Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/3064/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7486/23 Справа № 212/3064/22 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 жовтня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Кішкіної І.В., Корчистої О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/3064/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості страхового відшкодування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Пустовіт О.Г., - ВСТАНОВИВ: У червні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості страхового відшкодування. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 19 лютого 2020 року в м. Гола Пристань на нерівнозначному перехресті вулиць Санаторна та Учбова водій ОСОБА_3 , керуючи скутером НОNDA DІО, без державних номерних знаків, рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу транспортному засобу І-VAN А70а-22, д.н. НОМЕР_1 , автобусу пасажирському, який рухався за встановленим маршрутом руху по місту Гола Пристань, під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок даної ДТП водій ОСОБА_3 та пасажир скутеру ОСОБА_5 були доставлені до реанімаційного відділення Голопристанської ЦРЛ, де остання померла. За фактом вказаної ДТП 19 лютого 2020 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020230000000098 та розпочате досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Відповідальність водія транспортного засобу - скутера НОNDA DІО ОСОБА_5 , без державних номерних знаків, на дату вчинення ДТП застрахована не була. 28 квітня 2021 року на адресу МТСБУ подано заяву про виплату страхового відшкодування для матері потерпілої ОСОБА_2 - 85 014,00 грн., для доньки потерпілої ОСОБА_1 - 85014,00 грн. Вказана заява була отримана МТСБУ, в результаті чого була зареєстрована страхова справа №75826. Листом від 14.05.2021 страховик - МТСБУ відмовив у здійсненні виплати страхового відшкодування ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , у зв`язку із невідповідністю транспортного засобу п.1.5 статті 1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 24.06.2021 на адресу Національного Банку України та МТСБУ була надіслана скарга про порушення вимог законодавства з боку останнього. 05.07.2021 МТСБУ повторно повідомило про відмову у виплаті страхового відшкодування, а 28.07.2021 від НБУ надійшла відповідь на скаргу, в якій останній рекомендував позивачам звернутись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. З рішенням МТСБУ про відмову у виплаті страхового відшкодування на утримання не погоджується, вважають його необґрунтованим. Уточнивши позовні вимоги, позивачі просили суд стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 85 014 грн., пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 50768,50 грн., 3% річних - 4786,40 грн., інфляційні втрати - 29 694,94 грн., та витрати на професійну правничу допомогу - 10 000,00 грн. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 85 014 грн., пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 50768,50 грн., 3% річних - 4786,40 грн., інфляційні втрати - 29694,94 грн., та витрати на професійну правничу допомогу - 10000,00 грн. Рішенням Жовтневогорайонного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості страхового відшкодування відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили суд скасувати рішення суду та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначили, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та суперечать нормам матеріального права, зокрема статтям 1166, 1187 ЦК України в частині їх положень про те, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, настає без вини її заподіювача, тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Скаржники вважають, що при вирішенні цієї справи судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 лютого 2022 року у справі №242/1930/21, від 05 жовтня 2022 року у справі №208/4598/21 щодо застосування статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у подібних правовідносинах. Вимоги п.1.5 ст.5 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосуються лише обов`язкового страхування транспортного засобу та не свідчать про те, що скутер (мопед) не є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки ці поняття не є тотожними. У відзиві на апеляційну скаргу МТСБУ зазначає, що страховик (МТСБУ) вправі з`ясовувати причини та обставини страхового випадку, проте не наділені правом визнавати особу винною у спричиненні шкоди (відповідальною за шкоду). Позивачем не було представлено доказів вини у завданні шкоди ОСОБА_3 . Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна позову у даній справі складає 170 028 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено, що 19 лютого 2020 року в м. Гола Пристань на нерівнозначному перехресті вулиць Санаторна та Учбова водій ОСОБА_3 , керуючи скутером НОNDA DІО, без державних номерних знаків, рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу транспортному засобу І-VAN А70а-22, д.н. НОМЕР_1 , автобусу пасажирському, який рухався за встановленим маршрутом руху по місту Гола Пристань, під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок даної ДТП водій ОСОБА_3 та пасажир скутеру ОСОБА_5 були доставлені до реанімаційного відділення Голопристанської ЦРЛ. Внаслідок ДТП, що сталося 19 лютого 2020 року, пасажир скутера НОNDA DІО від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Суворовським районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (а.с.18). За фактом ДТП було відкрито кримінальне провадження, відомості про яке 19 лютого 2020 року внесені до ЄРДР за №12020230000000098. На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія скутера НОNDA DІО ОСОБА_3 застрахована не була. 28.04.2021 представник ТОВ «Центр Автовиплат Поліс» Шелепінський О.М. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Листом від 14.05.2021 страховик - МТСБУ відмовив у здійсненні виплати страхового відшкодування, у зв`язку із невідповідністю транспортного засобу п. 1.5 статті 1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 24.06.2021 на МТСБУ була надіслана скарга про порушення вимог законодавства України з боку МТСБУ. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов є передчасним, оскільки на час розгляду справи, неправомірність дій винної особи у вказаній дорожньо-транспортній пригоді розглядається у кримінальному провадженні №12020230000000098, що є підставою для призупинення строку для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплати. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Спірні правовідносини урегульовані нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. За ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам. За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону). Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком. Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Подібні за змістом правові висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 556/1514/16-ц (провадження № 61-26405св18). Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика. У пункті 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 280/1222/17 (провадження № 61-42888св18) та в інших постановах суду касаційної інстанції. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19), зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа яка вимагає такої виплати, за власним розсудом, може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 242/1930/21 (провадження № 61-17923св21), від 05.10.2022 року у справі №208/4598/21, на які, зокрема посилається скаржник у апеляційній скарзі. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності судового рішення у кримінальному провадженні по факту ДТП. Як вбачається із матеріалів справи, 19 лютого 2020 року в м. Гола Пристань на нерівнозначному перехресті вулиць Санаторна та Учбова водій ОСОБА_3 , керуючи скутером НОNDA DІО, без державних номерних знаків, рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу транспортному засобу І-VAN А70а-22, д.н. НОМЕР_1 , автобусу пасажирському, який рухався за встановленим маршрутом руху по місту Гола Пристань, під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок даного ДТП пасажир скутеру ОСОБА_5 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Суворовським районним у місті Херсоні відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.18). На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля не була застрахована, а тому з урахуванням ст.ст.27.4, 27.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач по справі МТСБУ має обов`язок сплатити матері та донці потерпілої ( ОСОБА_5 ) страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної її смертю. З урахуванням вимог ст.27.4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» загальний розмір відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних зарплат у місячному розмірі, що станом на 19.02.2020 року становить 56 676 грн. (4723 гривень х 12 = 56 676 грн.) та з урахуванням того, що на страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_5 мають право мати та донька загиблої, з відповідача підлягає стягненню страхове відшкодування по 28 338 грн. на кожного, що разом складає 56 676 грн.. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція вини заподіювача шкоди. Відповідачем не доведено тих обставин, що потерпіла, яка померла внаслідок ДТП, передбачала, бажала чи свідомо допускала настання ДТП і тяжких наслідків ДТП. Також відповідач не довів, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили. Щодо вимог позивачів про стягнення пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 50768,50 грн., 3% річних - 4786,40 грн., інфляційні втрати - 29694,94 грн., колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Саме до таких грошових зобов`язань належить укладений договір про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. З огляду на юридичну природу грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. (Висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-282цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18) зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилась з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України). Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Згідно із статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. За правилами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. За частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини, як боржника у даних правовідносинах. Оскільки на момент звернення позивачів до суду з позовом між ними та МТСБУ не виникло боргових зобов`язань, то не має підстав для застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України. Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивачів витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у Постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). На підтвердження розміру витрат в суді першої інстанції на правничу допомогу стороною позивача ОСОБА_2 надані :Договір про надання правової допомоги № б/н від 07 липня 2021 року укладений між адвокатом Ільків М.М., з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони (а.с.41-43); Детальний опис наданих послуг ОСОБА_2 , з квитанцією про оплату послуг адвоката Ільків М.М. в розмірі 10 000 грн. (а.с. 116). Відповідно до детального опису наданих послуг, на підставі Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж594 від 03 грудня 2021 року адвокатом Ільків М.М., надано правничу (правову) допомогу ОСОБА_2 , у такому обсязі: аналіз документів наданих клієнтом та формування правової позиції щодо захисту порушених прав (2 години) - 2 000 грн.; підготовка та написання позовної заяви (2 години) - 2 000 грн.; підготовка та написання інших процесуальних документів (відзиву, адвокатських запитів, клопотань, заяв) (4 години) 4 000 грн.; участь у судових засіданнях (2 години) 2 000 грн.. На підтвердження розміру витрат в суді першої інстанції на правничу допомогу стороною позивача надані: Договір про надання правової допомоги № б/н від 07 липня 2021 року укладений між адвокатом Ільків М.М., з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони (а.с.44-46); Детальний опис наданих послуг ОСОБА_1 , з квитанцією про оплату послуг адвоката Ільків М.М. в розмірі 10 000 грн. (а.с.117, 118). Відповідно до детального опису наданих послуг, на підставі Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж594 від 03 грудня 2021 року адвокатом Ільків М.М., надано правничу (правову) допомогу ОСОБА_1 , у такому обсязі: аналіз документів наданих клієнтом та формування правової позиції щодо захисту порушених прав (2 години) - 2 000 грн.;підготовка та написання позовної заяви (2 години) - 2 000 грн.; підготовка та написання інших процесуальних документів (відзиву, адвокатських запитів, клопотань, заяв) (4 години) 4 000 грн.; участь у судових засіданнях (2 години) 2 000 грн. Однак, колегія суддів вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є завищеним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22, зроблено висновок, про те, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Наведене вище повністю узгоджується з твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони. Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи. Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Враховуючи вищевикладене, складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в сумі по 5000 грн. кожній. Такий висновок колегії суддів повністю узгоджується із правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, 21 листопада 2022 року у справі № 463/6544/20 та від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено (про стягнення з відповідача страхового відшкодування та витрат на професійну правничу допомогу), з ухваленням нового рішення по справі в цій частині - про задоволення вказаних позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивачів страхового відшкодування заподіяної смертю ОСОБА_5 в розмірі 28 338 грн. кожній, та стягнення з відповідача на користь позивачів витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в сумі 5000 грн. кожній. Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь держави підлягає стягненню судовий збір за звернення з позовними вимогами в розмірі 566,67 грн. та подання апеляційної скарги в розмірі 850, 01 грн. всього 1416 грн. 68 коп. Керуючись ст.ст.367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2023 року скасувати та постановити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості страхового відшкодування - задовольнити частково. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 28 338 (двадцять вісім тисяч триста тридцять вісім) грн. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 28 338 (двадцять вісім тисяч триста тридцять вісім) грн.. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 5 000 (п`ять тисяч) грн. кожній. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь держави судовий збір в сумі 1416 (одна тисяча чотириста шістнадцять) грн. 68 коп. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді: