Постанова 4872 № 915/289/24(915/128/25)

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/289/24(915/128/25) Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г. секретар судового засідання Герасименко Ю.С. За участю представників учасників справи: від ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" - адвокат Грищенко О.М.; арбітражний керуючий Косякевич С.О. особисто розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2025 (складено та підписано 22.04.2025, суддя Ржепецький В.О.) у справі №915/289/24(915/128/25) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" до 1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 3) ОСОБА_3 4) ОСОБА_4 5) ОСОБА_5 про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника боржника у межах справи №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь" ВСТАНОВИВ Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.05.2024 відкрито провадження у справі № 915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства «Південь», визнано вимоги ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» у розмірі 191 017,85 грн, введено процедуру розпорядження майном боржника на строк до 170 календарних днів та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Косякевича Сергія Олексійовича, тощо. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2024, серед іншого, визнано додаткові грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до боржника в сумі 762 713,06 грн, з яких: 733 644,26 грн - вимоги четвертої черги задоволення (основний борг); 29068,80 грн - вимоги першої черги задоволення (судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами та заяви з додатковими грошовими вимогами). Постановою Господарського суду Миколаївської області від 15.11.2024 припинено процедуру розпорядження майном Фермерського господарства "Південь" та повноваження розпорядника майна Фермерського господарства "Південь" арбітражного керуючого Косякевича С.О., визнано боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Косякевича С.О., тощо. 25.01.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" подано до суду заяву про покладення субсидіарної відповідальності на учасників та керівника боржника в якій просило суд: стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь фермерського господарства "ПІВДЕНЬ" грошові кошти в сумі 953 730,91 грн. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2025 по справі №915/289/24(915/128/25) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника боржника відмовлено повністю. В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на наявні у матеріалах справи докази та обставин, відомі суду, більш вірогідним є те, що дії керівника або учасників господарства, про які йдеться в заяві про притягнення їх до відповідальності, не були безпосередньою причиною неплатоспроможності боржника. На переконання місцевого господарського суду, у цій справі, висновки кредитора про наявність підстав для покладення на керівника та засновників боржника субсидіарної відповідальності, ґрунтуються на узагальненнях та припущеннях, не відповідають засадам доведення необхідних фактичних обставин та не можуть бути покладені в основу судового рішення про притягнення зазначених осіб до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута. Місцевий господарський суд також відзначив, що право подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Не погодившись із даним рішенням до суду апеляційної інстанції звернулось ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 22 квітня 2025 року по справі №915/289/24(915/128/25) скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ «Компанія «НІКОТАЙС» про субсидіарної відповідальності на учасників боржника та його керівні органи, а також третіх осіб в межах справи №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства «ПІВДЕНЬ», стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Фермерського господарства «ПІВДЕНЬ» 953 730,91 грн в якості субсидіарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів Фермерського господарства «ПІВДЕНЬ». В іншій частині Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22 квітня 2025 року по справі №915/289/24(915/128/25) залишити без змін. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на таке: - місцевий господарський суд залишив поза увагою та без належного правового дослідження та оцінки подані та наявні у матеріалах справи докази; - ліквідатором подано достатньо доказів, які вказують на виведення активів боржника, що погіршило погіршення його фінансовий стан. Відтак, вольові та цілеспрямовані дії відповідачів щодо позбавлення підприємства активів мали безпосереднім результатом погіршення майнового стану боржника та неможливість розрахунку з кредиторами; - здійснення господарської діяльності боржника знаходилось в прямій залежності та перебувало під впливом волі засновників та керівника. Протилежного відповідачами не доведено; - доведення боржника до банкрутства підтверджується наявними матеріалами справи та аналізом фінансово-господарської діяльності, яким зокрема, виявлено ознаки погіршення фінансово-господарського стану підприємства з боку органів управління; - у даній справі, дії учасників товариства та керівника з позбавлення банкрута засобів виробничої діяльності, невжиття взагалі ніяких заходів з відновлення платоспроможності, призвели до погіршення показників фінансово-економічної діяльності підприємства; - в діях учасників товариства та керівника у період, що передував порушенню справи про банкрутство, вбачаються дії з необґрунтованої передачі майна третім особам, що відповідає економічним ознакам дій з доведення до банкрутства; - дії (бездіяльність) учасників та керівника боржника безпідставно зменшили ліквідаційну масу та підпадають під ознаки дій з доведення до банкрутства; - всупереч вимогам чинного законодавства, директором ФГ "ПІВДЕНЬ" не було передано ліквідатору банкрута ліквідатору печатки, штампи, правовстановлюючі і бухгалтерські документи, а також матеріальні та інші цінності банкрута; - ненадання ліквідатору керівником банкрута первинних фінансових документів боржника задля визначення активів, є бездіяльністю, котра не відповідає інтересам цієї юридичної особи та є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам банкрута, та не дозволяє ліквідатору здійснити дії з виявлення таких активів та наповнення ліквідаційної маси; - за результатами проведеної роботи, ліквідатором встановлено, що за боржником зареєстровані транспортні засоби і сільськогосподарська техніка, однак керівником боржника не передано матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору; - стан банкрута знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з поведінкою всіх відповідачів, оскільки відповідачами не вживалося будь-яких своєчасних, необхідних, розумних дій щодо запобігання банкрутству ФГ "ПІВДЕНЬ"; - банкрутство ФГ "ПІВДЕНЬ" викликано не впливом будь-яких чинників в межах звичайного господарського ризику, а є наслідком протиправної поведінки відповідачів, яка є свідомою, доказів зворотного відповідачами не надано; - Господарським судом Миколаївської області не було враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах на якій посилався кредитор. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 відкрито апеляційне провадження по справі №915/289/24(915/128/25) за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2025 та призначено справу до розгляду на 23.07.2025. Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Під час судового засідання від 23.07.2025 представник апелянта та арбітражний керуючий підтримали доводи та вимоги за апеляційною скаргою та просили її задовольнити. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 1 статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина 3 статті 215 Господарського кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Застосування такої відповідальності передбачено частиною 2 статті 61 КУзПБ, згідно з якою у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями (абзац 2). Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци 1, 3 частини 2 статті 61 КУзПБ). Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) дійшов висновку, що у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника. Визначене нормами частини 2 статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення. Об`єктом правопорушення є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ. Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії/ бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18). Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постанові від 12.11.2020 у справі №916/1105/16), що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним. Подібний за змістом висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №908/314/18, на яку посилається скаржник. Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення, які мають відповідати інтересам цієї юридичної особи (зокрема такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №904/8850/14). Верховний Суд неодноразово (зокрема в постанові від 02.08.2022 у справі №908/314/18, на яку посилається скаржник) звертав увагу, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди. Водночас визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини 2 статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями / бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів), обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення. Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам. За змістом частини 2 статті 61 КзПБ вказані умисні дії / бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів. Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведенні до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб. При цьому аналіз частини 2 статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час відкриття / здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати відкриття справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків). Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення). При вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та / або статутом, враховуючи при цьому положення частин 1 і 3 статті 4 КУзПБ (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, на яку посилається скаржник). Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини, та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками. Особа вправі протиставити будь-які аргументи на користь відсутності умислу або й необережності при покладенні на неї субсидіарної відповідальності. Ненадання контраргументів свідчить про усвідомлення особою статусу та наслідків та відсутність критеріїв, які б могли впливати на оцінку обставин справи. Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, які стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 Господарського процесуального кодексу України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 Господарського процесуального кодексу України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої своєї поведінки. Очевидно, що ненадання ліквідатору керівниками банкрута первинних фінансових документів боржника задля визначення підстав для стягнення дебіторської заборгованості за умови істотного розміру цієї заборгованості в структурі активів боржника, є бездіяльністю, котра не відповідає інтересам цієї юридичної особи та є недобросовісною, вчинена на шкоду кредиторам банкрута, та не дозволяє ліквідатору здійснити дії з повернення цієї дебіторської заборгованості. Тобто бездіяльність відповідачів стосовно непередачі документів робить неможливим реалізацію активів боржника у вигляді дебіторської заборгованості та наповнення ліквідаційної маси (правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №923/1054/15, від 26.09.2023 у справі №910/8137/19). Відсутність у осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №916/313/20). Крім того, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності. Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство. В умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна / активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ). Отже, навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини 2 статті 61 КУзПБ. Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Верховний Суд у вказаній постанові, з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначив, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ. Цей порядок передбачає, що: - арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини 2 статті 12 КУзПБ); - господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина 10 статті 39 цього Кодексу) - розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина 3 статті 44 КУзПБ); - ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 №3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення). При цьому аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації. Звідси, керуючись наведеними положеннями КУзПБ щодо обов`язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство. Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт / висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення. Висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 №3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п`ятий частини 1 статті 61 КУзПБ). У зв`язку з наведеним Верховний Суд у постанові від 19.06.2024 у справі №906/1155/20(906/1113/21) наголосив, що право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової. Подібні за змістом висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20), на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Необхідна сукупність обставин, що утворюють склад відповідного правопорушення, зокрема доведення боржника до банкрутства його засновником (учасником, керівником тощо), недостатність майна / активів у складі ліквідаційної маси для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів та розмір субсидіарної відповідальності, повинна бути підтверджена доказами, які відповідають засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд під час розгляду відповідної заяви оцінює подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, з точки зору відповідності їх наведеним у критеріям. До таких доказів належать, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, висновок про наявність або відсутність ознак доведення боржника до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення, складені відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, тощо. КУзПБ не містить вичерпного переліку доказів, які підтверджують факт доведення боржника до банкрутства та / або спростовують такий факт. Однак згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду відсутність у матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності (висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 12.11.2020 у справі №916/1105/16); звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16). Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі). Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/ складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій / бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях / бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів (постанови Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, від 15.02.2022 у справі №927/219/20, на які посилається скаржник). Відповідно до заяви ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС", за результатами управлінських дій (бездіяльності) з боку відповідачів, майнових активів (в т.ч. грошових), що належали б банкруту на праві господарського відання і підлягали б включенню до ліквідаційної маси, виявлено не було. Заявник зазначає, що стан банкрута Фермерського господарства "Південь" знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з поведінкою всіх відповідачів, оскільки відповідачами не вживалося будь-яких своєчасних, необхідних, розумних дій щодо запобігання банкрутству ФГ "Південь", зокрема, не приймалося будь-яких рішень, необхідних для запобігання банкрутству та недопущення збитків кредиторам; не проведено інвентаризації активів; не ініційовано проведення аудиторської перевірки звітності товариства; не вчинялося будь-яких дій з недопущення втрати майна; не вчинялося будь-яких дій з розшуку втрачених активів; не вживалося заходів зі стягнення дебіторської заборгованості , а в подальшому приховано документацію; не вживалося заходів для притягнення до відповідальності винних у втраті майна осіб; відповідачі не приймали участь у розгляді справи про банкрутство, не здійснювали співпраці з арбітражним керуючим у частині з`ясування обставин доведення ФГ "Південь" до банкрутства. На думку кредитора, банкрутство ФГ "Південь" викликано не впливом якихось чинників в межах звичайного господарського ризику, а є наслідком протиправної поведінки відповідачів, яка є свідомою, оскільки не викликана будь-якими об`єктивними та невідворотними чинниками зовнішнього характеру (зокрема форс-мажорними обставинами, або несприятливою ринковою кон`юнктурою), не відповідає звичайним умовам господарського обороту, не відповідає критеріям розумності та добросовісності, не відповідає інтересам боржника, свідчить про узгодженість дій, наявність спільного інтересу та мети - ухилення від розрахунків з кредиторами. Посадові особи банкрута не визначали планів діяльності підприємства, допустили збиткову його діяльність, допустили накопичення кредиторської заборгованості, не здійснювали заходів зі стягнення дебіторської заборгованості, не збільшували статутний капітал, не здійснювали належним чином контроль за діяльністю, допустили ухилення від оподаткування боржника, не приймали рішень щодо порядку покриття збитків від діяльності, не звернулися своєчасно до господарського суду із заявою про банкрутство у зв`язку з неможливістю виконання зобов`язань перед кредиторами. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає такі доводи кредитора безпідставними, з огляду на таке. За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України). Колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». У даному випадку заявник не надано, а наявні матеріали справи не містять жодних належних на допустимих доказів, які б достеменно та беззаперечно свідчили про те, що дії (бездіяльність) відповідачів безпосереднього призвели до банкрутства Фермерського господарства "Південь", відсутності коштів на рахунках, та відповідно до неможливості задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів (майна) боржника. Так, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачами, з метою умислу на завдання шкоди кредиторам, здійснювались дій щодо безпідставного перерахування грошових коштів на рахунки третіх осіб, відчуження майна, у тому числі безоплатно або за ціною, яка є явно заниженою, та/або інші дії на шкоду кредиторам. Відсутні у матеріалах справи й докази на підтвердження того, що відповідачами здійснювались необґрунтовані виплати грошових коштів, необґрунтована передача третім особам майна, приймались нераціональні управлінські рішення, які негативно вплинули на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат, вчинялись дії щодо заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо. Аналізуючи наявний у матеріалах справи Звіт про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Фермерського господарства "Південь" (т.1, а.с. 24-34), колегія суддів зазначає, що такий звіт не містить жодних посилань на те, що в діях (бездіяльності) безпосередніх керівників боржника вбачається доведення до банкрутства, із посиланням на відповідні докази. Навпаки, як вбачається з вказаного звіту, до 2022 року Фермерське господарство "Південь" здійснювало господарську діяльність та отримувало прибуток, а у 2022 році припинило здійснення господарської діяльності. У даному випадку, колегія суддів відзначає, що загально відомим є факт того, що 24.02.2022 війська рф розпочали повномасштабне вторгнення на територію України. Регулярні обстріли з боку країни агресора, у тому числі на території місцезнаходження боржника (Миколаївська область, Березнегуватський район, село Новоолександрівка) безумовно могли призвести до унеможливлення стабільного функціонування та провадження господарської діяльності боржником, що в свою чергу, безумовно сплинуло на його платоспроможність. Також у вказаному звіті, після оцінки фінансово-господарського стану Фермерського господарства "Південь" проведеної згідно з "Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", незалежний аудитор зазначив таке: - ознаки фіктивного банкрутства ФГ "Південь" відсутні; - наявні ознаки приховування банкрутства ФГ "Південь", а саме: виявлені дані відносно надання державним установам ГУ статистики у Миколаївській області недостовірних відомостей про своє майно та фінансовий стан у фінансовій звітності; - дійти обґрунтованого висновку щодо наявності/відсутності економічних ознак дій з доведення до банкрутства не вбачається за можливу у зв`язку з відсутністю фінансово-господарських договорів ФГ "Південь", проте в діях керівництва підприємства наявні ознаки з доведення до банкрутства. В свою чергу, надаючи оцінку звіту та висновкам, які здійснюються на його підставі кредитором, колегія суддів зазначає, що висновки звіту про доведення до банкрутства ґрунтуються виключно на обставинах, пов`язаних із несплатою штрафних санкцій за судовими рішеннями у справі №4/149/09 та №12/29/09. Отже, дій або бездіяльності щодо погіршення фінансового стану боржника, які б очевидно призводили до банкрутства жодними доказами не підтверджено. Слід також звернути увагу на те, що у даній справі ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" є єдиним кредитором із грошовими вимогами до боржника, які виникли з рішення Господарського суду Миколаївської області від 17 листопада 2009 року по справі №4/149/09, яким стягнуто з Фермерського господарства "ПІВДЕНЬ" на користь приватного підприємства "Серпень-2003" суму 58837,40 грн. збитків від інфляції, 12311,82 грн. 3% річних, 3500,00 грн. послуг адвоката, 712,00 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також рішенням Господарського суду Миколаївської області від 27 березня 2009 року по справі №12/29/09, яким стягнуто з фермерського господарства "Південь" на користь приватного підприємства "Серпень-2003" 10795 грн. 48 коп. сума на яку збільшено борг внаслідок інфляційних процесів, 82335 грн. 84 коп. річних (всього 93131 грн. 32 коп.), а також судові витрати у сумі 4549 грн. 31 коп. (в т.ч. 931 грн. 31 коп. держмита, 3500 грн. 00 коп. судових витрат за послуги адвоката та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу). Вподальному, ухвалами Господарського суду Миколаївської області замінено сторону стягувача з Приватного підприємства "Серпень-2003" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс". У зв`язку з невиконанням зазначених рішень суду кредитором на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано додаткові грошові вимоги в сумі 733644,26 грн, з яких: 73010,24 - 3% річних, 660634,02 грн - інфляційні втрати. Отже, у даному випадку ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" є єдиним кредитором у цій справі. Доказів на підтвердження того, що у Фермерського господарства "Південь" наявна заборгованість перед іншими кредиторами, ухилення від її сплати, тощо наявні матеріли справи не містять, а учасниками справи не надано. Спростовуються наявними матеріалами справи й доводи кредитора про те, що ліквідатором подано достатньо доказів, які вказують на виведення активів боржника, що погіршило погіршення його фінансовий стан, а також того, що вольові та цілеспрямовані дії відповідачів щодо позбавлення підприємства активів мали безпосереднім результатом погіршення майнового стану боржника та неможливість розрахунку з кредиторами. Як вже було вказано вище, ані наявні у матеріалах справи докази, ані наданий Звіт про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Фермерського господарства "Південь" не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідачами (керівниками боржника) вживались будь-які заходи щодо відчуження майна, позбавлення господарства активів та/або інший дій, які унеможливити проведення розрахунків з кредитором. Доводи заяви щодо бездіяльності відповідальних осіб у відносинах стягнення дебіторської заборгованості судом не приймаються, оскільки кредитором до заяви не додано доказів на підтвердження її наявності. Крім того, у відповідності до п.2.2.4 Звіту про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства Фермерське господарство "Південь" дебіторська заборгованість у банкрута відсутня (т. 1, а.с. 28). Щодо посилання кредитора на непередання керівником боржника документів банкрута ліквідатору, колегія суддів зазначає таке. Дійсно, як вже було вказано вище, та узгоджується із практикою Верховного Суду у подібних спорах, сам факт не передання жодних документів фінансової звітності та будь-якого майна боржника за загальним правилом мав би ставити питання щодо добросовісності осіб, які притягуються до відповідальності (близький за змістом висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 44/440-б). Однак, на переконання колегії суддів, у даному випадку неможливість передання керівником боржника документів банкрута ліквідатору обумовлена об`єктивною та незалежною від нього обставиною. Відповідно до 1.6.-1.8. Статуту Фермерського господарства "Південь" головою фермерського господарства є ОСОБА_1 , засновником є ОСОБА_2 , членами фермерського господарства є: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 . Як було вірно зазначено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, у відповідності до довідок, які містяться у справі №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь", ОСОБА_1 у період з 08.03.2022 по 07.07.2024 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України перебуваючи на території Луганської та Донецької областей. А тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що більш вірогідною причиною обставин не передання документації боржника є перебування керівника Фермерського господарства "Південь" ОСОБА_1 в лавах Збройних Сил України, а не наявність наміру учасників господарства на приховування цих обставин. Судова колегія також зазначає, що кредитор не зазначає обставин, із посиланням на відповідні докази, які б могли достеменно свідчити, що відповідачі, в тому числі керівник боржника, який бере участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, приховують будь-яку інформацію щодо отриманих доходів, відчуження майна, наявності дебіторської заборгованості тощо. Щодо майна зареєстрованого за боржником, колегія суддів зазначає таке. Так, за результатами проведеної роботи, ліквідатором було встановлено, що за Фермерським господарством "Південь" зареєстрована наступна техніка: 1) Номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_2 01.11.2007, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М 4750, (1989), СИНІЙ, № двиг. НОМЕР_3 , № шасі НОМЕР_4 ; 2) Номерний знак НОМЕР_5 , НОМЕР_6 01.11.2007, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М 4750, (1974), СИНІЙ, № двиг., № шасі НОМЕР_7 ; 3) Номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_19 10.07.2007, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М 4750, (1989), СИНІЙ, № двиг. НОМЕР_3 , № шасі НОМЕР_4 ; 4) Номерний знак НОМЕР_8 , НОМЕР_20 12.06.2007, причеп ПЦ 10 , (1990), ЗЕЛЕНИЙ, № двиг., № шасі НОМЕР_9 ; 5) Номерний знак НОМЕР_5 , НОМЕР_21 12.06.2007, автомобіль ЗИЛ-ММЗ 554М 4750, (1974), СИНІЙ, № двиг., № шасі НОМЕР_7 ; 6) Номерний знак НОМЕР_10 , НОМЕР_11 26.03.2005, автомобіль ГАЗ 53Б 4750, (1975), ЗЕЛЕНИЙ, № двиг. НОМЕР_14, № шасі НОМЕР_14; 7) Номерний знак НОМЕР_12 , НОМЕР_13 19.11.2002, автомобіль ГАЗ 66 ТС 4250, (1988), ЗЕЛЕНИЙ, № двиг. НОМЕР_14 , № куз. НОМЕР_15 ; 8) Трактор колісний T-150K, Заводський номер НОМЕР_16 , № двигуна НОМЕР_17 , номерний знак НОМЕР_18 . Місцезнаходження вищевказаної техніки невідоме. Ухвалою суду першої інстанції від 18.12.2024 вищевказану техніку оголошено в розшук, однак наявні матеріли справи не містять доказів на підтвердження результатів здійсненого розшуку, зокрема й звіту ліквідатора за наслідками вчинення відповідний дій та отримання інформації від відповідних органів. Відсутність належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів. Підсумовуючи наведене, оцінюючи наявні у матеріалах справи та надані учасниками справи докази, колегія суддів не вбачає складу цивільного правопорушення з боку відповідачів, які б своїми діями чи бездіяльністю безпосередньо призвели до банкрутства Фермерського господарства "Південь". А тому, судова колегія вважає обґрунтованим та правомірним висновок місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви кредитора про покладення субсидіарної відповідальності на відповідачів та не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.04.2025 по справі №915/289/24(915/128/25) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 28.07.2025. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Принцевська Н.М. Суддя Філінюк І.Г.