезпечення позову, для відновлення прав, свобод та законних інтересів позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Зважаючи на те, що постанова про накладення штрафу № 105118 від 15.10.2024 є виконавчим документом, та її виконання може призвести до арешту рахунків позивача та блокування роботи підприємства. Таким чином, на думку позивача, склались обставини, які створюють очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та відновлення порушених прав матиме наслідки у вигляді докладання значних зусиль для такого відновлення. Проте, колегія суддів зазначає, що перевірка наявності обставин порушених прав та законних інтересів позивача діями чи бездіяльністю відповідача з підстав зазначених та заявлених позивачем у позові, перевірка порушення відповідачем положень діючого законодавства під час прийняття постанови про накладення штрафу, законності чи протиправності постанови про накладення штрафу № 105118 від 15.10.2024, є обов`язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду заяви про забезпечення позову, такі дії є фактично надання судом правової оцінки спірним діям, законності прийнятого рішення відповідача до ухвалення рішення по суті. Також, суд зазначає, що зазначенні обґрунтування застосування заходів забезпечення позову з підстав того, що постанова про накладення штрафу № 105118 від 15.10.2024 є виконавчим документом, та її виконання може призвести до арешту рахунків позивача та блокування роботи підприємства, не є безумовною підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову у спосіб, що просить заявник. Таким чином, вимоги позивача вжити обрані ним заходи забезпечення позову обумовлені можливим примусовим виконанням оскаржуваної постанови, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Враховуючи те, що постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування штрафу № 105118 від 15.10.2024 оскаржено позивачем у судовому порядку, то вона не набрала законної сили, а визначений у ній штраф є неузгодженим і примусовому стягненню не підлягає. Крім того, жодних доказів того, що оскаржувана постанова передана до виконавчої служби та розпочато примусове виконання - позивачем ні до суду першої інстанції, ні разом із апеляційною скаргою не надано. Враховуючи те, що заявник у поданій заяві вказує на підстави для забезпечення позову, що визначені у ч. 2 ст. 150 КАС України, та суд зазначає, що такі обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить останній, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред`явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову, та зокрема із врахуванням судом інтересів заявника. При цьому позивач вважає, що без вжиття заходів забезпечення позову усунути негативні наслідки, спричинені примусовим виконанням оскаржуваної постанови, буде неможливо або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, але вказані доводи не є достатніми для задоволення поданої заяви. Верховним Судом викладені наступні висновки у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19, в яких зазначено щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі. Аналогічний правовий висновок викладений в абз. 4 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008, згідно із яким вказано, що судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Таким чином заява позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях, які не підтверджені доказами. Крім того, доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову суд оцінює з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог. Суд має переконатися в тому, чи існує реальна загроза невиконання, чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам. Суд також враховує співмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час постановлення даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача. Дослідивши вказані обставини, суд встановив, що такі заходи забезпечення позову, про які просить позивач є неспівмірними. Окрім того, суд наголошує на тому, що порушене право позивача буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» у заяві про забезпечення позову не надано. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року - без змін. Відповідності до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 229, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВЕТПРОМПОСТАЧ» - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В. Повний текст постанови виготовлено - 06 серпня 2025 року.