Постанова Київський апеляційний суд № 759/18308/20

Справа № 759/18308/20 Головуючий 1 інстанція- Шум Л.М. Провадження № 22-ц/824/3702/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 15 квітня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 24 листопада 2020 року у справі за позовом Всеукраїнської громадської організації «Український центр «Відродження» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ВГО «Український центр «Відродження» звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що позивач є юридичною особою, до складу якої входить автогаржний підрозділ по експлуатації індивідуальних гаражів, діяльність якого врегульована Положенням про автогаражний підрозділ. Члени автогаражного підрозділу несуть зобов`язання щодо оплати за користування електроенергією, водою, та іншими послугами. Розмір щомісячного платежу кожного року затверджується наказом президента ВГО «Український центр «Відродження» відповідно до статуту та економічного обгрунтування. Вказував, що відповідач має в автогаражному підрозділі гаражний бокс НОМЕР_1, однак на протязі тривалого часу ухиляється від сплати платежів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 13 жовтня 2020 року складає 6170 грн. Окремих лічильників на споживання електроенергії, води тощо відповідач не має, добровільно оплачувати їх використання не бажає, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача на користь позивача борг у розмірі 6170 грн. та судовий збір у розмірі 2102 грн. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 24 листопада 2020 року позов задоволено.Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ВГО«Український центр «Відродження»борг у розмірі 6170 грн. та судовий збір у розмірі 2102 грн. Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність та необгрунтованість судового рішення, порушення судом норм процесуального права. Скарга мотивована тим, що відповідач направив позивачу копію відзиву, який з незрозумілих причин не був отриманий позивачем, а тому він направив його до суду для передачі позивачу. У відзиві він надав докази про фальшування документів президентом ВГО «Український центр «Відродження» ОСОБА_2 , про нецільове використання останнім коштів, незаконне використання права керувати автогаражним підрозділом, - 2 - одноосібне вирішення питань щодо визначення розміру внесків та платежів за користувння електроенергією, водою тощо, розмірів членських і вступних внесків, які відносяться до повноважень загальних зборів членів кооперативу. Окрім того, суд не звернув уваги на розгляд прокуратурою трьох заяв громадянина ОСОБА_3 про можливе вчинення президентом ВГО кримінальних правопорушень. Вважає, що суд прийняв поспішне рішення без урахування відзиву відповідача, чим порушив його право на справедливий суд. Позивач ВГО«Український центр «Відродження»подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 6170 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_1 як власник гаражного боксу № НОМЕР_1 в автогаражному підрозділі не проводить в повному обсязі оплату за користування електроенергією та водою, має заборгованість, що у свою чергу порушує права позивача та є підставою для стягнення боргу в судовому порядку. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. За положеннями ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України (ч.2 ст. 509 ЦК України), та мають грунтуватися на засадах добросовісності, розумності і справедливості (ч.3 ст.509 ЦК України). Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Судом першої інстанції встановлено, щоВГО «Український центр «Відродження» є - 3 - всеукраїнською громадською неприбутковою організацією, яка є юридичною особою і діє на підставі статуту. Згідно розділу 11 статуту Центр створює структурні (відокремлені) підрозділи згідно з чинним законодавством, який діє на підставі відповідного положення. У складі ВГО «Український центр «Відродження» утворено відокремлений підрозділ по експлуатації індивідуальних гаражів, який розташований на АДРЕСА_1 та діє на підставі Положення, затвердженого 20 січня 2017 року. ВГО «Український центр «Відродження» є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділена у користування автогаражного підрозділу. Відповідно до п.3.4 п.п. «в» Положення член підрозділу зобов`язанй своєчасно сплачувати внески та податки, встановлені Правлінням ВГО «Український центр «Відродження». Відповідно до п.3.5 п.п. «в» Положення якщо гаражний бокс приватизований, тоо відносини по володінню боксом між власником і підрозділом регулюються згідно з даним Положенгям та ЦК України. Члени автогаражного підрозділу, які мають приватні гаражі в цьому автогаражному підрозділі, за користування електроенергією, водою, земельною ділянкою, та іншими послугами автогаражного підрозділу члени ВГО УЦ «Відродження» несуть зобов`язання - сплачують платежі, розмір яких затверджується щороку наказом Президента ВГО УЦ «Відродження» відповідно до Статуту та економічного обґрунтування позивача. Інші особи які не є членами ВГО УЦ «Відродження»;, але користуються електроенергією, водою та земельною ділянкою автогаражного підрозділу сплачують ці платежі на загальних підставах. Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 має в автогаражному підрозділі гаражний бокс № НОМЕР_1 , своєчасно не проводить оплату визначених платежів внаслідок чого у нього за період із березня 2019 року по вереснь 2020 року виникла заборгованість в розмірі 6170 грн., що підтверджується довідкою бухгалтерії позивача від 13 жовтня 2020 року. Направлена на адресу відпоідача 22 вересня 2019 року вимога про сплату заборгованості, залишена останнім без задоволення. За таких обставин суд першої інстанції вірно задоволив вимоги та стягнув борг на користь позивача. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач направив позивачу копію відзиву на позов, який з незрозумілих причин не був отриманий позивачем, повернувся йому, а тому він направив його до суду для передачі позивачу безпідставні, оскільки у суду відсутній обов`язок передачі іншому учаснику справи відзиву на позов. Згідно положень процесуального закону, зокрема ст.178 ЦПК України, обов`язок направлення відзиву іншим учасникам справи лежить саме на відповідачу. При цьому до відзиву відповідач має додати лише докази направлення його копії іншим учасникам, а не докази його вручення іншій стороні, як помилково вважає скаржник. Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийняв поспішне рішення без урахування відзиву відповідача, чим порушив його право на справедливий суд, необгрунтовані. Суд врахував наведені у відзиві заперечення відповідача, як подані у встановлений строк і у встановленому порядку, навівши їх стислий зміст в описовій частині рішення.Зокрема суд вказав, що відповідач 23листопада 2020 року подав відзив на позов, у якому проти вимог позову заперечив у повному обсязі, вказавши про відсутність у позивача документів на право перепродавати електроенергію, вважає що ним сплачено за електроенергію на 10 років наперед. Також відповідач вказав, що він не відмовляється сплачувати коштів на утримання гаражного боксу, а це є формою боротьби з фальшуванням документів, нецільовим використанням коштів, шахрайством і узурпацією влади з боку - 4 - ОСОБА_2 , яка триває близько двох років. Доводи скарги про те, що відповідач у відзиві надав докази про фальшування документів президентом ВГО «Український центр «Відродження» ОСОБА_2 , про нецільове використання останнім коштів, незаконне використання права керувати автогаражним підрозділом, одноосібне вирішення питань щодо визначення розміру внесків та платежів за користування електроенергією, водою тощо, розмірів членських і вступних внесків, які відносяться до повноважень загальних зборів членів кооперативу, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. По-перше, питання нецільового використання посадовою особою ВГО грошових коштів не є предметом розгляду в даній справі, а тому не має правового значення для її вирішення. По-друге, посилання на незаконне використання президентом ВГО права керувати автогаражним підрозділом, одноосібне вирішення питань щодо визначення розміру внесків та платежів за користувння електроенергією, водою тощо, розмірів членських і вступних внесків, які відносяться до повноважень загальних зборів членів кооперативу, спростовуються матеріалами справи. Так згідно розділу 6 наявного у справі статуту ВГО, президент відноситься до органів управління, а згідно розділу 8 статут є вищою посадоврою особою Центру та інііює створення відокремлених підрозділів Центру, визначає їх напрямки роботи та повноваження, а також призначає голів таких підрозділів (п.8.3.10), затверджує кандидатури голів структурних (відокремлених) підрозділів Центру (п.8.3.11), визначає структуру, розміри та порядок сплати вступних та членських внесків, внесків (п.8.3.11). Відповідно до розділу 4 Положення про підрозділ ВГО по експлуатації індивідуальних гаражів керівник підрозділу призначається президентом центру і йому підпорядкований. Вирішення питань щодо розмірів вступних та пайових внесків членів підрозділу, а також внесків на утримання та експлуатацію гаражного господарства належить до виключної компетенції Центру (п.4.3). Отже, як Статут так і положення відносять до виключнгої компетенції центру та його президента вирішення питань щодо розміру внесків. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги на розгляд прокуратурою трьох заяв громадянина ОСОБА_3 про можливе вчинення президентом ВГО кримінальних правопорушень не стосуються предмету спору і взагалі на не можуть бути враховані з таких міркувань. Наявність матеріалів кримінального провадження, що внесені до ЄРДР за № 12013110040019916 від 25 грудня 2014 року, не є доказом вини особи ускоєнні злочину, як помилково вважає скаржник. Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. З огляду на відсутність вироку суду, який би набрав законної сили, у відношенні посадових осіб позивача по факту незаконного використання президентом ВГО права керувати автогаражним підрозділом, одноосібне вирішення питань щодо визначення розміру внесків та платежів, аосилання відповідача на дані обстивни є безпідставнимиь і не заслуговують на увагу. Доводи відповідача про те, що він не відмовляється сплачувати кошти на утримання гаражного боксу, однак це є формою боротьби з фальшуванням документів, нецільовим використанням коштів, шахрайством та узурпацією влади ОСОБА_2 , яка триває близько двох років, не спростовують висновків суду про наявнсть підстав для стягнення коштів із - 5 - відповідача. При цьому колея суддів звертає увагу відповідача, що його обов`язок сплачувати внески за користування електроенергією, водою тощо в гаражному підрозділі у встановленому ВГО «Український центр «Відродження» розмірі обумовлений наведенми вище вимогами закону, а також вимогами статуту ВГО «Український центр «Відродження» та Положення про відокремлений підрозділ по експлуатації індивідуальних гаражів. Намагання відповідача поставити виконання ним обов`язку по сплаті внесків в залежність від його відносин із керівником ВГО «Український центр «Відродження» ОСОБА_2 недоречні та невірні. Характер відносин із керівництвом центру не звільняє відповідача від сплати внесків. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд поспішно та помилково розглянув справу у спрощеному провадженні без виклику сторін, чим порушено право відповідача на справедливе судочинство, суперечать приписам процесуального закону. Відповідно до положень частин 4 та 6 ст.19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду в тому числі малозначних справ, до яких відносяться справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. А згідно приписів ст.274 ЦПК України малозначні справи підлягають розгляду упорядку спрощеного позовного провадження. З огляду на те, що в даній справі ціна позову (вартість стягуваних коштів) становить 6170 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, товідповідно до ч.6 ст.19 ЦПК України дана справа є малозначною і згідно п.1 ч.1 ст. ст.274 ЦПК України дана справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження. При цьому колегія суддів враховує, що наведені положення процесуального закону про розгляд малозначних справ в порядку спрощеного провадження є зрозумілими, доступними і прогнозованими для відповдіача, а відтак нестановлять порушення його права на справедливий суд,переждбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Даючи оцінку доводам відповідача, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві на позов, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для - 6 - працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 24 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: