Постанова 4806 № 308/8859/18

Справа № 308/8859/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 17 червня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д., суддів: Мацунича М.В., Собослоя Г.Г., з участю секретаря судового засідання: Мочан М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2022 року у складі судді Данка В.Й., у справі за позовом Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачево до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,- встановив : У серпні 2018 року Закарпатська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачево звернувся в суд з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Ужгородська міська рада вийшла за межі своїх повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення від 27.10.2010 року №1638 про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0883 га в АДРЕСА_1 , яка належить до земель оборони, входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 , а Квартирно-експлуатаційному відділу м. Мукачево належить право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 18,47 га на підставі державного акту від 04.05.1981, відтак земельна ділянка вилучена із володіння Міністерства оборони України без його згоди. За вказаних обставин позивач просив суд: - визнати недійсним рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року №1638 про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків будинків, господарських будівель і споруд та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0883 га в районі АДРЕСА_1 ; - витребувати земельну ділянку площею 0,0883 га кадастровий номер 2110100000:35:001:0152, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 . Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2022 року заявлений позов задоволено частково. Витребувано земельну ділянку площею 0,0883 га з кадастровим номером 2110100000:35:001:0152, що входить до складу земельної ділянки площею 18,47 га військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України з незаконного володіння ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, вирішено питання по судовим витратам. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити у даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі зазначено, що позивачами не надано доказів наявності у речового права на спірну земельну ділянку. Доданий до позовної заяви державний акт на право користування землею від 04.05.1981 не є достатнім доказом підтвердження наявності речового права на земельну ділянку, оскільки у ньому зазначено загальну площу (50,61 га) земельної ділянки і не свідчить , що спірна земельна ділянка входить до цієї площі земельної ділянки. Вказано на те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації. Зазначено, що прокурор звернувся до суду з відповідним позовом, пропустивши строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства оборони України - Гудима В.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Ужгородської міської ради - Данканич А.Е. просить апеляційну скаргу задовольнити. Сторони справи у судове засідання не з`явилися, про дату час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Представники Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, Міністерства оборони України надіслали суду клопотання про відкладення розгляду справи. Представник Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево просить розглядати справу у його відсутності. Згідно з ч.3 п.10 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: розумність строків розгляду справи; Виходячи з наведеного, враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі відкрито у вересні 2022 року, розгляд справи неодноразово відкладався, сторонами у справі викладені свої правові позиції щодо суті спору та оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відхилення заявленого клопотання та відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Матеріалами справи установлено, що рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 за Мукачівською квартирно-експлуатаційною частиною у безоплатне та безстрокове користування для державних потреб закріплено 50,61 га землі. На підставі вказаного рішення на користь Мукачівської квартирно-експлуатаційної частини видано державний акт №1 від 04.05.1981. З копії виписки геоданих до ділянки № НОМЕР_2 , яка міститься в матеріалах справи вбачається, що до складу 50,61 га. землі входила, зокрема, територія площею 18,47 га. Пунктом 1.9. рішення 5-ї сесії 5-го скликання Ужгородської міської ради від 27.10.2010 № 1638 затверджено проекти відведення земельних ділянок та надано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд громадянам, у тому числі відповідачу ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,0883 га в районі АДРЕСА_1 . Зі змісту інформаційної довідки №128884248, сформованої від 25.06.2018, вбачається, що власником земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:35:001:0152 площею 0,0883 га в районі АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 . Військовий прокурор Ужгородського гарнізону листом від 21.11.2018 №1/2520 вих-18 звернувся до Міністерства оборони України стосовно надання інформації про вжиті заходи щодо скасування рішень Ужгородської міської ради та витребування земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 . Квартирно-експлуатаційний відділ м.Мукачево листом від 19.12.2019, розглянувши запит прокурора за належністю, повідомив про необхідність організації ефективної взаємодії з органами прокуратури щодо захисту інтересів Міністерства оборони України та КЕВ у судовому порядку. Висновком експерта від 28.05.2020 №9818/1031 за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи стверджено, що земельна ділянка площею 0,0883 га, про витребування якої звернувся прокурор, накладається на земельну ділянку, що відведена згідно з рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 та відноситься до земель оборони. Заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону, вважаючи про наявність підстав для, зокрема, витребування земельної ділянки площею 0,0883 га в районі АДРЕСА_1 кадастровий номер 2110100000:35:001:0152, звернувся до суду з відповідним позовом. Частиною другою статті 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Частинами першою-четвертою статті 77 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення міською радою) визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Аналогічне поняття земель оборони наведено також у статті 1 Закону України «Про використання земель оборони», який визначає правові засади і порядок використання земель оборони. Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт "в" частини четвертої статті 84 ЗК України). Відповідно до положень Закону України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерства оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. Ураховуючи правовий режим земель оборонного значення, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особам є отримання згоди на це Міністерства оборони України (аналогічний за змістом висновок наведено у пунктах 44-65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18, провадження № 12-82 гс 19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 (провадження № 12-126 гс 18) зазначила про те, що оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними, тому повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали відповідній міській раді, яка видала оспорюване рішення з перевищенням повноважень. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другої статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391ЦК України). Згідно із частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони», про що вказано у частині п`ятій статті 20 ЗК України. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони (пункт в частини четвертої статті 84 ЗК України). Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Матеріалами справи доведено, що на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 № 001 Мукачівській квартирно-експлуатаційній частині видано Державний акт на право користування землею № 1 від 04.05.1981, яким за Мукачівською КЕЧ закріплено в безстрокове і безоплатне користування 50,61 га землі в межах доданого плану, для державних потреб. На цьому Державному акті стоїть відмітка «секретно». (а.с. 8-10 т. 1). На підставі Директив Міністерства оборони України від 25.12.2004 Д-312/1/029, від 10.01.2005 №Д-322/1/01, від 20.01.2005 № Д-322/1/03, від 20.04.2005 №Д-322/1/0110, наказу начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 13.10.2005 №9 та вказівки начальника Західного територіального квартирно- експлуатаційного управління від 26.10.2005 № 303/23/3/252 - Мукачівську квартирно-експлуатаційну частину району з 17 листопада 2005 року переформовано у квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве. КЕВ м. Мукачево є державною установою, правонаступником Мукачівської КЕЧ району (обставини встановлені рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.02.2016 у справі № 907/1115/15, та справі № 308/15144/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/113738862). Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15.07.2014 № 218 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» надано КЕВ м. Мукачево дозвіл на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі згідно з переліком, зокрема площею 18,47 га для розміщення та постійної діяльності Збройних сил України (військового містечка) за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 13 т. 1). Рішення 5-ї сесії 5-го скликання Ужгородської міської ради від 27.10.2010 № 1638 затверджено проекти відведення земельних ділянок та надано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд громадянам, у тому числі ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,0883 га в районі АДРЕСА_1 , на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:35:001:0152 площею 0,0883 га в районі вул.Канальної поз.19 Висновком експерта № 9818/1031 від 28.05.2020, наданого Закарпатським відділенням Науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, встановлено, що земельна ділянка, відведена рішенням Ужгородського міськвиконкому від 09.01.1953 № 001 (державний акт № 1 від 04.05.1981) під розміщенням військової частини за адресою: АДРЕСА_2 відносилась до земель оборони. Земельна ділянка 2110100000:35:001:0152 повністю накладається на землі, надані у безстрокове користування Мукачівської КЕЧ для державних потреб, площа накладення становить 0,0883 га (а.с. 186-205 т. 1). Відповідачами відповідно до ст.ст. 13, 81 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів на спростування такого висновку експерта, та не доведено відсутність накладення. Доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними і не заслуговують на увагу. Таким чином, передавши спірну земельну ділянку у приватну власність, Ужгородська міська рада незаконно розпорядилася землями державної власності, які належать до земель оборони, за відсутності доказів вилучення чи відмови попереднього користувача від земельної ділянки. Спірна земельна ділянка вибула з державної власності незаконно, усупереч волі держави, а відповідач ОСОБА_1 отримав її у власність із порушенням установленого порядку, при цьому повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали Ужгородській міській раді. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Відповідно до змісту статті 20 ЗК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони» (абзац 3 ч. 5 ст. 20 ЗК України). Відтак, передання земельної ділянки, віднесеної до земель оборони для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України. Як установлено вище, КЕВ м. Мукачева наділена правом постійного користування, зокрема спірною ділянкою, на підставі державного акта №1 від 04.05.1981. У зв`язку з цим необґрунтованими є доводи представника Ужгородської міської ради про відсутність на спірній земельній ділянці межових знаків, що чітко визначають зовнішні контури земельної ділянки, не огородження відповідної ділянки, відсутність будь-яких ознак її використання, оскільки наведені обставини не спростовують наявності у КЕВ м. Мукачева права постійного користування. Судова колегія відхиляє посилання представника Ужгородської міської ради на приписи постанови Ради Міністрів СРСР «Про видачу землекористувачам державних актів на право користування землею», зважаючи на те, що вказаний нормативний акт у редакції від 09.04.1975, яка діяла на момент видачі державного акта на право користування від 04.05.1981, не встановлював жодних імперативних вимог щодо форми і змісту державного акта. Не заслуговують на увагу також доводи апелянта, що державний акт на право користування землею від 04.05.1981 не є достатнім доказом підтвердження наявності речового права на земельну ділянку, оскільки відсутність реєстрації речового права на спірне майно у Державному реєстрі речових прав за державою в особі компетентного органу не спростовує факту набуття державою такого права на спірне майно до початку функціонування вказаного реєстру. У відповідності до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №911/1603/19 висловлено правову позицію про те, що речові права на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягали обов`язковій реєстрації. Таким чином, відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.05.2022 по справі №495/2183/16-ц. Наявний в матеріалах справи державний акт від 04.05.1981 є належним доказом на підтвердження речового права. Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Верховний Суд наводив висновки (зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі № 450/2410/18), що обрання самих по собі вимог про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним (без пред`явлення вимоги про витребування земельної ділянки) є неефективним способом захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивачів (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки. Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173). Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49). Таким чином, позивачі у межах розгляду даної справи про повернення/витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20). Встановлено, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою, яка належала до земель оборони в розумінні положень Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», перебувала в державній власності та щодо якої був виданий акт на право користування землею з наведеним в акті планом і описом меж земельної ділянки. Держава через уповноважений нею орган не висловила волевиявлення щодо розпорядження спірною земельною ділянкою у законний спосіб, не вирішила питання про відмову від права користування земельною ділянкою, тобто при прийнятті пункту 1.9 рішення Ужгородською міською радою від 27.10.2010 № 1638 не було враховано, що спірна земельна ділянка перебуває у власності держави. Відтак, земельна ділянка була передана ОСОБА_1 неправомірно, оскільки вона належить до земель оборони і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі. При цьому Ужгородською міською радою у п. 1.9 рішення від 27.10.2010 № 1638 безпідставно, без дотримання передбаченої процедури зміни цільового призначення, зазначено про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, хоча така земельна ділянка належала до земель оборони. Суд першої інстанції, з врахуванням навденого обгрунтовано відхилив вимогу про визнання недійсним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 № 1638 про затвердження проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, яке саме по собі не призводить до поновлення прав позивачів, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, та правомірно і обгрунтовано задовольнив вимогу про витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Міністерстава оборони України. Доводи апеляційної скарги щодо пропущення прокурором строків позовної давності не заслуговують на увагу з врахуванням наступного. Способами захисту речових прав, як заначено вище є, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц щодо земель водного фонду). У постанові Верховний Суду від 15.05.2024 у справі № 727/4654/19 (провадження № 61-18744 св 23), якою скасовано рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівців відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119134222), зазначено, що при новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на ефективні способи судового захисту щодо заявлених прокурором позовних вимог, зокрема на правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76 цс 22), від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31 гс 23). Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц конкретизувала висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказала, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Велика Палата Верховного Суду в указаній постанові звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58)). З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не зв`язана посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Враховуючи, що за своїм статусом спірна земельна ділянка є землями оборони, мета позивачів фактично спрямована на усунення перешкод власникові (державі), яка не втратила володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою оборони), апеляційний суд у даному випадку розглядає вимогу витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 як вимогу про повернення цієї земельної ділянки державі за правилами негаторного позову, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки оборони. Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується. Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно частково задовольнив заявлений позов. Рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судових рішень суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,- у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задовлення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 27 червня 2025 року. Головуючий : Судді: