Постанова 4873 № 925/1077/25(925/199/26)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" червня 2026 р. Справа№ 925/1077/25(925/199/26) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сотнікова С.В. суддів: Остапенка О.М. Отрюха Б.В. за участю секретаря судового засідання Макухи О.А., арбітражного керуючого Заріцького Ю.М., представника ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" - адвоката Грищенка О.М., розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд" - арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.05.2026 (повний текст складено 15.05.2026, суддя Дорошенко М.В.) у справі № 925/1077/25 (925/199/26) за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд" - арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича до ОСОБА_1 про покладення субсидіарної відповідальності і стягнення 951342,36 грн, в межах справи №925/1077/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд", ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.05.2026 у справі № 925/1077/25(925/199/26) відмовлено повністю у задоволенні заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд" - арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича про покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності та стягнення з нього 951342,36 грн. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, 16 травня 2026 року ліквідатор боржника - арбітражний керуючий Заріцький Юрій Миколайович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 11.05.2026 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича про покладення субсидіарної відповідальності (притягнення до субсидіарної відповідальності) на органи управління банкрута, покласти на ОСОБА_1 субсидіарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів у справі № 925/1077/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд" та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд" 951342,36 грн як субсидіарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів банкрута. Арбітражний керуючий вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права (зокрема, ст. 236, 238 ГПК України та ст. 61 КУзПБ). Аргументи апелянта зводяться до наступних. Суд першої інстанції вдався до надмірного формалізму, проігнорувавши практику ЄСПЛ (справа «Сутяжник проти Росії», «Салов проти України»). Суд поставив форму вище за зміст, фактично заблокувавши кредиторам доступ до правосуддя та захисту їхніх майнових інтересів. Скаржник наголошує, що доведення до банкрутства може виражатися не лише в активних діях (виведення майна), а й у тривалій протиправній бездіяльності. Підприємство фактично кинуте керівництвом ще з 2014 року: рахунки закриті, фінансова та податкова звітність не подається, господарська операційна активність зупинена. ОСОБА_1 повністю самоусунувся від виконання обов`язків директора та засновника. Керівник банкрута в порушення ст. 59 КУзПБ ігнорує вимоги ліквідатора та приховує первинну фінансово-господарську документацію, печатки та матеріальні цінності. Це унеможливило повний аналіз активів та дебіторської заборгованості, що є прямою недобросовісною поведінкою Відповідача. Апелянт вказує, що на відміну від кримінального процесу, у спорах про субсидіарну відповідальність діє спростовна презумпція вини відповідача (ст. 61 КУзПБ, ст. 1166 ЦК України). Якщо ліквідатор довів факт неплатоспроможності, відсутність майна та бездіяльність керівництва, тягар доведення своєї невинуватості й сумлінності переходить на Відповідача. ОСОБА_1 жодних доказів на спростування своєї вини чи наявності форс-мажорних обставин суду не надав. Навіть якщо суд вважав певні посилання ліквідатора на норми права неточними, відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду (справа № 924/1473/15), суд мав самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію правовідносин, а не просто відмовити в позові. Суд першої інстанції проігнорував вимоги ст. 79 ГПК України. Надані ліквідатором докази повної зупинки підприємства та приховування документів є значно вагомішими та вірогіднішими, ніж відсутність будь-яких пояснень чи заперечень з боку Відповідача. Суд першої інстанції безпідставно відступив від висновків Верховного Суду (постанови у справах № 923/862/15, № 904/76/21, № 915/1624/16 та ін.), які чітко визначають, що субсидіарна відповідальність є винятковим, але дієвим механізмом захисту кредиторів від недобросовісних дій або бездіяльності контролюючих осіб. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора боржника арбітражного керуючого Заріцького Ю.М, розгляд справи призначено на 30.06.2026. Кредитор ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" у додаткових поясненнях наполягає на наявності повного складу цивільного (деліктного) правопорушення в діях органів управління боржника для притягнення їх до субсидіарної відповідальності. Так, єдиним засновником, учасником та керівником боржника (ТОВ «УКР ЄВРО ТРЕЙД») у період з 16.03.2012 по 26.09.2025 (дата відкриття провадження про банкрутство) є ОСОБА_1 . Як вищий орган управління, він володів повним спектром повноважень для визначення фінансово-господарської діяльності компанії та вжиття заходів із запобігання неплатоспроможності. Об`єктом є майнові права кредиторів на задоволення їхніх вимог, які не можуть бути погашені через повну відсутність майна у боржника (негативна різниця між реєстром вимог та ліквідаційною масою). Загальний розмір визнаних вимог ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" становить 951 342,36 грн (із яких 29 068,80 грн - перша черга, 922 273,56 грн - четверта черга). Також у справі наявні визнані вимоги ГУ ДПС у Черкаській області на суму 55 504,13 грн. Керівник достеменно знав про борги підприємства, оскільки вони виникли за договором ще від 06.03.2014 та були підтверджені судовими рішеннями господарського суду у 2021 та 2023 роках. Засновник свідомо самоусунувся від виконання обов`язків щодо фінансового оздоровлення компанії, допустив тривале та послідовне зростання грошових зобов`язань, погіршення фінансового стану підприємства, а також здійснив свідоме відчуження активів банкрута. Поведінка контролюючої особи перебуває в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням стійкої неплатоспроможності. Кредитор наголошує, що в категоріях справ про субсидіарну відповідальність діє спростовна правова презумпція вини контролюючих осіб боржника (згідно з постановою ВС від 17.09.2024 у справі № 911/4531/15). Оскільки ліквідатор та кредитор належно обґрунтували доведення до банкрутства, тягар доведення своєї добросовісності перейшов на відповідача. Проте ОСОБА_1 не надав жодних доказів чи пояснень на спростування своєї бездіяльності, що розцінюється як відмова від спростування фактів (ч. 2 ст. 74 ГПК України). В судовому засіданні 30.06.2026 суд проголосив скорочену постанову (вступну та резолютивну частини). Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Провадження у справах про банкрутство регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 26.09.2025 відкрито провадження у справі № 911/1603/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд"; визнані грошові вимоги ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" до боржника в сумі 547403,55 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном. Ухвалою попереднього засідання від 02.12.2025 у справі №925/1077/25, Господарський суд Черкаської області визначив розмір та черговість усіх визнаних судом вимог кредиторів до ТОВ "Укр євро трейд", що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а саме вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" в сумі 951342,36 грн., в тому числі: 29068,80 грн - вимоги першої черги задоволення; 922273,56 грн - вимоги четвертої черги задоволення. Постановою Господарського суду Черкаської області від 22.01.2026 визнано боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича. 14 лютого 2026 року ліквідатор боржника звернувся із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на учасника (засновника) - ОСОБА_1 у зв`язку з доведенням до банкрутства в порядку ч. 2 ст. 61 КУзПБ. Заявка мотивована тим, що банкрут має одного учасника - ОСОБА_1 , який був одночасно і директором товариства, тобто відповідно до ст. 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" має повноваження вищого органу товариства та виконував функції органу управління, здійснював вирішальний вплив на господарську діяльність юридичної особи. Арбітражним керуючим Заріцьким Ю. М. як розпорядником майна у процедурі розпорядження майном та як ліквідатором у ліквідаційній процедурі проведено аналіз фінансово-господарського стану, господарської та інвентаризаційної діяльності, становища на товарних ринках ТОВ "Укр євро трейд" відповідно станом на 22.12.2025 та 20.03.2026, згідно з яким він встановив наявність дій та/або бездіяльності органів управління боржника з доведення останнього до банкрутства. Як на такі дії та/або бездіяльність органів управління боржника арбітражний керуючий Заріцький Ю. М. вказав на: перебування боржника в стані повної бездіяльності, закитнутості; не виконання боржником, починаючи з 2012 року своїх базових обов`язків як юридичної особи, а саме не подання жодної податкової, фінансової чи статистичної звітності; не здійснення боржником господарської діяльності; відсутність будь-яких ознак його операційної активності; не здійснення боржником жодних фінансових або договірних операцій; відсутність обліку доходів та витрат; відсутність активних рахунків в установах банків; самоусунення органів управління від виконання своїх обов`язків, не забезпечення ними збереження документів, активів, не реагування на стан неплатоспроможності; наявність дебіторської заборгованості у зв`язку із відсутністю заходів з її стягнення; збільшення кредиторської заборгованості; відсутність наміру та реальних дій щодо наповнення статутного капіталу боржника, підвищення його потенційної привабливості, залучення кредитування для розвитку господарської діяльності, залучення власних коштів для підвищення рівня доходу від діяльності боржника. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності, встановив відсутність причинно-наслідкового зв`язку між вказаними діями/бездіяльністю органів управління боржника, зокрема його засновника та керівника ОСОБА_1 , і доведенням боржника до банкрутства, оскільки ці дії/бездіяльність органів управління боржника не означають, що саме вони, спричинили банкрутство ТОВ "Укр євро трейд", оскільки не виключають можливості його спричинення іншими чинниками в межах звичайного господарського ризику суб`єкта господарювання. Частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. Передбачено такі види юридичної відповідальності за вказані види порушення вимог законодавства про банкрутство: кримінальна (ст. 219 КК України), адміністративна (ст. ст. 164-15, 166-16, 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та цивільна - субсидіарна як різновид цивільної (ч. 2 ст. 61 КУзПБ), ч. 4 ст. 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" тощо). Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов`язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ. Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам. Вона є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку ч. 2 ст. 61 КУзПБ з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом КУзПБ притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення. У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції (з урахуванням тотожного регулювання питання субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника та його засновників як за ст. 61 КУзПБ, так і ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), що сформульована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 28.08.2018 у справі №927/1099/13, від 18.10.2018 у справі №923/1297/14, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15, від 03.09.2019 у справі №923/1494/15, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11. Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом. Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Об`єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство. Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника. Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв`язку відносно порушення, передбаченого ч. 2 ст. 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство. Водночас при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення ч.ч. 1 і 3 ст. 4 КУзПБ. Щодо об`єктивної сторони правопорушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи ч. 2 ст. 61 КУзПБ і містять диспозицію (зміст) правопорушення - "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування. Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності. Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17). При цьому, виходячи з положень ст. 73 та ч. 1 ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із елементів/ складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами. Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), та відповідно не надає можливості визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб`єктів (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 16.06.2020 у справі №910/21323/16). Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення. При цьому, на ліквідатора відповідно до ч. 5 ст. 61 КУзПБ покладається обов`язок доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) суб`єкта відповідальності та негативними наслідками (неплатоспроможністю боржника та відсутністю майна для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства). Водночас, притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини. З вищевикладеного можна дійти висновку, що у разі якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника до поки такі особи не доведуть протилежного. (Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №917/1500/18(917/1932/20), від 07.04.2021 у справі №911/1815/17, від 24.02.2021 у справі №Б8/191-10, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20). Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору. Як правильно виснував суд першої інстанції, дії та/або бездіяльність органів управління боржника, зокрема його засновника та керівника ОСОБА_1 , не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з банкрутством боржника. Адже в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вчинення керівником саме активних дій, які призвели б до неможливості задовольнити вимоги кредиторів (зокрема, щодо виведення з власності боржника активів, їх нераціонального витрачання тощо). Саме лише посилання - без зазначення конкретних дій чи бездіяльності директора (учасника) боржника та без подання відповідних доказів - на припущення про перебування боржника в стані повної бездіяльності та занедбаності, невиконання ним, починаючи з 2012 року, своїх базових обов`язків як юридичної особи (а саме: неподання жодної податкової, фінансової чи статистичної звітності, нездійснення господарської діяльності, відсутність ознак операційної активності, нездійснення фінансових або договірних операцій, відсутність обліку доходів і витрат, відсутність активних рахунків в установах банків, самоусунення органів управління від виконання своїх обов`язків, незабезпечення ними збереження документів і активів, нереагування на стан неплатоспроможності тощо) не може бути підставою для висновку про доведення боржника до банкрутства саме внаслідок таких обставин. Відтак належить погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що ліквідатором не надано належних доказів на підтвердження вини відповідача у доведенні боржника до банкрутства. Отже, ліквідатор не довів обставини, які свідчили б про неправомірність дій відповідача щодо доведення боржника до банкрутства, а тому є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про безпідставність покладення на нього субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута. Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити про структуру заборгованості боржника, яка стала підставою для звернення із заявою про визнання боржника банкрутом та подальшим банкрутством. Ухвалою від 26.09.2025 Господарський суд Черкаської області за заявою ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" відкрив провадження у справі №925/1077/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд", визнав кредиторські вимоги заявника в сумі 547403,55 грн. ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" звернулась із заявою з додатковими грошовими вимогами до боржника у сумі 403938,81 грн. Ухвалою від 02.12.2025 Господарський суд Черкаської області визнав додаткові грошові вимоги в повному обсязі в сумі 403938,81 грн, визначив розмір та черговість усіх визнаних судом вимог кредиторів до ТОВ "Укр євро трейд", що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а саме вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" в сумі 951342,36 грн, в тому числі: 29068,80 грн першої черги задоволення; 922273,56 грн четвертої черги задоволення. Аналіз фактичних обставин свідчить про те, що кредиторські вимоги ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (як початкові у сумі 547 403,55 грн, так і додаткові у сумі 403 938,81 грн) не можуть бути визнані як підстава для висновку про доведення боржника до банкрутства або винне прострочення внаслідок дій чи бездіяльності директора ТОВ "Укр євро трейд", починаючи з 2014 року, або як зазначає ліквідатор - з 2012 року. 06.03.2014 між ПВП "Черкаське ШРБУ" та ТОВ "Укр євро трейд" було укладено договір відступлення права вимоги. До набрання законної сили рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.06.2021 у справі №925/1342/14(925/492/21) розмір, правомірність та сам факт наявності невиконаного грошового зобов`язання боржника не вважалися остаточно встановленими судом як обов`язковий до виконання борг. Грошове зобов`язання у розмірі 519179,55 грн набуло статусу підтвердженого та обов`язкового до примусового виконання лише після ухвалення рішення суду від 17.06.2021. До цього моменту стягнення боргу в примусовому порядку не здійснювалося, а отже, твердження про бездіяльність директора щодо несплати боргу починаючи з 2014 року (чи як стверджує ліквідатор - з 2012 року) є юридично неспроможним. Структура визнаних судом вимог свідчить, що більша їх частина взагалі виникла значно пізніше 2014 року та не пов`язана з господарською діяльністю керівника у 2014 році. Суть угоди від 06.03.2014 полягала у придбанні ТОВ "Укр євро трейд" права вимоги до іншого боржника - ТОВ "Фаворит-2003" на суму 519 179,55 грн (яка була підтверджена рішенням суду ще у 2010 році у справі №02/1699). Укладення договору відступлення права вимоги є стандартною ринковою господарською операцією з заміни кредитора. Неможливість подальшого швидкого розрахунку за цим договором або непогашення боргу боржником боржника (ТОВ "Фаворит-2003") належить до звичайного комерційного/підприємницького ризику. Сам по собі факт невиконання контрагентом своїх зобов`язань або затримка у розрахунках за цивільно-правовим договором не є тотожним поняттю «доведення до банкрутства» (яке вимагає наявності вини у формі умислу або грубої недбалості, спрямованої саме на стійку неплатоспроможність підприємства). Для висновку про протиправну бездіяльність директора необхідно довести, що саме його свідомі, недобросовісні чи нерозумні дії (або бездіяльність) призвели до неплатоспроможності. Борг перед ПВП "Черкаське ШРБУ" (а надалі ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс") є наслідком одноразового цивільно-правового договору 2014 року, а не системної протиправної діяльності керівника з виведення активів, доведення компанії до фінансової неспроможності чи ухилення від виконання зобов`язань. До травня 2023 року у цього боргу був інший кредитор (ПВП «Черкаське ШРБУ»), а новий кредитор (ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс") набув прав лише 04.05.2023. Отже, невиконання зобов`язання перед ТОВ «Компанія "Компанія "Ніко-Тайс" в принципі не могло існувати в період з 2014 по 2023 рік. Наявність кредиторських вимог ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс", підтверджених ухвалами Господарського суду Черкаської області від 26.09.2025 та 02.12.2025 у справі №925/1077/25, є наслідком цивільно-правового спору щодо виконання договору відступлення права вимоги від 06.03.2014 та подальшого нарахування передбачених законом компенсаційних сум (стаття 625 ЦК України) і судових витрат. Дані обставини свідчать про наявність звичайних цивільно-правових відносин, спір з приводу яких остаточно був вирішений судом лише у 2021- 2023 роках, і не можуть слугувати доказами винної бездіяльності директора ТОВ "Укр євро трейд" або доведення підприємства до банкрутства починаючи з 2012 року. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Відповідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника таким вимогам закону відповідає. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. Вказані вимоги судом першої інстанцій при ухваленні оскаржуваного рішення були дотримані. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення суду першої інстанції вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам, матеріалам справи та необхідність відхилити апеляційну скаргу. Оскільки підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні, то судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника. Керуючись ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр євро трейд" - арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.05.2026 у справі № 925/1077/25 (925/199/26) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, встановлений ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена та підписана 17.07.2026. Головуючий суддя С.В. Сотніков Судді О.М. Остапенко Б.В. Отрюх