Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/482/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" липня 2025 р. Справа№ 910/482/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Ткаченка Б.О. Суліма В.В. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/482/24 (суддя Васильченко Т.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управлінське товариство «УЛФ» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення 68 219,34 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Управлінське товариство «УЛФ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - відповідач) про стягнення 68 219,34 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який керував застрахованим відповідачем автомобілем, останнім не здійснено повної та своєчасної виплати суми страхового відшкодування позивачу, як власнику пошкодженого транспортного засобу, у зв`язку з чим останнім заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 66 048,01 грн, 3% річних у розмірі 1 745,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 426,10 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 позовні вимоги задоволено частково. Cтягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управлінське товариство «УЛФ» страхове відшкодування у розмірі 66 048,01 грн та судовий збір у розмірі 2 931,62 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення мотивоване тим, що у відповідача, у зв`язку з настанням страхового випадку, виник обов`язок відшкодувати позивачеві шкоду за страховим випадком, за вирахуванням розміру франшизи, що, за розрахунком суду, становить суму 66 048,01 грн (118 750,35 грн розмір завданого збитку на підставі акту виконаних робіт №ТО-К-ТО-К-13509 від 31.03.2023, підписаного між ТОВ «Управлінське товариство «УЛФ» та ТОВ «Автобот Плюс» та сума 52701,99 грн сплачена відповідачем страхового відшкодування). Суд першої інстанції також зазначив, що механізм нарахування 3% річних та інфляційних втрат, передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України, має застосовуватися лише у разі встановлення факту прострочення виконання зобов`язань за умови їх належного доведення до відома боржника, а відсутність належного повідомлення відповідача про витрати на відновлювальний ремонт до моменту судового розгляду виключає можливість кваліфікації його дій як порушення встановленого Законом обов`язку з відшкодування витрат. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на залишок витрат на ремонт транспортного засобу позивача, розмір яких не був останнім повідомлений відповідачу до подання даного позову та відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині. Крім того, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на відсутність правових підстав для стягнення з нього залишку вартості відновлювального ремонту, оскільки встановлений ним та сплачений розмір страхового відшкодування був встановлений на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №ЦВ/23/0246 від 17.10.2023, що враховує коефіцієнт фізичного зносу. Суд зазначив, що звіт суб`єкта оціночної діяльності, який містить необґрунтовані критерії, зокрема, нормативно не підтверджений середньорічний пробіг, не може бути визнаний належним доказом для визначення матеріального збитку, оскільки відсутність об`єктивного та нормативно закріпленого підходу при складанні звіту унеможливлює використання його висновків для обґрунтування розміру збитків, завданих власнику транспортного засобу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмежено відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції при дослідженні доказів не було прийнято до уваги наданий відповідачем звіт № ЦВ/23/0246 від 17.10.2023 про визначення вартості матеріального збитку, завданого КТЗ, натомість в основу прийнятого рішення покладено рахунок № С-009851 від 22.03.2023 та акт виконаних робіт № ТО-К-ТО-13509 від 31.03.2023, надані позивачем, тому апелянт вважає таку позицію суду дискримінаційною та необґрунтованою, оскільки згідно із звітом № ЦВ/23/0246 від 17.10.2023 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу - фізичний знос пошкодженого транспортного засобу складає - 42,33 %, а відповідно - рахунок № С-009851 від 22.03.2023 та акт виконаних робіт № ТО-К-ТО-13509 від 31.03.2023, не містять та не можуть містити висновків суб`єкта оціночної діяльності щодо величини коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого автомобіля. Скаржник вказує, що зазначений позивачем акт та квитанція про сплату не є належними доказами у справі, оскільки вони не свідчать про те, що вказані роботи проведені для усунення пошкоджень майна, отриманих саме в ДТП, яке мало місце - 09.01.2023, за участю вищевказаних транспортних засобів. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Позивач своїм правом згідно із ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом апеляційної інстанції строк не надав, що відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/482/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі №910/482/24 та розгляд апеляційної скарги призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/482/24 розглядалась протягом розумного строку. Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Судом першої інстанції встановлено, що 09.01.2023 о 08 год. 50 хв. в м. Києві, по вул. Мельниченка, 1 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіля марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 , автомобіля марки «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_3 та автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 , а саме: ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив зіткнення із автомобілем марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобілем марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 та автомобілем марки «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_3 . Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 30.01.2023 у справі №759/948/23 встановлено порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 13.3 Правил дорожнього руху України, у зв`язку з чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. 26.01.2023 ОСОБА_2 було складено протокол огляду транспортного засобу №ЦВ/23/0246, у якому зафіксовано характер пошкоджень (опис пошкоджень) автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 . 08.03.2023 позивач звернувся до відповідача із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від потерпілого від 12.01.2023. Водночас, позивач, як власник автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , звернувся до СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобот Плюс» задля проведення відновлювальних робіт та ремонту автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 . Згідно з виставленим ТОВ «Автобот Плюс» рахунком №С-009851 від 22.03.2023, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 118 750,00 грн у тому числі ПДВ. Позивачем було сплачено вартість відновлювального ремонту згідно із рахунком №С-009851 від 22.03.2023, що підтверджується платіжними інструкціями №267 від 27.02.2023 на суму 67 750,00 грн та №268 від 27.02.2023 на суму 5 1000,00 грн. 31.03.2023 між ТОВ «Управлінське товариство «УЛФ» та ТОВ «Автобот Плюс» підписано акт виконаних робіт №ТО-К-ТО-К-13509, згідно з яким СТО було виконано відновлювальні роботи автомобіля, марки Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , на загальну суму 118 750,00 грн у тому числі ПДВ. 16.05.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою від 04.04.2023, в якій просив Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», як страховка цивільно-правової відповідальності власника автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 , винного у вчинені ДТП 09.01.2023, здійснити страхове відшкодування вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , за одержані пошкодження внаслідок ДТП. До вказаної заяви було долучено документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди та відомості про банківські реквізити заявника. 18.05.2023 відповідач звернувся до позивача з листом №12/2191, у якому просив ТОВ «Управлінське товариство «УЛФ» протягом п`яти робочих днів, з моменту отримання листа надати відповідачу перелік документів, для здійснення страхового відшкодування. 20.10.2023 відповідач повторно звернувся до позивача з листом №12/4980, у якому просив ТОВ «Управлінське товариство «УЛФ» протягом п`яти робочих днів, з моменту отримання листа надати відповідачу перелік документів, для здійснення страхового відшкодування. Втім, позивач відповіді на вказані листи не надав, доказів зворотного матеріали справи не містять і позивач під час розгляду не надав. Водночас, 17.10.2023 суб`єктом оціночної діяльності - фізичною-особою підприємцем Шерестюком Олександром Віталійовичем (сертифікат 477/2023 від 24.08.2023, видане Фондом державного майна України) було складено звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу №ЦВ/23/0246, яким встановлено, що коефіцієнт фізичного зносу автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , становить - 0,4233, а вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , складає суму 52 701,99 грн без ПДВ. 01.11.2023 відповідачем було складено та підписано страховий акт №ЦВ/23/0246, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 52 701,99 грн. На підставі складеного страхового акту № ЦВ/23/0246 від 01.11.2023 відповідач, виконуючи свої зобов`язання за Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», перерахував суму страхового відшкодування у розмірі 52 701,99 грн на рахунок позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №40469 від 01.11.2023. Звертаючись з позовом, позивач послався на те, що внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який керував застрахованим відповідачем автомобілем, останнім не здійснено повної та своєчасної виплати суми страхового відшкодування позивачу, як власнику пошкодженого транспортного засобу, у зв`язку з чим останнім заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 66 048,01 грн, 3% річних у розмірі 1745,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 426,10 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України). Відповідно до положень ст. 979 Цивільного кодексу України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з пунктом 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. При цьому, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ст. 8 Закону України «Про страхування»). Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком. З довідки Національної поліції України №3023011387669270 вбачається, що автомобіль марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження, зокрема, автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_3 та знаходився під керуванням ОСОБА_1 . Доказів того, що ОСОБА_1 не мав права керування вантажним автомобілем марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом. Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Вина ОСОБА_1 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 , відшкодовується ОСОБА_1 як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 . Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 09.01.2023 суду не надано. Судом першої інстанції встановлено, що Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом №209248033, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - вантажним автомобілем марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 , який був діючим на момент ДТП - 09.01.2023. Згідно із п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Враховуючи те, що ОСОБА_1 експлуатував вантажний автомобіль марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 , на законних підставах, що встановлено вище, тому відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант». Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. При цьому, виплата страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин / відновлюваного ремонту на суму, що включає податок на додану вартість, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №311/1683/17. Згідно з актом виконаних робіт №ТО-К-ТО-К-13509 від 31.03.2023 підписаного між ТОВ «Управлінське товариство «УЛФ» та ТОВ «Автобот Плюс», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу автомобіля марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_4 , становить 118 750,00 грн у тому числі ПДВ. Відповідач сплатив позивачу частину вартості відновлювального ремонту у розмірі 52 701,99 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №40469 від 01.11.2023. Відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Вказаним договором (поліс №209248033) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн, франшиза - 0,0 грн. Таким чином, за наведених у сукупності обставин та наявних у матеріалах справи доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача у зв`язку з настанням страхового випадку, виник обов`язок відшкодувати позивачеві шкоду за страховим випадком, за вирахуванням розміру франшизи, що, становить 66 048,01 грн (118 750,35 грн - розмір завданого збитку - 52 701,99 грн-сплачена відповідачем сума страхового відшкодування). Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019). Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1 745,23 грн та інфляційні втрати у розмірі 426,10 грн, які розраховані за період з 15.06.2023 по 08.01.2024. Водночас, за приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Зі змісту статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що до прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування, передує обов`язок страхувальника подати страховику заяву про страхове відшкодування у порядку передбаченому статтею 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності). Документи, зазначені у підпунктах "а"-"ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування. Особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов`язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов`язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди. Страхувальник звертаючись до страховика із заявою про страхове відшкодування, зокрема, повинен зазначити зміст майнової вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують, а також інформацію про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих. У даному випадку, як вбачається зі змісту заяви страхувальника (про страхове відшкодування) від 04.04.2023, останній звертаючись до страховика (відповідача у справі) просив здійснити виплату страхового відшкодування за наслідками дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що відбулася 09.01.2023, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, як потерпілої внаслідок ДТП особи. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що страхувальник не зазначив суму страхового відшкодування, тобто зміст майнової вимоги, не навів будь-яких відомостей, що підтверджують та/або встановлюють розмір страхового відшкодування, як і не зазначив інформацію про вже здійснені взаєморозрахунки з СТО та не долучив до заяви будь-яких доказів щодо суми майнової вимоги. Станом на момент звернення із заявою (13.05.2023, яка отримана відповідачем 16.05.2023), у позивача були наявні рахунок ТОВ «Автобот Плюс» №С-009851 від 22.03.2023 на суму 118 750,00 грн у тому числі ПДВ, платіжні інструкції №267 від 27.02.2023 на суму 67 750,00 грн та №268 від 27.02.2023 на суму 51 000,00 грн та акт виконаних робіт №ТО-К-ТО-К-13509 на суму 118 750,00 грн у тому числі ПДВ. При цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідач звертався до позивача з листами, в яких просив надати документи щодо розміру майнової вимоги, втім на звернення відповідача позивач не надав витребувані документи, як і не надав документів на підтвердження понесених фактичних витрат вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , доказів зворотного матеріали справи не містять і позивач під час розгляду справи не надав. Відповідно до статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися експерти або юридичні особи, у штаті яких є експерти. При цьому, згідно із пунктом 33-1.1 статті 33-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов`язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально. Враховуючи відсутність відповідей позивача на листи відповідача про надання документів, останній на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №ЦВ/23/0246 від 17.10.2023, встановив, що вартість матеріального збитку завданого власнику майна автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , складає суму 52 701,99 грн без ПДВ. Вищевикладене свідчить, що відповідач під час розслідування страхового випадку за наслідками ДТП - 09.01.2023, не був обізнаний про понесення позивачем фактичних витрат по відновленню пошкодженого автомобіля, а тому не міг бути обізнаним про обов`язок відшкодувати вартість фактичних витрат на відновлення пошкодженого автомобіля у вказаній у позовній заяві сумі, як і не міг пересвідчитись у відповідності таких витрат критеріям дійсної необхідності та неминучості, про що вказує і відповідач у відзиві на позовну заяву, зауважуючи на те, що документи на підтвердження витрат позивача з відновлюваного ремонту автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , отримав лише разом з позовом. Фактична необізнаність відповідача про необхідність компенсації витрат на відновлювальний ремонт автомобіля марки «Hyundai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 у заявленому в позові розмірі, до моменту подання позивачем відповідного позову є визначальною для правового аналізу підстав нарахування компенсаційних втрат на залишок суми страхового відшкодування відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. З огляду на матеріали справи та правовідносини, що виникли між сторонами, обов`язок відповідача щодо компенсації фактичних витрат позивача на відновлення пошкодженого автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , виникає лише за умови його належної інформованості про наявність таких витрат і їх розмір. Положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» закріплюють, що ключовим обов`язком страховика є, зокрема, прийняття рішень (за наявності підстав) про виплату страхового відшкодування, за наслідками проведеного розслідування страхового випадку та зібраної інформації. Отже, відсутність своєчасного інформування відповідача про витрати на ремонт виключає можливість висновку про неналежне виконання ним зобов`язань в частині відшкодування вартості фактичних витрат відновлювального ремонту, оскільки у даній справі відповідач діяв у межах своєї обізнаності щодо обов`язку з відшкодування і виходячи з встановленого самостійно розміру відновлювального ремонту, що виключає підстави для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення строків виконання грошових зобов`язань. За своєю суттю, механізм нарахування 3% річних та інфляційних втрат, передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України, має застосовуватися лише у разі встановлення факту прострочення виконання зобов`язань за умови їх належного доведення до відома боржника, а тому відсутність належного повідомлення відповідача про витрати на відновлювальний ремонт до моменту судового розгляду виключає можливість кваліфікації його дій як порушення встановленого Законом обов`язку з відшкодування витрат. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосування статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат на залишок витрат на ремонт транспортного засобу позивача, розмір яких не був повідомлений позивачем відповідачу до подання даного позову, відмовивши у цій частині позовних вимог. Позивачем не було доведено наявності факту прострочення відповідачем сплати страхового відшкодування у заявленому в позові розмірі, як підстави для нарахування компенсаційних витрат, у свою чергу відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в частині суми страхового відшкодування за фактично виконані роботи з відновлення автомобіля. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, як страховика, про відсутність правових підстав для стягнення з нього залишку вартості відновлювального ремонту, оскільки встановлений ним та сплачений розмір страхового відшкодування був встановлений на підставі звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №ЦВ/23/0246 від 17.10.2023, що враховує коефіцієнт фізичного зносу. Судом першої інстанції надано оцінку зазначеному вище звіту, з висновками якої погоджується колегія суддів, з огляду на таке. Так, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов`язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Норма частини 1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16. Проведення оцінки завданої шкоди суб`єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика). Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ. Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки. Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2017, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики, а відтак коефіцієнт фізичного зносу для означеного автомобіля, за загальним правилом, приймається таким, що дорівнює нулю. У складеному на замовлення відповідача звіті про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу №ЦВ/23/0246 від 17.10.2023, коефіцієнт фізичного зносу автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 встановлено 0,4233, а вартість матеріального збитку складає 52 701,99 грн без ПДВ. При цьому, зі змісту самого звіту вбачається, що головною підставою для визначення коефіцієнта фізичного зносу став значний розмір середньорічного пробігу автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 . Так, суб`єктом оціночної діяльності встановлено, що фактичний середньорічний пробіг автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 51000 км, при нормативному середньорічному пробігу 21000 км, що за висновком оцінювача свідчить, про інтенсивний режим експлуатування автомобіля марки «Hyndai Santa Fe», державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому розраховано коефіцієнт фізичного зносу. Водночас, звіт, складений суб`єктом оціночної діяльності, не містить посилань на нормативно-правові акти чи інші методичні джерела, які встановлюють допустиму норму середньорічного пробігу автомобілів, а відсутність нормативного обґрунтування свідчить про те, що суб`єкт оцінки використовував величину середньорічного пробігу, визначену у спосіб, який не передбачений Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, тоді як це суперечить вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та є проявом суб`єктивного підходу до формування ключових показників, при визначенні коефіцієнту фізичного зносу. На переконання суду, суб`єктивні критерії, які не мають підтвердження в нормативно-методичній базі, не можуть бути використані як основа для визначення вартості матеріального збитку, оскільки коефіцієнт фізичного зносу, розрахований на основі недоведеного середньорічного пробігу, не має чіткої методологічної основи, його застосування призводить до спотворення результатів оцінки, тому такий коефіцієнт не забезпечує об`єктивність та справедливість оцінки збитків. Відтак, звіт суб`єкта оціночної діяльності, який містить необґрунтовані критерії, зокрема, нормативно не підтверджений середньорічний пробіг, не може бути визнаний належним доказом для визначення матеріального збитку, оскільки відсутність об`єктивного та нормативно закріпленого підходу при складанні звіту унеможливлює використання його висновків для обґрунтування розміру збитків, завданих власнику транспортного засобу, тому, на переконання колегії суддів, правильно не прийнятий судом до уваги. Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню. Решта доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, а також доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, згідно з нормами матеріального та процесуального права. Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/482/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/482/24 слід залишити без змін. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/482/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/482/24 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/482/24 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді Б.О. Ткаченко В.В. Сулім