Постанова 4854 № 400/12033/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/12033/21 Перша інстанція: суддя Устинов І. А., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідачаШляхтицького О.І., суддів: Федусика А.Г., Семенюка Г. В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 400/12033/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 31.08.2023 у справі № 400/12033/21 задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неправильних нарахування та виплати ОСОБА_1 , на виконання Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 по справі № 400/1661/19, індексації грошового забезпечення за період проходження ОСОБА_1 військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, без застосування при цьому нарахуванні січня 2008 року, як місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, тобто без врахування правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 22.07.2020 по справі № 400/3017/19; зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату належної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням при розрахунках січня 2008 року, як місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.11.2023 залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі № 400/12033/21 без змін. На виконання рішення суду видано виконавчий лист від 29.12.2023. Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 16.08.2024 задовольнив заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов`язав військову частину НОМЕР_1 до 24.09.2024 подати звіт про виконання судового рішення. 03.12.2024 на адресу Миколаївського окружного адміністративного суду від позивача надійшло клопотання про накладення штрафу на командира військової частини НОМЕР_1 , як на посадову особу, яка ухиляється від виконання судового рішення. Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.02.2025 суд прийняв звіт військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення суду. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.04.2025 ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 у справі № 400/12033/21 - скасував. У прийнятті заяви (звіту) Військової частини НОМЕР_1 щодо виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 400/12033/21 - відмовив. Встановив Військовій частині НОМЕР_1 новий строк для подання звіту про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 по справі № 400/12033/21. Відповідач, на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025, до Миколаївського окружного адміністративного суду надав заяву, в якій відповідач, зокрема зазначив, що військової частиною НОМЕР_1 07.12.2024 подано до військової частини НОМЕР_3 основну заявку розрахунок разом із Додатком 2 Розрахунок потреби в коштах для виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800. Разом з тим, починаючи з дати подання заявки на потребу в коштах для виконання рішень судів і до дати подання цього звіту, кошти на рахунок військової частини НОМЕР_1 для виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 не надходили у замовленому обсязі згідно розрахунку по рішенню суду. Водночас згідно Додатку 2 Розрахунку потреби в коштах для виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800, військовою частиною НОМЕР_1 замовлено для виплати ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 83626,00 гривень. Станом на 30.04.2025 грошові кошти за відповідними видатками відсутні на рахунку військової частини НОМЕР_4 , внаслідок чого військова частина НОМЕР_1 не має фізичної можливості сплатити ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 83626,00 гривень Таким чином, військовою частиною НОМЕР_1 вжито усіх необхідних та можливих заходів щодо виконання рішення суду від 31.08.2023 р. у справі № 400/12033/21. Разом з тим, при надходженні коштів на поточний рахунок за КЕКВ 2800 (для виконання судових рішень) Військовою частиною НОМЕР_1 буде зараховано суму 83626,00 грн. на банківський рахунок ОСОБА_1 . Позивач надав до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву, в якій він просить суд відмовити в порядку абз. 2 ч. 2 ст. 382-3 КАС України у прийнятті звіту військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2025, оскільки цей звіт подано без додержання вимог п.п. 3, 6 ч. 2 ст. 382-2 та п. 1 ч. 3 ст. 382-2 КАС України. Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 26.05.2025 у справі № 400/12033/21 відмовив військовій частині НОМЕР_1 у прийнятті звіту, звільнити керівника військової частини НОМЕР_1 від сплати штрафу на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Встановив військовій частині НОМЕР_1 новий строк для подання звіту оформленого у відповідності до вимог ч. 2 ст. 382-2 КАС України, про виконання у повному обсязі рішення від 31.08.2023 у справі № 400/12033/21 у місячний строк з моменту отримання цієї ухвали суду. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що поданий відповідачем звіт не відповідає ч. 2 ст. 382-2, а саме не містить ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) позивача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування. Щодо накладення штрафу суд першої інстанції зазначив, що накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, можливо лише у тому випадку, коли невиконання судового рішення відбулося саме з вини цієї посадовою особи. Натомість, як зазначив суд, у цьому випадку невиконання судового рішення в частині виплати нарахованої виплати відбулося не у зв`язку з небажанням керівника Військової частини НОМЕР_1 виконувати судове рішення, а у зв`язку з відсутності фінансування з державного бюджету на цю виплату. За наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про звільнення керівника відповідача від сплати штрафу, у порядку частини 5 статті 382-3, на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. При цьому, судом першої інстанції враховано, що відповідачем додано до заяви доказ подання до забезпечувального фінансового органу заявки на потребу у коштах - "основна заявка розрахунок". Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить її скасувати в частині звільнення керівника військової частини НОМЕР_1 від сплати штрафу та ухвалити в цій частині нову постанову, якою накласти на командира Військової частини НОМЕР_1 штраф у порядку частини 3 статті 382-3 КАС України. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію зазначає, що суд першої інстанції не мав права самостійно, без клопотання суб`єкта владних повноважень, звільняти керівника Військової частини НОМЕР_1 від сплати штрафу, передбаченого частиною 3 статті 382-3 КАС України. Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ключове питання в контексті розгляду даної справи, в межах доводів апеляційної скарги, стосується можливості звільнення судом з власної ініціативи, за відсутності клопотання суб`єкта владних повноважень, керівника Військової частини НОМЕР_1 , від сплати штрафу, передбаченого частиною 3 статті 382-3 КАС України. Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами, та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Між тим, 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» № 4094-IX, яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а також доповнено КАС України статтями 382-1, 382-2, 382-3. Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Згідно з частинами 2, 3 статті 382-2 КАС України звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається звіт; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 4) номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; 5) відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; 6) у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення; 7) перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому. До звіту додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу. Відповідно до частин 2, 3 статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу. У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Згідно з частиною 5 статті 382-3 КАС України суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Аналіз положень абзацу другого частини 5 статті 382-3 КАС України свідчить про те, що у разі, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд за наявності доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними, за власної ініціативи може звільнити від сплати штрафу керівника суб`єкта владних повноважень. Колегією суддів встановлено, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у даній справі стосується виплат позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, із застосуванням при розрахунках січня 2008 року, як місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, як частини грошового забезпечення позивача. Положеннями статі 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій. Разом з тим, є сталою правова

позиція Верховного Суду про те, що суми індексації мають щомісячний характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних соціальних гарантій щодо оплати праці та має систематичний характер, а відтак, виплати індексації за рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у даній справі є виплатами, у розумінні абзацу 2 частини 5 статті 382-3 КАС України. Як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, відповідачем додано до заяви докази подання до забезпечувального фінансового органу заявки на потребу у коштах - "основна заявка розрахунок. Вказані обставини не заперечуються та не спростовуються позивачем. За наведеного, суд першої інстанції не був позбавлений можливості за власної ініціативи, за наявності доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, вирішити питання щодо звільнити від сплати штрафу керівника суб`єкта владних повноважень. Окрім того апеляційний суд також враховує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду (див. зокрема постанову Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 160/13013/19). У призмі наведеного, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою відмовив у прийнятті звіту у зв`язку з недотриманням вимог частини 2 статті 282-2, а саме не зазначення відповідачем ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) позивача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування, тобто у зв`язку з недотриманням відповідачем форми звіту (з формальних підстав). Апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції не встановлювались обставини, які б могли свідчити про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду, що, як мовилось вище, унеможливлює застосування штрафу на керівника відповідача. З огляду на викладене, зважаючи на приписи вищенаведених положень процесуального Закону, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення керівника військової частини НОМЕР_1 від сплати штрафу на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів зауважує, що в іншій частині ухвала суду першої інстанції позивачем не оскаржується, а відтак, апеляційний суд, в силу положень частини 1 статті 308 КАС України, не надає оцінку не оскарженій частині судового рішення. Відтак, доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування ухвали суду першої інстанції. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвалу суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі № 400/12033/21 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк