Ухвала КАС ВС № 200/7264/24

УХВАЛА 24 липня 2025 року м. Київ справа №200/7264/24 адміністративне провадження № К/990/28759/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е., перевіривши касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду 11 червня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року, в сумі 85927,84 грн.; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 03 жовтня 2024 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення - 4463,15 грн в місяць, за період з 01 березня 2018 року по 03 жовтня 2024 року включно у загальній сумі 353020,77 грн, згідно з нормами абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду 11 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення, - січень 2008 року, в сумі 85927 (вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять сім) гривень 84 копійки. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 03 жовтня 2024 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення - 1362,48 грн на місяць, за періоди 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 03 жовтня 2024 року включно у загальній сумі 91418 (дев`яносто одна тисяча чотириста вісімнадцять) гривень 01 копійка згідно з нормами абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 07 липня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , в якій скаржник просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду 11 червня 2025 року щодо періоду 3 01 серпня 2018 року по 03 жовтня 2024 року на направити справу до Донецького окружного адміністративного суду на новий розгляд. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 пункту 1-1, абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078, викладених у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22, від 09 травня 2023 року у справі № 120/2234/22-а, від 09 травня 2023 року у справі № 400/12702/21, від 09 травня 2023 року у справі № 560/538/22, від 09 травня 2023 року у справі № 580/8769/21, від 27 липня 2023 року у справі № 160/12028/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 420/23183/21, від 15 серпня 2023 року у справі № 580/9339/21, від 15 серпня 2023 року у справі № 400/3784/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 520/1800/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 160/4155/22, від 17 серпня 2023 року у справі № 580/3967/22, від 28 серпня 2023 року у справі № 420/17338/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 480/5766/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/16084/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 420/12787/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 200/4531/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 420/21528/21, від 09 листопада 2023 року у справі № 420/4325/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 420/3131/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 480/13752/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 420/14978/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 420/616/23, від 06 грудня 2023 року у справі № 160/16075/22, від 21 грудня 2023 року у справі № 420/10945/22, від 18 січня 2024 року у справі № 580/1056/22, від 24 січня 2024 року у справі № 200/11549/21, від 24 січня 2024 року у справі № 400/8139/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/15395/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 31 січня 2024 року у справі № 320/12968/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/9152/21, від 05 лютого 2024 року у справі № 360/383/23, від 21 березня 2024 року у справі № 160/13277/22, від 03 квітня 2024 року у справі №420/8465/23, від 04 квітня 2024 року у справі № 160/4155/22, від 10 квітня 2024 року у справі № 200/564/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 160/11742/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 420/14952/22, від 18 квітня 2024 року у справі № 280/4812/23, від 18 квітня 2024 року у справі № 160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23, від 14 травня 2024 року у справі № 420/4659/23, від 23 травня 2024 року у справі № 160/15411/23, від 28 травня 2024 року у справі № 160/14683/23, від 30 травня 2024 року у справі № 200/2737/21-а, від 06 червня 2024 року у справі № 280/4745/23, від 11 червня 2024 року у справі № 420/16902/22, від 12 червня 2024 року у справі № 140/1601/23, від 26 червня 2024 року у справі № 520/16852/21, від 27 червня 2024 року у справі № 440/1497/22, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22, від 28 червня 2024 року у справі № 200/2319/23, від 02 липня 2024 року у справі № 420/14105/20, від 02 липня 2024 року у справі № 520/9896/2020, від 10 липня 2024 року у справі № 380/21613/21, від 10 липня 2024 року у справі № 360/727/23, від 25 липня 2024 року у справі № 280/5666/22, від 31 липня 2024 року у справі № 200/4613/22, від 15 серпня 2024 року у справі № 620/7524/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 400/7201/21, від 19 вересня 2024 року у справі № 400/2015/22, від 10 жовтня 2024 року у справі № 360/1086/23, від 24 жовтня 2024 року у справі № 580/3369/22, від 24 жовтня 2024 року у справі № 560/16954/21, від 24 жовтня 2024 року у справі № 420/13056/21, від 24 жовтня 2024 року у справі № 320/14116/21, від 31 жовтня 2024 року у справі № 420/21242/21, від 08 листопада 2024 року у справі № 420/24634/21, від 08 листопада 2024 року у справі № 200/5940/23, від 08 листопада 2024 року у справі № 420/24642/21, від 08 листопада 2024 року у справі № 200/16532/21, від 15 листопада 2024 року у справі № 200/11548/21, від 19 грудня 2024 року у справі № 420/11410/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 620/7282/22, від 19 лютого 2025 року у справі № 420/2653/24, від 11 квітня 2025 року у справі № 620/7745/23, від 11 квітня 2025 року у справі № 620/13468/23, від 03 червня 2025 року у справі № 600/1889/24-а. Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Задовольняючи позовну заяву в частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до архівних відомостей про виплачене позивачу грошове забезпечення, позивачу лютому 2018 року були нараховані в лютому 2018 року щомісячна додаткова винагорода у розмірі 3175,50 грн входить до складу грошового забезпечення позивача за січень 2018 року, тоді як нарахована позивачу до виплати у березні 2018 року щомісячна додаткова винагорода у розмірі 52,93 грн, у свою чергу, входить до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року. Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 у такому разі склала 4463,15 грн. Розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року в даному випадку є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Таким чином, на підставі абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації-різниці складає 1362,48 грн. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення у фіксованій величині (індексації-різниці) у розмірі 1362,48 грн на місяць за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудень 2022 року та з 01 січня 2024 року по 03.10.2024 року. Отже, висновки суду апеляційної інстанції гуртувалися на досліджених у цій справі доказах та встановлених фактичних обставинах. За доводами касаційної скарги скаржник не наводить конкретних висновків Верховного Суду за аналогічними обставинами, які б суперечили висновкам суду попередніх інстанцій у цій справі. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження Скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення. Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Скаржник на обґрунтування підпунктів «а», «б», «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій приймають кардинально різні рішення в аналогічних (типових) справах щодо виплати індексації-різниці грошового забезпечення військовослужбовцям посилаючись на різну правову позицію Верховного Суду, а саме: - одні враховують правову позицію Верховного Суду у постановах від 28 вересня 2022 року у справі № 400/1119/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 560/3965/21, від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 560/13302/21 щодо необхідності належного дослідження доказів, а саме: визначають розмір збільшення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року в порівнянні з лютим 2018 року та суму індексації в березні 2018 року при застосуванні базовим місяцем січня 2008 року, як наслідок встановлюють право позивача на отримання індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованій величині починаючи з 01 березня 2018 року (зокрема: постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі № 420/10946/22, від 26 квітня 2023 року у справі № 420/13509/22, від 05 травня 2023 року у справі № 420/12063/22, від 05 травня 2023 року у справі № 420/13504/22) - інші не виконують вимоги процесуального права, не досліджують розмір збільшення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року та суму індексації, а керуються постановами Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 580/3335/21, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а просто відмовляючи у виплаті індексації грошового забезпечення військовослужбовцям починаючи з 01 березня 2018 року (зокрема: постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року у справі № 520/1800/22, постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року у справі № 420/23183/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 420/3129/22, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 у справі № 160/16075/22, постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року у справі № 240/23550/21). Як наслідок, зауважує скаржник, знову значну частину військовослужбовців позбавлено права на отримання гідного грошового забезпечення у вигляді індексації-різниці грошового забезпечення. Однак ці доводи наведені скаржником у касаційній скарзі без взаємозв`язку з обставинами цієї конкретної справи. Скаржник також посилався на те, що справа становить значний суспільний інтерес для військовослужбовців, та має виняткове значення для позивача, оскільки судом було фактично позбавлено позивача права на отримання індексації грошового забезпечення в період де вона була виплачена не в повному обсязі, при цьому загальна сума невиплачненої індексації складає річний дохід позивача. Як слідує із змісту суду апеляційної інстанції, цим судом враховані висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21,в ід 23 квітня 2020 року у справі № 816/1728/16, від 28 вересня 2022 року у справі № 400/1119/21, від 28 вересня 2022 року у справі № 560/3965/21 та інших, відповідно до яких для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих ним сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити. Твердження касатора про те, що позбавлений можливості спростувати обставини встановлені у оскаржуваному рішенні суду, подавши нову позовну заяву, оскільки при розгляді саме цієї справи розглядається сума індексації та питання правильності встановлення розміру індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованій величині починаючи з 01 березня 2018 року, що не може бути повторно розглянуто у новій справі через тотожність предмету справи, не відповідає дійсності, позаяк позивач не позбавлений можливості оскаржувати розрахунок індексації після його проведення, у випадку незгоди з таким розрахунком. Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо обґрунтування підпунктів «а» , «б», «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження. Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду 11 червня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіА.Г. Загороднюк М.В. Білак В.Е. Мацедонська