Постанова 4824 № 759/25474/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/25474/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/7778/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 липня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 та ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року про відмову у прийнятті зустрічної позовної заяви у складі судді Сенька М.Ф., у цивільній справі за позовом Всеукраїнської громадської організації «Український центр «Відродження» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В : У грудні 2023 року Всеукраїнська громадська організація "Український центр "Відродження" (далі - ВГО "Український центр "Відродження") звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 5 575 грн, а також просила вирішити питання судових витрат. В обґрунтування вимог зазначено, що відповідач має в автогаражному підрозділі ВГО "Український центр "Відродження" гаражний бокс № НОМЕР_1 та протягом тривалого часу ухиляється від сплати платежів за користування електроенергією, водою, земельною ділянкою та іншими послугами, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 5 575 грн за період з 2020 року по 2023 рік. Проте відповідач у добровільному порядку не сплачує кошти, відповіді на вимогу про сплату заборгованості не надає. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року позов ВГО "Український центр "Відродження" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Всеукраїнської громадської організації «Український центр «Відродження» заборгованість за утримання та обслуговування гаражного боксу в розмірі 5 575 грн, витрати за надання правової допомоги в розмірі 3 000 грн та сплачений судовий збір в розмірі 2 684 грн, а всього 11 259 грн. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ВГО "Український центр "Відродження" про зобов`язання здійснити перерахунок відмовлено. Не погодившись з указаними судовими рішеннями районного суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неправильне застосування норм процесуального права просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ВГО "Український центр "Відродження", а зустрічний позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд розглянув справу в спрощеному позовному провадженні, тоді як відповідачем було подано клопотання про розгляд справи в загальному порядку, у якому також просив про витребування доказів у позивача. Вказано, що ніяких договорів на охоронну свого майна відповідач не укладав, а тому немає сплачувати за послуги. Також зазначає, що у позивача відсутня ліцензія на здійснення охоронної діяльності. З урахуванням зазначено, відповідач просив витребувати у позивача договір укладений з ним, ліцензію на охоронну діяльність, та складову витрат з утримання всіх гаражів та розрахунок на одного користувача. Між тим указане клопотання не підлягає до задоволення. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. В силу ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що встановлено вимогою ч. 2 ст. 77 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції вважає, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим судом апеляційної інстанції, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суд вищої інстанції не має повноважень встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми. Із огляду на викладене та враховуючи позицію Верховного Суду у справі № 499/895/19 від 12 жовтня 2023 року, за змістом якої інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. За таких обставин колегія суддів не убачала підстав для витребування вказаних доказів, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності у нього труднощів у їх отриманні самостійно. Крім того вказує, що не погоджуючись з сумою нарахування позивачем подав зустрічний позов про перерахунок внесків, який суд не об`єднав в одне поводження з основним та не звернув увагу, що позови виникають з одних правовідносин, а їх спільний розгляд є доцільним. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не сплачує платежів, проте користується гаражним боксом № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та входить до складу автогаражного підрозділу позивача, а тому позовні вимоги є обґрунтованими. Колегія суддів погодилась з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до матеріалів справи, ВГО "Український центр "Відродження" є всеукраїнською громадською неприбутковою організацією, яка є юридичною особою і діє на підставі статуту (а.с. 5-18). Згідно з п. 11.3. статуту Центр створює структурні (відокремлені) підрозділи згідно з чинним законодавством, який діє на підставі відповідного положення. У складі ВГО "Український центр "Відродження" утворено відокремлений підрозділ по експлуатації індивідуальних гаражів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та діє на підставі положення, затвердженого 20 січня 2017 року (а.с. 8-26 т.1). Відповідно до п. 3.4 п. п. "в" Положення член підрозділу зобов`язаний своєчасно сплачувати внески та податки, встановлені Правлінням ВГО "Український центр "Відродження" та державою. Відповідно до п. 3.9 Положення якщо гаражний бокс приватизований, то відносини по володінню, користуванню та розпорядженню боксом регулюються між власником і підрозділом згідно з даним положенням та ЦК України. За користування електроенергією, водою, земельною ділянкою, та іншими послугами автогаражного підрозділу члени ВГО "Український центр "Відродження" несуть зобов`язання - сплачують платежі, розмір яких затверджується щороку наказом Президента ВГО "Український центр "Відродження" відповідно до Статуту та економічного обґрунтування позивача. Інші особи, які не є членами ВГО "Український центр "Відродження", але користуються електроенергією, водою та земельною ділянкою автогаражного підрозділу сплачують ці платежі на загальних підставах. У матеріалах справи міститься кошториси та накази ВГО "Український центр "Відродження" № 32 від 20 січня 2020 року, № 1 від 03 січня 2021 року, № 2 від 04 січня 2022 року, № 7 від 07 червня 2023 року, якими затверджено статутні членські внески на рік. Згідно з довідкою ВГО "Український центр "Відродження" від 21 грудня 2023 року станом на 21 грудня 2023 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість з оплати платежів у розмірі 5 757 грн. Направлена на адресу відповідача 09 листопада 2023 року вимога про сплату заборгованості за користування інфраструктурою ВГО "Український центр "Відродження", охороною гаража, оренду земельної ділянки під гараж та статутні внески, залишена останнім без задоволення. За положеннями ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України (ч. 2 ст. 509 ЦК України), та мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності і справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України). Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Враховуючи вищезазначене, обов`язок сплачувати внески за користування електроенергією, водою, земельною ділянкою у відокремленому гаражному підрозділі у встановленому ВГО "Український центр "Відродження" розмірі обумовлений наведеними вище вимогами закону, а також вимогами статуту ВГО "Український центр "Відродження" та Положення про підрозділ ВГО "Український центр "Відродження" по експлуатації індивідуальних гаражів, а також ґрунтується на рішеннях, прийнятих ВГО "Український центр "Відродження" протягом 2021-2023р.р., затверджених кошторисах та наказах президента ВГО "Український центр "Відродження" за період 2021-2023р.р. (а.с. 8-56 т.1). Згідно розділу 6 долученого до справи статуту ВГО, президент відноситься до органів управління, а згідно розділу 8 статут є вищою посадовою особою Центру та ініціює створення відокремлених підрозділів Центру, визначає їх напрямки роботи та повноваження, а також призначає голів таких підрозділів (п.8.3.10), затверджує кандидатури голів структурних (відокремлених) підрозділів Центру (п.8.3.11), визначає структуру, розміри та порядок сплати вступних та членських внесків, внесків (п.8.3.11). Відповідно до розділу 4 Положення про підрозділ ВГО по експлуатації індивідуальних гаражів керівник підрозділу призначається президентом центру і йому підпорядкований. Вирішення питань щодо розмірів вступних та пайових внесків членів підрозділу, а також внесків на утримання та експлуатацію гаражного господарства належить до виключної компетенції Центру (п.4.3). Отже, як статут так і положення відносять до виключної компетенції центру та його президента вирішення питань щодо розміру внесків. Так, згідно змісту затверджених кошторисів, прийнятих у зв`язку з цим Правлінням ВГО "Український центр "Відродження" рішень та наказів керівника об`єднання, які є чинними, а тому підлягають виконанню, за утримання та обслуговування належного позивачу гаражного боксу № НОМЕР_1 розмір щомісячного платежу з січня по серпень 2020 року становив 340 грн, а з 01 вересня по грудень 2020 року - 350 грн; за 2021 рік - 390 грн, з січня 2022 року до 01 травня 2022 року - 455 грн й з травня по грудень 2022 року - 530 грн; з січня 2023 року по травень 2023року - 565 грн, а з червня по грудень 2023 року - 580 грн. Матеріалами справи доведено факт надання ВГО "Український центр "Відродження" послуг з утримання та обслуговування належного позивачу гаражного боксу. Отже, позивач, як власник гаражу несе обов`язок по сплаті обов`язкових платежів за утримання й обслуговування гаражного боксу на загальних підставах, остільки належне йому нерухоме майно знаходиться на території позивача, яка потребує фінансових затрат на її утримання. Відповідно до змісту апеляційної скарги скаржник не погоджується з розмірами платежів, заявлених у позові та спростовує правильність їх установлення ВГО піддаючи критичної оцінці долучені до справи докази. Між тим, указані доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, остільки правильність установлених позивачем сум щомісячних платежів за утримання й обслуговування належного відповідачу гаражного боксу не є предметом доказування у даній справі. Апеляційний суд звертає увагу, що відповідні рішення ВГО та накази президента об`єднання, якими визначалися розміри щомісячних статутних членських внесків за утримання та обслуговування належного відповідачу гаражного боксу № НОМЕР_1 в заявлений у позові період в установленому законом порядку не оскаржено, а отже, вони є чинними й підлягають виконанню. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 має право не сплачувати платежі, які включають в себе оплату за користування електроенергією, водою, земельною ділянкою та іншими послугами та (або) звільнений від сплати цих платежів, до суду не надано та судом не встановлено. В той час як на підтвердження понесення позивачем витрат до справи долучено копії фінансових звітів, податкових розрахунків та актів енергетичних послуг. При цьому, колегія суддів не вважає, що не вирішення районним судом клопотання про витребування доказів не є безумовною підставою для скасування рішення, оскільки воно ґрунтується на інших належних та допустимих доказах, які були досліджені судом та є достатніми для прийняття вмотивовано рішення. Такого колегія суддів вважає зазначити наступне. Відповідно до положень частин 4 та 6 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду в тому числі малозначних справ, до яких відносяться справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. А згідно приписів ст. 274 ЦПК України малозначні справи підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження. З огляду на те, що в даній справі ціна позову (вартість стягуваних коштів) становить 5575 грн, що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму, то відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України дана справа є малозначною і згідно п. 1 ч. 1 ст. ст. 274 ЦПК України дана справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження. При цьому колегія суддів враховує, що наведені положення процесуального закону про розгляд малозначних справ в порядку спрощеного провадження є зрозумілими, доступними і прогнозованими для відповідача, а відтак не становлять порушення його права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Даючи оцінку доводам відповідача, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві на позов, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах "Серявін та інші проти України", "Трофимчук проти України", "Проніна проти України"). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. За таких обставин, районний суд обґрунтовано розглянув справу, яка є нескладною в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачає процесуальний закон, а навпаки сприяв оперативному вирішенню спору та не призвів до невиправданого затягування розгляду справи. Не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що договорів на охоронну свого майна відповідач не укладав, а тому немає сплачувати за послуги, оскільки відсутність договору між позивачем та власником гаража, не звільняє останнього від обов`язку з оплати послуг з утримання гаражу, оскільки згідно зі ст. 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем. Всупереч вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, відповідач не навів доказів того, що керівництво ВГО "Український центр "Відродження" неналежним чином виконує свої статутні зобов`язання. При цьому судом також становлено, що ВГО "Український центр "Відродження" є всеукраїнською громадською неприбутковою організацією, яка є юридичною особою і діє на підставі статуту. Згідно розділу 11 статуту Центр створює структурні (відокремлені) підрозділи згідно з чинним законодавством, який діє на підставі відповідного положення. У складі ВГО "Український центр "Відродження" утворено відокремлений підрозділ по експлуатації індивідуальних гаражів, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та діє на підставі Положення, затвердженого 20 січня 2017 року. ВГО "Український центр "Відродження" є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділена у користування на підставі договору оренди земельної ділянки від 01 квітня 2003 року (а.с. 28-30 т.1) За таких обставин у суду не виникло підстав вважати, що позивач діє не у відповідності до Закону, навпаки в матеріалах справи наявні докази надання послуг відповідачу та відсутність не оплати за такі послуги останнім. Таким чином, рішення районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВГО "Український центр "Відродження" заборгованості платежів у розмірі 5 575 грн є законним та обґрунтованим. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскарженого рішення, і висновків суду не спростовують, тому в задоволенні скарги слід відмовити на підставі ст. 375 ЦПК України. Враховуючи, що рішення суду залишено без змін, а тому з урахуванням положень ч. 13 ст. 141 ЦПК України не підлягають перерозподілу стягнуті з відповідача судові витрати понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції. Щодо оскарження ОСОБА_1 ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року про відмову у прийнятті його зустрічного позову варто зазначити наступне. Відмовляючи в прийнятті зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов не є взаємопов`язаним з первісним позовом. Виходячи з приписів ст. ст. 55, 129 Конституції України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України. Таким чином, право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватися вимог ЦПК України щодо її подання. Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за наявністю одночасно двох умов: 1) обидва позови взаємопов`язані; 2) спільний їх розгляд є доцільним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №916/3245/17 зазначено, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду. У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Конструкція ч. 2 ст. 193 ЦПК вказує на її імперативність, тобто, суд позбавлений широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову; умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин. Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов`язаний з первісним. Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. З матеріалів справи вбачається, що предметом первісної позовної заяви в даній справі вимоги про стягнення заборгованості за надання послуг з охоронної діяльності за період з 2020 року по листопада 2023 року. Вимоги зустрічної позовної заяви стосуються зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості за період з 2020 року по 2024 рік, а також виключення з розрахунків за даний період вартості послуг з охорони. За встановлених обставин колегія суддів зауважує, що у зустрічній позовній заяві вимоги стосуються іншого періоду надання послуг. Відтак, хоча вимоги первісного позову стосуються надання послуг з охорони, а вимоги зустрічного позову заявлені щодо перерахунку суми, вони не є взаємопов`язаними. Задоволення зустрічного позову в даному випадку не доводить відсутність у відповідача заборгованості за вимогами первісного позову. Так само і результат розгляду одного з позовів не свідчитиме про наявність чи відсутність підстав для автоматичного задоволення іншого позову. Ухвалення рішень за кожним з позовів залежить від того, чи будуть доведені сторонами обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог. Виходячи з положень ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним за наявності двох умов: по-перше, вони мають бути взаємопов`язаними, а по-друге, обидва позови виникають з одних правовідносин або якщо задоволення одного позову може виключити повністю або частково задоволення іншого. В цій справі ці умови не вбачаються та об`єднання цих позовів не є таким, що сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала, якою було зустрічну позовну заяву повернуто заявнику, є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року та ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції в частині оскарження рішення суду набирає законної сили з дня її ухвалення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції в частині оскарження ухвали суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Суддя-доповідач: Судді: