Постанова 4803 № 204/354/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6135/25 Справа № 204/354/25 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., секретар Піменова М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про зняття арешту (суддя першої інстанції Токар Н.В.), В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про зняття арешту, якою просила зняти арешт з нерухомого майна будинку 8 та земельної ділянки, загальна площа 0,0987 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , накладені на підставі ухвали Нарсуду Ленінського району б/н від 10.12.1992 року на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , відносно власника ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , реєстраційний номер обтяження: 4784099, 4784121, 4862730, 4862748, 4862766, зареєстровано 24.04.2007 року, реєстратор: Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2025 року у задоволенні позову було відмовлено. На вказане рішення суду позивачка через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи. Мотивує скаргу тим, що з лютого місяця 1998 року по теперішній час позивач та її чоловік зареєстровані та мешкають у своєму будинку, що підтверджується записами в домовій книзі та довідкою про склад сім`ї 5525 або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб. Наявність обтяження на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , яке на даний час є власністю позивача та третьої особи, порушує їх право власності на вказане майно, а саме розпорядженням своїм майном на власний розсуд. Наголошує на тому, що своє волевиявлення ОСОБА_3 відобразив поставленим підписом на довіреності. Згода інших осіб, а саме членів сім`ї ОСОБА_3 , які б можливо були співвласниками цього майна, на вчинення такого правочину нотаріусом не запитувалась, а отже не була потрібна на день написання такої довіреності. Арешт було накладено до отримання ОСОБА_1 вищевказаної нотаріальної довіреності на розпорядженням майном, а тому вона не знала про наявність арешту, як можливо не було відомо й самому ОСОБА_3 . Вказує, що на даний час не можливо встановити по реєстраційним номерам обтяження 4784099, 4784121, 4862730, 4862748, 4862766, зазначених в реєстрі, та виконавчі провадження, в рамках яких було прийнято рішення про накладення арешту на майно, кого саме вони стосуються, чи відповідача по справі чи невідомої особи ОСОБА_6 та якого періоду часу вони стосуються, по якому саме накладено арешт на майно та з приводу чого. Звертає увагу на те, що враховуючи період часу з 1992 року (момент накладення арешту) та по дату звернення позивача до суду з вищевказаним позовом, відповідач ОСОБА_3 до ОСОБА_1 з приводу порушення будь яких прав його не звертався. Вищевказані обтяження у вигляді арештів на майно існують до цього часу. ОСОБА_7 просила рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. ОСОБА_1 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 03.06.1994 року ОСОБА_3 , надав довіреність, посвідчену державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, запис в реєстрі №2-3734, на ім`я ОСОБА_1 на розпорядження земельною ділянкою та продаж за ціну та на умовах на її розсуд, належний йому незакінченим будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10). Згідно свідоцтва про право власності, ОСОБА_1 належить 1/2 частина житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_2 на праві приватної власності та складається з одного жилого будинку. Свідоцтво видане 28.10.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради від 20.09.1996 року №206/10 (а.с.11). ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності, належить 1/2 частина житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_2 на праві приватної власності та складається з одного жилого будинку. Свідоцтво видане 28.10.1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів від 20.09.1996 року №206/10 (а.с.12). З копії свідоцтва про шлюб вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 25 жовтня 2016 року, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб (а.с.9). Адресною карткою за адресою: АДРЕСА_3 підтверджена реєстрація позивача ОСОБА_1 з 05.02.1998 року, ОСОБА_4 з 09.02.1998 року, а також наявна реєстрація ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 20.07.2010 року та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 12.05.2000 року та зняття з реєстрації останнього 20.04.2017 (а.с.17). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається обтяження 4784099 у вигляді арешту, яке зареєстровано 11.04.2007 за №4784099 реєстратором: Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області на підставі ухвали б/н Нарсуд Ленінський район; об`єктом обтяження є будинок за адресою: АДРЕСА_2 ; власники ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , та обтяження 4784121 у вигляді арешту яке зареєстровано 11.04.2007 за №4784121 реєстратором: Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області на підставі ухвали б/н Нарсуд Ленінський район; об`єктом обтяження є земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 ; власники ОСОБА_3 , ОСОБА_6 . Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідно до листа вих. №01-22/374/2024 від 13.12.2024, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, відсутні відомості щодо ухвали суду від 10.12.1992 про арешт будинку АДРЕСА_2 , у зв`язку зі знищенням цивільних справ за закінченням терміну зберігання (а.с.25). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що власника ОСОБА_6 позивачем не було залучено до участі у справі. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»). У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У частині 1 статті 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Згідно зі статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» під час вирішення такого спору з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами цивільного судочинства, якщо вони виникають у цивільних правовідносинах. Щодо заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог закону в межах виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами розділу VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України. Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Разом з тим відповідачами у такій справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Стаття 51 ЦПК України передбачає, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2 роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). У даній справі предметом спору є вимога ОСОБА_1 про скасування арешту з нерухомого майна будинку 8 та земельної ділянки, загальна площа 0,0987 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , накладені на підставі ухвали Нарсуду Ленінського району б/н від 10.12.1992 року на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , відносно власника ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , реєстраційний номер обтяження: 4784099, 4784121, 4862730, 4862748, 4862766, зареєстровано 24.04.2007 року, реєстратор: Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області. Згідно наявних у справі доказів вбачається, що ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 1992 року було накладено арешт на майно ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ,, що крім того підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна, за місцем знаходження майна, АДРЕСА_3 . Також з даного витягну вбачається, що власниками спірного майна є ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , проте позивачкою останнього до участі у справі в якості відповідача залучено не було. На думку апеляційного суду у даному випадку, не залучено особу, на майнові права якої може впливати рішення у разі задоволення позову. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що свою згоду на розпорядження земельною ділянкою на недобудовою ОСОБА_6 не надав. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року). Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 23 липня 2025 року. Головуючий суддя О.В. Халаджи