Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/16068/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/16068/24 пров. № А/857/15574/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Заверухи О.Б., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року (суддя Гресько О.Р., м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у грудні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просила про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 18.11.2024 №172050005590 щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи із зниженням пенсійного віку; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 , з 01 січня 2024 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач 15.01.2024 подала заяву про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте у призначенні пенсії було відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулася до суду. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №460/4590/24 було скасовано та зобов`язано орган Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії. 18.11.2024 відповідач, на думку позивача, повторно безпідставно відмовив у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки остання відповідає всім необхідним умовам для призначення цього виду пенсії. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростовувати факту постійного проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування. Покликається на висновки Верховного Суду у постановах від 09.07.2024 у справі №240/16372/23. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Ромейки Володимирецького району Рівненської області. Зареєстроване місце проживання з 01.01.1994 с.Ромейки, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Володимирецьким РВ УМВС України в Рівненській області 03.07.1998. Позивач є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 17.10.1998. Довідкою Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області від 09.01.2024 №27 підтверджується, що позивач дійсно була зареєстрована та проживала в зоні гарантованого добровільного відселення з 03.01.1970 по 25.08.1987, з 30.08.1989 по даний час в с.Ромейки Вараського району Рівненської області. 15.01.2024 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. За результатами розгляду відповідної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 22.01.2024 було прийнято рішення №172050005590 про відмову у призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою такої відмови зазначено, що до загального страхового стажу не зараховано: період роботи у колгоспі імені Фрунзе з 1985-1986 роки, згідно довідки від 03.01.2024 № 5/04-02, оскільки у трудовій книжці відсутні запис про цей період роботи, період догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею 3-х річного віку, оскільки про народження відсутній штамп про видачу паспорту, інформація щодо догляду за дитиною також відсутня. Листом від 02.02.2024 за №1700-0205-8/7157 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивача про прийняте рішення. Не погоджуючись з цим рішенням позивач оскаржила його до суду. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі №460/4590/24, яке набрало законної сили 26.10.2024, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 172050005590 від 22.01.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною до трьох років з 26.03.1996 по 24.03.1999 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції суду, викладеної у даному рішенні. Поряд з цим, відповідно до змісту зазначеного рішення суду факт роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не перевірявся та не встановлювався судом у межах розгляду справи №460/4590/24. 12.11.2024 позивач повторно звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 18.11.2024 №172050005590 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. У цьому рішенні вказано, що вік заявника становить 54 роки 10 місяців 09 днів, страховий стаж 26 років 01 місяць 16 днів. Період проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 01 рік 06 місяців 27 днів. При цьому, у рішенні також зазначено, що за результатами розгляду документів доданих до заяви встановлено, що відповідно до свідоцтва №14/17 від 26.02.1990, заявниця навчалася в Рівненській обласній бухгалтерській школі м. Рівне з 01.09.1989 по 26.02.1990 та до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 15.08.1988 №6-№9 працювала на Рівненському заводі «ім.50-річчя Жовтня» з 22.05.1990 по 03.03.1994, тому зазначені періоди виключено з періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення. Листом від 28.11.2024 за №1700-0205-8/67624 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивача про прийняте рішення за її заявою від 12.11.2024. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено період її постійного проживання станом на 01.01.1993 не менше 3-х років у зоні гарантованого добровільного відселення, з огляду на що право на зниження пенсійного віку на 6 років позивач не має Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ). Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пунктом 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Отже, з аналізу наведеного слідує, що основною умовою для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є наявність підтвердженого факту проживання або роботи особи у зоні гарантованого (добровільного) відселення не менше 3 років. Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є: 1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; 2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого (добровільного) відселення протягом трьох років до 01.01.1993; 3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожен рік проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 3 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні. Як слідує з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 18.11.2024 №172050005590 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. У цьому рішенні вказано, що вік заявника становить 54 роки 10 місяців 09 днів, страховий стаж 26 років 01 місяць 16 днів. Період проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 01 рік 06 місяців 27 днів. При цьому, у рішенні також зазначено, що за результатами розгляду документів доданих до заяви встановлено, що відповідно до свідоцтва №14/17 від 26.02.1990, заявниця навчалася в Рівненській обласній бухгалтерській школі м. Рівне з 01.09.1989 по 26.02.1990 та до записів трудової книжки НОМЕР_3 від 15.08.1988 №6-№9 працювала на Рівненському заводі «ім.50-річчя Жовтня» з 22.05.1990 по 03.03.1994, тому зазначені періоди виключено з періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення. Колегія суддів не погоджується з такими висновками та зазначає, що відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23. Як видно з довідки Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області від 09.01.2024 №27 підтверджується, що позивач дійсно була зареєстрована та проживала в зоні гарантованого добровільного відселення з 03.01.1970 по 25.08.1987, з 30.08.1989 по даний час в с.Ромейки Вараського району Рівненської області Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 від 23.07.1991 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», с. Ромейки Вараського району Рівненської області відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення. Відтак, матеріалами справи підтверджено, що з 03.01.1970 по 25.08.1987, з 30.08.1989 по даний час позивач проживала/працювала в зоні гарантованого добровільного відселення, що дає їй право на зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України № 796-ХІІ, але не більше ніж на 6 років. Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що вказані довідки, органами чи підприємствами, яким вони складені були відкликані, будь-якими суб`єктами оскаржені та відповідним органом скасовані, а тому слугують належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого (добровільного) відселення у вищевказаний період. Відповідно до ч. 1ст. 48 Кодексу законів про працю трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Проте, трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують чи спростовують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення. Окрім цього, надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні гарантованого (добровільного) відселення, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено. Також слід наголосити, що належність позивача до кола осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 17.10.1998. Колегія суддів наголошує, що позивач надав документ, що підтверджує його право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), який засвідчує той факт, що станом на 01.01.1993 він проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Відповідачем як суб`єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнане недійсним, а наданий позивачу статус скасований; у цій справі відсутні підстави ставити під сумнів наданий позивачу статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи. У постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20 Верховний Суд також зазначив, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого (добровільного) відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Отже, відомості трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого (добровільного) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування та посвідченням, у зв`язку з чим відповідач дійшов помилкових висновків про відсутність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23. Таким чином колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення протягом того періоду часу, що необхідний для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XIІ. Згідно з ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Як вбачається із оскаржуваного рішення пенсійного органу, вік позивача на момент звернення (12.11.2024) становить 54 роки 10 місяців 09 днів. Страховий стаж становить 26 років 01 місяць 16 днів. При цьому, обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796 є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що у позивача наявний страховий стаж та вона досягнула віку, визначеного статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з врахуванням зменшення, а тому має право на призначення пенсії з 01.01.2024 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, позивач за подання позовної заяви сплатила судовий збір в розмірі 1211,20 грн., а за подання апеляційної скарги 1816,80 грн. Оскільки позов та апеляційна скарга підлягають задоволенню, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області понесені нею судові витрати. Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі №460/16068/24 скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 18.11.2024 року №172050005590 щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи із зниженням пенсійного віку. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи з 01 січня 2024 року. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ: 21295057) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати у розмірі 3028 грн (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська