Постанова 4808 № 338/901/24

Справа № 338/901/24 Провадження № 22-ц/4808/871/25 Головуючий у 1 інстанції Куценко О. О. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М., за участю секретаря Кузнєцова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» на рішення Богородчанського районного суду від 08 квітня 2025 року, ухвалене в складі судді Куценка О.О. в селищі Богородчани, у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, в с т а н о в и в: У червні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ТДВ «Страхова група «Оберіг» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 (матері загиблого) 228720,00 грн. страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, 40200,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, 80218,62 грн. пені за порушення строків виплати страхового відшкодування, 8404,70 грн. інфляційних збитків у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування, 7217,66 грн. - 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування; стягнути на користь ОСОБА_1 10880,00 грн. страхового відшкодування понесених витрат на поховання, 3245,50 грн. пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування, 340,04 грн. інфляційних збитків у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування, 291,01 грн. - 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_6 в селищі Богородчани сталася дорожньо-транспортна пригода. Водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки «AUDI», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок якої останній від отриманих тілесних ушкоджень загинув. Згідно Висновку експерта №128 від 30 червня 2023 року смерть ОСОБА_4 настала від поєднаної закритої тупої травми грудної клітини та її органів, органів черевної порожнини та позаочеревинного простору з множинними переломами кісток скелету, забоями та розривами внутрішніх органів, крововиливами в плевральні та черевну порожнини, яка ускладнилась тяжким травматичним шоком. Враховуючи характер, локалізацію тілесних ушкоджень, дані матеріалів кримінального провадження, дані Висновку експерта №52 медико-криміналістичної експертизи одягу ОСОБА_4 слід думати, що тілесні ушкодження утворились внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП). За вказаним фактом ДТП слідчим управлінням ГУНП в Івано-Франківській області внесені відомості до ЄРДР за №12023090000000123 від 01 березня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Відповідно до постанови від 31 липня 2023 року вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія транспортного засобу марки «AUDI» ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «AUDI», д.н.з. НОМЕР_1 станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР-3626329. Позивачі надіслали відповідачу повідомлення про ДТП та заяву на виплату страхового відшкодування з усіма необхідними документами, а саме на користь ОСОБА_2 : 241200,00 грн. - страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, для пенсіонерки матері; 80400,00 грн. - страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи; на користь ОСОБА_1 : 10880,00 грн. - страхового відшкодування понесених витрат на поховання. Вказані документи відповідач отримав 25 квітня 2023 року. 22 березня 2024 року ТДВ «СГ «Оберіг» було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 40200,00 грн. на підставі Акту №42739/1 від 22 березня 2024 року. 28 березня 2024 року страхове відшкодування у розмірі 40200,00 грн. було сплачено відповідачем на реквізиті вказані у заяві. Однак, станом на дату написання позовної заяви, відповідач так і не здійснив виплату страхового відшкодування у повному обсязі. Тому позивачі звернулися до суду з цим позовом. Рішенням Богородчанського районного суду від 08 квітня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) Страхова група (СГ) «Оберіг» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в загальній сумі 268920 грн., яке складається: 228720 грн. страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника та 40200 грн. страхового відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) Страхова група (СГ) «Оберіг» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 10880 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з відшкодуванням витрат на поховання. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ) Страхова група (СГ) «Оберіг»в дохід держави судовий збір 4197 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТДВ «СГ «Оберіг» подало апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи. Зазначає, що25.04.2023 ТДВ «СГ «Оберіг» було отримано повідомлення про ДТП та заяву про виплату страхового відшкодування. Однак, такі не містили всіх необхідних документів страхової справи. Тому ними було направлено запит до Національної поліції України для надання документів на підтвердження настання події та до позивачів щодо надання фіскального чеку/квитанції до прибуткового касового ордеру на підтвердження витрат у зв`язку з похованням померлого, договору про надання ритуальних послуг поховання, оригіналу свідоцтва про смерть, документів на підтвердження доходів померлого за попередній календарний рік, документів підтвердження призначення пенсій утриманцям внаслідок втрати годувальника. Відповідно, направлено і запит про зупинення строків для прийняття рішення до моменту отримання вироку суду чи постанови про закриття кримінального провадження. 01.01.2024 отримано постанову про закриття кримінального провадження. Інші вищевказані документи страховиком отримано не було, що позбавило відповідача можливості прийняти вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування. А оскільки в матеріалах справи немає всіх визначених законодавством документів, строк у ТДВ «СГ «Оберіг» для здійснення страхового відшкодування не настав. Також від Богородчанської сільської ради ТДВ «СГ «Оберіг» стало відомо, що у ОСОБА_2 є ще один син - ОСОБА_5 , тобто позивачами приховувалися відомості щодо споріднених осіб загиблого, що теж унеможливило прийняття скаржником рішення щодо належного розміру страхового відшкодування. Крім того, на думку апелянта, викладена в постанові про закриття кримінального провадження інформація про порушення пішоходом правил дорожнього руху та наявність алкоголю в його крові доводить факт грубої необережності зі сторони ОСОБА_4 та факт непереборної сили для водія ОСОБА_3 . Вважає, що ТДВ «СГ «Оберіг» надало суду аргументовані доводи щодо відсутності належних підстав для стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника в сумі 228720,00 грн., зокрема, щодо перебування ОСОБА_2 на утриманні загиблого, а також наявності виключно його вини в настанні ДТП. Однак, суд на зазначене уваги не звернув. Фактично суд вийшов за межі позовних вимог, встановлюючи факт перебування позивача на утриманні померлого. Також позивачем не доведено підстав виплати відшкодування виключно одноразовим платежем. Доводи представника позивача ґрунтуються на положеннях ЦК України, який є загальним нормативно-правовим актом. Тоді як Закон України №1961-IV є спеціальним до цих правовідносин. Вважає доведеним факт грубої необережності зі сторони потерпілого та непереборної сили для водія, а, відповідно, відсутність правових підстав для здійснення виплати страхового відшкодування на користь позивачів. Надані позивачами докази понесених витрат на поховання вважає неналежними, оскільки такі не оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, а мотив та цілі цих витрат не оформлені в письмовому вигляді у формі договору. Зазначає, що судом невірно розраховано стягнутий з відповідача судовий збір, без врахування пропорційності до задоволених позовних вимог. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду сторони не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників справи, що не прибули в судове засідання. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, враховуючи таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_6 в селищі Богородчани Івано-Франківського району Івано-Франківської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу AUDI 100, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок якої було скоєно наїзд на пішохода ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди. За змістом долученої до матеріалів справи копії постанови про закриття кримінального провадження від 31 липня 2023 року, прийнятої старшим слідчим з ОВС відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Івано-Франківській області, кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія транспортного засобу марки AUDI 100, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (т. 1, а.с. 76-81). Вищезазначеною постановою про закриття кримінального провадження встановлено, що ДТП сталася з вини пішохода ОСОБА_4 , у зв`язку з порушенням ним Правил дорожнього руху України, а саме: п. 4.1; 4.4; 4.14 а), г). У відповідності до вимог п. 4.1 ПДР України пішоходи повинні рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках, тримаючись правого боку. Якщо немає тротуарів, пішохідних доріжок або пересуватися по них неможливо, пішоходи можуть рухатися велосипедними доріжками, тримаючись правого боку і не утруднюючи рух на велосипедах, або в один ряд узбіччям, тримаючись якомога правіше, а у разі його відсутності або неможливості рухатися по ньому - по краю проїзної частини назустріч руху транспортних засобів. При цьому треба бути обережним і не заважати іншим учасникам дорожнього руху. Згідно вимог п. 4.4. ПДР України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні використовувати світлоповертальні елементи (стрічку, наклейку, жилет тощо) або бути в одязі, який має світлоповертальні елементи. П.п. а), г) п. 4.14 ПДР України передбачено, що пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири та більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження. В постанові зазначено, що потерпілий в момент ДТП перебував на дорожньому полотні в лежачому положенні; за наслідками судово-токсикологічного дослідження в крові пішохода ОСОБА_4 виявлений етиловий спирт в концентрації 4,1% проміле, що свідчить про те, що останній на момент смерті перебував у стані алкогольного сп`яніння, що при житті могло відповідати тяжкому ступеню отруєння етиловим спортом. Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок необережних дій пішохода ОСОБА_4 , який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в темну пору доби, будучи одягнутим в одяг без світлоповертальних елементів, опинився на проїзній частині у положенні лежачи з велосипедом. Водій ОСОБА_3 не володів технічною можливістю попередити ДТП, в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України. Згідно копій Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 06.03.2023, довідки про причину смерті від ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Причина смерті: Травматичний шок. Забої та розриви внутрішніх органів. Множинні переломи кісток скелету. Поєднано закрита тупа травма грудної клітки та її органів, органів черевної порожнини та поза черевного простору (т. 1, а.с. 68, 73-74). Позивач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 є матір`ю померлого ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 42-43, 65), позивач ОСОБА_1 - племінницею (т. 1, а.с. 44). Згідно копії довідки Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області №Б/292 від 11.04.2023 підтверджено факт перебування на утримані у загиблого внаслідок ДТП ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 його матері - пенсіонерки ОСОБА_2 1936 року народження (т. 1, а.с. 75). Відповідно до копій накладної, рахунку-фактури, товарного чеку №232 від 01.03.2023 магазину « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ФОП ОСОБА_6 . ОСОБА_1 відпущено ритуальні товари для поховання (домовина, хрест, накриття на тіло, табличка, свічки, вінок, лампадка) на загальну суму 10880,00 грн. та отримано оплату таких (т. 1, а.с. 47-49). 10 лютого 2023 року ТДВ «СГ «Оберіг» укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховий поліс №АР-3626329, строк дії договору з 11 лютого 2023 року по 10 лютого 2024 року, по відношенню до транспортного засобу марки та модель AUDI 100, д.н.з. НОМЕР_3 (VIN код ТЗ НОМЕР_4 ) (т. 1, а.с. 51, 54, 63, 64). 21.04.2023 року адвокатом Гіщинським І.Ю. в інтересах ОСОБА_2 на адресу ТДВ «СГ «Оберіг» направлено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду з додатками, в тому числі заявами на виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 80400 грн., витрат на поховання у розмірі 10880 грн. та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 по довіреності виплату, пов`язану із втратою годувальника у розмірі 241200 грн. (т. 1, а.с. 60-62, 69, 70-72). Відповідно до копії страхового акту №42739/1 від 11.01.2024, складеного ТДВ «СГ «Оберіг» в рамках страхової справи №42739, за договором страхування, вимогами законодавства та документами, отриманими під час розслідування та опрацювання страхової справи, зроблено висновок, що заявлена подія є страховим випадком (т. 1, а.с. 54). Листом №42739 від 28.03.2024 ТДВ «СГ «Оберіг» повідомлено ОСОБА_1 , що компанією прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 40200,00 грн. (т. 1, а.с. 51). Згідно копії платіжної інструкції №8636 від 28.03.2024 ОСОБА_1 отримала від ТДВ «СГ «Оберіг» страхове відшкодування згідно страхового акту №42739/1 від 11.01.2024 у сумі 40200,00 грн. (т. 1, а.с. 53). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять та судом не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого. А відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження щодо нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.Позивачка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 на час загибелі її сина досягла пенсійного віку, отримувала пенсію за віком, а отже, була непрацездатною особою, мала на день смерті сина право на одержання від нього утримання, а отже має право на страхове відшкодування шкоди, завданої його смертю. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Держбюджет на 2023 рік» розмір страхового відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника, що підлягав виплаті відповідачем ОСОБА_2 складає 241200 грн. (6700 грн. х 36). Також ОСОБА_2 завдано моральної шкоди, яка пов`язана з хвилюваннями та моральними стражданнями через передчасну смерть сина, порушенням укладу їх життя, погіршенням її фінансового стану, яку судом оцінено з урахуванням часткової виплати відповідачем у розмірі 40200 грн. Відтак відшкодуванню на користь ОСОБА_2 з урахуванням заявлених вимог підлягає стягненню 228720 грн. шкоди, завданої втратою годувальника, та 40200 грн. моральної шкоди, що не перевищує ліміт відповідальності відповідача згідно полісу за шкоду, завдану життю та здоров`ю у розмірі 320000 грн. Крім того, підлягає стягненню із відповідача на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на поховання ОСОБА_4 у розмірі 10880 грн., оскільки нею на підтвердження вказаних обставин було надано суду відповідні документи, які суд вважав належними, допустимими та достовірними доказами заявленого факту понесення витрат на поховання. Щодо стягнення на користь позивачів пені та інфляційних збитків, 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні таких, оскільки на момент звернення позивачів до суду між ними та ТОВ СК «Оберіг» не виникло боргових зобов`язань, у діях страховика відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, що передбачає можливість застосування штрафних санкцій, оскільки відповідно до абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому такий строк розпочинається з моменту набрання законної сили рішенням суду ухваленим у цій справі, в частині стягнення з відповідача на користь позивачів страхового відшкодування. Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача в дохід держави судові витрати, які підлягали сплаті при подачі позовної заяви у розмірі 4197 грн. Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками, з огляду на наступне. За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні». Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно. Особам, визначеним у частині першій цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (частина друга статті 1200 ЦК України). Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується (частина друга статті 1201 ЦК України). Частиною першою статті 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед. Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц. У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - це юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого. Так, пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Згідно з пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами; загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. На час ДТП мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 6700,00 грн. Відтак, 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі - 80400,00 грн., 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі - 241200,00 грн. Отже загальний розмір страхового відшкодування утриманцям становить 321600,00 грн. на час ДТП. Судом вірно встановлено, що при зверненні до суду із цим позовом позивач ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на її користь 228720,00 грн. страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, 40200,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди. ТДВ «СГ «Оберіг» виплачено страхове відшкодування в розмірі 40200,00 грн. (т. 1, а.с. 51, 53). Тому місцевим судом вірно обчислено розмір такого відшкодуванню на користь ОСОБА_2 в сумі 228720 грн. шкоди, завданої втратою годувальника, та 40200 грн. моральної шкоди. І таке не перевищує ліміт відповідальності відповідача згідно полісу за шкоду, завдану життю та здоров`ю у розмірі 320000 грн. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що досудовим розслідуванням не було встановлено вини водія ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у зв`язку із чим останнє було закрито, підтвердженням чого є постанова про закриття кримінального провадження, а наявність алкоголю в крові померлого доводить факт грубої необережності зі сторони ОСОБА_4 та факт непереборної сили для водія ОСОБА_3 , то апеляційний суд зазначає наступне. Так, зважаючи на приписи ст. 1187 ЦК України, у разі спричинення шкоди потерпілому внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, вина завданої шкоди презюмується, незважаючи на те, що його дії не були неправомірними та не перебувають у причинному зв`язку із ДТП. Настання цивільно-правової відповідальності є незворотнім наслідком в даному випадку та вказана ДТП є страховим випадком в розумінні ст. 6 Закону. В постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №285/4223/17 зазначено, що у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини. В постанові від 21 квітня 2021 року у справі №450/4163/18 Верховний Суд зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності. Водночас відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До таких належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов`язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв`язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації. Відтак, колегія суддів суду апеляційної інстанції не погоджується з доводами скаржника, що відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою. Шкода, спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права, власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише внаслідок спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. У відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Згідно частини третьої статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Отже, суд може зменшити розмір шкоди на підставі частини другої статті 1193 ЦК України в разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілого. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №445/370/19 (провадження №61-10504св20), від 21 червня 2024 року у справі №629/2372/23 (провадження №61-2964св24), від 24 грудня 2024 року у справі №630/554/23 (провадження №61-3965св24). Разом з тим, відповідно до статті 27.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, у сукупності не може бути меншим, ніж 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку. Усім особам, які відповідно до зазначеної статті мають право на відшкодування моральної шкоди, це відшкодування виплачується рівними частинами. Мінімальна заробітна плата у 2023 році становила 6700 грн., тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 80400 грн. Таким чином, враховуючи викладене та встановлені судом обставини щодо часткової виплати страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 40200 грн. страхового відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для відшкодування ОСОБА_2 завданої моральної шкоди, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть її сина, порушення укладу її життя. Факт загибелі ОСОБА_4 є безумовним свідченням спричинення ОСОБА_2 глибоких моральних страждань. Щодо доводів апелянта про те, що суд безпідставно вважав, що ОСОБА_2 має право на отримання страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, оскільки не доведено факт її перебування на утриманні загиблого, а також з огляду на наявність виключно його вини в настанні ДТП, і що необґрунтовано стягнуто таке відшкодування одноразовою виплатою, то такі також не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика. Пункт 27.2 статті 27 Закону №1961-IV є відсилочною нормою, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №304/936/19 (провадження №61-12719сво20)). Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Зазначена стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц). У постановах від 01 березня 2023 року у справі №279/1688/22 (провадження №61-11284св22), від 15 березня 2023 року у справі №272/463/22 (провадження №61-12588св22) Верховний Суд зазначив, що суди безпідставно не взяли до уваги докази непрацездатності матері, син якої загинув, та не врахували обов`язок працездатних дітей утримувати своїх непрацездатних батьків, отже, докази того, що мати мала право на одержання утримання від працездатного сина, з урахуванням проблем з її здоров`ям та потреби у сторонній допомозі, попри те, що її пенсія за віком перевищувала розмір прожиткового мінімуму доходів осіб, які втратили працездатність, а розмір доходу сина неможливо встановити через відсутність доказів цього доходу або відсутність доказів його працевлаштування. Крім того аналіз положень частини першої статті 1200 ЦК України свідчить про те, що право на відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого мають як ті непрацездатні особи, що перебували на утриманні потерпілого, так і ті, які мали право на одержання від нього утримання. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі №643/207/16-ц, від 06 травня 2020 року у справі №742/554/19-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі №742/637/19-ц, від 08 вересня 2021 року у справі №577/1316/20. Схожі висновки викладено і в постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі №496/3445/22 (провадження №61-4322св24), від 18 грудня 2024 року у справі №742/2724/21 (провадження №61-4104св24). Відтак, судом обґрунтовано визнано право ОСОБА_2 на отримання страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, у цій справі. А з огляду на відсутність доказів того, що померлий ОСОБА_4 працював та отримував заробітну плату, ураховуючи положення статті 1200 ЦК України та вимоги частини другої статті 1195 ЦК України, згідно з якою розмір відшкодування визначається, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення зі страхової компанії на користь непрацездатної матері померлого завданої шкоди у розмірі 228720,00 грн. на підставі частини першої статті 1202 ЦК України та з урахуванням позовних вимог, що відповідачем не спростовано. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №304/936/19, провадження №61-12719сво20, дійшов висновку, що у такій категорії справ пріоритетними є положення ЦК України, а не Закону №1961-IV. А якщо заявник хоче відступити від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у частині першій статті 1202 ЦК України, то він повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик - надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення. Тобто Верховним Судом визначено два альтернативні способи відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, - щомісячними платежами або одноразовою виплатою. Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №686/1866/22 (провадження №61-2968св23). Беручи до уваги вищевказану норму права, те, що позивач ОСОБА_2 є пенсіонером, особою похилого віку (87 років на час настання ДТП), у заяві до страховика просила про можливість виплати відшкодування у зв`язку із втратою годувальника одноразовим платежем, і закон не забороняє таку форму виплати, відсутні підстави вважати такі виплати неправомірними, що також підтверджується і практикою Верховного Суду. Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення зі страхової компанії на користь позивача ОСОБА_1 страхового відшкодування в сумі 10880 грн., пов`язаного з відшкодуванням витрат на поховання, оскільки, на думку апелянта, додані до позову документи на підтвердження таких витрат, не відповідають вимогам до них, зокрема, такі послуги не оформлені в письмовому вигляді у формі договору, апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Статтею 1201 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Документами, що підтверджують такі витрати, можуть бути, зокрема, чеки, рахунки, квитанції, виписки з банківського рахунку, що підтверджують оплату ритуальних послуг, похоронних товарів, транспорту тощо. Місцевий суд дослідив надані позивачем докази щодо витрачених коштів на поховання ОСОБА_4 на суму 10880,00 грн., а саме: копії накладної, рахунку-фактури, товарного чеку №232 від 01.03.2023 магазину « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ФОП ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_1 відпущено ритуальні товари для поховання (домовина, хрест, накриття на тіло, табличка, свічки, вінок, лампадка) на загальну суму 10880,00 грн. та отримано оплату таких (т. 1, а.с. 47-49). Суб`єкти господарювання можуть видавати товарні чеки довільної форми, достовірність таких документів відповідачем не спростовано - товарний чек, накладна та рахунок-фактура узгоджуються між собою, у накладній зазначено, що відповідні товари було відпущено ОСОБА_1 , зазначено дані щодо ФОП ОСОБА_6 . Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 страхового відшкодування в сумі 10880 грн., пов`язаного з відшкодуванням витрат на поховання, теж є законним та обґрунтованим, ухваленим з правильним застосування норм матеріального права. В частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачів пені, інфляційних збитків та 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування, то суд першої інстанції правильно відмовив в таких з огляду на те, що у діях страховика відсутня вина у простроченні виплати страхового відшкодування, що передбачає можливість застосування штрафних санкцій, оскільки відповідно до абзацу 4 пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV страховик скористався своїм правом, передбаченим законом, для припинення перебігу строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, а тому такий строк розпочався з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції, ухваленим в цій справі, в частині стягнення з відповідача на користь позивачів страхового відшкодування. Таке застосування норм матеріального права узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 квітня 2022 року у справі №447/2222/20 та від 15 серпня 2023 року у справі №513/730/21, від 30 квітня 2025 року у справі №496/3445/22. Щодо розрахунку судових витрат, апеляційний суд звертає увагу, що позов задоволено частково, на суму 268920,00 грн. позивачу ОСОБА_2 та на суму 10880,00 грн. позивачу ОСОБА_1 . В той же час, ціна позову становила ОСОБА_2 - 364760,98 грн., ОСОБА_1 - 14756,55 грн. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України). Тому з відповідача на користь держави підлягав стягнення судовий збір в сумі 2689,20 грн. в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 та 893,02 грн. в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а всього - 3582,22 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, слушними є доводи апелянта про те, що судом невірно розраховано стягнутий з відповідача судовий збір, без врахування пропорційності до задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи викладене та встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Однак помилився в частині стягнення судових витрат. Рішення Богородчанського районного суду від 08 квітня 2025 року слід змінити в частині стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» в дохід держави судового збору. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» в дохід держави судовий збір в сумі 3582,2 грн. В решті рішення Богородчанського районного суду від 08 квітня 2025 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» задовольнити частково. Рішення Богородчанського районного суду від 08 квітня 2025 року змінити в частині стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» в дохід держави судового збору. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» в дохід держави судовий збір в сумі 3582 (три тисячі п`ятсот вісімдесят дві) грн. 22 коп. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: В.А Девляшевський В.М. Луганська Повний текст постанови складено 17 липня 2025 року.