Постанова 4824 № 761/7022/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/3519/2025 Справа № 761/7022/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 02 липня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Інвест» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Савицького О.А., постановлену в м. Київ 05 серпня 2024 року про забезпечення позову у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Приватного підприємства «Дари України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Інвест», третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В лютому 2018 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із даним позовом, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KIR0GK01550171 від 23 січня 2008 року в розмірі 35576,04 долари США, що еквівалентно 1 007 826,98 грн., звернути стягнення на нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 77 літ. А) загальною площею 60,30 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. В липні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно - нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 77 літ. А) загальною площею 60,30 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 330513380000, що належить відповідачу ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест». Заяву мотивував тим, що спірне нерухоме майно без згоди банку неодноразово відчужено третім особам та наразі відсутні будь-які заборони та обтяження у державних реєстрах щодо цього майна, існує очевидна небезпека відчуження спірного нерухомого майна іншим особам та заподіяння шкоди правам та інтересам іпотекодержателя АТ КБ «ПриватБанк». У випадку реалізації майна в подальшому реалізоване майно буде неможливо повернути, так як новий власник за таких умов буде добросовісним набувачем, і невжиття заходів забезпечення позову призведе до безповоротної втрати майна (іпотеки) та завдасть непоправної шкоди інтересам банку. З обставин справи слідує, що до відповідачів заявлені майнові вимоги про звернення стягнення на майно, оскільки боржник порушує зобов`язання, не сплачує добровільно заборгованість, ухиляється від виконання зобов`язань, не співпрацює з кредитором, а останній власник спірного майна ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест» з великою вірогідністю має змогу навмисно відчужити нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення для погашення боргу, тому у разі задоволення позову, задля попередження потенційних труднощів у подальшому при виконані такого рішення суду, необхідно забезпечити позов. Зважаючи на предмет позову, накладення арешту на майно відповідача буде належним, співмірним та ефективним способом забезпечення позову. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (груп приміщень № 77 літ. А) загальною площею 60,30 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 330513380000, що належить відповідачу ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест». Відповідач ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест», не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2024 року та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги наводив зміст ст. 149, 150 ЦПК України, правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 про те, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття ним заходів; у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 640/35685/21 про те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними; у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21 про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Вказував, що ЦПК України передбачає різні способи забезпечення позову, при цьому заявником та судом було обрано той, що створює невідворотну шкоду для власника майна без жодної мотивації, крім припущень. Заявником не надано доказів, які підтверджують необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Відповідач є власником приміщень з 2019 року, приміщення нікому не відчужувались, а позивач є іпотекодержателем майна, обтяження по іпотеці зареєстроване в реєстрі. Вважав, що позивачем не наведено переконливих доводів та не надано будь-яких доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Приймаючи до уваги відсутність жодних доказів на підтвердження викладеного у заяві та будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів також не наведені, не вбачається підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову призводить до невиправданого обмеження прав власника майна, який не вчиняв жодних дій, направлених на відчуження майна. Висловлював сумніви щодо дотримання принципу справедливого розгляду під час вирішення питання про забезпечення позову, оскільки суд підійшов до цього питання однобічно, лише з позиції захисту інтересів заявника. Суд у цьому питанні проявив формалізм, який насправді став перешкодою для здійснення ефективного правосуддя. Арешт нежитлових приміщень не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимоги позивача щодо забезпечення позову. Суд не забезпечив збалансованість інтересів сторін. Від позивача АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Повторно викладав фактичні обставини справи, посилався на судову практику ЄСПЛ, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 щодо наявності підстав застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту на майно. Наголошував, що ціна позову, про забезпечення якого просить заявник, наразі складає 35576,04 доларів США, що еквівалентно 1 007 826,98 грн. Водночас позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог та збільшено позовні вимоги до 159999,27 доларів США з урахуванням тіла кредиту. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало в заяві, що існує ймовірність відчуження відповідачем предмету іпотеки. Відповідачі вже продемонстрували, що не бажають виконувати зобов`язання та законні вимоги кредитора, відчужили предмет іпотеки, не мають наміру співпрацювати з кредитором, уникають погашення заборгованості, тому можуть у будь-який час відчужити спірне майно, з метою порушення прав та інтересів кредитора, унеможливити звернення стягнення на таке майно, чим створити умови для невиконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Як вбачається з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які є у справі, майно неодноразово відчужувалось. За цей час власниками нерухомого майна були: з 03 квітня 2014 року - ОСОБА_2 , з 05 липня 2018 року - ПП «Дари України», з 29 листопада 2019 року по теперішній час - ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест». За таких обставин позивач вбачає загрозу подальшого відчуження нерухомого майна відповідачем та вважає, що наявне у відповідачів майно може зникнути, зменшитись за кількістю на момент ухвалення рішення, в той час коли є невиконані кредитні зобов`язання на значну суму коштів. Таким чином, застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту відповідає вимогам розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову та спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття такого виду забезпечення позову призведе до неможливості ефективного захисту прав позивача. В судове засідання 02 липня 2025 року представник АТ КБ «ПриватБанк» брав участь в розгляді справи в режимі відеоконференції, інші учасники справи не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не направили, про місце, дату і час розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, а третя особа ОСОБА_1 - на поштову адресу. Згідно трекінгу поштового відправлення, судова повістка-повідомлення, направлена на адресу ОСОБА_1 , не була вручена адресату в зв`язку з його відсутністю, відтак, відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України третя особа вважається такою, що отримала судову повістку-повідомлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності нез`явившихся учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний у заяві захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є співмірним із заявленими позовними вимогами, при цьому невжиття цього заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Звертаючись до суду із даним позовом, позивач АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що відповідно до укладеного договору № KIR0GK01550171 від 23 січня 2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 155000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 23 січня 2013 року. У порушення ст. 526, 527, 530 ЦК України позичальник зобов`язання за договором належним чином не виконала, не сплатила необхідні кошти для погашення заборгованості. Позивач вважає за необхідне захистити свої порушені права шляхом стягнення з відповідача частини боргу, а саме 1 007 826,98 грн., які складаються з 30891,95 доларів США заборгованості за відсотками, 4684,09 доларів США заборгованості з комісії. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір іпотеки № 160 від 23 січня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 надано в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення загальною площею 60,30 кв.м., які розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2008 року. В ході здійснення моніторингу кредиту було встановлено, що власником іпотечного майна є ОСОБА_2 , а отже, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. На підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, ним надано до позову розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію кредитного договору № KIR0GK01550171 від 23 січня 2008 року та копію договору іпотеки від 23 січня 2008 року, копію відомостей з державного реєстру іпотек. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, подану до суду в липні 2024 року, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що предметом позову є майнові вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 з 03 квітня 2014 року на праві власності належать нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 77 літ. А) загальною площею 60,30 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 05 липня 2018 року зазначене нерухоме майно належить на праві власності ПП «Дари України». АТ КБ «ПриватБанк» 12 червня 2019 року звернулося з клопотанням про залучення у якості співвідповідача по справі ПП «Дари України». Також матеріалами справи встановлено, що ПП «Дари України» припинено 20 листопада 2019 року, і його правонаступником є ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест». Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на іпотечне майно 29 листопада 2019 року перейшло від ПП «Дари України» до ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест». При цьому ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконала, заборгованість не сплатила, відчужила предмет іпотеки, чим порушуються права позивача як кредитора та іпотекодержателя. Враховуючи, що спірне нерухоме майно без згоди банку неодноразово відчужено третім особам та наразі відсутні будь-які заборони та обтяження у державних реєстрах щодо цього майна, існує очевидна небезпека відчуження спірного нерухомого майна іншим особам та заподіяння шкоди правам та інтересам іпотекодержателя АТ КБ «ПриватБанк». У випадку реалізації майна в подальшому реалізоване майно буде неможливо повернути, так як новий власник за таких умов буде добросовісним набувачем, і невжиття заходів забезпечення позову призведе до безповоротної втрати майна (іпотеки) та завдасть непоправної шкоди інтересам банку. З обставин справи слідує, що до відповідачів заявлені майнові вимоги про звернення стягнення на майно, оскільки боржник порушує зобов`язання, не сплачує добровільно заборгованість, ухиляється від виконання зобов`язань, не співпрацює з кредитором, а ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест» з великою вірогідністю має змогу навмисно відчужити нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення для погашення боргу, тому у разі задоволення позову, задля попередження потенційних труднощів у подальшому при виконані такого рішення суду, необхідно забезпечити позов. Зважаючи на предмет позову, накладення арешту на майно відповідача буде належним, співмірним та ефективним способом забезпечення позову. До заяви АТ КБ «ПриватБанк» про забезпечення позову надано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24 липня 2024 року, згідно якого за вказаними параметрами запиту ( АДРЕСА_1 ) у Державному реєстрі іпотек відомості відсутні (а. с. 35). Наявний запис про реєстрацію іпотеки на підставі договору іпотеки від 23 січня 2008 року, іпотекодержателем зазначено ЗАТ КБ «ПриватБанк», іпотекодавець ОСОБА_1 , реєстраційний номер іпотеки 6445220 (а. с. 34). Наявний запис про реєстрацію права власності за ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест» на підставі поданих документів: рішення (реорганізація шляхом приєднання), серія та номер 29/10, виданий 29 жовтня 2019 року, видавник ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест»; Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів ПП «Дари України» до правонаступників, серія та номер 4708, 4709, виданий 15 листопада 2019 року, видавник: Куксін С.Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (а. с. 33). Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції разом із доводами апеляційної скарги у їх сукупності, суд враховує, що предметом даного спору є звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 77 літ. А) загальною площею 60,30 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , яке, згідно доводів позову та заяви про забезпечення позову, було неправомірно відчужене на користь ОСОБА_2 , а в подальшому на користь ПП «Дари України», правонаступником якого є ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест», при цьому у Державному реєстрі Іпотек відсутні відомості про зазначене майно. Відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Оскільки спірне нерухоме майно (нежитлове приміщення) як об`єкт цивільних прав не вилучене та не обмежене в обороті, ризик відчуження даного майна за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним. Виходячи із вищевикладеного, не можна погодитися із доводами апеляційної скарги, що оскільки відповідач є власником приміщень з 2019 року, приміщення нікому не відчужувались, а позивач є іпотекодержателем майна, обтяження по іпотеці зареєстроване в реєстрі, то заявником не надано доказів, які підтверджують необхідність вжиття заходів забезпечення позову. З урахуванням доказів, наявних в матеріалах справи, щодо зміни власників спірного нежитлового приміщення та відсутності у Державному реєстрі Іпотек відомостей про зазначене майно (а. с. 35), небезпека виконання рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно є очевидною. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача у апеляційній скарзі, що позивачем не наведено переконливих доводів та не надано будь-яких доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Доводи апеляційної скарги, що арешт нежитлових приміщень не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимоги позивача щодо забезпечення позову, апеляційний суд відхиляє як неспроможні, позаяк у разі задоволення позовних вимог може бути звернуто стягнення на нежитлові приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 77 літ. А) загальною площею 66,30 кв.м., які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , належні відповідачу ТОВ «Альфа-Капітал-Інвест». Отже, вжиті судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Посилаючись на те, що обраний вид забезпечення позову призводить до невиправданого обмеження прав власника майна, і що з усіх способів забезпечення позову заявником та судом був обраний той, що створює невідворотну шкоду для власника майна, апеляційний суд враховує, що відповідачем не наведено, яким чином накладення арешту на спірне нерухоме майно створює таку невідворотну шкоду, унеможливлює здійснення товариством господарської діяльності або іншим чином порушує його права та інтереси. Натомість, невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення, при цьому будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу забезпечення. Оцінюючи можливість настання негативних наслідків, що можуть настати в результаті забезпечення позову у вигляді арешту майна, яке є предметом спору та належить відповідачеві, апеляційний суд враховує, що за результатами розгляду справи по суті в разі недоведеності позивачем заявлених вимог заходи забезпечення будуть скасовані. Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, а відповідно до ч. 1 ст. 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим. За таких обставин відповідач не позбавлений можливості звернутися із вмотивованим клопотанням про заміну або скасування заходів забезпечення позову з підстав, передбачених законом. Доводи апеляційної скарги, що суд підійшов до питання вжиття заходів забезпечення позову однобічно, лише з позиції захисту інтересів заявника, та проявив формалізм, який насправді став перешкодою для здійснення ефективного правосуддя, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом як неспроможні. Правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18, Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 640/35685/21, від 12 січня 2022 року в справі № 568/525/21, на які міститься посилання в апеляційній скарзі, ухвала суду першої інстанції не суперечить. Доводи апеляційної скарги мають формальний, узагальнений, абстрактний характер і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із законною та обґрунтованою ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Капітал-Інвест» залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 03 липня 2025 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.