Постанова 4806 № 301/4267/24

Справа № 301/4267/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 01 серпня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого: судді Джуги С.Д., суддів: Собослоя Г.Г., Мацунича М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2025 року у складі судді Гичка О.Б., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.10.2020 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1145617, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти в розмірі 4700 гривень, які зобов`язалася повернути та сплатити відсотки за користування ними. 22.02.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено Договір факторингу №015-220221, у відповідності до умов якого до останнього, з-поміж іншого, перейшло право майнової вимоги за Договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1145617 від 14.10.2020. У свою чергу, 21.08.2024 на підставі Договору факторингу №20240821/1, укладеного між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», позивач набув права майнової вимоги за Договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1145617 від 14.10.2020, розмір заборгованості позичальника за яким станом на 13.12.2024 становить 20925,56 гривень, з яких: 4 700 гривень заборгованість по тілу кредиту, 13 380,90 гривень заборгованість по відсотках, 2 844,66 гривень - інфляційне збільшення. Всупереч умовам кредитного договору відповідач свої кредитні зобов`язання не виконує. Враховуючи вищенаведене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за Договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1145617 від 14.10.2020 в розмірі 20925,56 гривень, з яких: 4700 гривень заборгованість по тілу кредиту, 13 380,90 гривень заборгованість по відсотках, 2 844,66 гривень - інфляційне збільшення та судові витрати по справі в розмірі 2422,40 грн. - витрати по сплаті судового збору та 7000 грн. витрати на правничу допомогу. Заочним рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, IBAN НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», МФО банку 300528) заборгованість за Договором №1145617 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 14.10.2020 в розмірі 20925,56 грн. (двадцять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять гривень 56 копійок). Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, IBAN НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», МФО банку 300528) судовий збір в розмірі 2422,40 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано умови договору про надання правової допомоги щодо фіксованого розміру гонорару сторони у справі. Зазначає, що при фіксованому гонорарі не має жодного значення час витрачений адвокатом, оскільки такий є обов`язковим при крайньопротилежних умовах договору погодинній оплаті. Вказує, що фіксований гонорар не залежить ні від часу затраченого адвокатом, ні від кількості здійснених таким дій. Зазначає, що судом першої інстанції взагалі не надано оцінки обумовленим сторонами підпунктам 4.2., 4.6. Договору, а також повністю залишено поза увагою умову сплати вартості послуг клієнтом адвокату протягом 10 днів з моменту прийняття судом рішення у справі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом даного апеляційного перегляду, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, є рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині рішення суду не переглядається. Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений цивільно-процесуальним законодавством строк стороною позивача не було подано до суду жодних доказів на підтвердження витрат, понесених на надання правничої допомоги, а тому будь-які правові підстави для їх компенсації за рахунок відповідача відсутні. Окрім того, звернув увагу на те, що в ході розгляду справи не було надано акту про надання правничої допомоги, хоча складення такого прямо передбачено Розділом 4 Договору про надання правової допомоги №241213-4Ш від 13.12.2024. Однак, з таким висновком не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України). При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20. На підтвердження обставин понесення у суді першої інстанції витрат на правничу допомогу представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» - адвокат Дзундза Ольга Володимирівна надала: Договір про надання правової допомоги №241213-4ІІІ (далі Договір), попередній (орієнтовний розрахунок), ордер на надання правничої допомоги. З наданого позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку слідує, що сума витрат на правничу допомогу адвоката, яку позивач очікує понести складає 7000 грн., яка складається з оплати послуг адвоката за підготовку позовної заяви у справі; оплати послуг адвоката за збирання доказів, долучених до позовної заяви, оплати послуг адвоката за підготовку та подання заяв, скарг, клопотань, чи інших процесуальних документів у ході розгляду справи. Відповідно до п. 4.2. Договору слідує, що у разі ухвалення судом рішення на користь клієнта (задоволення судом позовних вимог у повному обсязі), клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 7000 грн. (сім тисяч) гривень. Згідно п.4.6. Договору слідує, що клієнт зобов`язується здійснити оплату наданої адвокатом правової допомоги впродовж 10 днів з моменту постановлення судом рішення суду. За результатом надання правової допомоги складається Акт, що підписується представником кожної зі сторін (сторонами). Акт надсилається клієнту поштою (електронною поштою, передається особисто). На письмову вимогу клієнта, адвокат може надавати Акти про надання правової допомоги, в яких буде вказано перелік наданої правової допомоги (п.4.8. Договору). Велика Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 вказала, що «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу». Також у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару інша сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21. Таким чином, оскільки гонорар адвоката визначено у формі фіксованого розміру, а не погодинної оплати, висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не підтверджено фактично понесених витрат на правничу допомогу, оскільки до матеріалів справи не було додано жодних доказів на підтвердження витрат, понесених на надання правничої допомоги, зокрема передбаченого Розділом 4 Договору Акту про надання правничої допомоги, не відповідають вимогам закону, відповідно до якого при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що Акт про надання правової допомоги відповідно до положень пункту 4.8. Договору надається за результатом надання правової допомоги, тобто, згідно системного аналізу даного договору, після ухвалення судом рішення у справі, коли буде відомо результат розгляду заявлених позовних вимог. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Таким чином, під час вирішення питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінкою сторін під час судового процесу тощо. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, на яку посилається заявник). Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268). У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (ИOLIЖ v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77). ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21); з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третійп`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21). Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14, від 26 вересня 2024 року у cправі №910/11903/23. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24). Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24. Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними. Колегія суддів приходить до висновку, що сума правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 7000 грн. є не співмірною із складністю справи та наданими адвокатом послугами, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності, а тому приходить до висновку про наявність правових підстав для її задоволення в розмірі 2000 грн. В іншій частині не підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм матеріального та процесуального права. Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції стосовно відмови у стягненні витрат на правничу допомогу не відповідають фактичним обставинам справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2025 року в цій частині слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміда-Ф» витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2 000 грн. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Апелянтом в апеляційній скарзі заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., яка була надана згідно Договору про надання правової допомоги №20250211-9К, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Артеміда-Ф» та адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем 11 лютого 2025 року. Відповідно до п.4.2. Договору №20250211-9К від 11 лютого 2025 року слідує, що у разі ухвалення судом рішення (постанови) суду на користь клієнта (задоволення судом позовних вимог (вимог в апеляційній скарзі) у повному обсязі), клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 5000 грн. Згідно п.4.3. Договору №20250211-9К від 11 лютого 2025 року вбачається, що у разі ухвалення судом рішення (постанови) суду про часткове задоволення позовних вимог (вимог в апеляційній скарзі) клієнта, клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (вимог в апеляційній скарзі). Клієнт зобов`язується здійснити оплату наданої адвокатом правової допомоги впродовж 10 днів з моменту постановлення судом рішення (постанови) суду (п.4.4. Договору №20250211-9К від 11 лютого 2025 року). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що сума гонорару в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 грн. є співмірною із складністю справи та наданими адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем послугами, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності, а тому в цьому розмірі є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В іншій частині не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» - задовольнити частково. Заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 11 лютого 2025 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, IBAN НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», МФО банку 300528) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2000 грн. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, IBAN НОМЕР_2 в АТ «ОТП Банк», МФО банку 300528) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 01 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: