Ухвала КАС ВС № 990/293/25

УХВАЛА 07 липня 2025 року м. Київ справа №990/293/25 адміністративне провадження № П/990/293/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд): головуючого судді - Радишевської О.Р., суддів - Смоковича М.І., Мельник-Томенко Ж.М., Кашпур О.В., Уханенка С.А., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: 30.06.2025 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича з вимогами: визнати протиправними дії Президента України, якими останній порушив конституційні права ОСОБА_1 , та зобов`язати його негайно вчинити дії щодо їхнього відновлення. На обґрунтування позову позивач зазначає, що його житло було зруйноване в червні 2022 року під час бойових дій. Громадянам, майно яких знищене або пошкоджене, проте яке розташоване поза межами тимчасово окупованих територій, видають житлові сертифікати. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України», який, зокрема, передбачає надання компенсації за пошкоджене або знищене майно, що знаходиться на територіях ведення активних бойових дій або тимчасово окупованих територій російською федерацією. Цей Закон був направлений на підпис Президенту України 30.12.2024, однак станом на сьогодні він не підписаний, не опублікований і, відповідно, не набрав чинності. Позивач уважає, що внаслідок бездіяльності Президента України порушується, зокрема, його право на житло та право на рівність перед законом. 25.04.2025 він звернувся до Президента України, як гаранта Конституції України, з вимогою припинити порушення його прав, визначених статтями 24, 30, 47 та частини другої статті 106 Конституції України. Проте жодних дій, спрямованих на поновлення порушених прав позивача, Президент України не вчинив. Відповідь на звернення позивача надано заступником директора Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України - постійного допоміжного органу, утвореного Указом Президента України від 20.06.2019 № 417/2019. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025 для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Радишевської О.Р. суддів: Смоковича М.І., Мельник-Томенко Ж.М., Кашпур О.В., Уханенка С.А. 30.06.2025 до Суду від позивача надійшло клопотання, в якому позивач просив замінити відповідача у справі на Державне управління справами, оскільки саме цей орган уповноважений надавати відповіді на позови, подані до Президента України. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Вирішуючи питання, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства України, Суд керується таким. За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України). Аналіз наведених норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає в захисті порушених прав особи в публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції щодо заявника. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою. Як убачається зі змісту заявлених позовних вимог, позивач фактично не погоджується з діями Президента України, що полягають у непідписанні Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України». Подане позивачем клопотання про заміну відповідача не змінює суб`єктного складу та характеру спірних правовідносин, адже фактично позивач не просить про заміну відповідача належним відповідачем у справі, а пропонує вважати відповідачем орган, який, на його думку, є представником Президента України, а саме уповноважений надавати відповіді на позови, подані до нього, - Державне управління справами. За принципом поділу державної влади в України, закріпленому у статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України. Відповідно до частини першої статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Статтею 94 Конституції України передбачено, що закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п`ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон уважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов`язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі, якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Статтею 106 Конституції України закріплено вичерпний перелік повноважень Президента України. Зокрема, в межах законодавчого процесу Президент України: - підписує закони, прийняті Верховною Радою України (згідно з пунктом 29 статті 106 Конституції України); - має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України (відповідно до пункту 30 статті 106 Конституції України). У пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України вказано, що учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії, а отже, учасниками законотворчості, є визначені в частині першій статті 93 Конституції України суб`єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України - зокрема Президент України і Кабінет Міністрів України. Крім того, частиною другою статті 94 Конституції України встановлено, що Президент України протягом п`ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду, тобто реалізує право вето. Без подолання вето неможливе наступне підписання та офіційне оприлюднення закону Президентом України, а відтак - набрання законом чинності. Реалізація права законодавчої ініціативи і права вето означає лише участь відповідних органів у здійсненні власне парламентської функції законотворчості. Отже, діяння Президента України, пов`язані з підписанням закону після його схвалення, оприлюднення чи повернення на реалізацію права вето прийнятого Верховною Радою України закону, не відносяться до управлінських, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції. Таким чином, Президент України при підписанні законів чи при утриманні від їх підписання не виконує владних управлінських функцій, а спірні відносини щодо підписання закону Президентом України є частиною єдиного законотворчого процесу, який включає усі стадії - від законодавчої ініціативи до оприлюднення закону, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Отож у відкритті провадження у справі у цій справі необхідно відмовити. З огляду на те, що розгляд заявлених позовних вимог перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачу до суду якої юрисдикції належить його вирішення, немає. Керуючись статтями 170, 248, 266, 294, 295 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження. Головуючий: О.Р. Радишевська Судді: М.І. Смокович Ж.М. Мельник-Томенко О.В. Кашпур С.А. Уханенко