Постанова Одеський апеляційний суд № 521/23093/23

Номер провадження: 22-ц/813/1759/25 Справа № 521/23093/23 Головуючий у першій інстанції Мурзенко М.В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., за участю: секретаря Козлової В.А., представника ОСОБА_1 адвоката Павленко А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Павленко Альони Леонідівни, а також ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 травня 2024 року, повний текст якого складено 07 червня 2024 року та ухваленого під головуванням судді Мурзенка М.В., у цивільній справі за позовом Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, яка діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги з боку позивача: Служба у справах дітей Одеської міської ради, як територіальний відділ у Хаджибейському районі про невідкладене відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини з батьком, припинення стягнення аліментів, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, стягнення аліментів на дитину, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Орган опіки та піклування Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_4 , встановив: У жовтні 2023 року Хаджибейська районна адміністрація Одеської міської ради (далі Хаджибейська РА ОМР), як орган опіки та піклування, яка діяла в інтересах ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги з боку позивача: Служба у справах дітей Одеської міської ради, як територіальний відділ у Хаджибейському районі, про невідкладене відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що на контролі органу опіки та піклування Хаджибейської РА ОМР заходиться питання щодо невідкладеного відібрання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , та батька ОСОБА_1 . Позивач зазначав, що до Служби у справах дітей ОМР надійшло повідомлення від Одеської початкової шкоди № 95 ОМР та Департаменту освіти та науки ОМР стосовно ймовірного випадку домашнього насильства відносно учня 2-А класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Класний керівник ОСОБА_5 20.09.2023 року повідомила адміністрацію школи, що під час проведення уроку у режимі відеоконференції помітила на обличчі ОСОБА_6 синці та попросила мати дитини надати пояснення з даного приводу, на що мати повідомила, що її син впав з дерева. З телефонною бесіди із сусідом сім`ї ОСОБА_7 , вчителю стало відомо, що з двору, де проживає дитина, часто чути плач ОСОБА_6 та прохання дати їсти, але мати дитини повідомила, що вона з сином знаходиться за кордоном. З метою з`ясування обставин спеціалістами Служби у справах дітей ОМР спільно з інспекторами сектору ювенальної превенції відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області 26.09.2023 року здійснено негайний виїзд за адресою: АДРЕСА_1 . Мати малолітнього ОСОБА_2 , перебуваючи в будинку, двері не відчинила. У зв`язку із можливою загрозою життю та здоров`ю дитини було викликано підрозділ ДСНС України. Співробітниками ДСНС України було відчинено вікно та встановлено, що у будинку перебуває ОСОБА_2 разом із малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати поводила себе агресивно та кидалася у бійку. Згідно акту бесіди із малолітнім ОСОБА_3 , складеного спеціалістами Служби у справах дітей ОМР з`ясовано, що мати тягнула дитину за вухо до будинку, та кричала на нього, тому що він з`їв кашу, дитина ховала крихти хлібу. Дитина вказала на те, що мати вчиняє фізичне насилля над ним. Відповідно до пояснень матері ОСОБА_6 , вона його годує, одягає та дитина впала з дерева. Під час медичного огляду малолітнього лікарями на шкірі лівої щоки виявлено синець. Житлово-побутові умови проживання не задовільні, в квартирі безлад та затхлий запах. Дитина не забезпечена належним харчуванням та доглядом. Відповідно до п.п. 5, 9 Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 01.06.2020 р. № 585, 26.09.2023 року було проведено оцінку рівня безпеки дитини. Згідно з Актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 26.09.2023 року було встановлено, що перебування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю загрожує його життю та здоров`ю. Дитину було направлено до КНП «Міська дитяча лікарня N? 2» ОМР. 29.09.2023 року Хаджибейською РА ОМР було прийнято розпорядження № 398/01-06 «Про невідкладне відібрання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 та батька ОСОБА_1 , та тимчасове влаштування дитини до державного дитячого закладу на повне державне забезпечення». Також, 29.09.2023 року за № 2684/01-20 органом опіки та піклування Хаджибейської РА ОМР до Малиновської окружної прокуратури м. Одеси, відповідно до вимог ч. 2 ст. 170 СК України, було направлено лист з копією зазначеного розпорядження. 20.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Орган опіки та піклування Краснопільської сільської ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини з батьком, припинення стягнення аліментів, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, стягнення аліментів на дитину, Позовна заява ОСОБА_1 була обґрунтована тим, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 , як батько дитини, сплачував аліменти на користь ОСОБА_2 , та утримання дитини. Проте, відповідачка не давала зустрічатись з сином, вчиняла сварки, поводила себе агресивно. З 26.09.2023 року дитина проживає разом із батьком, останній повністю забезпечує дитину всім необхідним. ОСОБА_1 має професійну освіту, працює моряком. Посилаючись на те, що матір вчиняла домашнє насильство над дитиною, в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебували справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст. 173-2 КУпАП, ст. 184 КУпАП, позивач ОСОБА_1 просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , а також визначити місце проживання дитини з батьком, припинити стягнення аліментів, визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, стягнути аліменти на дитину з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27.05.2024 року позовні вимоги Хаджибейської РА ОМР були задоволені частково. Відібрано малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , без позбавлення її батьківських прав. В іншій частині позовних вимог Хаджибейської РА ОМР було відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволенні частково. Припинено з 27.09.2023 року стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стягуються на підставі рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 30.05.2017 року у справі № 521/5883/17. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.12.2023 року й до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_9 було відмовлено (т.4, а.с.187-196). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Павленко А.Л. ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27.05.2024 року, в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалення в цій частині нового судового рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.5, а.с.14-23). В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 22.07.2024 року також подала апеляційну скаргу на вищевказане судове рішення, яка ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.11.2024 року була повернута апелянту (т.4, а.с.162). 15.11.2024 року ОСОБА_2 знов звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27.05.2024 року та ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.11.2024 року у справі було відкрито апеляційне провадження (т.5, а.с.19). В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27.04.2024 року, ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позовів Хаджибейської РА ОМР, як органу опіки та піклування та ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.5, а.с.1-17). Крім того додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15.08.2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 3 220,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 250,00 грн. (т.5, а.с.11-13). Не погодившись із вказаним додатковим рішенням, ОСОБА_2 , в особі адвоката Ворсуляка О.В., подала апеляційну скаргу. Постановою Одеського апеляційного суду 21.01.2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Ворсуляк О.В., було залишено без задоволення, додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15.08.2024 року було залишено без змін (т.6, а.с.96,140-141). Що стосується клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Колєвої Ю.Л. від 25.03.2025 року про витребування доказів, а саме витребування: -інформації від ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) щодо перебування на військовому обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; -Інформацію від ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ) щодо оформлення відстрочки від мобілізації за призовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.6, а.с.193-194). Проте, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання представника апелянта, оскільки матеріали справи містять усі належні та допустимі доказів для розгляду даної справи в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг. У зв`язку зі звільненням головуючого судді у справі ОСОБА_10 у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 2518/0/15-24 від 20.08.2024 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 року було визначено інший склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді Карташов О.Ю., Коновалова В.А. (т.5, а.с.92). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 року, судді Карташов О.Ю., Коновалова В.А. були замінені на постійно діючий склад колегії суддів: Комлева О.С., Сєвєрова Є.С. (т.5, а.с.97). В подальшому протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 року, суддя Сєвєрова Є.С. була замінена на суддю Вадовську Л.М. (т.7, а.с.2). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від23.06.2025 року, судді Вадовська Л.М., Комлева О.С. були замінені на суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М. (т.7, а.с.44). Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому за участю представника ОСОБА_1 адвоката Павленко А.І. та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (т.7, а.с.30-42). Не дивлячись на довгострокове слухання справи в суді апеляційної інстанції, апелянт ОСОБА_2 та її представник адвокат Колєва Ю.Л., яка подала заяву про вступ у справу ще 27.0.2025 року (т.6, а.с. 103), вкотре звернулися до суду із клопотаннями про відкладення слухання справи (т.6, а,с. 188, т.7, а.с.21, 23, 28, 46, 50). Разом із тим, враховуючи, що дана справа перебуває на розгляді у суді апеляційної інстанції тривалий час (майже рік) та призначалася до розгляду неодноразово, колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні клопотань відмовити. Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції. Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю з`явившихся учасників справи та на підставі наявних у справі доказів. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно з ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати дитину. Згідно із частинами другою та четвертою ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Згідно ч. 1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням, або органу опіки та піклування. Підставою відібрання дитини без позбавлення батьківських прав батьків є виникнення в сім`ї небезпечної для дитини обстановки: її життя, здоров`я і морального виховання. З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.9). На підставі рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 30.05.2017 року у справі № 521/5883/17 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000,00 грн. щомісячно, прочинаючи з 13.04.2017 року й до досягнення дитиною повноліття (т.3, а.с.132-134). 21.09.2023 року до Служби у справах дітей Одеської міської ради надійшло повідомлення від Одеської початкової школи № 95 та Департаменту освіти та науки Одеської міської ради від 22.09.2023 року щодо ймовірного випадку домашнього насильства відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.11-13). З метою з`ясування обставин спеціалістами Служби у справах дітей Одеської міської ради разом із співробітниками поліції 26.09.2023 року було здійснено виїзд до будинку за адресою АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_3 проживав із своєю матір`ю ОСОБА_2 , під час якого було встановлено, що дитина не забезпечена належними побутовими умовами та харчуванням, має низький рівень гігієни у зв`язку з недоглядом, вдягнений у брудний одяг, умови проживання незадовільні, в приміщенні безлад, затхлий запах та бруд, про що було складено відповідний Акт обстеження умов проживання від 26.09.2023 року (т.1, а.с.16) та Акт проведення оцінки рівня безпеки дитини (т.1, а.с.17-21). У встановленому законом порядку зазначені акти учасниками справи спростовані не були. Під час бесіди неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що мати вчиняла насильство щодо нього (кричала, тягала за вуха) через те, що він з`їв кашу, ховав крихти хліба до кишені, що підтверджується копією акту бесіди від 26.09.2023 року (т.1, а.с.14). 29.09.2029 року Хаджибейською РА ОМР винесене розпорядження № 398/01-06 про невідкладне відібрання ОСОБА_3 від матері ОСОБА_2 .. Крім того, зазначено, що контакт з батьком ОСОБА_1 відсутній, вирішено помістити дитину до державного дитячого закладу на повне державне забезпечення (т.1, а.с.22-23). Наказом Служби у справах дітей Одеської міської ради № 222/1 від 29.09.2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово влаштовано до сім`ї бабусі ОСОБА_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 (т.3, а.с.42-43). На даний час неповнолітня дитина проживає із батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_4 . Крім того, постановою Малиновського районного суду м.Одеси від 11.08.2022 року у справі № 521/7723/22 ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні домашнього насильства відносно ОСОБА_3 , що виразилось в тому, що 18.05.2022 року близько 14 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , вона викинула на вулицю дитячі речі, кричала та словесно ображала сина, від адміністративної відповідальності звільнено за малозначністю вчиненого порушення (т.3, а.с.64-65). Також, постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.08.2022 року по справі № 521/7744/22 ОСОБА_2 було визнано винною в ухиленні від виконання батьківських обов`язків відносно ОСОБА_3 , що виразилось в тому, що 18.05.2022 року близько 11 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 кричала на свого малолітнього сина ОСОБА_3 , не пускала його в дім, дитина брудна, в холодильнику майже відсутні продукти харчування, застосовано до неї адміністративне стягнення у виді попередження (т.3, а.с.83-84). Вказані постанови ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не були оскарженні та набрали законної сили. У зв`язку з тим, що, під час розгляду справи у суді першої інстанції було встановлено належними та допустимими доказами, що відповідачка ОСОБА_2 не приділяє достатньої уваги вихованню дитини, не забезпечує нормальних умов для його проживання, навчання та розвитку та залишення дитини з відповідачкою може призвести до тяжких наслідків, районний суд прийшов до правильного висновку про необхідність відібрання неповнолітньої дитини від матері без позбавлення батьківських прав. Посилання заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 на те, що позов Хаджибейської РА ОМР про відібрання малолітньої дитини від матері є надуманим та перебільшеним, не заслуговують на увагу, оскільки судовими рішення, які набрали законної сили (постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11.08.2022 року у справі № 521/7723/22 та постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 15.08.2022 року по справі № 521/7744/22) було встановлено обставини, які призвели до ухвалення рішення про відібрання неповнолітньої дитини від матері. Також, колегія суддів зазначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Крім того, судом першої інстанції у судовому рішенні було обґрунтовано звергнуто увагу відповідача ОСОБА_1 на те, що для відновлення спілкування з дитиною, матері ОСОБА_2 безперечно необхідно змінити своє ставлення до дитини та до виконання батьківських обов`язків, зробивши інтереси дитини пріоритетними й докладати більше зусиль для контролю за своєю поведінкою у відносинах з дитиною. Враховуючи, що позов про відібрання дитини від матері було задоволено частково, місце проживання дитини було визначено із батьком, апеляційна скарга ОСОБА_11 , в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітнього сина, також задоволенню не підлягає. Що стосується апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Павленко А.Л., колегія суддів зазначає наступне. Так, заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 , зокрема, просить задовольнити позовні вимоги та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З цих підстав слід зазначити наступне. Згідно ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, розпочинає досудове розслідування. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері) так і для дитини (ст. 166 СК України). Таких правових позицій дотримується Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року у справі № 641/2687/17-ц, в якій він зазначив, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Крім того, ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року зазначає, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримували на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Матеріали справи також містять докази сумісні фотографії ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , які зазначають, що стосунки матері та сина не завжди носили негативний характер, та не містять доказів того, що в даному випадку поведінка матері ОСОБА_2 свідчить про необхідність позбавлення її батьківських прав відносно сина, ОСОБА_3 , що є виключною мірою. Крім того, під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанціях ОСОБА_2 заперечувала проти обставин, які були підставами для звернення із позовами про позбавлення її батьківських прав відносно сина та виявляла бажання щодо продовження спілкування із сином. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року). За таких обставин, враховуючи, що позбавлення батьківських прав матері щодо неповнолітнього сина є виключною мірою, суд першої інстанції, виходячи із інтересів дитини, прийшов до правильного висновку про відібрання неповнолітньої дитини від матері та визначення місця її проживання із батьком, без позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав.. Заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 також просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27.05.2024 року, в частині визначення способу та строку стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі. Згідно вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав та результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Задовольняючи частково позовні вимоги в цій частині та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20.12.2023 року, до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів про доходи ОСОБА_2 , а також із того, що при обстеженні умов проживання дитини з матір`ю було встановлено відсутність достатньої кількості їжі у будинку. Зважаючи на відсутність відомостей про доходи ОСОБА_2 , стягнення аліментів у розмірі 3 000,00 грн. щомісячно поставить її ще у більш скрутне матеріальне становище, колегія суддів погоджується з визначеним розміром аліментів на у утримання неповнолітнього сина. Крім того, апелянт ОСОБА_1 зазначає, що неповнолітній син проживає разом із батьком з 26.09.2023 року, а тому аліменти мають бути стягнуті, починаючи саме з цієї дати. Однак, ч. 1 ст. 191 СК України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_11 про стягнення аліментів 20.12.2023 року (т.3, а.с.1-11). Враховуючи час звернення ОСОБА_1 з позовом та положення ч. 1 ст. 191 СК України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив зі строку стягнення аліментів 20.12.2023 року. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційних скарг. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Павленко Альони Леонідівни та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 травня 2024 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04.07.2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький