Постанова 4824 № 752/13051/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/697/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2025 року м. Київ Справа № 752/13051/22 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж.І., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, встановив: У вересні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просить: - визначити місце проживання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_3 ; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати пред`явлення позову до суду до досягнення дитиною повноліття. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі триває розгляд справи про розірвання шлюбу між подружжям. З серпня 2022 року дитина мешкає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач створила всі умови для проживання дитини, піклується про здоров`я сина, дитина відвідує дошкільний навчальний заклад. Позивач працює та має стабільний дохід у вигляді заробітної плати, характеризується позитивно. Відповідач в добровільному порядку не надає матеріальної допомоги на утримання сина. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просив визначити місце проживання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 . Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що проживання дитини з батьком якнайкраще відповідатиме інтересам дитини та її повноцінному розвитку. Мати дитини ОСОБА_3 10 серпня 2022 року самовільно забрала дитину і вивезла її в невідомому напрямку. Він намагається встановити місце перебування дитини, проте мати перешкоджає йому в цьому, чим порушує його права як батька дитини та рідної баби на побачення з дитиною, на учать у її вихованні, розвитку та утриманні. Наразі існують обґрунтовані хвилювання батька та баби малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в забезпеченні матір`ю належних умов проживання, приділення сину достатньої уваги, враховуючи те, що дитина не відвідує дошкільні навчальні заклади та коло його спілкування, в тому числі з близькими родичами, протиправно розірвано матір`ю. Доводи ОСОБА_3 про те, що відповідач вчинив відносно неї домашнє насильство, не відповідають дійсності. ОСОБА_3 , скориставшись відсутністю ОСОБА_1 , вивезла з місця їх проживання меблі, посуд, речі, також забрала автомобіль, придбаний в шлюбі та продала його. ОСОБА_1 працює, позитивно характеризується, забезпечений житлом, в якому створені умови для проживання дитини, має постійний дохід, який забезпечить утримання сина всім необхідним. Його мати також має намір брати участь у вихованні онука. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_6 разом із матір`ю ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , в розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 вересня 2022 року до досягнення дитиною повноліття та стягнуто судові витрати в сумі 992,40 грн. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Додатковим рішенням Голосіївського районного суду від 23 лютого 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити, а в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Зазначає про те, що ОСОБА_3 безпідставно та умисно не виконує ухвалу суду про забезпечення позову і жодного разу не надала можливості спілкування та побачення батькові з його малолітнім сином. Зазначає, що визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд першої інстанції не оцінив та не взяв до уваги те, що позивачка своєю поведінкою та умисними діями активно перешкоджала відповідачу приймати участь у вихованні та утриманні дитини, реалізації права батька на побачення із сином. Зазначає про те, що висновок Органу опіки та піклування, яким визначено місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, є необґрунтованим, оскільки таке рішення недостатньо мотивоване, до нього не долучено документів, на підставі яких зроблено відповідні висновки, а головне - цей висновок не відповідає якнайкращим інтересам дитини, а тому посилання суду на цей висновок вважає помилковим. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги наданий стороною відповідача висновок експерта - психолога ОСОБА_7 від 01 травня 2023 року, оскільки на думку суду участь в проведеній діагностиці брав лише батько. Так, висновки експерта - психолога ОСОБА_7 містять посилання не тільки на фактичні обставини щодо доцільності визначення місця проживання дитини не з матір`ю, а з батьком, а і спеціалістом надана рецензія обґрунтованості самого висновку органу опіки та піклування, на який посилається суд, як на належний доказ при прийнятті рішення на користь позивачки. Як зазначає експерт, резолютивна частина висновку органу опіки та піклування, наданого до суду, не відповідає фактичним обставинам справи, встановленим у мотивувальній частині. Посилається на те, що ОСОБА_3 ухилилася від подальшої діагностики психологом, а тому обґрунтованим є висновок про доцільність проживання ОСОБА_4 разом із батьком - ОСОБА_1 . Крім того, є обґрунтовані підозри вважати, що мати налаштовує дитину проти батька і не було проведено діагностики, яка б підтвердила або спростувала ці обставини. Указані обставини залишилися поза увагою суду, як і ті, що батько дитини пройшов всі співбесіди та діагностики як у психологів органу опіки та піклування, так і іншими відповідними службовими особами і не ухилявся від них, на відміну від матері дитини. Також судом першої інстанції не надано оцінки обставинам, викладеним в листі органу опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 26 грудня 2023 року. Суд першої інстанції не оцінив та не надав оцінки показам свідка бабусі малолітньої дитини - ОСОБА_8 , яка була допитана в суді першої інстанції і підтвердила обставини ізолювання та чинення перешкод матір`ю дитини у побаченнях останньої з батьком та бабусею, налаштування матір`ю дитини проти рідних, що свідчить про дії матері не в інтересах дитини. Крім того, суд першої інстанції всупереч вимогам чинного законодавства, розглянув справу без участі представників органів опіки та піклування, не з`ясував думку представника третьої особи з питань, які стосуються предметів спорів та обставин, які будуть якнайкраще відповідати інтересам малолітньої дитини, не встановив причин бездіяльності посадових осіб органу опіки та піклування, відсутність їх реагування на повідомлення про порушення одним із батьків вимог сімейного законодавства і вчинення перешкод матір`ю у побаченні дитини з батьком. Вказує, що стороною відповідача з`ясовано, що мати малолітньої дитини ОСОБА_3 без згоди батька, таємно, скориставшись можливістю у період воєнного стану в країні, не отримувала згоду батька на вивіз дитини за кордон та можливістю жінкам перетинати кордон України, безперешкодно вивезла їх малолітню дитину за кордон 30 грудня 2022 року, де покинула її у невідомих обставинах, сама при цьому повернулась в Україну. ОСОБА_3 приховала вивезення дитини за кордон від батька та відповідних служб органів опіки та піклування, суду, державного виконавця, повідомляючи неправдиві обставини про те, що дитина нібито знаходилась весь час в АДРЕСА_1 з нянею та в ті періоди, коли вона працювала і знаходилась на робочому місці. Відповідно до відомостей Державної прикордонної служби України, ОСОБА_3 вивезла дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 через пропускний пункт «Устилуг» до республіки Польща і з того часу дитина до України не поверталася. Вказані обставини свідчать про те, що мати ОСОБА_3 діє не в інтересах дитини, зловживає своїми батьківськими правами, особисто не займається утриманням та вихованням малолітнього ОСОБА_4 , умисно приховує від батька дитини інформацію не тільки про його місцезнаходження, а і про стан здоров`я, середовище та оточення дитини тощо, чим завдає шкоди правам та інтересам іншого з батьків. При цьому, батько дитини обґрунтовано висловлює побоювання, що ОСОБА_3 відвезла дитину не у Європейську країну, а до своїх батьків на непідконтрольну територію України - до Луганської області, де мешкають її батьки (м. Хрустальний - ОСОБА_9 ). Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Позивач ОСОБА_3 , яка приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила залишити її без задоволення, пояснивши, що з 30 грудня 2022 року її син проживає у Польщі. З ним постійно проживає бабуся дитини - мати ОСОБА_3 , а сама позивач періодично, але на тривалий час, їздить до Польщі та займається вихованням і утриманням сина. Оскільки вона працює лікарем - стоматологом у поліклініці Дарницького району м. Києва, то вимушена приїжджати до України на роботу. На даний період часу дитина проживає у м. Варшаві з бабусею у найманому житлі, ходить там у школу, в перший клас, а також навчається он-лайн в українській школі. Позивач пояснила, що вивезла дитину до Польщі, оскільки в Україні війна, тому за кордоном дитина перебуває у безпеці. Відповідач нічого не запитував у неї про дитину, тому вона йому нічого і не повідомляла. Представники третіх осіб в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та задовольняючи позовні вимоги первісного позову ОСОБА_3 щодо визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції врахував обставини життя батька, матері, неповнолітньої дитини, наявність житла у кожного з батьків, де створено належні умови для проживання дитини, наявність стабільного доходу та постійного місця роботи, характеристики сторін, відсутність відомостей про негативну поведінку батьків щодо дитини, та вважав, що кожен із батьків здатен забезпечити належні умови проживання та виховання дитини, право дитини на здоров`я. Проте суд при вирішенні цього спору враховував в першу чергу інтереси самої дитини та беручи до уваги малолітній вік, а також те, що дитина тривалий час проживає з позивачем у звичних для неї умовах, ставлення матері до виконання своїх батьківських обов`язків, відсутність обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір`ю, проживання батька окремо. Оскільки батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції вважав правильним визначити місце проживання дитини з матір`ю, зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку. Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що з огляду на те, що дитина проживає з матір`ю, вартість продуктів харчування, інших речей першої необхідності, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідача на утримання дитини аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів до досягнення дитиною повноліття, як це передбачено ч. 2 ст. 183 СК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 з 03 серпня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2014 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 працює в КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дарницького району м. Києва» на посаді лікаря-стоматолога дитячого з 17 грудня 2018 року, розмір її заробітної плати за 2019 рік становив 64 686,15 грн, за 2020 рік - 79 651,61 грн, а за 2021 рік - 114 670,50 грн, за 2022 рік - 102 558,51 грн. За місцем роботи ОСОБА_3 характеризується позитивно. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує первинну медичну допомогу у лікаря ОСОБА_10 відповідно до декларації № 0001-854Т-8М00. Дитина відвідувала приватний міні-сад «Малята-соколята» в період 04 травня 2018 року по 08 серпня 2022 року. Згідно з характеристикою дитячого закладу як мати, так і батько приводили та забирали дитину з навчальних занять, приділяли належну увагу, зацікавленість і турботу щодо виховання та різностороннього розвитку дитини. 26 серпня 2022 року був складений акт про потреби сім`ї щодо ОСОБА_3 в приміщенні Центру соціальних служб, під час якого малолітній ОСОБА_6 повідомив, що любить їжу, яку готує йому мати та відмовився відповідати на всі питання. 14 листопада 2022 року було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого встановлено, що у квартирі зроблено сучасний ремонт, чисто, охайно, наявна побутова техніка та меблі. Умови для проживання дитини створено. ОСОБА_1 працює в КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дарницького району м. Києва» на посаді лікаря-хірурга, розмір його заробітної плати за 2020 рік - 109 867,01 грн, за 2021 рік - 154 504,42 грн, за 2022 рік - 240 921,94 грн. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 квітня 2019 року є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 . 05 грудня 2022 року був складений акт про потреби сім`ї щодо ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого малолітній ОСОБА_6 повідомив, що він навчається вдома з репетитором, почувається добре, про батька говорити не бажає. У квартирі дотримані санітарно-гігієнічні норми, наявна побутова техніка, продукти харчування, речі для повноцінного розвитку та виховання. 07 лютого 2023 року було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого встановлено, що житло з усіма комунальними зручностями, повноцінно обладнано меблями та побутовою технікою, санітарно-гігієнічний стан добрий, чисто, охайно, прибрано. Дитина проживає з матір`ю за іншою адресою, мати перешкоджає батьку у побаченнях з дитиною. Згідно з висновком Органу опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 березня 2023 року № 100-3136 за доцільне є визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю. Також під час складання висновку Орган опіки з`ясував, що відповідно до протоколу бесіди від 23 грудня 2022 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомив, що хоче жити з матір`ю. Як зазначено у постанові Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року, 09 серпня 2022 року було складено протокол про адміністративне правопорушення ВАБ № 455108, відповідно до якого 09.08.2022 р. о 08-30 год. ОСОБА_1 , перебуваючи по АДРЕСА_3 вчинив сімейну сварку з дружиною ОСОБА_3 , в ході якої ображав останню нецензурною лайкою, штовхав, душив, погрожував фізичною розправою, тим, що не випустить з квартири, вчинив домашнє насильство психологічного, фізичного та економічного характеру, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 173-2 КУпАП. В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав та пояснив, що 09.08.2022 р. вранці у нього виник конфлікт з дружиною, яка сказала йому, що хоче забрати дитину та поїхати у Луганську область, на що він категорично був проти. Однак, будь якого насильства, як фізичного так і психологічного, він не застосовував до своєї дружини. Вказав, що у нього гарні стосунки з дитиною, про яку він завжди піклується як батько. Вказаною постановою Дарницького районного суду від 22 вересня 2022 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення ( а.с. 55, т. 1) Згідно з довідкою Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству від 19.08.2022 року, ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_11 , 2016 року народження, з 10 серпня 2022 року перебувала у кімнаті кризового реагування для осіб, що постраждали від домашнього насильства ( а.с. 19, т. 1). Як вбачається зі змісту заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року у справі № 752/10699/22, звертаючись у серпні 2022 року до суду з позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_3 посилалась на те, що спільне сімейне життя позивача з відповідачем не склалося через різне бачення сімейних обов`язків, погіршення протягом останнього року спільного подружнього життя та через факти домашнього насильства з боку відповідача, а тому їх подальше спільне життя та збереження шлюбу неможливе. Спільне господарство не ведеться. Шлюбні сімейні відносини між ними припинені. Вказаним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2022 року шлюб між сторонами розірвано. 20 вересня 2022 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був оглянутий в медичній поліклініці «Добробут», встановлено діагноз - невротичні розлади, пов`язані зі стресом і соматофічні розлади, заїкання. Згідно з довідкою Центру сім`ї Дарницького району м. Києва від 08 грудня 2022 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 отримував послугу консультування дитячого психолога з 30 серпня 2022 року по 25 жовтня 2022 року ( всього 7 зустрічей) ( а.с. 160, т. 1). Згідно з висновком фахівця-психолога від 01 травня 2023 року № 2023/05/01 доцільним є визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком та негайне відібрання дитини від матері ОСОБА_3 і передачі неповнолітнього батькові на виховання, доцільним є проведення психологічної діагностики матері та дитини. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до частини першої ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом. Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21) зроблено висновок, що «при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів» У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства». Установивши, що дитина проживає разом з матір`ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку, дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, а мати має постійну роботу, здатна забезпечити дитину усім необхідним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. При вирішенні спору суд також врахував висновок Органу опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 березня 2023 року № 100-3136 про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 разом із матір`ю. ОСОБА_1 не спростував надані ОСОБА_3 докази щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 разом із матір`ю, зокрема, відповідний висновок органу опіки та піклування. Указаний висновок оцінений судом першої інстанції на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності, а також у сукупності з іншими доказами у справі відповідно до вимог ЦПК України, що випливає з мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду. Як зазначено у висновку Органу опіки та піклування, батько ОСОБА_1 охоче йшов на контакт з психологом. За сукупними даними діагностики, у батька виражене позитивне ставлення до дитини, приймає дитину такою, якою вона є , поважає та визнає її індивідуальність, схвалює її інтереси, підтримує плани, проводить з нею багато часу і не шкодує про це. Проявляє щирий інтерес до того, що цікавить дитину, високо оцінює здібності дитини, заохочує самостійність та ініціативу, намагається бути рівним з дитиною. Наявне надмірне втручання у світ дитини, можлива надмірна турбота, встановлення відносин залежності. Заохочує партнерські відносини та зрівняльні відносини між батьком та дитиною. Воліє обходитись без покарань або застосовує їх вкрай рідко. Зі спостережень психолога, батько малолітнього ОСОБА_6 демонструє зацікавленість приймати участь у житті та вихованні дитини. Зі спостережень психолога за малолітнім ОСОБА_6 під час зустрічі з матір`ю: дитина була емоційно скутою, проявляла ознаки тривожності та невротизації; хлопчик погано йшов на контакт, відмовився залишитися в кабінеті психолога без мами; відмовлявся виконувати завдання; під час гри з машинками на питання : «Кому яку подаруєш ?» розподіляв іграшки зі словами : «Мені, мамі, ОСОБА_12 » ( зі слів матері, ОСОБА_13 - це няня дитини); на питання про тата відмовлявся відповідати, намагався сховатись за мамою. Під час зустрічі психолога з матір`ю та малолітнім ОСОБА_6 мати дала згоду на подальшу роботу психолога з дитиною, але після цього перестала виходити на зв`язок. Станом на березень 2023 року визначити психологічний стан малолітнього ОСОБА_6 та його особистісні характеристики, особливості дитячо-батьківських відносин та прихильність дитини до батьків наразі неможливо, оскільки мати малолітнього ОСОБА_3 , з якою перебуває дитина, не виходить на зв`язок зі спеціалістами Голосіївського районного в м. Києві центру соціальних служб. Відповідно до протоколу бесіди від 23 грудня 2022 року з малолітнім ОСОБА_6 дитина повідомила, що хоче жити з матір`ю. З викладеного вбачається, що висновок органу опіки та піклування є обґрунтованим, у ньому належним чином враховано як позитивну характеристику з місця роботи ОСОБА_1 , дитячого лікаря-хірурга, так і висновок психолога за даними діагностики ОСОБА_1 , який турбується про сина, приділяє йому достатньо часу, зацікавлений приймати участь у житті та вихованні дитини. Разом з тим, надаючи висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю, вбачається, що орган опіки та піклування врахував особисту прихильність дитини до матері, малолітній вік та психологічний стан, тому вважав, що в якнайкращих інтересах дитини визначити місце проживання ОСОБА_4 разом з матір`ю. Доводи апеляційної скарги про те, що судом проігноровано докази, подані відповідачем за первісним позовом на підтвердження виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, здатність останнього подбати про сина, висновків суду не спростовують, оскільки як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи і мати, і батько за місцем роботи характеризуються позитивно, мають достатній заробіток, належні умови проживання для дитини, турбуються про дитину, її виховання та розвиток, проте з серпня 2022 року батьки проживають окремо, між ними склалися вкрай неприязні стосунки, вони не спілкуються між собою, і є необхідним визначення місця проживання дитини, насамперед, виходячи з якнайкращих інтересів дитини. У свою чергу, не проведення судово-психологічної експертизи, на що в апеляційній скарзі посилається ОСОБА_1 , не перешкодило суду вирішити указаний спір по суті з урахуванням найкращих інтересів дитини. Апеляційний суд також враховує, що дитина з народження проживала з обома батьками, а з серпня 2022 року - проживає з матір`ю та обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітнього сина разом із матір`ю не встановлено. Визначення місця проживання дитини з матір`ю забезпечуватиме усталений та звичний для дитини спосіб життя, з урахуванням сталих соціальних зв`язків, психологічного стану. Апелянтом не спростовано висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні, що матір`ю здійснюється належна турбота про свою дитину, нею створені належні умови для проживання малолітньої дитини та те, що дитині забезпечені належні умови для навчання та гармонійного розвитку, забезпечені всі умови для його комфортного проживання. Водночас, батьком також не доведено, що в нього встановлено настільки сильний психологічний зв`язок із дитиною, що дозволив би забрати дитину з умов, в яких вона знаходиться, не завдавши при цьому психологічної травми дитині. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції безпідставно не було прийнято до уваги «Професійний висновок фахівця-психолога у формі висновку експерта -психолога № 2023/05/01» ОСОБА_7 , який має кваліфікацію викладача фізики, математики, юриста та психолога, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки вказаного спеціаліста ґрунтуються в основному на поясненнях ОСОБА_1 та повідомленій ним інформації. Зроблені спеціалістом висновки щодо здійснення «Рецензії на висновок до суду про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з матір`ю від 24.03.2023 № 100-3136» не належать до компетенції фахівця-психолога, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України оцінку висновку органу опіки та піклування може надати лише суд, який вирішує спір. Спеціалістом прийнято до уваги обставини, які не підтверджені матеріалами справи: «тримає сина вдома під домашнім арештом», «незаконне позбавлення волі», а повідомлені ОСОБА_1 . Висновок спеціаліста про те, що хвороби дитини ( невротичні, пов`язані зі стресом і соматоформні розлади, загострення заїкання) обумовлені поведінкою матері, зроблено без обстеження самого ОСОБА_6 та без дослідження медичної документації, а тому не може бути визнано обґрунтованим. Висновок про доцільність визначення місця проживання з батьком та рекомендація про негайне відібрання дитини від матері і передачі його на виховання батькові - ґрунтується на психологічній діагностиці батька - ОСОБА_1 , наданій ним інформації та окремих матеріалах даної справи, а також на тому, що батько ОСОБА_3 - «бойовик ЛНР», а не виходячи із інтересів дитини та її психоемоційного стану, відображеного у висновку органу Опіки та піклування. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не було прийнято до уваги зазначений висновок спеціаліста-психолога, який неможливо визнати належним та допустимим доказом. У спірних правовідносинах кожен із батьків прагне визначити місце проживання дитини разом із ним, житлові умови кожного з них є належними для проживання дитини. Суд першої інстанції, виходячи з найкращих інтересів дитини та визначаючи місце проживання дитини разом із матір`ю, обґрунтовано виходив із того, що після припинення шлюбних відносин між сторонами син залишився проживати разом із матір`ю, з якою у дитини тісний емоційний зв`язок, що підтверджується висновком психолога, а також врахував думку самої дитини, яка висловила бажання проживати з матір`ю, що відображено у протоколі бесіди від 23.12.2022 року. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що мати дитини діє не в інтересах сина, зловживає своїми батьківськими правами, особисто не займається утриманням та вихованням малолітнього ОСОБА_6 колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до довідок на тимчасове проживання у Польщі від 24 січня 2024 року, довідки видані як ОСОБА_14 , 2016 року народження, так і ОСОБА_15 , 1991 року народження ( а.с. 160 - 161 , т. 3) З відповіді директора КНП «Консультативно-діагностичний центр № 1 Дарницького району м. Києва» від 18.02.2025 року, що була надана на запит апеляційного суду, зроблений за клопотанням відповідача, вбачається, що за період роботи ОСОБА_3 січень - жовтень 2024 року, вона тривалий час перебувала у відпустках, зокрема, з 01 січня 2024 року по 09 лютого 2024 року - у відпустці без збереження заробітної плати 40 календарних днів, з 12 лютого по 01 березня 2024 року - 19 календарних днів. Згідно з інформацією щодо перетину державного кордону ОСОБА_3 , наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_3 за період 01.01.2023 року по 10.07.2024 року неодноразово перетинала кордон України з Польщею : в`їхала в Україну 21.01.2023 року, виїхала 12.05.2023 року, в`їхала - 14.06.2023 року; виїхала - 23.08.2023 року, повернулась - 16.09.2023 року, виїхала 28 грудня 2023 року, повернулась - 19 лютого 2024 року, у березні, квітні, травні, червні, липні 2024 року - виїжджала на 2 дні щомісяця, у квітні - двічі. Зазначені докази були отримані апеляційним судом за клопотанням відповідача, заявленим в суді апеляційної інстанції, враховуючи необхідність з`ясування обставин щодо місця перебування дитини станом на час розгляду справи судом. Як вірно зазначено судом першої інстанції, визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків, ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванню з нею, що передбачено чинним законодавством, а в разі зміни обставин, які впливають на вирішення спору про місце проживання дитини, другий з батьків не обмежений повторно ставити таке питання. Доводи апеляційної скарги, що позивач чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з сином, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки наявність таких обставин станом на момент звернення позивача з даним позовом апеляційним судом не встановлено, а визначення судом місця проживання дитини разом з матір`ю не позбавляє батька прав на участь у вихованні дитини та у спілкуванні з ним. Відповідно до ч. 1 ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що під час розгляду справи позивач не виконувала ухвалу суду про забезпечення позову та не надавала батькові можливості спілкуватися з дитиною, приховавши від нього факт вивезення сина за межі України, без згоди батька, тобто повністю усунула батька від спілкування з сином, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зазначені обставини не були підставою заявленого ОСОБА_1 позову від 16 листопада 2022 року, а належних доказів тих обставин, що мати чинила перешкоди батьку у спілкуванні з сином у період до пред`явлення позову, матеріали справи не містять. Разом з тим, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод матір`ю у спілкуванні з дитиною батьку та бабі, визначення способів участі у вихованні, спілкуванні з малолітньою дитиною, було задоволено частково. Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05 лютого 2024 року - змінено та, зокрема, встановлено час для зустрічей батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька, або за місцем проживання дитини, або ж у місцях для дозвілля: у парні тижні року з 18:00 години п`ятниці до 18:00 години суботи; непарні тижні року вівторок, парні тижні року четвер з 16:00 години до 20:00 години; літні канікули - чотири тижні; день народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_4 в непарні роки. Відповідно до ч. 4 ст. 159 СК України, у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Таким чином, у разі невиконання судового рішення ОСОБА_3 щодо зобов`язання її не чинити перешкод батьку у спілкуванні з дитиною ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись до компетентних органів держави, в якій на даний час перебуває дитина, з метою усунення порушення прав піклування та надання права на спілкування з дитиною у порядку, передбаченому міжнародними договорами, а також звернутись до суду з позовом відповідно до положень ч. 4 ст. 159 СК України. При цьому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції й доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_3 самовільно вивезла дитину за кордон, чим перешкоджає йому у спілкуванні з сином. Як встановлено апеляційним судом, на даний час малолітній ОСОБА_6 знаходиться за кордоном, у Польщі, місті Варшава з матір`ю ОСОБА_3 ( бабусею дитини), а ОСОБА_3 1-2 рази на місяць приїжджає до дитини на період часу від двох днів до одного місяця. Разом із цим, мати дитини пояснює такі дії необхідністю створення безпечних умов для життя та здоров`я сина, що є першочерговим обов`язком батьків, особливо за умови військової агресії росії проти України. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 зазначив, що факт проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні. При цьому, зважаючи на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки дитини та її права на життя. На вказаному наголошено в постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 449/1019/20. З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав до визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. Доводів на спростування вказаного висновку апеляційна скарга не містить. Відповідно до ст. ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів на дитину суд враховує наступні обставини: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Колегія суддів приходить до висновку, що визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів із відповідача в розмірі частки його доходу, із врахуванням вимог зазначених ст. 182 СК України. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . Оскільки висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 січня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 18 липня 2025 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Кирилюк Г. М. Рейнарт І. М.