Постанова 4803 № 182/9485/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1895/20 Справа № 182/9485/18 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м.Кривий Ріг справа № 182/9485/18 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання - Голуб О.О. сторони: позивач Приватне підприємство «Сієста» відповідач Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2019 року, яке ухвалене суддею Багровою А.Г. в місті Нікополі Дніпропетровської області та повне рішення складено 26 вересня 2019 року, - ВСТАНОВИВ: В грудні 2018 року Приватне підприємство «Сієста» звернулася з позовом до Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зняття арешту з майна. В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.06.2010 року по справі № 2-2265/10 задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто солідарно з ПП «Сієста» та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 50 912,83 грн. і судовий збір 629,13 грн. 03.04.2018 року власник ПП «Сієста» змінився та 27.07.2018 року йому стало відомо про те, що на все належне підприємству майно накладено арешт у порядку виконання рішення суду від 04.06.2010 року. При цьому, незважаючи на солідарне стягнення заборгованості з ПП «Сієста» та ОСОБА_1 , виконавче провадження було відкрито щодо стягнення всієї суми заборгованості лише з ПП «Сієста». 02.02.2012 року виконавче провадження закрито, проте всупереч діючому на той час законодавству арешт знятий не був. На підставі наведеного вище, враховуючи, що відповідач до теперішнього часу відмовляється від зняття арешту з належного позивачеві майна, посилаючись на відсутність підстав, передбачених законом, ПП «Сієста» просило суд зняти арешт, накладений на все нерухоме майно ПП «Сієста» згідно постанови Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2010 року. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпроптеровської області від 26 вересня 2019 року позов задоволено. Знято арешт, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2010 року, реєстраційний номер обтяження 10056666, на все нерухоме майно Приватного підприємства «Сієста». В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області не оспорює право позивача на майно, а є особою, яка наклала арешт на користь стягувача, а саме - АТ КБ «ПриватБанк», тому, саме боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, мають бути відповідачами по справі. Крім того, апелянт зауважує на тому, що рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий документ та накладено арешт на майно позивача, не виконано, тому арешт з майна не може бути знятий. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ КБ «ПриватБанк» - Бродька А.І., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.06.2010 року по справі № 2-2265/10 задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто солідарно з ПП «Сієста» та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 50 912,83 грн. і судовий збір 629,13 грн. 17.06.2010 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області було видано виконавчий лист по справі № 2-2265/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ПП «Сієста» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у сумі 50912,83 грн. та судових витрат у розмірі 629,13 грн. (а.с.29-30). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на все нерухоме майно ПП «Сієста» накладено арешт постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2010 року, реєстраційний номер обтяження 10056666 (а.с.27-28). Відповідно до листа Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області № 46888 від 01.08.2018 року, 02.02.2012 року дане виконавче провадження завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Цим же листом представнику позивача роз`яснено, що статтями 40 та 59 Закоуну України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік підстав зняття арешту з майна. Обставини, на які посилався представник ПП «Сієста», не є підставами для зняття арешту з майна, у зв`язку з чим у знятті арешту з майна ПП «Сієста» відмовлено (а.с.31). Звертаючись до суду з позовом позивач ПП «Сієста» посилається на те, що згідно ч.1,2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції 1999 року, арешт, накладений на майно ПП «Сієста», підлягав скасуванню після завершення виконавчого провадження 02.02.2012 року. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2265, виданого 17.06.2010 року Нікопольським міськрайонним судом, про стягнення з ПП «Сієста» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у сумі 51 541,96 грн. завершено 02.02.2012 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», однак арешт з майна ПП «Сієста» знятий не був, тому, беручи до уваги те, що на даний час у провадженні Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відсутні виконавчі документи відносно ПП «Сієста», арешт, накладений постановою Відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2010 року, реєстраційний номер обтяження 10056666, на все нерухоме майно Приватного підприємства «Сієста» має бути знятий. Колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, з огляду на наступне. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Наведені вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до ч. 1 та п. 6 ч. 2 ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Частинами 1 та 3 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент закінчення виконавчого провадження, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. За змістом ч.1,2 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент закінчення виконавчого провадження, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документу за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документу до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, встановлених цим Законом. У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Відповдно до частини 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Виходячи з системного тлумачення статей 16, статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» і роз`яснень пункту 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у Постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 607/3894/17, від 15 травня 2019 року у справі № 335/12353/17. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ПП «Сієста» обґрунтувало свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує права ПП « ОСОБА_2 », як власника, захист якого передбачено ст. 41 Конституції України, статтями 316-319, 321, 391 ЦК України. Однак, за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, а тому заява ПП «Сієста» про звільнення майна з під арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Так, згідно з ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Разом з тим, відповідно до ст.14 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідачем є особа, на яку вказує позивач, як на порушника своїх прав. На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Виходячи з аналізу вищевказаних норм Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області не може бути відповідачем у цій справі, оскільки його дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені лише стороною виконавчого провадження і повинні розглядатися судом в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд першої інстанції відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Дана позиція викладена у п. 40 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не звернув своєї уваги на вищенаведене, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, а саме: залученню належного відповідача до участі в справі. При цьому слід зауважити, що на стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості замінити первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі в справі іншу особу, як співвідповідача. На вищевказані норми процесуального права суд першої інстанції уваги не звернув та помилково розглянув справу по суті з порушенням вказаних норм процесуального права, що, відповідно до приписів ч. 1 ст. 377 ЦПК України, є підставою для скасування рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2019 року із ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу. При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий документ та накладено арешт на майно позивача, не виконано, тому арешт з майна не можу бути знятий, оскільки в даному випадку рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, тому правильність висновків суду щодо обґрунтованості позовних вимог колегією суддів не перевіряється. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону, тому оскаржуване рішення, на підставі ст.377 ЦПК України, підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ПП «Сієста» до Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зняття арешту з майна. Керуючись ст.ст. 367, 374, ч.1 ст. 377, ст.ст. 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2019 року скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Сієста» до Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зняття арешту з майна. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 07 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: