Ухвала КАС ВС № 200/3722/25

УХВАЛА 23 липня 2025 року м. Київ справа №200/3722/25 адміністративне провадження № К/990/28490/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А.В., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі №200/3722/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою від 26 травня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 . Встановив позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору в розмірі 1 073, 60 грн на належні реквізити. На виконання вказаної ухвали позивачем надано копію посвідчення особи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойовий дій. Крім того, у клопотанні на виконання ухвали суду позивач зазначив, що на нього мають поширюватися пільги, визначені статтею 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI), а також, що позовні вимоги стосуються перерахунку грошового забезпечення, що є аналогом заробітної плати. Розглянувши клопотання позивача, суд першої інстанції вказав, що заявлені вимоги ОСОБА_1 не пов`язані з порушенням його права на соціальний захист саме як учасника бойових дій, тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах. Крім того, суд вважав, що позивач не належить до суб`єктів, яким згідно з нормами статті 5 Закону №3674-VI встановлені пільги щодо його сплати, оскільки стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу разом з усіма доданими до неї документами. Позивач звернувся Першого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 200/3722/25. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом надання документу про доплату судового збору. На виконання ухвали Першого апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху скаржник подав клопотання, в якому вказував, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову в цій справи, оскільки він має статус учасника бойових дій. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 200/3722/25 повернуто заявникові. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2025 року для розгляду цієї касаційної скарги визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі головуючого судді - Жука А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 липня 2025 року визначено колегію суддів для розгляду цієї касаційної скарги у складі: Жука А.В. (головуючий суддя), Мельник-Томенко Ж.М., Уханенко С.А. Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів виходить із такого. Щодо оскарження ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 13 КАС України не допускається касаційне оскарження судового рішення першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи, що ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року не переглядалось по суті в апеляційному порядку, оскільки судом апеляційної інстанції повернуто апеляційну скаргу, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження в цій частині. Щодо ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2025 року, судом касаційної інстанції встановлено наступне. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Згідно із частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник вказує на те, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову в цій справи, оскільки він має статус учасника бойових дій. Крім того, вказує, що спір про нарахування та виплати середнього грошового забезпечення, що є аналогом заробітної плати в повному обсязі стосується заробітної плати військовослужбовця та відповідно судовий збір не сплачується. Надаючи оцінку вищевказаним доводам скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Залишаючи апеляційну скаргу без руху Перший апеляційний адміністративний суду ухвалою від 18 червня 2025 року вказав на необхідність сплати судового збору. На виконання ухвали Першого апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху апелянт подав клопотання, в якому вказує, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову в цій справи, оскільки він має статус учасника бойових дій. Вирішуючи клопотання скаржника, суд апеляційної інстанції вказав, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII." Суд апеляційної інстанції застосував правові позицію висловлена Верховним Судом у постанові від 19 жовтня 2020 року у справі № 240/934/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 240/8644/20. При цьому, суд виснував, що предметом спору яких була невиплата позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, як і у даній справі, Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги позивача не пов`язані з порушенням його права на соціальний захист, саме, як учасника бойових дій. Тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах. В касаційній скарзі не заперечуються встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Суд касаційної інстанції вважає правильним вказаний висновок суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне. Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав Суд констатує, що зазначена норма має відсильний характер і не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, установлені Законом України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Зокрема, у пункті 18 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» указано, що учасникам бойових дій надаються пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено, з-поміж інших, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що хоча указана норма [пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI] не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права нерозривно пов`язані саме із статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які в свою чергу встановлені Конституцією України та іншими законами. Ураховуючи предмет спору в цій адміністративній справі, а саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судовий збір за звернення з цим позовом належить сплаті на загальний підставах. Колегія суддів, також, зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Крім того, на розгляд Великої Палати Верховного Суду була передана справа №567/79/23 для відступлення зокрема і від вищенаведених висновків щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, однак ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року справа № 567/79/23 була повернута на розгляд колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. При цьому, Велика Палата Верховного Суду не встановила об`єктивних причин відступу від правового висновку, якими, за її усталеною практикою, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту. Тобто, позиція Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI залишилася незмінною. Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, зазначено, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Великою Палатою Верховного Суду було зокрема, наголошено, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється, у зв`язку з чим можна констатувати, що за подання позову в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає сплата судового збору. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушення норм процесуального права та/або безпідставного повернення апеляційної скарги позивача. Згідно з частини 5 статті 298 КАС України, питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Відповідно до частини 2 статті 298 КАС України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. У відповідності до приписів пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Отже, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, вірно застосував положення процесуального законодавства, правильне її застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норми процесуального права. Враховуючи, що зміст оскаржуваної ухвали, свідчить про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. За змістом частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 298 та частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року та ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі №200/3722/25.

2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко С.А. Уханенко