Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/6026/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6026/23 пров. № А/857/20578/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 260/6026/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій, місце ухвалення судового рішення м.Ужгород Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїКалинич Я.М. дата складання повного тексту рішенняне зазначено ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 260/6026/23 відмовлено у задоволенні заяви представника Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії. Не погоджуючись з названою ухвалою суду першої інстанції Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове судове рішення яким заяву відділу примусового виконання судових рішень про зміну способу і порядку виконання судового рішення задовольнити. В доводах апеляційної скарги вказує, що відповідачем не забезпечено повного виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №260/6026/23 в частині виплати нарахованої суми 51324,80 грн. При цьому скаржник зазначає, що за рішенням немайнового характеру, у державного виконавця відсутні повноваження щодо винесення постанови про арешт коштів та списання коштів, які містяться на рахунках боржника, оскільки законодавцем встановлено вичерпний перелік дій, передбачених законом, що істотно ускладнює виконання рішення (або роблять його неможливим). Зазначає, що у державного виконавця відсутні повноваження проводити будь-яке списання коштів, згідно з якими боржниками є державні органи, а також позбавлений можливості накладати штраф на боржника за невиконання рішення суду через відповідно правових позицій Верховного Суду, що істотно ускладнює виконання рішення (або роблять його неможливим), а відтак, є всі підстави для зміни способу і порядку виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №260/6026/23 від 11.12.2023 року. Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. Про розгляд апеляційної скарги скаржник, відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд апеляційної інстанції в порядку п.1 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що подаючи до суду заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду, шляхом стягнення з боржника на користь стягувача коштів в сумі 51324,80 грн., заявник фактично просить суд змінити та розширити резолютивну частину рішення від 11.12.2023 року, що в свою чергу вказує на зміну рішення суду по суті, що є не допустимим. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі 260/6026/23 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, а зокрема: - визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу (спеціального педагогічного) який дає право на виплату одноразової грошової допомоги яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV, періоду її роботи вихователем гуртожитка Хустського професійного ліцею сфери послуг; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок спеціального стажу ОСОБА_1 та зарахувати до стажу (спеціального педагогічного), який дає право на виплату одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV, періоду роботи ОСОБА_1 вихователем гуртожитка Хустського професійного ліцею сфери послуг з 02.09.1991 року по 31.01.2023 року; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV; - стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 коп. сплаченого судового збору та витрати за надання правничої допомоги в сумі 6000,00 грн. (шість тисяча триста гривень 00 коп.). 27 вересня 2023 року рішення суду по справі №260/6026/23 набрало законної сили. 11 грудня 2023 року Закарпатський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист на виконання рішення суду у вказаній справі. 14 квітня 2025 року на адресу суду від представника Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшла заява про зміну способу і порядку виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/6026/23, в якій він просив змінити спосіб і порядок виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №260/6026/23, на підставі якого видано виконавчий лист, а саме в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV, змінивши на: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV у сумі 51324,80 грн. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21. Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення). Також колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення. Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а. Даючи оцінку доводам скаржника з приводу необхідності задоволення заяви Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшла заява про зміну способу і порядку виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/6026/23, в якій він просив змінити спосіб і порядок виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №260/6026/23, на підставі якого видано виконавчий лист, а саме в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV, змінивши на: стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV у сумі 51324,80 грн, колегія суддів суду вважає за необхідне вказати таке. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів Верховного Суду робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви. Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17. Судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України здійснило нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV, що становить 51324,80 грн. Також судом встановлено, що відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати позивачу вказану суму нарахованої одноразової грошової допомоги, однак її виплату пов`язує з відсутністю/ недостатністю надходження з Державного бюджету України коштів на фінансування видатків, передбачених на вказані цілі. При цьому відповідач вказує, що виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України. Повноваження Пенсійного фонду України, як виконавця бюджетних програм, визначаються перш статтею 23 Бюджетного Кодексу України, а саме: будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Суд зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по одноразовій грошовій допомозі і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення. Резолютивна частина рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у цій справі має зобов`язальний характер, однак судом першої інстанції при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості позивачу. Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом. Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення. Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а, від 24 липня 2023 року у справі №420/6671/18 Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а. Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивачки у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої одноразової грошової допомоги не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то колегія суддів доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив державний виконавець, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 260/6026/23. При цьому колегія суддів зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по виплаті одноразової грошової допомоги які належать стягувачу, не є власністю відповідача, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб`єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб`єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб. Таким чином, оскільки виконання рішення суду у цій справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості позивачці. З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті одноразової грошової допомоги, то суд вважає безпідставними аргументи державного виконавця, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі №260/6026/23. При цьому суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати вказаної заборгованості не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивачки на отримання сум заборгованості по пенсії, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань. Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України. Також Суд звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 260/6026/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос