Постанова 4824 № 359/686/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/8292/2026 Справа № 359/686/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області в складі судді Журавського В.В., постановлену в м. Бориспіль 03 лютого 2026 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пальора Ганна Юріївна, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Козлова Наталія Володимирівна про визнання недійсним договору безпроцентної позики грошей та іпотечного договору, визнання недійсними реєстраційних дій, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В січні 2026 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір безпроцентної позики грошей, укладений 28 серпня 2017 року між ним та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пальорою Г.Ю., за реєстровим номером 1595; визнати недійсним іпотечний договір, укладений 28 серпня 2017 року між ним та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю., за реєстровим номером 1596; визнати недійсними реєстраційні дії приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Козлової Н.В. щодо державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №78187711 від 03 квітня 2025 року; права власності на земельну ділянку площею 0,2495 га з кадастровим номером 3220883200:03:001:0034, яка розташована в с. Гора Бориспільського району, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №78187711 від 03 квітня 2025 року; права власності на земельну ділянку площею 0,2493 га з кадастровим номером 3220883200:03:001:0035, яка розташована в с. Гора Бориспільського району, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №78187710 від 03 квітня 2025 року. Одночасно з даним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт щодо об`єктів нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 , а саме на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2495 га з кадастровим номером 3220883200:03:001:0034, яка розташована в с. Гора Бориспільського району, земельну ділянку площею 0,2493 га з кадастровим номером 3220883200:03:001:0035, яка розташована в с. Гора Бориспільського району, заборонити ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо відчуження третім особам вказаного нерухомого майна, зокрема укладати договори купівлі-продажу, дарування, міни або інші договори, що передбачають відчуження житлового будинку та земельних ділянок, а також обтяжувати їх іпотекою, передавати в оренду, користування або іншим чином розпоряджатися до ухвалення судом рішення у справі. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт щодо об`єктів нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 , а саме на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,2495 га з кадастровим номером 3220883200:03:001:0034, яка розташована в с. Гора Бориспільського району, земельну ділянку площею 0,2493 га з кадастровим номером 3220883200:03:001:0035, яка розташована в с. Гора Бориспільського району Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що позов, з метою забезпечення якого було постановлено оскаржувану ухвалу, є необґрунтованим, не містить доказів про сплату частини заборгованості позивачем відповідачу за договором позики та своїм єдиним обґрунтуванням містить, що позивач перебував у скрутному фінансовому становищі та це є свідченням відсутності його вільного волевиявлення на укладення договорів позики та іпотеки, що вказує на дійсний намір позивача - затягнути справу та максимально довго не виконувати свої зобов`язання перед відповідачем. Вказував, що суд першої інстанції не врахував права відповідача та взагалі не з`ясував дані про особу відповідача, не встановив, чи порушує такий вид забезпечення права відповідача або інших осіб, не встановив наявність реальних ризиків порушення прав позивача, які відсутні, не з`ясував дійсну мету подання заяви про забезпечення позову та позову в цілому. Все це в сукупності суперечить вимогам законодавства та усталеній практиці Верховного Суду. Заперечував проти ухвали, оскільки нерухоме майно, яке є об`єктом іпотеки, є власністю відповідача з квітня 2025 року, і якби відповідач мав би намір його відчужити, у нього було достатньо часу для цього, проте відповідач цього не зробив, позивач не надав доказів такого наміру, а отже ризики відчуження майна відсутні та не підтверджені. Повідомляв, що оскаржувана ухвала порушує права відповідача та інших осіб, оскільки в січні 2026 року було укладено договір оренди житлового приміщення з ОСОБА_5 , за який відповідач отримав авансом грошові кошти, і тепер не може його продовжити у випадку необхідності та укласти нотаріально, про що існує домовленість згідно договору оренди, що суттєво порушує його права та права орендаря. Стверджував, що дійсною метою подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову є продовження права користування будинком та земельною ділянкою, оскільки наразі триває справа № 359/5575/25 від 14 травня 2025 року в Бориспільському міськрайонному суді Київської області, на засідання в якій позивач не з`являється, йде штучне затягування справи про виселення. Отже, згідно фактичних обставин справи, відповідач користується своїми правами законно, з дотриманням прав та законних інтересів позивача, протягом року нерухомість не відчужив, здав її в оренду та має намір отримувати прибуток, уклавши договір оренди, щоб компенсувати собі грошові кошти, які позичив позивачу, та які останній не повертає, а арешт, накладений на нерухомість, призвів до дисбалансу прав та обов`язків сторін, а тому має бути скасований. Посилався на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 щодо умов застосування заходів забезпечення позову; в постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 про те, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, та згідно яких співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії; в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 про те, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 про те, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії; в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони їх відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. За таких обставин рішення судів про накладення арешту на нерухоме майно підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. В судове засідання з`явилась представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлялись: позивач ОСОБА_3 до електронного кабінету, треті особи (приватні нотаріуси) - на поштові адреси, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляли. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору безпроцентної позики грошей та іпотечного договору, визнання недійсними реєстраційних дій, ОСОБА_3 посилався на те, що є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , двох земельних ділянок пл. 0,2495 га., кадастровий номер 3220883200:03:001:0034, та площею 0,2493 га з кадастровим номером 3220883200:03:001:0035, яка розташована в с. Гора Бориспільського району, на які набув право власності на підставі договорів дарування від 19 червня 2015 року. Позивач є одруженим, має малолітню дитину, вказаний житловий будинок є єдиним житлом позивача та членів його сім`ї, інших об`єктів житлової нерухомості вони не мають. 28 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г.Ю. посвідчено договір безпроцентної позики грошей за реєстровим № 1595, за умовами якого ОСОБА_1 як позикодавець передав позивачу як позичальнику грошові кошти в розмірі 5 037 589 грн., що еквівалентно 197200 доларів США, зі строком повернення до 28 грудня 2017 року включно. Цього ж дня приватним нотаріусом посвідчено іпотечний договір за реєстровим № 1596, за умовами якого позивач як іпотекодавець передав відповідачу як іпотекодержателю в іпотеку вказаний житловий будинок та дві земельні ділянки для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики. Відповідно до п. 6.4 іпотечного договору у разі порушення позивачем п. 1.2 цього договору відповідач як іпотекодержатель повинен був надіслати позивачу як іпотекодавцю рекомендованим листом письмову вимогу про усунення порушення у тридцятиденний строк. Однак позивач жодних письмових повідомлень або вимоги про необхідність погашення заборгованості чи про наміри звернути стягнення на предмет іпотеки не отримував. Відповідач не дотримався встановленої договором процедури та не надав позивачу можливості усунути порушення у передбачений договором строк. Проте 01 квітня 2025 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Козловою Н.В. на підставі іпотечного договору та рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень незаконно зареєстровано право власності на житловий будинок за відповідачем на спірне нерухоме майно. Пояснював, що здійснював часткове погашення заборгованості за договором безпроцентної позики, проте відповідач не надав нотаріусу жодних документів, що підтверджують стан виконання зобов`язань за договором позики, розмір заборгованості та обґрунтованість звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням здійснення позивачем платежів. Зазначав, що зовнішня форма спірних договорів лише імітує договірні відносини позики з іпотечним забезпеченням, проте дійсні наміри відповідача полягали не в надані позивачу фінансової допомоги на умовах повернення, а в безоплатному заволодінні майном позивача, про що свідчить невідповідність договірної вартості предмета іпотеки його дійсній ринковій вартості, а також дії відповідача щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та позбавлення позивача та членів його сім`ї єдиного житла. Крім вказаних порушень, реєстрація права власності за відповідачем здійснена з порушенням вимог ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» щодо обов`язковості оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності на момент набуття іпотекодержателем права власності. До позовної заяви долучено копію свідоцтв про шлюб та народження дитини, копію договору безпроцентної позики грошей та копію іпотечного договору від 28 серпня 2017 року. Звертаючись до суду з даною заявою про забезпечення позову, ОСОБА_3 мотивував її тим, що він є законним власником нерухомого майна з 19 червня 2015 року на підставі договорів дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стабровською О.А., а саме житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , а також двох земельних ділянок пл. 0,2495 га., кадастровий номер 3220883200:03:001:0034, та площею 0,2493 га з кадастровим номером 3220883200:03:001:0035, яка розташована в с. Гора Бориспільського району. 01 квітня 2025 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Козловою Н.В. незаконно зареєстровано право власності на житловий будинок та земельні ділянки за відповідачем ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору від 28 серпня 2017 року за реєстровим № 1596. Реєстрація права власності здійснена з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, встановленої Законом України «Про іпотеку», що є підставою для визнання договорів та реєстраційних дій недійсними. Однак станом на дату подання цієї заяви відповідач формально є зареєстрованим власником вищевказаного нерухомого майна згідно з записами Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За таких обставин існує реальна та безпосередня загроза того, що відповідач може вчинити дії щодо відчуження даного нерухомого майна третім особам до ухвалення судом рішення у справі, що зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Відчуження нерухомого майна третім особам, які можуть бути добросовісними набувачами, призведе до виникнення складної багатосуб`єктної ситуації, коли задоволення позовних вимог позивача та поновлення його порушених прав стане неможливим або вкрай утрудненим. Повідомляв, що є одруженим, має малолітню дитину. Вказаний житловий будинок є єдиним житлом позивача та членів його сім`ї, а саме дружини та малолітньої дитини. Інших об`єктів нерухомого майна, придатних для проживання, у власності позивача та членів його сім`ї немає. Таким чином, існує об`єктивна необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на дане нерухоме майно та заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження цього майна третім особам до ухвалення судом рішення у справі. Накладення арешту на житловий будинок та земельні ділянки унеможливить їх відчуження або обтяження відповідачем, забезпечить збереження майна у незмінному стані та гарантуватиме можливість реального виконання рішення суду у разі задоволення позову. До заяви додано копію витягу з Державного реєстру речових прав від 03 квітня 2025 року, згідно якого 01 квітня 2025 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Козловою Н.В. зареєстровано право власності на ОСОБА_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , на земельну ділянку пл. 0,2493 га., кадастровий номер 3220883200:03:001:0035, на земельну ділянку пл. 0,2495 га., кадастровий номер 3220883200:03:001:0034, на підставі іпотечного договору, серія та номер 1596, виданий 28 серпня 2017 року, видавник Пальора Г.Ю., приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області; копію відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якого інших об`єктів нерухомого житлового майна у власності позивача немає (а. с. 36 - 38). Крім того, до апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 надано нові докази, а саме копію договору оренди будинку, укладеного 16 січня 2026 року орендодавцем ОСОБА_1 із орендарем ОСОБА_5 , за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкову оренду житлове приміщення (будинок з господарськими будівлями та спорудами), яке належить орендодавцю, за адресою АДРЕСА_1 . Згідно п. 9.4 договору через місяць з момент складання акту приймання-передачі сторони зобов`язуються укласти даний договір нотаріально. Також ОСОБА_1 надано копію акту приймання-передачі приміщення від 16 січня 2026 року, складеного про те, що орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне користування нерухоме майно, а саме будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 . Вирішуючи питання щодо можливості долучення даних доказів, апеляційний суд враховує таке. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Апеляційний суд враховує, що ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року про забезпечення позову постановлена за відсутності учасників справи, а отже відповідач був позбавлений можливості надати власні докази, відтак дані докази приймаються судом. Апеляційний суд також враховує, що право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, відтак прийняття доказів, наданих відповідачем, та їх оцінка є необхідними для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для справи в межах апеляційного перегляду. Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову та постановляючи ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, належне відповідачеві, суд першої інстанції виходив із того, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні записи про накладення арешту на вказані об`єкти нерухомого майна, вказана обставина свідчить про те, що ОСОБА_1 має можливість в будь-який час розпорядитися зазначеними об`єктами нерухомого майна, відчуживши їх на користь інших осіб. Зважаючи на те, що право власності ОСОБА_1 на спірні житловий будинок та земельні ділянки оспорюється ОСОБА_3 в судовому порядку, суд погоджується з доводами ОСОБА_3 , що невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказане нерухоме майно може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в разі задоволення позову. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Зазначеним вимогам заява ОСОБА_3 про забезпечення позову відповідає. Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23), в свою чергу, вказано, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Таким чином, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено на підставі наявних у справі доказів наявність майнового спору між сторонами, який виник внаслідок реєстрації за відповідачем права власності на іпотечне майно, належне позивачу, і внаслідок цього позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору безпроцентної позики грошей та іпотечного договору, визнання недійсними реєстраційних дій. Отже, у випадку задоволення позову можуть бути визнані недійсними реєстраційні дії приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Козлової Н.В. щодо державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно. Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Оскільки зареєстроване за відповідачем на праві власності спірне нерухоме майно, правомірність набуття права власності на яке оскаржується позивачем у даному позові (земельні ділянки, житловий будинок) як об`єкти цивільних прав не вилучені та не обмежені в обороті, то ризик їх відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним, в зв`язку з чим апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не встановлено наявності реальних ризиків порушення прав позивача, і що нерухоме майно, яке є об`єктом іпотеки, є власністю відповідача з квітня 2025 року і за наявності наміру його відчуження у відповідача було достатньо часу для цього. З огляду на викладене ґрунтуються на законі та відповідають матеріалам справи висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки майно відповідача може бути відчужене останнім у будь-який час або розпорядитися цим майном іншим чином. Укладення відповідачем договору оренди від 16 січня 2026 року щодо спірного житлового будинку з умовою наступного укладення з орендарем нотаріально посвідченого договору оренди, лише підтверджує такі висновки суду, а не спростовує їх. Отже, обраний позивачем вид забезпечення позову - накладення арешту на земельні ділянки та житловий будинок, право власності на які зареєстроване за відповідачем, є співмірним із предметом позову - визнання недійсним договору безпроцентної позики грошей та іпотечного договору, визнання недійсними реєстраційних дій. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що оскаржувана ухвала порушує права відповідача та інших осіб, оскільки в січні 2026 року було укладено договір оренди житлового приміщення з ОСОБА_5 , за які відповідач отримав авансом грошові кошти і тепер не може його продовжити у випадку необхідності та укласти нотаріально, про що існує домовленість згідно договору оренди, що суттєво порушує його права та права орендаря, апеляційний суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі, і за змістом цієї статті не передбачено обов`язкового нотаріального посвідчення договорів оренди житла, крім договорів оренди житла з викупом (ч. 2 ст. 811 ЦК України). Згідно ч. 1, 4 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. За бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений. За даних обставин доводи апеляційної скарги про неможливість продовження договору оренди житлового приміщення, відсутність нотаріального посвідчення якого не впливає на його дійсність, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги, що дійсною метою подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову є продовження права користування будинком та земельною ділянкою, оскільки наразі триває справа № 359/5575/25 від 14 травня 2025 року в Бориспільському міськрайонному суді Київської області, є нічим не підтвердженими припущеннями щодо мотивів процесуальної поведінки іншого учасника справи та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду справи по суті і не вирішується судом під час розгляду заяви про забезпечення позову, в зв`язку з чим відхиляє як такі, що стосуються розгляду справи по суті, доводи апеляційної скарги про те, що позов, з метою забезпечення якого було постановлено оскаржувану ухвалу, є необґрунтованим і не містить доказів про сплату частини заборгованості позивачем відповідачу за договором позики. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22, у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, ухвала якого від 03 лютого 2026 року про забезпечення позову вищевикладеним правовим висновкам Верховного Суду не суперечить. Апеляційний суд констатує, що саме по собі накладення арешту на спірне майно без наміру власника його відчужити жодним чином не впливає на правовий статус майна і не впливає на права і законні інтереси такого власника. Апеляційний суд наголошує, що відповідач не позбавлений можливості в порядку, передбаченому ст. 156, 158 ЦПК України, звернутися до суду з клопотанням про заміну заходу забезпечення позову або про скасування заходу забезпечення позову, в разі наявності підстав для цього. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що в даній справі судом першої інстанції було обрано належний, відповідний до предмета спору, захід забезпечення позову, дотримано принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення. Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 30 квітня 2026 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.