Постанова Одеський апеляційний суд № 523/3337/26

Номер провадження: 22-ц/813/5314/26 Справа № 523/3337/26 Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.06.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Турик А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізької області про встановлення факту, на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Малиновського О.М. 17 лютого 2026 року у м. Одеса, - встановила: У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просила встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) щодо якої державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 27338 від 26.08.2009 року, є різними фізичними особами. Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту.. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, на думку апелянта, заявник у поданій заяві не заявляє, і в подальшому не має наміру заявляти вимогу про скасування арешту, який накладений згідно постанови державного виконавця від 26.08.2009 року, а відтак, очевидним є факт відсутності спору та ймовірності його виникнення під час розгляду справи по суті. Сторони про розгляд справи на 09.06.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник ОСОБА_1 , представник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області . Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою, в якій просила встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), щодо якої державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 27338 від 26.08.2009 року, є різними фізичними особами. Вимоги заяви обґрунтовані тим, що під час здійснення ОСОБА_1 операцій щодо купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, неодноразово поставало питання про те, що у зв`язку із відсутністю будь-яких інших відомостей, окрім прізвища, ім`я та по батькові, які ідентифікують ОСОБА_1 , щодо якої винесена постанова про арешт майна, наявність зазначеного арешту чинить перешкоди у частині можливості реалізації заявником свої законних прав та інтересів, як власника того чи іншого майна. Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України). Справи, які носять зобов`язальний характер, розглядаються судами за правилами позовного провадження, зокрема якщо особа звертається до суду з вимогою за захистом її порушеного, невизнаного або оспорюваного права з боку фізичної та/або юридичної особи, у тому числі суб`єктом владних повноважень. Якщо виникнення права на реалізацію майнових та/або немайнових прав залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України). За приписами ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що, звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, що ОСОБА_1 не є той самою особою, на майно якої державним виконавцем накладений арешт, заявник фактично намагається довести відсутність у неї будь-яких зобов`язань у межах виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України). Одним із засобів юридичного захисту прав сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають під час примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Такий правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 24.05.2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19). Верховний Суд у постанові від 15.10.2024 року у справі № 2-186/05 (провадження № 61-5001св24) зробив висновок, що у ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Таким чином, оскільки метою заявленої ОСОБА_1 заяви про встановлення факту є скасування арешту з майна, який чинить перешкоди у частині можливості реалізації заявником своїх законних прав та інтересів, як власника, то зазначене вказує на наявність спору про право матеріальне, та, як наслідок, на неможливість розгляду таких вимог в порядку окремого провадження. При таких обставинах, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що вимога про встановлення факту, який просить встановити ОСОБА_1 , не підлягає вирішенню в порядку окремого провадження, що є правовою підставою для відмови у відкритті провадження у даній справі. Докази та обставини, на які посилається представник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, вищевказаний висновок судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а також були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 17.02.2026 року постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 24 червня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе