Постанова 4807 № 334/7848/23

Дата документу 15.07.2025 Справа № 334/7848/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 334/7848/23 Головуючий у І інстанції: Філіпова І.М. Провадження № 22-ц/807/554/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Нємної Тетяни Ігорівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кузьміна Наталя Олександрівна, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Нємної Т.І. звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кузьміна Н.О., ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_4 є матір`ю позивача. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були знайомі більше 20 років, разом працювали на підприємстві. ОСОБА_5 ніколи не перебував у шлюбі. ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті батька позивач мешкав удвох з матір`ю, але часто перебував на заробітках. ОСОБА_4 потребувала допомоги та підтримки. У скрутні моменти її підтримував саме ОСОБА_5 . Згодом у них виникли взаємні почуття і з травня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 почали проживати разом однією сім`єю, як чоловік та дружина. Вони опікувалися одне одним, не мали між собою жодних таємниць. У кожного були проблеми зі здоров`ям. ОСОБА_4 мала інвалідність другої групи, потребувала лікування, зокрема, стаціонарного. ОСОБА_5 весь час приділяв здоров`ю ОСОБА_4 , у зв`язку з чим і вона піклувалась про його стан здоров`я. У ОСОБА_4 наявна вся інформація про стан здоров`я ОСОБА_5 , його хвороби та лікування. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були однією сім`єю, спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, тобто мали відносини притаманні подружжю. ОСОБА_5 був власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , також був зареєстрований за вказаною адресою, однак проживав з матір`ю позивача в її будинку за адресою: АДРЕСА_2 . У квартирі ОСОБА_5 періодично мешкали квартиранти. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина. Спадкоємці першої-третьої черги після смерті ОСОБА_5 відсутні. За життя ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Постановою приватного нотаріуса Кузьміної Н. О. від 22.11.2022 ОСОБА_4 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не надала документи на підтвердження перебування у шлюбі з померлим. Після цього ОСОБА_4 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з заявою про встановлення факту спільного проживання як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.06.2023 № 335/8322/22 вказану заяву було залишено без розгляду та роз`яснено заявниці право на звернення з вказаними вимогами у порядку позовного провадження. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина. Позивач є єдиним спадкоємцем після ОСОБА_4 , прийняв спадщину, оскільки на день смерті був зареєстрований з матір`ю за однією адресою. Після смерті ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини також звернулися ОСОБА_2 , яка є двоюрідною племінницею померлого, та ОСОБА_7 , як спадкоємиця за заповітом. Оскільки ОСОБА_4 була інвалідом ІІ групи, тому вона мала право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_5 , незалежно від змісту заповіту. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Нємної Т.І., з урахуванням уточненої позовної заяви від 02 жовтня 2023 року, просив суд установити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з травня 2015 року до часу відкриття спадщини, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Нємної Т.І. подав подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосуванням норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Крім того, просить прийняти заперечення на протокольну ухвалу від 16.01.2024 в частині відмови в задоволенні клопотання про виклик свідків та викликати цих свідків для надання пояснень безпосередньо до апеляційного суду. В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Нємної Т.І. зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали разом однією родиною як чоловік та дружина, були пов`язані спільним побутом, мати взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати. Цей факт підтверджений навявними у праві доказами та показами свідків. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Нємна Т.І. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову. Представник ОСОБА_2 - адвокат Кравченко О.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просила залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавств. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явилися. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позові вимоги не обґрунтовані, відсутні докази на підтвердження викладених у позові обставин, надані відповідачем та третьої особою докази є належними, допустимими та повністю спростовують позовні вимоги. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача - ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про його смерть, виданого Вознесенівським відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі 22.09.2021. Згідно з копією свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло від 06.04.1993, ОСОБА_5 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.09.2023, ОСОБА_5 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_3 . За матеріалами спадкової справи №55/2021, заведеної приватним нотаріусом Кузьміною Н.О. після смерті ОСОБА_5 , 27.09.2021 ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Згідно з копією заповіту від 17.10.2017, ОСОБА_5 заповів ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Також, у матеріалах спадкової справи наявний заповіт від 18.08.2015, складаний ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , яким він заповів їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 01.02.2022 до приватного нотаріуса Кузьміної Н.О. звернулася ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який їй доводився двоюрідним дядьком, у порядку спадкування за законом. 03.02.2022 до приватного нотаріуса Бахматської Т. М. звернулася ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 за законом. Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, сформованим приватним нотаріусом Кузьміною Н.О. 03.02.2022, встановлено відсутність актового запису про шлюб ОСОБА_5 . Згідно з відповіддю Департаменту реєстраційних послуг від 08.02.2022 на запит приватного нотаріуса Кузьміної Н., ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 02.11.1987 до 01.11.2021 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Разом з ним на день смерті зареєстровані особи відсутні. 09.11.2022 приватний нотаріус Кузьміна Н.О. прийняла постанову про відмову у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю документу, що посвідчує право власності на спадкове майно. 22.11.2022 приватний нотаріус Кузьміна Н.О. прийняла постанову про відмову у видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину у зв`язку відсутністю документу, що посвідчує шлюб зі спадкодавцем. Згідно з копією лікарського свідоцтва про смерть №4943, виданого 20.09.2021, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті не встановлена через гнилісні зміни, місце смерті: АДРЕСА_1 . Відповідно до копії рапорту, зареєстрованого в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції» 15.09.2021 за №27821, 15.09.2021 о 18:52 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 15.09.2021 о 18:50 за адресою: АДРЕСА_1 , знайомий з 12.09.2021 не відповідає на дзвінки, двері не відчиняє. Заявник ОСОБА_4 . Згідно з відповіддю Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області від 01.12.2023, 15.09.2021 до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» єдиного обліку під №27821 зареєстроване звернення ОСОБА_4 про те, що з 12.09.2021 її знайомий не відповідає на дзвінки, двері не відчиняє та просить надати консультацію щодо подальших дій. На підставі вказаного звернення на місце було скеровано слідчо-оперативну групу Запорізького РУП та виявлено труп ОСОБА_5 . Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції були допитані свідки. Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що він працює охоронцем у гаражному кооперативі «Енергія», з ОСОБА_5 був знайомий дуже добре, часто спілкувалися. ОСОБА_5 кожного ранку приблизно о 6 год. приходив до гаражу за машиною та їхав на зарядку, багато часу проводив у гаражі, любив спілкуватися. ОСОБА_5 жив сам, сім`ї не мав, був одиноким, часто розповідав про свою матір. Свідок бував у ОСОБА_5 вдома, квартира в нього була холостяцька, жодних жіночих речей не бачив. Свідок ОСОБА_9 пояснив, що ОСОБА_5 знає ще з дитинства, разом навчалися, дружили. З ОСОБА_4 познайомився на святкуванні 55 річчя ОСОБА_5 , бачив що вони разом після святкування поїхали додому разом, тому що їх підвозив друг свідка. У ОСОБА_5 був інфаркт у 36 років, ледве спасли у 10-ій лікарні. Після цього він часто їздив на лікування до санаторію. Згодом, у санаторії у м. Дніпрі, рік не пам`ятає, в нього стався інсульт, ОСОБА_4 займалася його поверненням додому. Свідок також їздив до Дніпра допомагати з поверненням додому - в квартиру ОСОБА_5 на Бородінському районі. Після цього, свідок допомагав ОСОБА_5 з реабілітацією - займалися зарядкою на правобережному пляжі. ОСОБА_4 постійно була з ним, допомагала. ОСОБА_5 після інсульту вже не працював, займався своїм здоров`ям. ОСОБА_5 жив то у себе на ОСОБА_10 , то в ОСОБА_4 , вони разом їздили на базар. День смерті ОСОБА_5 пам`ятає дуже чітко, оскільки саме 21 листопада у ОСОБА_11 була операція (впав з висоти), і свідок домовився зустрітися з ОСОБА_5 біля ТЦ «Україна» близько 10 год. щоб разом провідати друга. Але ОСОБА_5 так і не з`явився, на дзвінки не відповідав, тому свідок поїхав спочатку у гараж, де охоронець йому сказав, що бачив ОСОБА_5 і він погано почувався. Далі свідок пішов до його квартири на ОСОБА_10 , йшов стежками та дорогою, якою зазвичай ходив ОСОБА_5 , бо переживав, що він впав по дорозі. Свідок сходив у квартиру і на другому поверсі, і на шостому - але ОСОБА_5 не знайшов, двері ніхто йому не відчинив. Телефонував своїй дружині радитися, що робити, оскільки треба було шукати фахівця, щоб вирізати двері, також подзвонив ОСОБА_4 та повідомив, що ОСОБА_5 не відчиняє двері. В поліцію не дзвонив, бо в нього є дружина - ОСОБА_4 , вона усім займалася. ОСОБА_4 була вдовою, вони разом працювали з ОСОБА_5 сиділи в одному кабінеті, а потім він у 60 років пішов на пенсію. Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснив, що був добре знайомий з ОСОБА_5 , з ОСОБА_4 познайомився пізніше, вони були гарною парою. ОСОБА_5 мав квартиру на ОСОБА_10 , але вони мешкали то у ОСОБА_13 , то у будинку ОСОБА_4 на лівому березі. ОСОБА_5 помер у своїй квартирі на ОСОБА_10 , прийшов у квартиру і впав. Про смерть ОСОБА_5 дізнався від ОСОБА_4 , був на поминках. Також Знайомий з ОСОБА_2 , вона пордуга ОСОБА_4 , бачився з нею на ювілеях та поминках. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. В порядку ч. 4 вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. За положеннями частин 1,2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 6 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Колегія суддів наголошує, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджуються виключно показаннями позивача та свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , свідчення яких були нелогічними та суперечливими. Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер у власній квартирі за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з медичним свідоцтвом, смерть ОСОБА_5 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 , до поліції ОСОБА_4 телефонувала 15.09.2021 року, при цьому представилася знайомою, а не дружиною, а тіло ОСОБА_5 було вилучено з квартири лише 17.09.2021. Питаннями щодо поховання ОСОБА_5 займалася ОСОБА_3 та ОСОБА_14 , при цьому ОСОБА_4 жодної участі не брала. Також важливою обставиною є відсутність ключів від квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у ОСОБА_4 . Ніяких пояснень вказаного факту позивачем не надано. Копія довідки голови квартального комітету №63 ОСОБА_15 , відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_2 у період з травня 2015 року по вересень 2021 року проживали однією сім`єю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , викликає у суду обґрунтовані сумніві у її достовірності. Вказана довідка не містить дати, складена особою, повноваження якої жодним чином не підтвердженні. Натомість відповідачем надана відповідь голови ОСББ «Наша оселя» ОСОБА_16 містить іншу інформацію, відповідно до якої ОСОБА_5 мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , сплачував внески за утримання будинку, заборгованості не мав. Кожного ранку його бачили сусіди, коли він ходив до магазину, але за тиждень до смерті зник. Сусіди почали жалітися, що з`явився трупний запах на поверху біля квартири АДРЕСА_4 . Головою ОСББ була викликана поліція, взламані двері, ОСОБА_5 був знайденим мертвим у квартирі АДРЕСА_4 . Інших мешканців у квартирі не було, що квартира здавалася йому не відомо. Згідно з витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних - осіб підприємців та громадських організацій ОСОБА_16 є головою ОСББ «Наша оселя - 2016», юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Зернова, буд.

32. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини свідчать про те, що обставини викладені у позові щодо спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідають дійсності. Позивач не надав жодного належного доказу їх спільного проживання за вказаною адресою. Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були знайомі та підтримували близькі стосунки, спочатку як колеги по роботі (працювали в одному кабінеті), у подальшому - як близькі друзі. Сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанова Верховного Суду №490/4949/17 від 12.12.2019 року). Позивачем не надано суду жодних доказів ведення спільного господарства чи наявності спільного бюджету, інших рис притаманних подружжю, оскільки судом встановлено що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ніколи разом не проживали. Наявність у позивача медичних документів ОСОБА_5 та лише трьох фотографій за майже п`ять років спільного проживання з якихось спільних святкувань, не може бути доказом що між ними мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Місцевий суд правильно врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16 показання свідків та спільні фотографії, не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання. Верховний Суд відхилив доводи, наведені у касаційній скарзі про те, що судами не допитано всіх свідків, оскільки позивач не вказала, яким чином показання свідків, можуть вплинути на предмет доказування та на зміст судового рішення. Верховний Суд вказав, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012 - 2014 років коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15). Також, суд першої інстанції правильно враховував, що у 2015 році ОСОБА_5 склав заповіт на користь ОСОБА_4 , проте вже у 2017 році склав заповіт на користь ОСОБА_3 , тобто змінив своє ставлення ОСОБА_4 , що свідчить про явне погіршення стосунків між ними. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що показання свідків повністю підтверджують обставини, зазначені у позовній заяві ОСОБА_1 не підтвердились в ході апеляційного перегляду справи. Разом з тим, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21), лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ряд документальних доказів, наданих з позовною заявою на підтвердження її позовних вимог, спростовуються матеріалами справи, адже в оскаржуваному судовому рішенні відображено всі ці документи і надано їм належну оцінку. Окрім того, колегія суддів зауважує, що з указаним позовом, ОСОБА_1 звернувся вже після смерті як ОСОБА_5 , так і самої ОСОБА_4 . Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги щодо виклику свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_9 колегія суддів не приймає, оскільки вказані особи були допитані судом першої інстанції під час розгляду справи, їх свідчення проаналізовані, їм надана правильна правова оцінка, з якою погоджується й апеляційний суд. Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується апеляційний суд, висновки місцевого суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Нємної Тетяни Ігорівни слід залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2024 року - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Нємної Тетяни Ігорівни - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2024 року в цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 23 липня 2025 року. Головуючий: Судді: