Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 440/15099/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 440/15099/24 Суддя першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Файдюка В.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В., При секретарі: Масловській К.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом Міністерства внутрішніх справ України до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним рішення та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2024 року Міністерство внутрішніх справ України (далі - позивач, МВС України) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Департамент ДВС) про визнання протиправним рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 03.12.2024 про накладення на Міністерство внутрішніх справ України штрафу у розмірі 5 100 грн у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та скасування цієї постанови. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 справу передано до Київського окружного адміністративного суду на розгляд за територіальною підсудністю. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів існування поважних причин невиконання позивачем рішення суду у справі №440/10210/21, оскільки МВС України не підтвердило неможливість отримання у свого структурного підрозділу необхідних для розгляду заяви ОСОБА_1 документів, не зверталося до суду із заявою про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення або до Департаменту ДВС із заявою щодо зупинення проведення виконавчих дій. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій скасувати його та постановити нове, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом помилково віднесено податкову міліцію ДПІ у м. Полтаві, де працював ОСОБА_1 на час звільнення, до структурного підрозділу МВС України. Наголошує, що попри неодноразові повідомлення ОСОБА_1 про необхідність надання додаткових документів останнім такі не надані, що об`єктивно унеможливлювало МВС України прийняти рішення на виконання судового рішення у справі №440/7482/23. У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що на час прийняття спірної постанови у державного виконавця були відсутні відомості щодо виконання МВС України судового рішення, а суд першої інстанції правильно наголосив на тому, що позивач не вчиняв усіх залежних від нього дій, спрямованих на виконання рішення суду у справі №440/7482/23. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 26.04.2021 щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області повторно направити до Міністерства внутрішніх справ України заяву ОСОБА_1 від 26.04.2021 з доданими документами для прийняття рішення щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення відповідно до вимог пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.04.2021 з доданими документами щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Полтавським окружним адміністративним судом 21.05.2024 видано виконавчий лист №440/7482/23, який ОСОБА_1 було пред`явлено до виконання до Департаменту ДВС. Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 06.08.2024 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання указаного рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23. Листом від 02.09.2024 №12/6-1482 позивач повідомив відповідача, що відповідно до інформації Відділу координації пенсійних питань МВС України, викладеної у листі від 29.08.2024 №41841, документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, які надходили від Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області, було повернуто для термінового доопрацювання листом ВКПП МВС України від 19.07.2024 №21484-2024. Станом на 02.09.2024 такі документи до МВС України не надходили, що об`єктивно унеможливлює виконання позивачем рішення суду. Крім того, листом від 11.10.2024 №12/6-1661 МВС України повідомило державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про т, що листом від 27.09.2024 №7178/Рт Ліквідаційна комісія УМВС України в Полтавській області повідомила МВС України про те, що ОСОБА_1 було сповіщено листами від 05.08.2024 №Г-3462 лк та від 18.09.2024 №4/4459 про необхідність усунення виявлених недоліків та термінового подання документів, передбачених положеннями Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (далі - Порядок №850). Водночас, до 11.10.2024 необхідні документи ОСОБА_1 не надано, що унеможливлює Ліквідаційну комісію УМВС України в Полтавській області усунути недоліки у повернутих МВС України матеріалах. Крім того, у листі вказано, що листом Відділу координації пенсійних питань МВС України від 09.08.2024 №25471-2024 ОСОБА_1 було повідомлено про результати розгляду в МВС України матеріалів щодо призначення йому одноразової грошової допомоги та виявлених недоліків, однак відповідне повідомлення залишилося без реагування. Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС від 03.12.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з огляду на те, що станом на 03.12.2024 у державного виконавця відсутня інформація щодо виконання боржником рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 №440/7482/23, на підставі ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду без поважних причин на МВС України накладено штраф у розмірі 5 100 грн. Вважаючи указану постанову протиправною і такою, що прийнята без наявних на те правових підстав і без урахування всіх фактичних обставин, МВС України звернулося до суду із вказаним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує так. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями статті 63 Закону, згідно частини 1 якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. У статті 75 Закону закріплено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строку рішення, що зобов`язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення без поважних причин, або після спливу встановленого у вимозі державного виконавця строку. Як вбачається з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024, зокрема, зобов`язано МВС України прийняти рішення відповідно до вимог пункту 9 Порядку №850 за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.04.2021 з доданими документами щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності. При цьому аналіз змісту мотивувальної частини указаного рішення суду свідчить, що документи, подані ОСОБА_1 до заяви від 26.04.2021, Полтавський окружний адміністративний суд визнав достатніми для прийняття МВС України рішення, передбаченого п. 9 Порядку №850, а саме - про призначення або відмову в призначенні грошової допомоги. Натомість, маючи у своєму розпорядженні ще у травні 2024 року документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №850, МВС України направило їх на доопрацювання до Ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області та, попри існування виконавчого провадження НОМЕР_1, протягом серпня - грудня 2024 року не вчиняло активних дій, спрямованих на виконання рішення суду у справі №440/7482/23. Більше того, як свідчить мотивувальна частині рішення суду у справі №440/7482/23, неприйняття МВС України жодного рішення у відповідності до п. 9 Порядку №850, а лише надання відповіді, викладену в листі щодо повернення матеріалів на доопрацювання, вказує на те, що з боку МВС України фактично допущено протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви про призначення одноразової грошової допомоги позивачу. Отже, подальше повторне направлення на доопрацювання матеріалів поданої ОСОБА_1 заяви від 26.04.2021 і доданих до неї документів не може свідчити про вчинення МВС України дій, спрямованих на виконання рішення суду у справі №440/7482/23 у спосіб, визначений у цьому рішенні. Таким чином, як правильно зазначив відповідач, станом на 03.12.2024 рішення суду у згаданій справі не було виконано без наявних на те поважних причин. Окрім наведеного суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що МВС України, не маючи, за його твердженням, об`єктивної можливості виконати рішення суду у справі №440/7482/23 у визначений у ньому спосіб, не зверталося до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, його роз`яснення тощо. Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про існування у державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС об`єктивних передумов та обґрунтованих правових підстав для прийняття спірної у цій справі постанови від 03.12.2024 про накладення штрафу, що належними і допустимими доказами не було спростовано МВС України. У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Колегія суддів зауважує, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України. Відтак, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. З урахуванням наведеного судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених МВС України позовних вимог, позаяк наявні у матеріалах справи документи свідчать, що рішення суду у справі №440/7482/23 з урахуванням змісту його резолютивної частини виконано позивачем не було. При цьому жодних причин об`єктивної та обґрунтованої поважності його невиконання МВС України не зазначено. Відтак, з огляду на статус МВС України як суб`єкта владних повноважень по відношенні до ОСОБА_1 як громадянина України, який за наслідками судового захисту вправі очікувати на своєчасне та у повному обсязі поновлення порушених прав з боку державних органів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав як для скасування оскаржуваної постанови, так і для визнання протиправними дій, пов`язаних з її винесенням. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, ухвалено законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України. Повне рішення виготовлено 08 липня 2025 року. Суддя-доповідач: В.В. Файдюк Судді: О.В. Епель О.В. Карпушова