Постанова 4813 № 947/7448/22

Номер провадження: 22-ц/813/5112/23 Справа № 947/7448/22 Головуючий у першій інстанції Огренич І.В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Барбашина Сергія Володимировича на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 червня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Київська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дітей, - ВСТАНОВИВ: У березні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просить суд ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дітьми повноліття. При цьому позивач посилається на те, що він - ОСОБА_2 (до державної реєстрації зміни імені від 26 вересня 2018 р. - ОСОБА_5 ) перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1 в період з 16 квітня 1994 р. по 21 січня 2016 р.. Шлюб було розірвано на підставі заочного рішення Київського районного суду міста Одеси від 21 січня 2016 р. (справа №520/17435/15-ц). За час шлюбу в подружжя народилося п`ятеро дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Починаючи з 2014 р. відповідачка, юридично перебуваючи в шлюбі, але фактично переставши підтримувати сімейні відносини з позивачем, почала зневажливо відноситися до своїх обов`язків як матері. Це стало підставою для звернення позивача в 2015 році до суду з позовною заявою про визначення проживання малолітніх дітей з батьком. Так, заочним рішенням Київського районного суду від 26 жовтня 2015 року, яке в подальшому оскаржувалося, але було залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017р., було визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , малолітньої ОСОБА_9 , малолітнього ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 з батьком за місцем його проживання. Позивач зазначив, що в 2014 році через 7 днів після народження ОСОБА_4 відповідачка виїхала до міста Києва без будь-якої поважної причини, залишивши новонароджену дитину та інших на няню. Пізніше, в 2015 році відповідачка залишила постійне місце проживання дітей та поїхала на проживання до іншого місця, тобто всі дії, такі як приготування їжі, прання та прасування одягу, допомога дітям з уроками, спілкування з дітьми було покладено на батька та домашній персонал, яким він забезпечував дітей. Вказані факти на той час були підтверджені також представниками органу опіки й піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради. З того часу ситуація щодо виконання відповідачкою її батьківських обов`язків лише погіршувалася, вона фактично зникла з життя дітей. З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дітей позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 червня 2022 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІПН: невідомий, адреса: АДРЕСА_1 ) батьківських прав у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис про народження № 56 Першого відділу реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси від 14 лютого 2008 року) та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (актовий запис про народження № 12418 Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції від 08 грудня 2014 року). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 29 березня 2022 року та до досягнення дітьми повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 гривень. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 31.01.2023 року у задоволенні заяви адвоката Барбашина С.В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Барбашин Сергій Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси (Постанова Верховного Суду від 08.05.2023 року у справі № 201/9898/19). Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 12.12.2023 року на 15-00 г. представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Барбашин С.В. не з`явився, подав письмову заяву про відкладення судового засідання посилаючись на те, що він перебував на стаціонарному медичному лікуванні до 04.12.2023 року, але після виписки з медичного закладу йому на протязі місяця протипоказані тривалі поїздки. Оскільки він знаходиться в м. Дніпро, поїздка в судове засідання до м. Одеси йому на даний час протипоказана. Присутня в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 адвокат Єрьоменко Л.В. проти відкладення судового засідання заперечувала, пославшись на те, що представник відповідача надав пояснення в апеляційному суді. Доказів неможливості присутності в судовому засіданні в тому числі шляхом участі в режимі відеоконференції, не подав. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов 'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки відсутній в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Барбашин С.В. реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в поданій ним апеляційній скарзі та наданих ним особисто поясненнях в судовому засіданні, і наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності представника відповідача ОСОБА_1 при таких обставинах не є порушенням його прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. За таких обставин, а також приймаючи до уваги відсутність станом на 15-00 г. 12.12.2023 року повітряної тривоги, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч.І п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1)неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов, позбавляючи ОСОБА_1 батьківських прав у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 29 березня 2022 року та до досягнення дітьми повноліття, суд першої інстанції виходив з того, що: -обставини, які б перешкоджали відповідачці виконувати свій юридичний обов`язок по вихованню дітей та позбавляли її реальної можливості вчиняти відповідні дії не встановлені, а факт ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, яка не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя є доведеним; -неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають разом з позивачем та знаходяться на його утриманні; -відповідачка ОСОБА_1 матеріальної допомоги на утримання дітей добровільно не надає. Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна. Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що: -з 16 квітня 1994 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2016 року шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було розірвано (цивільна справа №520/17435/15-ц); -згідно з свідоцтвом про зміну імені від 26 вересня 2018 року позивач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , змінив прізвище та ім`я на ОСОБА_2 (актовий запис №64 Київського районного у місті Одесі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 26 вересня 2018 року); -за час шлюбу у сторін народилося п`ятеро дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис про народження № 56, складений Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси від 14 лютого 2008 року) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (актовий запис про народження № 12418, складений Від ділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції від 08 грудня 2014 року); -заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2015р. місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , малолітньої ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було визначено разом з батьком - ОСОБА_10 , за його місцем проживання (цивільна справа №520/11927/15-ц); -неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживають разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 , який самостійно, без допомоги відповідачки, виконує батьківські обов`язки, матеріально утримує та виховує дітей, забезпечує їм належні умови для життя та розвитку; -відповідно до інформації, викладеної у довідках від 22 березня 2022 року за № 81 та № 82, наданих адміністрацією Одеського приватного НВК «Дошкільний навчальний заклад - спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів «Хабад», мати дітей - ОСОБА_1 , участі у вихованні неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не приймає, школи не відвідує, навчанням дітей не цікавиться, на зв`язок з класним керівником та адміністрацією школи не виходить. Діти завжди охайні, доглянуті, в доброму гуморі. Батько дітей приділяє увагу дітям, відвідує батьківські збори, слідкує за фізичним та навчальним розвитком дітей; -відповідно до інформації Головного Центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, яка надійшла до суду 24 травня 2022 року, відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях та тимчасово окупованою територією АР Крим гр. ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 27 квітня 2017 року по 27 квітня 2022 року (теперішній час) в базі даних не виявлено. Крім того, з матеріалів доданих до апеляційної скарги вбачається, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 27.09.2016 року у справі № 520/11925/15-ц заочне рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 жовтня 2015 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон - відмовлено. Рішення вступило в законну силу і в касаційному порядку не оскаржено. У даній справі апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_5 своєю нотаріально посвідченою заявою від 22.05.2015 року надав дозвіл на тимчасовий виїзд його малолітніх дітей до Туреччини у супроводі їх матері ОСОБА_1 на строк з 25.05.2015 року по 25.11.2015 року. На підставі цього дозволу ОСОБА_1 з двома малолітніми дітьми - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в травні 2015 року виїхала до Туреччини. Під час знаходження ОСОБА_1 з малолітніми дітьми за межами України ОСОБА_5 08.06.2015 року скасував свою заяву від 22.05.2015 року про згоду на тимчасовий виїзд його малолітніх дітей до Туреччини у супроводі їх матері ОСОБА_1 та звернувся до служби у справах дітей Одеської міської ради та до Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявами про визначення місця проживання дітей, а після отримання висновку зазначених органів в серпні 2015 року звернувся до суду з позовами про визначення місця проживання дітей та про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон без згоди матері. Зазначені обставини відображені у висновку Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 18.08.2015року про визначення місця проживання дітей. При знаходженні ОСОБА_1 з малолітніми дітьми за межами України була зроблена штучна ситуація неможливості отримання від неї дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон. Також ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.04.2023 року апеляційну скаргу захисника Барбашина С.В. в інтересах підозрюваної ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 04.10.2019 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 підозрюваної у вчиненні кримінального провадження передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України в рамках кримінального провадження № 12016160480004682, винесеного ЄРДР 05.11.2016 року - скасовано та постановлено нову ухвалу про призначення нового розгляду клопотання слідчого Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Чорної А.О., яке погоджено прокурором Одеської місцевої прокуратури № 1 Бічевським В.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 у порядку ч. 6 ст. 193 КПК України в суді першої інстанції іншим слідчим суддею. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.05.2023 року у задоволенні клопотання слідчого СВ Київського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області Чорної А.О., погоджене прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 Бічевським В.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12016160480004682 від 05.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 - відмовлено. В даній ухвалі суду першої інстанції наведено, що «22.02.2017 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190 КК України, яке 30.01.2019 року вручено за місцем мешкання останньої секретарю ОСОН KM «10 cm. В.Ф.» (вх.№8). 22.03.2017 року заступником начальника слідчого відділу Київського ВП в м.Одесі ГУ НП в Одеській області прийнято рішення про оголошення підозрюваної у державний розшук, здійснення якого доручено ВКП Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області. Згідно матеріалів тимчасового доступу до інформації міжрайонного оперативно-розшукового відділу Південного регіонального управління щодо перетину ОСОБА_1 кордону України станом на 09.08.2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за період часу з березня 2015 по жовтень 2016 року перетинала Державний кордон України у 15-ти випадках. Востаннє, 11.10.2016 року був здійснений виїзд з України за паспортом ЕР992200 через пункт пропуску - Кучурган автотранспортом VOLKSWAGEN C180СН. Враховуючи викладене, а також, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину та переховується від органу досудового розслідування за межами України постановою слідчого від 03.10.2019 року останню оголошено в міжнародний розшук. Сторона обвинувачення зазначає, що в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що підозрювана ОСОБА_1 переховується від органів досудового розслідування та суду, шляхом вживання різних методів конспірації, з метою ухилення від кримінальної відповідальності тому відносно підозрюваної слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за її відсутності на підставі ч.6 ст. 193 КК України. В судовому засіданні прокурор наполягав на задоволенні клопотання, посилаючись на викладені в ньому доводи та наявність ризиків і обґрунтованої підозри. Захисник Барбашин С.В. в судовому засіданні заперечував, щодо клопотання сторони обвинувачення, надавши письмові заперечення, посилаючись на те, що органом досудового розслідування порушена процедура вручення підозри, підозрювана жодного разу не викликалась слідчим для проведення будь-яких слідчих дій в рамках кримінального провадження, у зв 'язку з чим остання не може бути визнана особою, якій вручене письмове повідомлення про підозру відповідно до вимог КПК України, що унеможливлює застосування до неї запобіжного заходу. Захисник зазначив, що підозра є необґрунтованою, обставини викладені в ній недоведені. Крім того, захисник наголосив, що відсутні будь-які ризики, передбачені ч.І ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_1 змушена була виїхати за межі території України у зв`язку з переслідуванням її колишнього чоловіка, який є кримінальним авторитетом, остання перетнула державний кордон на законних підставах ще 11.10.2016 року, не має наміру переховуватися від органу досудового розслідування. Просив відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення. 01.02.2018 року від Державної прикордонної служби України отримано інформацію, що 11.10.2016 року ОСОБА_1 виїхала з України за паспортом ЕР992200 через пункт пропуску - Кучурган автотранспортом VOLKSWAGEN С180СН, а також в судовому засідання в ході розгляду клопотання адвокатом Барбашиним С.В. підтвердились обставин виїзду за кордон ОСОБА_1 . В цьому розрізі слідчий суддя враховує, що як було зазначено захисником в судовому засіданні, ОСОБА_1 вимушено залишила територію України в 2016 роиі, тобто до пред`явлення останній підозри у ньому кримінальному провадженні, в зв`язку з переслідуванням її колишнім чоловіком та збереженням власного життя, та по теперішній час остання проживає у м.Стамбул, Туреччина, із чоловіком та дитиною. З урахуванням наведеного, слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи захисника відносно того, що станом на момент виїзду за межі України ОСОБА_1 не притягувалася до кримінальної відповідальності та виїхала за межі України на законних підставах». Згідно з відповіддю Київської окружної прокуратури міста Одеси від 25.05.2023 року на адресу адвоката Барбашина С.В. станом на 25.05.2023 року ОСОБА_1 перебувала у міжнародному розшуку. Слідчим у провадженні 24.05.2023 року направлено до відділу міжнародного співробітництва ГУПН в Одеській області листа про зняття ОСОБА_1 з розшуку (т. 1 а.с. 212). Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02.11.2023 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну умов шлюбного договору та поділу спільного майна подружжя з відступом від рівності часток шляхом виділення ОСОБА_2 2/3 частини майна, ОСОБА_1 - 1/3 частину майна. В якості правової підстави позову ОСОБА_2 зазначає статтю 70 СК України та посилається на обставини щодо ухилення ОСОБА_1 від участі в утриманні дітей та факти встановлені заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 червня 2022 року у справі про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, яка переглядається в апеляційному порядку (т.1 а. с. 112- 122). Колегія суддів виходить з наступного. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. Є. проти України», заява № 2091/13). У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На відміну від справи «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11), яка була предметом розгляду ЄСПЛ та в якій фактично застосований захід у вигляді позбавлення батьківських прав, що дозволило оформити відносини дитини із особою, яка на протязі тривалого часу замість біологічного батька фактично здійснювала батьківські права та виконувала батьківські обов`язки, у розглядуваній справі № 320/5094/19 такі обставини судами не встановлені, а приводом до ініціювання позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 зокрема стала відсутність її участі у вихованні дітей, наявність конфліктів між батьками. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19. Ухвалами судів у кримінальному судочинстві - в межах справи № 520/1993/19 1-кс/947/13199/19 від 06.04.2023 року та від 09.05.2023 року (Одеський апеляційний суд та Київський районний суд м. Одеси відповідно) встановлено, що при обранні запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою слідчий суддя не дотримався вимог ч. 1 ст. 193 КПК України та здійснив розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу за відсутності сторони захисту, тим самим порушивши права й законні інтереси підозрюваної та загальні засади кримінального провадження і що ОСОБА_1 вимушено залишила межі України 11.10.2016 року, у зв`язку із переслідуванням її колишнього чоловіка - ще до порушення кримінального провадження 05.11.2016 року і оголошення їй підозри 22.02.2017 року. Перешкоди пов`язані з наявністю відносно ОСОБА_1 кримінального переслідування, оголошення у міжнародний розшук і обрання відносно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були скасовані лише у квітні - травні 2023 року. Разом з тим сторони не досягли згоди щодо форми участі матері у вихованні неповнолітніх дітей і між батьками дітей існує тривалий конфлікт особистого характеру, який зачіпає і особистість самих дітей. Так, після погіршення відносин сторін і припинення спільного проживання, діти первісно залишались з матір`ю і батько дітей надав згоду на виїзд дітей до Туреччини разом з матір`ю. Проте під час знаходження ОСОБА_1 з малолітніми дітьми за межами України, ОСОБА_10 скасував свою заяву від 22.05.2015 року про згоду на тимчасовий виїзд його малолітніх дітей до Туреччини у супроводі їх матері ОСОБА_1 та звернувся до служби у справах дітей Одеської міської ради та до Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявами про визначення місця проживання дітей, а після отримання висновку зазначених органів в серпні 2015 року звернувся до суду з позовами про визначення місця проживання дітей та про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон без згоди матері. Сторони вирішували спір щодо визначення місця проживання дітей у всіх трьох судових інстанціях і врешті-решт діти були залишені проживати з батьком. Що стосується матері дітей, то вона під загрозою кримінального переслідування та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, перебувала поза межами України і реагувала на відповідні події зверненням до ЗМІ і висвітленням становища в якому вона опинилась, апелюючи до офіційних інстанцій України та до Української спільноти через засоби масової інформації. Дані обставини, на думку судової колегії, безсумнівно свідчать про небайдужість матері до своїх дітей, до їхнього життя та інтересів, про намагання матері дітей налагодити з ними контакт, не дати їм забути про себе. З висновку органу опіки та піклування Київської районної адміністрації ОМР від 01 червня 2022 року за №692/01-11 вбачається, що Київська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з огляду на те, що мати не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує харчування, медичного догляду, лікування дітей (т. 1 а. с. 48-52). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року)». Даних вимог суд першої інстанції не дотримався та не навів в оскаржуваному рішенні належних мотивів взяття до уваги висновку органу опіки та піклування Київської районної адміністрації ОМР від 01 червня 2022 року за №692/01-11 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Між тим вказаний висновок ґрунтується лише на доводах однієї сторони - позивача, батька дітей, наданих ним документів та письмових пояснень сусідів. При цьому, викладені в ньому факти нічим не підтверджені, базуються лише на тому, що діти проживають з батьком, а мати у 2015 році залишила постійне місце проживання дітей та фактично зникла з життя дітей, а у цивільної дружини батька дітей з ними склалися добрі відносини. В свою чергу, відповідач з цього приводу не була заслухана, не вбачається, які дієві міри приймалися для з`ясування доводів матері дітей. Крім того, вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, який оцінює всі надані докази в сукупності. З урахуванням встановлених у справі обставин про те, що: - діти первісно залишались з матір`ю і батько дітей надав згоду на виїзд дітей до Туреччини разом з матір`ю; - під час знаходження ОСОБА_1 з малолітніми дітьми за межами України, ОСОБА_10 скасував свою заяву від 22.05.2015 року про згоду на тимчасовий виїзд його малолітніх дітей до Туреччини у супроводі їх матері ОСОБА_1 та звернувся до служби у справах дітей Одеської міської ради та до Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявами про визначення місця проживання дітей, а після отримання висновку зазначених органів в серпні 2015 року звернувся до суду з позовами про визначення місця проживання дітей та про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за кордон без згоди матері; -сторони тривалий час вирішували судовий спір щодо визначення місця проживання дітей у всіх судових інстанціях, після чого діти були залишені проживати з батьком; -мати дітей вимушено залишила межі України 11.10.2016 року у зв`язку із переслідуванням її колишнього чоловіка; -під загрозою порушеного 05.11.2016 року кримінального переслідування з подальшим оголошенням підозри та обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мати дітей перебувала поза межами України; -перебуваючи за кордоном і виховуючи народжену там дитину вже від іншого чоловіка, ОСОБА_1 апелювала до офіційних інстанцій України та Української спільноти через засоби масової інформації щодо кримінального переслідування та перешкоджання колишнім чоловіком її спілкуванню з дітьми, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для взяття до уваги висновку органу опіки та піклування Київської районної адміністрації ОМР від 01 червня 2022 року за №692/01-11 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 через його однобічність та неповноту встановлення, а отже і врахування дійсних обставин конфлікту між батьками дітей і фактичного становища в якому перебувала мати дітей. Крім того частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М.С. проти України", заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю. При цьому надважливим у заслуховуванні дитини з метою з`ясуванні її думки при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є здатність дитини чітко висловити свою думку. Слід враховувати, що будь-яке судове засідання - це стресова ситуація для дитини, адже є велика кількість факторів, які в сукупності можуть негативно впливати на дитячу психіку або навіть травмувати її. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час розгляду справи в апеляційному порядку не досягла 10-річного віку та згідно з консультативним висновком Бюро психологічних експертиз № 12/23-к від 01.12.2023 року вирішувати питання з`ясування думки дитини шляхом її заслуховування в суді є з психологічної точки зору небажаної для дитини і нефактичною процедурою і має високу ймовірність негативного впливу на психологічний стан та на життя дитини (стресогенність, погіршення стосунків з батьками, втягнення дитини в конфлікт між батьками), колегія суддів вважає за доцільне обмежитися врахуванням думки дитини, яка з`ясована психологом ОСОБА_15 , яка має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю «психологія» і наведена експертом у зазначеному консультативному висновку. Так, у зазначеному висновку психологом виявлено прихильне вставлення дитини до батька та його дружини ОСОБА_16 , яку дитина сприймає, як свою матір. ОСОБА_1 малолітня ОСОБА_17 сприймає, як чужу людину і не відчуває з нею близького емоційного зв`язку. Заслуханий в судовому засіданні в присутності педагога та психолога неповнолітній ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , пояснив про свою прихильність до батька і його дружини ОСОБА_19 . Свою мати він пам`ятає не дуже добре, так як не бачив її багато років через те, що мати покинула їх, і у нього немає зараз бажання її бачити і чути. Оскільки між батьками дітей існує тривалий гострий конфлікт і діти останні кілька років після припинення спільного проживання батьків проживають разом з батьком, відношення якого для них є пріоритетним, з`ясована психологом думка дитини ОСОБА_14 , 2014 року народження та озвучена в судовому засіданні думка ОСОБА_18 , 2008 року народження не можуть вважатися визначальною, переважною підставою при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки їхня (дітей) думка не завжди може відповідати їх справжнім інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким діти в силу свого віку та життєвого досвіду неспроможні надавати виважену та правильну оцінку. Тобто хоч думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути «апріорі» вирішальною, як не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що врахування думки ОСОБА_14 2014 року народження та ОСОБА_18 2008 року народження щодо позбавлення їхньої матері батьківських прав не є виправданим з огляду на їх вік та встановлені у справі обставини. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Проте таких обставин, у справі, що переглядається в апеляційному порядку, не встановлено. За положеннями ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Зі змісту висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її неповнолітніх дітей ОСОБА_20 та ОСОБА_21 не вбачаються чіткі і достатні обґрунтування кардинальності такого кроку і як це пов`язується наявністю між батьками дітей тривалого конфлікту у гострій формі та існуючих неприязних відносин. Також у висновку не конкретизовано обставин свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання нею батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітніх дітей ОСОБА_20 2014 року народження та ОСОБА_21 2008 року народження та не зазначено чи вживалися до матері дітей заходів попередження необхідності зміни свого ставлення до дітей і до виконання нею своїх батьківських обов`язків і у разі, якщо вживалися - про причини не зміни матір`ю на краще відношення до дітей і виконання нею своїх батьківських обов`язків. Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновком органу опіки про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_14 2014 року народження та ОСОБА_18 2008 року народження, як з таким, що не є достатньо обґрунтованим і з огляду на те, що він не містить переконливих висновків щодо доцільності позбавлення матері дітей батьківських прав. Даних обставин в сукупності суд першої інстанції не врахував і помилково погодився з даним висновком органу опіки та піклування. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_14 2014 року народження та ОСОБА_18 2008 року народження не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітніх дітей без задоволення. Крім того, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 2014 року народження та ОСОБА_3 2008 року народження виходячи з того, що неповнолітні діти проживають разом з батьком ОСОБА_2 , який самостійно несе витрати з утримання дітей і забезпечення їх всім необхідним для їх фізичного та духовного розвитку, в той час, як ОСОБА_1 матеріальної допомоги на утримання дітей добровільно не надає. Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч.І-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обв`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно ч.ч.1,2 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Врахувавши зазначені положення законодавства, та прийнявши до уваги, що рішенням суду, яке вступило в законну силу, місце проживання неповнолітніх дітей визначено разом з позивачем, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 29 березня 2022 року та до досягнення дітьми повноліття. Доводи апеляційної скарги в цій частині неконкретизовані і фактично зведені лише до незгоди з висновком райсуду про стягнення аліментів без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»), Таким чином, колегія суддів доходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог. В іншій частині рішення слід залишити без змін. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Апеляційне скарга задоволена частково - рішення районного суду про позбавлення батьківських прав скасовано, а в іншій частині про стягнення аліментів рішення залишено без змін. З матеріалів справи вбачається, що апелянтом за подання апеляційної скарги сплачений судовий збір у розмірі 2 977 грн. 20 коп., внаслідок чого з позивача на користь апелянта слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеній частині апеляційної скарги у розмірі 1 488 грн. 60 коп. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Барбашина Сергія Володимировича - задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 червня 2022 року в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 у відношенні неповнолітнього сина ОСОБА_18 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітньої доньки ОСОБА_14 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Київська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488 грн. 60 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 13.12.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова