Постанова 4824 № 754/16535/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №754/16535/19 Головуючий у І інстанції Таран Н.Г. Провадження №22-ц/824/9185/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 11 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей Києво-Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Києво-Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї та відповідача народився син - ОСОБА_3 . Шлюб між позивачкою і відповідачем не реєструвався, проживають вони окремо. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про визначення місця проживання та порядку утримання сина ОСОБА_3 і участь батьків у його вихованні (щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків), посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О.О., зареєстрований за № 1755. До і після укладення Договору у відповідача були відсутні будь-які обмеження у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 . Натомість, відповідач зловживав своїми правами: дозволяв собі без повідомлення позивачки забирати сина начебто на канікули, щоб провести час разом за місцем його проживання, натомість проживав разом із сином у невідомому позивачці місці (за місцем проживання співмешканки відповідача) і поїхав разом з сином, співмешканкою ОСОБА_1 і її дітьми на відпочинок до моря (Одеська область), навіть не попередивши про це ОСОБА_2 , яка дізналася про це з фотографій відповідача у мобільному месенджері. Відповідач спілкується з сином, зокрема і на території приватного дитячого садочка «Жвавий жук», який відвідує син. Мати відповідача, ОСОБА_5 , безперешкодно відвідує онука за місцем його проживання і не висловлювала жодних претензій і нарікань щодо цього. Позивачка неодноразово письмово пропонувала відповідачеві відвідувати сина у її присутності за місцем проживання дитини, що стало необхідним через уже вказані події, а також з огляду на те, що під час спілкування відповідач почав застосовувати до позивачки фізичне насильство, завдання тілесних ушкоджень. Всі ці протиправні дії відбувалися у присутності малолітнього сина ОСОБА_3 . Відповідач здійснює постійний тиск на позивачку, погрожуючи їй відібранням дитини. У зв`язку з вищевикладеними обставинами позивачка просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з нею. ОСОБА_1 у свою чергу звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ним. В задоволенні позову ОСОБА_2 просив відмовити. В обґрунтування зустрічних вимог ОСОБА_1 зазначено, що ОСОБА_2 не виконує обов`язків по догляду за дитиною, що проявляється у незабезпеченні дитині безпечних умов перебування за місцем проживання, що потягло за собою тяжкі наслідки, а саме те, що син ОСОБА_3 отримав проникаючі поранення грудної клітини зліва, напружений пневмоторакс зліва, множинні колото-різані рани грудної клітини. ОСОБА_2 та її рідною сестрою ОСОБА_7 чинилось фізичне та психологічне насильство над неповнолітнім племінником ОСОБА_2 . ОСОБА_22 у присутності їх сина ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_2 чинила перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, чим порушила умови договору про визначення місця проживання та порядку утримання дитини і участі батьків у її вихованні. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з матір`ю ОСОБА_2 В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що в основу оскаржуваного рішення суд поклав висновок Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23.12.2019 року №07-21/3826 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_2 . В той же час, суд не надав оцінки тому факту, що висновок був складений у 2019р. на підставі відомостей, що ґрунтувалися на з`ясуванні матеріально-побутових умов в період проживання дитини з матір`ю і одержаних в час, коли спору між сторонами щодо місця проживання дитини не існувало. Звернувшись у 2020 році до суду із зустрічним позовом представник ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду з клопотаннями про витребування висновкуорганів опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання сина з одним із батьків, та з`ясування думки дитини з даного питання, однак отримав відмову суду та служби у справах дітей. За зустрічним позовом ОСОБА_1 органом опіки та піклування так і не було складено висновку про доцільність проживання дитини з одним із батьків, а акти обстеження умов проживання і Солом`янської РДД від 01 10.2020 р та Києво-Святошпнської РДА Київської області за своєю суттю та змістом не є висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Судом проігноровано, що у матеріалах справи відсутні відомості, які є необхідними для ухвалення справедливого судового рішення про визначення місця проживання дитини. Суд не дослідив та не надав оцінки взаємовідносинам дитини і кожним із батьків, прихильності дитини до батька чи матері, обставинам поточного стану проживання та виховання дитини. Суд не здійснив оцінку стабільності середовища дитини, поза увагою суду залишилась та обставина, що дитина більше року проживає разом з батьком та братом, які відіграють значну роль у житті дитини, перебуває у безпечному, спокійному середовищі, яке є благонадійним. Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 і задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. Заперечує проти апеляційної скарги (щодо змісту і вимог апеляційної скарги, наведених відповідачем обставин та правових підстав апеляційної скарги) в повному обсязі, з огляду на наступне. Вважає, що мотивування апеляційної скарги зводиться до безпідставних, не підтверджених жодними доказами пояснень представника ОСОБА_1 , маніпулювання змістом наявних у справі письмових доказів, вільне тлумачення наявних у справі, зокрема, судових рішень та норм законодавства, що стосуються предмету доказування у цій справі. Так, у апеляційній скарзі зазначено, що нібито, в основу оскаржуваного рішення суд поклав виключно висновок Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23.12.2019 року № 07- 21/3826 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю, що судом першої інстанції було здійснено розгляд справи за відсутності висновку органу опіки і піклування за місцем проживання батька. Натомість вказане не відповідає дійсності. При ухваленні рішення від 11.03.2021, судом першої інстанції окрім висновку Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23.12.2019 року № 07-21/3826 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю (який суд визнав обґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дитини) було досліджено і надано оцінку й іншим доказам: - договору оренди квартири від 01.06.2020 року вбачається, що позивач уклала договір оренди квартири; - акту обстеження житлово-комунальних умов проживання сім`ї малолітньої (неповнолітньої) дитини від 25.06.2020 Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації з якого вбачається, що для дитини створені всі належні умови для проживання, навчання, розвитку та проведення дозвілля. - акту обстеження житлово-комунальних умов проживання 06.08.2020 Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації з якого вбачається, що за місцем проведення обстеження житлово-побутових умов проживання створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. - акту обстеження житлово-побутових умов проживання. від 07.08.2020 Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, копія якого надана ОСОБА_1 . Таким чином, судом у законний спосіб, з дотриманням норм матеріального і процесуального права ухвалено рішення від 11.03.2021. Крім того, ОСОБА_1 без дозволу ОСОБА_2 та без надання їй жодної про це інформації ще 21.03.2021 вивіз сина позивача, ОСОБА_3 (перетинання державного кордону відбулося разом з ОСОБА_1 , його співмешканкою ОСОБА_9 (про яку до матеріалів справи ОСОБА_1 надав інформацію як про няню ОСОБА_3 та свідка) та їх спільною малолітньою донькою ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до Туреччини. Дитина перебуває за межами України (копія листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.05.2021 № 91 -16967/0/15-21-Вих додається). Таким чином цинічним є зазначення представником позивача, що батько жодним чином не заперечує проти участі матері у вихованні дитини. Більше того, відповідно до постанови Київського апеляційного суду справа № 761/48015/19 колегія суддів погодилася з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції безпідставно висловив висновок, що вона порушила умови договору в частині піклування про здоров`я дитини, оскільки такі позовні вимоги не заявлялися, це не було предметом дослідження та доказування у цій справі, а вказані висновки суду можуть бути розцінені, як преюдиційні при вирішенні інших справ між сторонами; колегія суддів вирішила рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновок про те, що ОСОБА_2 порушила умови договору в частині піклування про здоров`я дитини. Цинічною також є теза апеляційної скарги, що «... суд перед ухваленням рішення, не переконався в тому, що мати в подальшому не буде чинити перешкоди батьку у спілкуванні з дитиною.». ОСОБА_1 з березня 2020 р. повністю усунув дитину від можливості спілкуватися з матір`ю та від достовірної інформації про матір, як і матір від будь-якої можливості навіть спілкуватися з дитиною. Тобто вже більше року ОСОБА_1 безпідставно позбавляє дитину материнської уваги та любові, що свідчить про те, що батько керується не найкращими інтересами дитини, вже не кажучи про грубе порушення прав і законних інтересів самої матері. Деснянський районний суд міста Києва надав цьому об`єктивну оцінку у рішенні від 11.03.2021. Щодо приєднання до матеріалів справи копій висновків Копишинської Л.О. заперечували як представник ОСОБА_2 , так і сама ОСОБА_2 , оскільки спілкування вказаного психолога з малолітнім сином позивача відбувалося без присутності матері дитини, натомість в присутності сторонньої для дитини людини - співмешканки ОСОБА_1 . ОСОБА_9 (про яку до матеріалів справи ОСОБА_1 надав інформацію як про няню ОСОБА_3 та свідка), батьком малолітньої доньки якої ( ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 ) є ОСОБА_1 . Крім того, так звані «висновки» Копишинської Л.О. не узгоджуються з наявними у справі доказами, які характеризують як малолітнього сина позивача, так і її саму (зокрема, характеристики з дитячого клубу «Жвавий Жук», дитячого, сімейного психолога Інги Горбенко , яка протягом тривалого часу консультувала позивача і її сина). Ні ОСОБА_1 , ні його представник, ні Копишинська Л.О. не цікавились і не зважали, що до 01.03.2020 здоров`ям і розвитком дитини займалася виключно мати: про те, що у дитини є харчова алергія, особливості будови скелета (копії консультацій дитячого алерголога, ортопеда-травматолога додаються), що дитині показано спеціальне харчування і рекомендоване певне фізичне навантаження (зокрема, заняття у басейні) знала саме ОСОБА_2 . Саме тому вона слідкувала за харчуванням дитини, займалася його фізичним ( ОСОБА_3 регулярно відвідував басейн) і психологічним розвитком. Критично необхідно оцінити намагання представника ОСОБА_1 ввести суд в оману щодо допиту свідків, заявлених сторонами у справі: більшість свідків, заявлених ОСОБА_2 , допитувалися у присутності представника ОСОБА_1 ; явку свідків, заявлених ОСОБА_1 , він та його представник не забезпечили. Сам ОСОБА_1 просив здійснювати розгляд справи без його участі. В судове зсідання ОСОБА_1 та його представник не з`явились. Представник ОСОБА_1 - адвокат Гаєнко В.С. засобами електронної пошти 27 липня 2021 року надіслала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із її відпусткою з 26.07.21 по 20.08.21 року. Також зазначала, що ОСОБА_1 також не може бути присутнім у судовому засіданні у зв`язку із находженням на відпочинку за межами Києва. ОСОБА_2 та її представник адвокат Чистова А.С. проти задоволення клопотання заперечували посилаючись на те, що дана справа розглядається з листопада 2019 року, а з березня 2020 року позивачка не має можливості бачити дитину, отже зволікання з розглядом справи порушує інтереси не тільки позивачки, а інтереси дитини, яка обмежена у спілкуванні із матір`ю. Колегія суддів визнала причини неявки ОСОБА_1 та його представника до суду неповажними. Про розгляд справи ОСОБА_1 та адвокат Гаєнко В.С. були повідомлені 14 червня 2021 року засобами електронного зв`язку, отже мали можливість спланувати свої відпустки з врахуванням дати судового засідання. ОСОБА_2 та її представник Чистова А.С. заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Пояснили, що 18 листопада 2020 року Невгодовська звернулась до голови Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, в якій повідомляла , що з незалежних від неї причин вона позбавлена можливості спілкування з сином ОСОБА_3 , брати участь у його вихованні. Батьком дитини ОСОБА_1 протиправно, без погодження з нею зміни місце проживання дитини. Просила прийняти рішення щодо способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, встановити порядок побачень з дитиною. Відповідно до розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 березня 2021 року № 206 було визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дитиною. З моменту прийняття розпорядження ОСОБА_15 продовжує порушувати права ОСОБА_2 та дитини, жодного разу вона дитину не бачила, ОСОБА_1 не відповідає на телефонні дзвінки, ігнорує повідомлення не електрону пошту. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 вивіз сина за кордон. Також наголошувала на тому, що вона постійно звертається до різних уповноважених органів як то до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Національної поліції України, Служби у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області з питання порушення ОСОБА_1 її прав на участь у вихованні сина ОСОБА_3 . Її заяви перевірялись, але встановили, що дитина перебуває за межами України і строк її повернення встановити не вдалось. Тим самим ОСОБА_1 продовжує порушувати її права, що зайвий раз підтверджує правильність висновків суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , його батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 31 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про визначення місця проживання та порядку утримання дитини і участь батьків у її вихованні (щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків), посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О.О. зареєстрованим № 1755. Відповідно до вказаного договору визначено місце проживання дитини, порядок сплати та використання коштів на утримання дитини, способи участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею. 01 березня 2020 року щодо ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 було вчинено кримінальне правопорушення за ст. 15, ст. 115 КК України (заява зареєстрована в ЄРДР № 12020110200001218), завдано тяжких поранень ОСОБА_2 та її синові. Після стаціонарного лікування сина ОСОБА_3 з лікарні забрав ОСОБА_1 . Станом на час ухвалення рішення ОСОБА_2 усунута від спілкування з сином, у неї відсутня інформація щодо стану здоров`я, місця знаходження та умов проживання малолітнього сина. Згідно з витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 1741/208, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що з 01.03.2020 року по 11.03.2020 року останній перебував на лікуванні у КЗ КОР «Київська обласна дитяча лікарня» з діагнозом проникаючі поранення грудної клітки зліва, пневмогематоракс зліва, багато чисельні різано-рвані рани грудної стінки та обох верхніх кінцівок. Слідчим відділом Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області внесено відомості до ЄРДР № 12020110200001218 від 01.03.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2020 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про розірвання договору. Розірвано договір про визначення місця проживання дитини та порядку утримання дитини і участь батьків у її вихованні (щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків) від 31.05.2019 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О.О. за реєстровим № 1755, що укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Ухвалою Київського апеляційного суду від 16.02.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2020 року. Відповідно до статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Відповідно до копії договору оренди квартири від 01.06.2020 року вбачається, що позивач уклала договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до копії акту обстеження житлово-комунальних умов проживання сім`ї малолітньої (неповнолітньої) дитини від 25.06.2020 року Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що для дитини створені всі належні умови для проживання, навчання, розвитку та проведення дозвілля. Зі слів ОСОБА_2 стало відомо, що син наразі знаходиться у батька ОСОБА_16 . Місце їх перебування ОСОБА_2 не відоме. Вона не бачила та не спілкується з дитиною з березня 2020 року. Відповідно до довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської РДА від 10.07.2020 року вбачається, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 з 10.07.2020 року. Відповідно до копії акту обстеження житлово-комунальних умов проживання 06.08.2020 року Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що за місцем проведення обстеження житлово-побутових умов проживання створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Відповідно до копії акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 07.08.2020 року Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації за адресою: АДРЕСА_3 вбачається, що за вказаною адресою проживають позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , його мати - ОСОБА_5 , ОСОБА_17 та малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Будинок умебльований належним чином, у дитини є окрема кімната з усіма зручностями. Батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки. Відповідно до висновку за результатами психологічного дослідження на звернення ОСОБА_1 що мешкає за адресою: АДРЕСА_4 від 29.09.2020 року, складеного психологом Копишинською Л.О. вбачається, що ОСОБА_1 забезпечує потребу свого сина ОСОБА_3 в безпеці та турботі. Стабільність життєвої ситуації, ступінь емоційного прийняття, які забезпечив ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_3 убезпечили ОСОБА_3 від залучення до конфлікту лояльності. ОСОБА_3 під час проведення даного психологічного обстеження не виявив ознак «Синдрому відчуження» від матері ( ОСОБА_2 ) яка мешкає окремо. ОСОБА_3 має індивідуально-особистісні особливості, що потребують особливої уваги з боку батьків й вихователів та створення для нього особливих умов навчання та виховання. Це щонайменше обумовлене фактом пережитого ОСОБА_3 фізичного насильства, коли через дії іншої людини виникла реальна загроза життю ОСОБА_3 та життю його матері ( ОСОБА_2 ). Ці особливості кваліфіковані лікарем-неврологом як «тривожно-фобічний розлад». Відповідно до висновку за результатами психологічного дослідження на звернення ОСОБА_1 від 01.03.2021 року, складеного психологом Копишинською Л.О. вбачається, що безперервність і регулярність зустрічей, довіра, яка виникла у ОСОБА_3 до спеціаліста-психолога обумовили той факт, що на початку лютого під час зустрічі ОСОБА_3 з власної ініціативи вперше промовив ім`я матері « ОСОБА_2 ». Сукупність спостережень за ОСОБА_3 , динамікою його змін у психоемоційному стані, час відновлення здатності до відновлення соціальних контактів та здатності до засвоєння нової інформації відповідають показникам позитивної динаміки психоемоційного стану дітей молодшого дошкільного віку з посттравматичним стресовим розладом. Дослідники посттравматичного стресового розладу феномену вказують, що застигання і відмова від спілкування з кимось із дорослих у дитини такого віку, у якому перебував ОСОБА_3 на момент зазначених вище подій 01.03.2020 року виникає у дитини тоді, коли дитини сприймає даного дорослого як такого, який не захистив її у тій ситуації. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що у ході розгляду справи судом не встановлено обставин, а позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надано належних доказів того, що поведінка чи дії відповідача ОСОБА_2 або наслідки її спілкування з дитиною, можуть суперечити інтересам дитини або впливати на нього негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку. Крім того, ОСОБА_1 не надано жодних обґрунтованих та достатніх доказів про створення ОСОБА_2 йому таких умов, за яких він позбавлений можливості виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до малолітнього сина. Враховуючи вищезазначене та інтереси дитини, приймаючи до уваги встановлені судом обставини а саме, те, що за місцем проживання матері створені всі умови для дитини, мати виховувала та утримувала сина належним чином, а також враховуючи позицію органу опіки та піклування, який дійшов висновку про доцільність проживання дитини з матір`ю, відсутність жодних доказів, які свідчать про неналежне виховання дитини матір`ю (враховуючи, що дитина постійно проживала з матір`ю до моменту вчинення щодо них кримінального правопорушення), а також те, що відповідач також вважав доцільним проживання спільного сина з позивачкою та не надав суду доказів винної поведінки позивачки, що унеможливлює спілкування дитини з матір`ю та їх спільне проживання суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 , про визначення місця проживання малолітньої дитини підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд взяв до уваги, що позивач ОСОБА_1 , самовільно, без будь-яких рекомендацій спеціалістів, не надає дитину матері для спілкування, навіть в телефонному режимі, змінює місце проживання дитини та не повідомляє про це матір дитини, що не може свідчити про якнайкраще забезпечення інтересів малолітнього. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Згідно ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Положеннями ч.ч. 7, 8, 9 ст. 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства. Згідно із п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні є Закон України «Про охорону дитинства». За змістом статей 15,18 вказаного Закону кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Дитина, яка проживає окремо від батьків, або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до принципу ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХЩ789-12) від 27.02.1991 року та набула чинності 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування(пункт 1 статті 18 цієї Конвенції. У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитини, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю. У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до ч. 1,2 ст. 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що будь-хто з батьків не наділений пріоритетним правом на проживання з дитиною. З аналізу вищезазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків. Згідно ч. 4, 5 ст. 19 СК України передбачена обов`язкова участь органу опіки та піклування при розгляді спору щодо місця проживання дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. З висновку Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 23.12.2019 року №07-21/3826, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що орган опіки та піклування (Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області) вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з його матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5 . Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що цей висновок суд не мав брати до уваги, оскільки він був зроблений ще у 2019 році. Позов був поданий до суду у листопаді 2019 року, а висновок був наданий у грудні 2010 року щодо вирішення заявленого спору. При наданні висновку орган опіки та піклування оцінив як взаємовідносини між батьками та дитиною, так і характеристики батьків і їх можливість забезпечити дитині належні умови проживання та виховання. Зміна місця проживання батьків та дитини, зміна інших життєвих обставин сторін протягом розгляду справи не свідчить про обов`язковість надання іншого висновку органом опіки а піклування. Однак ці нові обставини можуть бути прийняті судом до уваги при ухваленні рішення. Також суд першої інстанції обґрунтовано у своєму рішенні зазначив, що він позбавлений можливості в порядку ст. 232 ЦПК допитати сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з його малолітнім віком. При вирішенні питання про визначення місця проживання дитини судом першої інстанції також правильно було враховано, що ОСОБА_2 має постійне місце роботи та джерело доходу, що підтверджується копією податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця; відповідно до характеристики від 23.10.2019 року №1293, яка складена виконавчим комітетом Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_2 характеризується як чесна, об`єктивна і вихована людина. Вона займається вихованням свого сина, організовує йому відвідування дошкільного навчального закладу, додаткові заняття, активне дозвілля та відпочинок; згідно акту від 06.11.2019 року складеного фахівцем Києво-Святошинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ОСОБА_2 спроможна виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. Ці висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовані. Також суд першої інстанції оцінивши висновки психолога Копишинської Л.О. за результатами психологічного дослідження на звернення ОСОБА_1 від 29.09.2020 року та від 01.03.2021 року дійшов правильного висновку, що вони не доводять негативного впливу матері на дитину з огляду на те, що психологом не встановлені фактичні обставини на підтвердження неналежної поведінки саме ОСОБА_2 у відношенні до сина. Психологом, також, не встановлено негативного ставлення малолітнього ОСОБА_3 до матері. У вказаних висновках психолога не зазначено буд-яких обставин, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю. Також, із зазначених висновків не вбачається рекомендацій батьку дитини щодо забезпечення ізоляції дитини від матері, на що посилається в ході розгляду справи представник відповідача. Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки доказів, не врахував критерій безпеки та захищеності дитини, ризик застосування матір`ю фізичного насильства до іншої дитини, чи піддавалася малолітня дитина таким ризикам під час проживання з матір`ю є голослівними, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень або іншої протиправної поведінки ОСОБА_2 як відносно свого малолітнього сина, так і до будь-якої іншої дитини чи повнолітньої особи. Доводи апеляційної скарги щодо не з`ясування судом, які наслідки для психологічного стану дитини може мати зміна ОСОБА_2 місця проживання, а саме будинку, в якому дитина проживала зі свого народження до 01 березня 2020 року на квартиру в м. Києві також не спростовують правильність висновків суду. Як пояснювала позивачка в суді першої інстанції зміна місця проживання була здійснена саме в інтересах сина ОСОБА_3 щодо якого, а також самої ОСОБА_2 , 01 березня 2020 було вчинено протиправні дії у будинку по АДРЕСА_5 . При цьому, як встановлено судом першої інстанції, за новим місце проживання для дитини створені всі належні умови для її гармонічного розвитку. Крім того, саме ОСОБА_1 змінив місце проживання дитини з 01 березня 2020 року, однак при цьому він не вважає, що така зміна місця проживання негативно вплинула на психологічний стан дитини. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 263, 367, 369, 374, 375 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 11 березня 2021 року в даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 серпня 2021 року. Суддя-доповідач Судді: