Рішення КАС ВС № 990/404/24

РІШЕННЯ Іменем України 30 червня 2025 року м. Київ справа №990/404/24 адміністративне провадження № П/990/404/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Стеценка С.Г., суддів: Шарапи В.М., Бевзенка В.М., Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., за участю секретаря судового засідання: Сороки Л.П., представників позивача: Кравця Р.Ю., Мартиненко А.В., представника відповідача: Леошка Д.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №990/404/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ ВСТУП У червні 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - відповідач, ВККСУ, Комісія відповідно) за результатами кваліфікаційного оцінювання визнала ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про звільнення його з посади судді. У грудні 2019 року ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККСУ про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді. У листопаді 2024 року Комісія у складі колегії прийняла рішення, яким повторно визнала позивача таким, що не відповідає займаній посаді, та внесла до ВРП подання про звільнення його із займаної посади. Позивач звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з проханням визнати протиправними дії ВККСУ щодо здійснення його оцінювання на відповідність займаній посаді судді, а також визнати протиправним та скасувати прийняте за наслідками такого оцінювання рішення, яким визнано ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді судді, та вирішено внести ВРП подання про звільнення його з займаної посади. Зважаючи на встановлені обставини справи, доводи її учасників, Верховний Суд, вирішуючи цей публічно-правовий спір, надавав відповіді на наступні питання: 1) чи був повноважним склад ВККСУ при дослідженні досьє та проведенні співбесіди із позивачем? В якому складі (у складі колегії чи у пленарному складі) Комісія мала продовжувати кваліфікаційне оцінювання судді, якщо ВРП було відмовлено в задоволенні подання ВККСУ про звільнення позивача у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді?; 2) чи була належним чином аргументована та мотивована позиція ВККСУ, яка оцінила в «0» балів позивача за критеріями професійної етики та доброчесності в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді? Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2024 року до Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Суд) надійшов позов ОСОБА_1 до ВККСУ, у якому позивач просив: - визнати протиправними дії ВККСУ щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, та зобов`язати Комісію завершити оцінювання позивача на відповідність займаній посаді судді; - визнати протиправним та скасувати рішення ВККСУ від 26 листопада 2024 року №217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді». ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що оспорювані дії та рішення Комісії є незаконними та необґрунтованими, вчинені (прийняті) неповноважним складом ВККСУ, а також з грубим порушенням процедури. Зокрема, мотиви, які покладені позивачем в основу своїх позовних вимог, зводяться до наступного: - оцінюючи ОСОБА_1 за критерієм професійної компетенції, відповідачем не наведено мотивів для оцінювання таких показників як ефективність здійснення правосуддя та підвищення фахового рівня, де справедливі очікування за кількістю балів, які могли б бути отримані, свідчать про те, що бали мають бути виставлені за результатами оцінювання конкретних даних; - оскаржуване рішення не містить жодних мотивів щодо оцінювання особистої та соціальної компетенції, з нього взагалі неможливо встановити, з яких підстав позивачу було виставлено половину можливих балів за особисту компетенцію та знижено бали за соціальну компетенцію; - Комісією протиправно не оцінено в балах кожен окремо показник критеріїв професійної етики та доброчесності, що свідчить про вибірковість та свавільність поведінки відповідача та порушення прав позивача на прозоре оцінювання його здібностей; - ВККСУ протиправно оцінено самостійні окремі критерії - професійна етика та доброчесність на основі одних і тих же мотивів, які до того ж не відносяться до жодного із показників цих критеріїв; висновки про затвердження мирових угод здійснені без дослідження матеріалів та не підтверджені відповідними доказами, ґрунтуються на припущеннях та без врахування висновків Верховного Суду, а внесення рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень у період 2011-2015 років не входило в обов`язку судді, на який безпідставно в оскаржуваному рішення вказано Комісією з посиланням на статтю 11 Кодексу суддівської етики, яка такої вимоги не містить; - всупереч вимог пункту 20-1 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) ВККСУ прийняла оскаржуване рішення неповноважним складом, так як Вищою радою правосуддя (далі - ВРП) було відмовлено в задоволенні попереднього подання Комісії про звільнення позивача у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, тому оцінювання відповідності його займаній посаді мало продовжуватися ВККСУ в пленарному складі, а не у складі колегії, яке це було протиправно зроблено відповідачем; - продовження завершеного оцінювання є протиправним, адже суперечить статтям 8, 58 Конституції України, створює невизначену ситуації, де існує одночасно декілька результатів одного й того ж оцінювання, стосується відносини, які завершились ще в 2018 році, а також не відповідає європейським стандартам здійснення оцінювання.

3. Відповідач позовні вимоги не визнав, подав до Суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Таку свою позицію по суті обґрунтовує тим, що, оцінивши в сукупності встановлені під час кваліфікаційного оцінювання (дослідження досьє і проведення співбесіди) обставини, які унеможливлюють бачення поведінки судді як прикладу неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також високих стандартів поведінки, Комісія оцінила показники професійної етики та доброчесності ОСОБА_1 у « 0» балів, тобто дійшла висновку про невідповідність позивача таким критеріям. Стверджує, що повноваження Комісії стосовно кваліфікаційного оцінювання судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. При цьому таке оцінювання відбувається з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії. Вказує й на те, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВККСУ, з дотриманням норм чинного законодавства, зокрема й пункту 20-1 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, адже рішенням Комісії у пленарному складі від 29 травня 2024 року №146/зп-24, з урахуванням того, що ВРП в рішенні від 17 грудня 2019 року №3515/0/15-19 року не визначила стадію, з якої має продовжується кваліфікаційне оцінювання судді, вирішено продовжити оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді зі стадії (етапу) «Дослідження досьє та проведення співбесіди» в складі колегії. Наголошує також на помилковості тверджень позивача щодо протиправності продовження проведення кваліфікаційного оцінювання й його завершення у 2018 році, оскільки внаслідок відмови ВРП у задоволенні подання Комісії про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді в силу положень пункту 20-1 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII є незавершеним, а суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Таким чином, ВККСУ вважає, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки Комісія, продовжуючи кваліфікаційне оцінювання позивача на відповідність займаній посаді та ухвалюючи оскаржуване, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 4. 24 грудня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану позовну заяву.

5. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 грудня 2024 року для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г., Бевзенко В.М., Берназюк Я.О.

6. Верховний Суд ухвалою від 26 грудня 2024 року відкрив провадження в адміністративній справі, призначивши її розгляд в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, при цьому витребував у ВККСУ належним чином засвідчені копії рішення від 26 листопада 2024 року №217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді», а також всіх документів (матеріалів), на підставі яких прийнято оспорюване рішення Комісії; в подальшому, у зв`язку із необхідністю вчинення процесуальних дій, спрямованих на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, оголошувалися перерви в судовому засіданні. 7. 13 січня 2025 року до Суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи його мотивами, що вказані вище.

8. Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ВККСУ про закриття провадження у справі. Обґрунтовуючи постановлення такої ухвали, Суд, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у її постановах від 20 лютого 2025 року у справі №990/62/24 та від 27 листопада 2024 року у справі №990/175/24, виходив з того, що з 30 грудня 2023 року у зв`язку з набранням чинності Законом України від 09 грудня 2023 року №3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» змінились правові наслідки розгляду ВРП подання Комісії про звільнення судді з посади у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді. У разі незгоди ВРП з таким поданням правовим наслідком рішення ВРП є продовження оцінювання судді з певної стадії, визначеної ВРП або Комісією. Тобто, навіть у разі незгоди ВРП із поданням ВККСУ про звільнення судді з посади у неї відсутні повноваження визнати суддю таким, щодо якого оцінювання завершено та (або) таким, що відповідає займаній посаді. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ВККСУ, яким позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді, є предметом самостійного оскарження та може бути оскаржене до суду відповідно до вимог частини другої статті 88 Закону №1402-VIII в порядку, передбаченому статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). До того ж, це рішення Комісії позивач оскаржує, окрім іншого, з підстав його прийняття неповноважним складом ВККСУ, а також з грубим порушенням процедури, заявляючи одночасно й вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, та зобов`язання Комісії завершити оцінювання позивача на відповідність займаній посаді судді.

9. На підставі службової записки судді-доповідача Стеценка С.Г. від 03 червня 2025 року щодо настання обставин, які унеможливлюють участь судді Стрелець Т.Г. у розгляді цієї судової справи, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду, за допомогою автоматизованої системи документообігу суду здійснено заміну судді Стрелець Т.Г. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2025 року для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Бевзенко В.М., Шарапа В.М., Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.

10. Представники позивача під час розгляду справи висловили свої доводи та міркування стосовно обставин справи, заявлені позовні вимоги підтримали та просили Суд їх задовольнити. Представник відповідача проти доводів та вимог позовної заяви заперечив, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, й, надавши відповідні пояснення, просив відмовити в задоволенні позову. IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

11. ОСОБА_1 Указом Президента України від 14 лютого 2011 року №209/2011 призначений на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області строком на п`ять років.

12. Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року №106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 .

13. ОСОБА_1 склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 81 бал; за результатами виконаного практичного завдання - набрав 67 балів; на етапі складення іспиту суддя загалом набрав 148 балів.

14. Позивач пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

15. Рішенням Комісії від 12 квітня 2018 року №81/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 07 березня 2018 року, зокрема судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 . Суддю ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

16. Рішенням Комісії у складі колегії від 19 червня 2018 року №878/ко-18 визначено, що суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 624,7 бала. Позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді. ВРП рекомендовано розглянути питання про звільнення з посади судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 .

17. Разом з тим, рішенням ВРП від 17 грудня 2019 року №3515/0/15-19 відмовлено у задоволенні подання Комісії про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

18. Оцінюючи в сукупності наведені у рішенні Комісії від 19 червня 2018 року №878/ко-18 факти та обставини, а також копію запису співбесіди із суддею ОСОБА_1 , інформацію з копії суддівського досьє, ВРП дійшла висновку, що виражена в балах оцінка судді ОСОБА_1 за критеріями професійної етики та доброчесності, зазначена в рішенні Комісії без викладення фактичних обставин та мотивів їх оцінки, не є вмотивованою, оскільки не відображає повною мірою рівень цих характеристик судді ОСОБА_1 та не дає змоги встановити дійсні мотиви, з яких виходила Комісія під час ухвалення такого рішення. У рішенні вказані бали, якими оцінено суддю за кожним із критеріїв, однак відсутні будь-які доводи та аргументи Комісії з посиланням на конкретні обставини, за яких суддя не відповідає цим критеріям, та, як наслідок, не відповідає займаній посаді. Замість зазначення мотивів ухвалення рішення вказано лише, що суддю ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів іспиту, результатів тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься у досьє, та результатів співбесіди.

19. У зв`язку з припиненням 07 листопада 2019 року повноважень членів ВККСУ кваліфікаційне оцінювання судді Івасівки А.П. завершено не було.

20. Згідно з рішенням Комісії від 11 січня 2024 року №6/зп-23, з метою продовження процедур оцінювання, передбачених Законом №1402-VIII, здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Комісії, в тому числі стосовно суддів місцевих судів, щодо яких ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККСУ про звільнення у зв`язку з невідповідністю займаній посаді судді.

21. Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 18 січня 2023 року члена Комісії ОСОБА_2 визначено доповідачем з питання продовження кваліфікаційного оцінювання судді Івасівки А.П.

22. Рішенням Комісії у пленарному складі від 29 травня 2024 року №146/зп-24 продовжено оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді зі стадії (етапу) «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі колегії. 23. 26 листопада 2024 року ВККСУ у складі колегії прийняла рішення №217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді», яким визначила, що суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 313 балів; визнала його таким, що не відповідає займаній посаді; внесла ВРП подання про звільнення позивача із займаної посади.

24. Не погоджуючись із цим рішенням Комісії від 26 листопада 2024 року №217/ко-24, а також її діями щодо оцінювання на відповідність займаній посаді судді в частині оцінки критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, вважаючи їх протиправними, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із цим позовом. V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Для вирішення вказаного публічно-правового спору колегія суддів вважає, що потрібно надати відповіді на питання, які сформульовані у вступі до цього рішення.

26. Перше питання - чи був повноважним склад ВККСУ при дослідженні досьє та проведенні співбесіди із позивачем? В якому складі (у складі колегії чи у пленарному складі) Комісія мала продовжувати кваліфікаційне оцінювання судді, якщо ВРП було відмовлено в задоволенні подання ВККСУ про звільнення позивача у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді?

27. Надаючи оцінку доводам позивача щодо неповноважності складу ВККСУ, який ухвалив спірне рішення, Суд виходить із таких міркувань.

28. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Як визначено частиною першою статті 98 Закону №1402-VIII, організаційними формами діяльності ВККСУ є засідання у пленарному складі Комісії, у складі її палат та колегій залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом ВККСУ.

30. На підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок і вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

31. Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (у редакції, чинній до 30 грудня 2023 року) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, оцінюється колегіями ВККСУ в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККСУ.

32. Законом України від 09 грудня 2023 року №3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон №3511-ІХ), який набрав чинності 30 грудня 2023 року, було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.

33. Так, внесеними змінами до цього пункту передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, оцінюється колегіями ВККСУ у порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом №3511-ІХ, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. За результатами такого оцінювання колегія ВККСУ, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу ВККСУ. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки. Факт відмови судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді встановлюється рішенням Комісії у пленарному складі. Під час ухвалення такого рішення у засіданні Комісії може брати участь представник Громадської ради доброчесності. У разі систематичної (тричі) неявки судді на будь-який з етапів оцінювання на відповідність займаній посаді Комісія може розглянути питання щодо відповідності такого судді займаній посаді за його відсутності.

34. Цим же Законом №3511-ІХ розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII був доповнений пунктом 20-1, за яким, якщо ВРП відмовить у задоволенні подання ВККСУ про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, то такий суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У такому разі оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККСУ в пленарному складі із стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді. Якщо ВРП не визначено таку стадію, оцінювання продовжується із стадії, визначеної ВККСУ, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом №3511-IX.

35. Після набрання чинності Законом №3511-ІХ рішенням Комісії від 11 січня 2024 року №4/зп-24 пункт 58 параграфу 7 розділу І Регламенту ВККСУ, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року №81/зп-16 (далі - Регламент), доповнено підпунктом 58.14-1, у відповідності до якого ВККСУ у пленарному складі продовжує кваліфікаційне оцінювання судді, якщо ВРП було відмовлено в задоволенні подання Комісії про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді.

36. У контексті наведеного слід наголосити, що у пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

37. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

38. У пункті 127 рішення Європейського суду з прав людини від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» Суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано. До того ж, у національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади у сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці права необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.

39. Що ж до різних аспектів дії закону у часі, то ці питання неодноразово також досліджувалися Конституційним Судом України.

40. Зокрема, у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

41. У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України дійшов переконання, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

42. Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей вчиняти певні дії з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке не є чинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

43. Системний аналіз положень Закону №1402-VIII, зокрема пунктів 20, 20-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону як до, так і після внесення до нього змін, Регламенту в редакції, чинній до та після внесення до нього змін відповідними рішеннями Комісії, дають Суду підстави для висновку, що до набрання чинності Законом №3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККСУ.

44. Водночас, якщо після 30 грудня 2023 року (дня, коли набрали чинності зміни до розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, внесені Законом №3511-ІХ) ВРП відмовить у задоволенні подання ВККСУ про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, оцінювання відповідності такого судді займаній посаді має продовжуватися ВККСУ саме в пленарному складі із стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді, або із стадії, визначеної Комісією, якщо ВРП не визначено таку стадію. Сама така особливість у розділі ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII запроваджена законодавцем при продовженні оцінювання відповідності судді займаній посаді.

45. Дещо в інших правовідносинах, що склалися між сторонами спору, однак схожий за своїм змістом підхід до застосування змін у правовому регулюванні, внесених Законом №3511-ІХ, висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2024 року у справі №9901/198/20.

46. Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри», який 09 грудня 2023 року прийнято як Закон №3511-IX, потреба у внесенні змін до законодавства була обумовлена необхідністю перегляду існуючих процедур суддівської кар`єри з метою приведення їх у відповідність до сучасних потреб та викликів, які стоять перед судовою владою та державою; послідовному продовженні судової реформи з метою зміцнення авторитету та підвищення рівня довіри суспільства до інститутів правосуддя, а також подальшої євроінтеграції України.

47. Відтак, на думку колегії суддів, внесені Законом №3511-ІХ зміни, зокрема доповнення Закону №1402-VIII пунктом 20-1, були спрямовані на забезпечення додаткових гарантій особи у разі, якщо остання за результатами кваліфікаційного оцінювання Комісією у складі колегії була визнана такою, що не відповідає займаній посаді судді, однак з такою позицією не погодилася ВРП через допущені суб`єктом владних повноважень (ВККСУ) помилки. У разі виявлення ВРП таких обставин, що мають суттєве значення, ВККСУ має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. Тому саме в пленарному складі Комісія має забезпечити конституційні гарантії незалежності судді, продовживши та завершивши цю процедуру шляхом прийняття рішення з визначальними та остаточними висновками щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

48. Як вже вказувалося вище та встановлено у ході розгляду цієї справи, рішенням Комісії у складі колегії від 19 червня 2018 року №878/ко-18 визнано суддю Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді й було рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення позивача з посади судді. Однак, з таким рішення ВККСУ не погодилася ВРП і своїм рішенням від 17 грудня 2019 року №3515/0/15-19 відмовила у задоволенні подання Комісії про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

49. Оскільки з 30 грудня 2023 року у Комісії не було законних підстав для продовження оцінювання відповідності позивача займаній посаді суді у складі колегії, тобто не за правилами Закону №1402-VIII в редакції, чинній з 30 грудня 2023 року, тому ВККСУ, прийнявши оскаржуване у цій справі рішення від 26 листопада 2024 року №217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді» у складі колегії, а не у пленарному складі, вийшла за межі повноважень, наданих їй Конституцією України та Законом №1402-VIII, що є самостійною та достатньою підставою для скасування такого рішення.

50. При цьому прийняття Комісією у пленарному складі рішення від 29 травня 2024 року №146/зп-24, яким вирішено продовжити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді зі стадії (етапу) «Дослідження досьє та проведення співбесіди» ВККСУ у складі колегії, не свідчить про дотримання порядку продовження оцінювання відповідності судді займаній посаді після відмови ВРП у задоволенні подання про звільнення такого судді та ухвалення оскаржуваного рішення за його наслідком, адже пункти 20, 20-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII у кореспонденції із пунктом 58 параграфу 7 розділу І Регламенту ВККСУ містять імперативні приписи, за якими продовження кваліфікаційного оцінювання судді, якщо ВРП було відмовлено в задоволенні подання Комісії про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді, та ухвалення рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді здійснює виключно пленарний склад Комісії.

51. Підсумовуючи, Суд приходить до висновку, що склад ВККСУ, який продовжив та провів кваліфікаційне оцінювання позивача, не мав повноважень його проводити, а тому рішення Комісії від 26 листопада 2024 року №217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді», ухвалене за результатами проведення такого оцінювання, є протиправним та підлягає скасуванню, що узгоджується також із положеннями частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII, яка визначає випадки, коли рішення ВККСУ може бути оскаржене та скасоване.

52. Надаючи відповідь на друге питання: чи була належним чином аргументована та мотивована позиція ВККСУ, яка оцінила в « 0» балів позивача за критеріями професійної етики та доброчесності в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді, Верховний Суд зазначає наступне.

53. Так, за правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону №1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККСУ з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККСУ.

54. Відповідно до частини першої статті 85 Закону №1402-VІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди. Рішення про черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання ухвалює Комісія.

55. ВККСУ рішенням від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 затвердила Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення №143/зп-16), а рішенням від 04 листопада 2016 року №144/зп-16 затвердила Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання (далі - Порядок №144/зп-16).

56. Згідно з пунктами 1, 2 і 4 глави 6 розділу ІІ Положення №143/зп-16 (у редакції рішення ВККСУ від 13 лютого 2018 року №20/зп-18) встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності суддів критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності. Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності.

57. У пункті 5 глави 6 розділу ІІ Положення №143/зп-16 визначено максимально можливий бал оцінювання за кожним із критеріїв, зокрема: за критерієм компетентності - 500 балів (у т. ч. професійна компетентність - 300 балів, особиста компетентність - 100 балів, соціальна компетентність - 100 балів), за критерієм професійної етики - 250 балів, за критерієм доброчесності - 250 балів. Критерії професійної етики та доброчесності оцінюються у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та доброчесності.

58. Розділом ІІ Положення №143/зп-16 встановлено, що відповідність судді кожному з критеріїв оцінюється за відповідними показниками. Відповідність критерію професійної компетентності визначається за показниками: рівень знань у сфері права (оцінюється на підставі результатів складання анонімного письмового тестування під час іспиту), рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні (оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту), ефективність здійснення правосуддя (оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди), діяльність щодо підвищення фахового рівня (оцінюється за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди). Відповідність критерію особистої компетентності визначається за показниками особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, зокрема такими, як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості (оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань та за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди). Відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань таких особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей: комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння та дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість (оцінюється на підставі висновку про підсумки тестувань та за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди). Відповідність судді критерію професійної етики визначається за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону №1402-VІІІ; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію професійної етики. Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди. Відповідність судді критерію доброчесності визначається за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону №1402-VІІІ; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

59. Згідно з пунктом 34 розділу ІІІ Положення №143/зп-16 рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Зокрема, у мотивувальній частині рішення зазначаються отримані суддею (кандидатом на посаду судді) бали з оцінювання відповідних критеріїв, відомості про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, посилання на визначені Законом №1402-VІІІ підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків. За наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності у мотивувальній частині також зазначаються мотиви його прийняття або відхилення. Резолютивна частина має містити висновок про те, чи підтвердив суддя (кандидат на посаду судді) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді або чи відповідає суддя займаній посаді, а також кількість балів, набраних суддею за результатами успішного проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.

60. Пунктами 10 та 11 розділу V Положення №143/зп-16 установлено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.

61. Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється в разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 % від суми максимального можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен із критеріїв бала, більшого за 0.

62. Відповідно до частин другої і третьої статті 88 Закону №1402-VІІІ суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України. Рішення ВККСУ, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

63. Отже, у контексті наведеного слід зазначити, що суддя, який не згодний із рішенням ВККСУ щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право звернутися до суду. Таке право гарантується статтею 55 Конституції України.

64. Під час оцінки правомірності рішень Комісії, прийнятих під час реалізації дискреційних повноважень, Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, за якими суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості актів, однак все ж таки суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору («Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, заява №32181/04 та №35122/05, п.п. 156-157, 159), «Путтер проти Болгарії» від 02 грудня 2010 року, заява №38780/02, п.п. 47-56).

65. Із застосуванням такого підходу Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 травня 2020 року у справі №9901/212/19 та від 20 травня 2020 року у справі №9901/257/19 зробила висновок про те, що обсяг дискреції Комісії не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема судді (кандидату на посаду судді), так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний суддівський корпус, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо відповідності судді займаній посаді чи підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є необхідною для цього умовою.

66. З огляду на викладене Суд вважає, що вмотивованість рішення ВККСУ про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав для внесення подання до ВРП з рекомендацією про звільнення особи із займаної посади.

67. Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваних рішень Комісії не є втручанням у її дискреційні повноваження (постанова від 11 липня 2024 року у справі №990/183/23).

68. Таким чином, Верховний Суд, не вдаючись до переоцінки фактів, які в рішенні ВККСУ вказані як підстави для визнання позивача таким, що не відповідає займаній посаді судді, перевіряє обґрунтованість висновку Комісії в зазначеному рішенні щодо таких фактів.

69. Так, ВККСУ, коли приймала рішення від 26 листопада 2024 року №217/ко-24 про визнання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді судді, виходила з того, що за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) позивач набрав 313 балів, за критерієм професійної етики - 0 балів, за критерієм доброчесності - 0 балів.

70. Підставами для цього рішення, зокрема в частині оцінки позивача в « 0» балів за критеріями професійної етики та доброчесності в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді, слугували обставини прийняття ОСОБА_1 судових рішень, якими визнано мирові угоди стосовно нерухомого майна, яке не було введене в експлуатацію та зареєстроване у відповідному порядку, а також задоволення позовів про повернення боргу (заборгованості за договором оренди), в яких позивачі в процесі розгляду змінювали позовні вимоги, й просили визнати за ними право власності на нерухоме майно; суттєві порушення у 2011 - 2015 роках строків надсилання судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень.

71. Комісією у рішенні зазначено, що суддя не завжди належним чином виконував вимоги процесуального закону в частині залучення до участі у справі осіб, на чиї права і обов`язки могло вплинути його судове рішення, зокрема орган місцевого самоврядування при вирішенні питання про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна. Для ОСОБА_1 визначальним було не реальна наявність спору між сторонами чи законність укладених мирових угод, а «бажання допомогти» фізичним особами. Такий висновок обґрунтовано тим, що суддя під час співбесіди не зміг пояснити, яким чином, відкриваючи провадження у справі та призначаючи судове засідання, він мав намір забезпечити своєчасне повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи з урахуванням строків надсилання поштових повідомлень. Також не пояснив суддя й того, як ним було виконано вимоги частини третьої статті 122 та імперативний припис частини третьої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України про роз`яснення сторонам наслідків ухвалення рішення про затвердження мирової угоди, якщо, зі слів судді, сторони участі в судових засіданнях не брали.

72. В оскаржуваному рішенні посилається відповідач і на те, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень у 2011 - 2015 роках було суттєво порушено строки надсилання до реєстру судових рішень, у деяких справах їх надіслано через чотири роки. Вказується, що ці обставини не можуть прямо впливати на оцінювання судді Івасівки А.П., оскільки виконання обов`язку щодо внесення до реєстру судових рішень у відповідний період покладалось на відповідального працівника суду, однак, на переконання Комісії, суддя не доклав належних зусиль для контролю за своєчасним опублікуванням ухвалених ним судових рішень, а отже неналежно поставився до виконання вимог статті 11 Кодексу суддівської етики.

73. Відтак, Комісія оцінила показники професійної етики та доброчесності у 0 балів, оскільки, як зазначила остання, під час дослідження досьє та проведення співбесіди встановлено обставини, які в своїй сукупності викликають обґрунтовані сумніви у відповідності судді зазначеним критеріям.

74. У контексті наведеного та обставин, які склалися у спірній ситуації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що імперативні приписи частини першої статті 88 Закону №1402-VІІІ вимагають наявності у рішеннях, ухвалених за результатами кваліфікаційного оцінювання, мотивів як обов`язкової складової таких рішень і гарантії дотримання прав особи, щодо якої воно проводиться.

75. Законодавець не визначив, що є мотивами у розумінні саме цього Закону, однак ця правова дефініція не є новою, її неодноразово формулювали і застосовували у судовій практиці.

76. Належна мотивація такого рішення дає можливість перевірити, як саме відбувалася процедура оцінювання, чи дотримана процедура ухвалення рішення Комісією. Обсяг і ступінь відображення мотивації залежать від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку мають показувати, що пояснення судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння, чим керувалася Комісія при оцінюванні судді, виставленні певної кількості балів, тобто мають давати можливість зрозуміти мотиви ухваленого рішення. Обґрунтованість та вмотивованість рішення особливо важливі, коли йдеться про невідповідність судді займаній посаді, з огляду на наслідки, які це матиме.

77. Рішення можна вважати вмотивованим, якщо воно містить: обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з питань, наведених у главі ІІ Положення №143/зп-16; посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; оцінку доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура оцінювання; посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження ВККСУ щодо професійної, особистої, соціальної компетентності судді, його доброчесності та професійної етики, як наслідок, його здатності на належному рівні здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня.

78. Суд наголошує, що наявність у Комісії дискреційних повноважень та виключної компетенції щодо проведення кваліфікаційного оцінювання не може вважатися достатньою підставою для обґрунтування відсутності належних мотивів прийнятого нею рішення з огляду на значимість такого рішення, наслідком якого може бути звільнення судді із займаної посади, що стосується гарантованого статтею 8 Конвенції права людини на повагу до приватного життя. Отже, обсяг такої дискреції Комісії не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю.

79. Тобто, з огляду на чинні правові норми, а також міжнародні стандарти та рекомендації щодо оцінювання суддів, рішення ВККСУ, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, показників суддя не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню у зв`язку з нездатністю здійснювати правосуддя на «об`єктивно визначеному мінімально прийнятному рівні».

80. Проте, у даному випадку, колегія суддів вважає, що ВККСУ, посилаючись на сумнів у відповідності судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності й оцінюючи їх у 0 балів, в основу свого рішення поклала обставини щодо ухвалення суддею відповідних судових рішень (у тому числі щодо затвердження мирових угод) та несвоєчасне надсилання судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень. Ці факти, очевидно, повинні оцінюватися в контексті відповідності судді критеріям компетентності за показниками, встановленими у Розділі ІІ Положення №143/зп-16, а не відносно критеріїв професійної етики та доброчесності судді. У той же час, як вже зазначалося вище, за критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) позивач набрав 313 балів.

81. Відтак, всупереч затвердженому самою ж Комісією порядку та методології кваліфікаційного оцінювання за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди ВККСУ, оцінюючи позивача у 0 балів за критеріями професійної етики та доброчесності, не наведено обставин невідповідності ОСОБА_1 показникам, установленим Розділом ІІ Положення №143/зп-16, за якими визначається відповідність судді цим критеріям, як то: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; дотримання суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону №1402-VІІІ; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону №1402-VІІІ; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, тощо. Означені ж у рішенні Комісії обставини щодо ухвалення суддею відповідних судових рішень (у тому числі щодо затвердження мирових угод) та несвоєчасне надсилання судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень не вказує про невідповідність позивача наведеним показникам.

82. Крім того, в рішенні Комісії (на сторінці 43 рішення) до критеріїв професійної етики та критеріїв доброчесності, за якими оцінювався позивач, застосовано аналогічний показник - «особисті морально-психологічні якості та загальні здібності», що, однак, не відповідає порядку та методології кваліфікаційного оцінювання, визначених Положенням №143/зп-16, оскільки в оцінюванні критерію доброчесності такий показник відсутній.

83. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19, кваліфікаційне оцінювання за законом не є дисциплінарним провадженням; це, попри певну схожість, сутнісно різні, відмінні процедури. На стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов`язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею.

84. Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України).

85. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово роз`яснювала, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає у здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя (рішення Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі №990/92/24, від 14 листопада 2024 року у справі №990/139/24, від 20 червня 2024 року у справі №990/2/24).

86. Однак, рішення ВККСУ у частині оцінки показників професійної етики та доброчесності не містить чіткої, зрозумілої, достатньої та достовірної інформації, яка б свідчила про невідповідність позивача таким критеріям як професійна етика та доброчесність.

87. Натомість рішення, наслідком якого може бути звільнення судді з посади, повинно бути, перш за все, об`єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо професійної, особистої, соціальної компетентності судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня, а також щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям.

88. Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю.

89. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

90. Категорія «внутрішнє переконання» по суті виражає психологічно-суб`єктивну впевненість особи у відповідності власної оцінки об`єктивно існуючих обставин чи фактів. Але для того, аби бути належним, внутрішнє переконання повинно відповідати певним вимогам, а саме: виходити з усебічного, повного та об`єктивного розгляду усіх матеріалів: результатів тестів, суддівського досьє, у тому числі висновку (інформації) Громадської ради доброчесності (за наявності), та пояснень судді; ґрунтуватися на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, при цьому кожний доказ повинен бути перевіреним, проаналізованим й оціненим як окремо, так і в сукупності з іншими.

91. Не наведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

92. Таким чином, слід констатувати, що в оскаржуваному рішенні відповідач всупереч затвердженому ним же порядку та методології кваліфікаційного оцінювання не застосував показники, за якими визначається відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, як наслідок, не навів мотивів, за яких ВККСУ дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді суді, що також є підставою для скасування такого рішення Комісії згідно із пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону №1402-VIII.

93. Враховуючи вказане, встановлення у судовому процесі прийняття відповідачем рішення від 26 листопада 2024 року №217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді» складом ВККСУ, який не мав повноважень на проведення кваліфікаційного оцінювання, а також ненаведення у такому рішенні мотивів, з яких Комісія дійшла висновків про невідповідність позивача критеріям професійної етики та доброчесності, повно і всебічно з`ясувавши обставин даної адміністративної справи та дослідивши в судовому засіданні наявні у її матеріалах докази, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним і скасування спірного рішення ВККСУ.

94. В той же час, колегія суддів погоджується з тим, що ВККСУ мала обов`язок продовжити оцінювання відповідно до приписів пункту 20-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, які імперативно визначають, що кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді у такому разі є незавершеним, а суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Ця норма закону зобов`язує ВККСУ продовжити оцінювання відповідності такого судді займаній посаді із відповідної стадії, визначеної ВРП чи ВККСУ. Пункт 20-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII є чинним, не визнаний неконституційним, тому у Суду відсутні підстави ставити під сумнів правомірність продовження відповідачем як такого кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 із стадії, визначеної Комісією - «Дослідження досьє та проведення співбесіди». Проте спосіб реалізації цього обов`язку був обраний ВККСУ неправомірно, оскільки рішення про невідповідність позивача займаній посаді ухвалено не пленарним, а колегіальним складом, всупереч вимогам чинного законодавства. Як наслідок, Суд не вбачає підстав для визнання протиправними дій Комісії щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді та задоволення цієї частини позовних вимог.

95. Щодо ж до похідної вимоги про зобов`язання Комісії завершити оцінювання позивача на відповідність займаній посаді судді, Суд зазначає наступне.

96. Зміст наведених у цьому рішенні висновків, а також аналіз приписів Закону №1402-VIII, розділу XV «Перехідні положення» Конституції України свідчить про те, що повноваження щодо призначення й проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, в тому числі щодо строків такого оцінювання, є виключними повноваженнями ВККСУ, як уповноваженого органу, який приймає рішення про підтвердження або непідтвердження судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

97. Згідно з положеннями Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року дискреційними слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

98. З огляду на наведене, а також враховуючи, що вирішення питання про відповідність кандидата судді займаній посаді покладається саме на Комісію і жоден інший суб`єкт чи орган не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача діяти у певний спосіб при вирішенні означених питань, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.

99. При цьому, з огляду на приписи статей 5, 245 КАС України Верховний Суд дійшов висновку, що визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ВККСУ про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді є необхідним, достатнім та ефективним способом відновлення порушених прав позивача за обставин, що склалися у цій конкретній ситуації.

100. За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

101. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

102. За правилами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

103. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

104. Враховуючи задоволення позову частково - в частині однієї вимоги немайнового характеру, на користь позивача слід відшкодувати судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ВККСУ. Докази сплати судового збору наявні в матеріалах справи. Керуючись статтями 139, 244-250, 255, 266, 295, 297 КАС України, Суд, -

ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 26 листопада 2024 року №217/ко-24 «Про дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді». У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (адреса: 03110, м. Київ, вулиця Генерала Шаповала, 9; код ЄДРПОУ 37316378) понесені ним витрати по сплаті судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ........................... ........................... ........................... ........................... ........................... С.Г. Стеценко, В.М. Шарапа, В.М. Бевзенко, Я.О. Берназюк, Н.В. Коваленко, Судді Верховного Суду