Постанова 4813 № 522/12610/24

Номер провадження: 22-ц/813/3976/25 Справа № 522/12610/24 Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 26.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П., учасники справи: позивач Держава Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою Держави в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеса від 19 грудня 2024 року, за позовом Держава Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та або бездіяльністю службовців в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У липня 2024 року Держава Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та або бездіяльністю службовців, в обґрунтування якої зазначила, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 січня 2021 року по справі № 522/20487/20 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю службової особи державного виконавчого органу, та стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у розмірі 2 000 грн. Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) посилалось на те, що преюдиційне значення для даного рішення по справі № 522/20487/20 є ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 07 червня 2018 року у справі № 523/6231/18, якою визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Офіцерової Людмили Леонідівни при виконанні рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 березня 2018 року, На думку позивача, протиправна бездіяльність головного державного виконавця Офіцерової Людмили Леонідівни в рамках вищевказаного виконавчого провадження призвела до часткового задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн, а у подальшому завдано збитки Державному бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Крім того, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 липня 2019 року по справі № 523/11532/18 визнано неправомірними дії начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Гусєва Олександра Олександровича щодо повернення заяви ОСОБА_3 . Платіжною інструкцією № 130321 від 04 жовтня 2023 року Державною казначейською службою України здійснено списання коштів на користь ОСОБА_3 у розмірі 2 000 грн. 25 квітня 2024 року Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) направлено на адреси ОСОБА_1 , ОСОБА_2 пропозиції про добровільне відшкодування шкоди, які залишилися без задоволення. Позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 завдану Державному бюджету України шкоду на користь держави в розмірі 2 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 19 грудня 2024 року в задоволенні позову Держави Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та або бездіяльністю службовців відмовив. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту положень ч.3 ст.80 Закону України «Про державну службу» слідує, що у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. При цьому, положеннями ст.ст.80,81,82 Закону України «Про державну службу» не визначено можливості регресної вимоги до державного службовця щодо відшкодування саме моральної шкоди. Положеннями ч.4 ст.1191 ЦК України встановлено можливість такої зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, за виключенням відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди. Враховуючи положення ч.4 ст.1191 ЦК України, що виключають можливість пред`явлення зворотної вимоги до відповідачів щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідачів відповідальності по відшкодування моральної шкоди та необхідність відмови в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2024 року по справі № 522/12610/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Держави Україна в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) посилається на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є державними службовцями, тому спеціальним нормативним актом, що застосовується у даних правовідносинах, є Закон України «Про державну службу». Судом першої інстанції не враховано, що спеціалізований закон щодо спірних правовідносин, а саме Закон України «Про державну службу», не містить заборони на відшкодування моральної шкоди у порядку зворотної вимоги (регресу), а тому висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову є необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року відкрито провадження у справі, та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Копію ухвали про відкриття провадження Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) отримало в особистому кабінеті Електронного суду 23.01.2025 року, що підтверджується довідкою. 03.02.2025 року від відповідачів надійшли відзиви на апеляційну скаргу, які за своїм змістом є аналогічними, та подані засобами поштового зв`язку 31.01.2025 року, в обґрунтування яких зазначають, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду цивільної справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права, тому апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою, а в її задоволенні слід відмовити. Посилаючись на положення ч. 4 статті 1191 ЦК України вказують, що відшкодування моральної шкоди не може бути підставою для пред`явлення державою зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе майнову відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення шкоди у розмірі 2 000 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 х 30 = 90840 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зі змісту положень ч.3 ст.80 Закону України «Про державну службу» слідує, що у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. При цьому, положеннями ст.ст.80,81,82 Закону України «Про державну службу» не визначено можливості регресної вимоги до державного службовця щодо відшкодування саме моральної шкоди. Положеннями ч.4 ст.1191 ЦК України встановлено можливість такої зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, за виключенням відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди. Враховуючи положення ч.4 ст.1191 ЦК України, що виключають можливість пред`явлення зворотної вимоги до відповідачів щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідачів відповідальності по відшкодування моральної шкоди та необхідність відмови в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 27 січня 2021 року по справі № 522/20487/20, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15.11.2021 року, позовну заяву ОСОБА_3 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю службової особи державного виконавчого органу, задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у розмірі 2 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд виходив з того, оскільки судовим рішенням встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, то наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000грн. Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 04 жовтня 2023 року Державна казначейська служба України, на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27.01.2021 року у справі № 522/20487/20, перерахувала ОСОБА_3 2000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1303213 від 04 жовтня 2023 року. Як вбачається з подання дисциплінарної комісії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 , за результатами розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Офіцерової Л.Л., яке здійснювалось відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29.01.2024 року № 339/12-05 «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 » Дисциплінарною комісією вбачається наявність дисциплінарного проступку, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», - невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень. Однак, у зв`язку із закінчення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначеним ст. 65 Закону України «Про державну службу», запропоновано закрити дисциплінарне провадження. Відповідно до подання дисциплінарної комісії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_2 , за результатами розгляду матеріалів дисциплінарного провадження стосовно головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гусєва Олександра Олександровича, яке здійснювалось відповідно до наказу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 30.01.2024 року № 357/12-05 «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_2 » Дисциплінарною комісією вбачається наявність дисциплінарного проступку, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», - невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень. Однак, у зв`язку із закінчення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, визначеним ст. 65 Закону України «Про державну службу», запропоновано закрити дисциплінарне провадження. Південне міжрегіональне управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) направило ОСОБА_1 , ОСОБА_2 пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державного службовця (в порядку ст. 82 Закону України «Про державну службу»), у якій запропонувало відповідачам відшкодувати завдану шкоду заподіяного збитку державному бюджету, внаслідок списання коштів з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 . Як вбачається з відповідей на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди ОСОБА_1 , відмовилась відшкодовувати заподіяну шкоду, пославшись на відсутність права зворотної вимоги до особи щодо відшкодування моральної шкоди. Південне міжрегіональне управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) направляло ОСОБА_4 пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, заподіяної державному бюджету внаслідок протиправних дій та/або бездіяльності державного службовця (в порядку ст. 82 Закону України «Про державну службу») вих. № 26511/11.2-08 від 25.04.2024 року, у якій запропонувало відповідачу у термін до 10.05.2024 року відшкодувати завдану шкоду у розмірі 2000,00 гривень заподіяного збитку державному бюджету, внаслідок списання коштів з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 . Відомостей про добровільне відшкодування коштів ОСОБА_2 або надання відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, матеріали справи не містять. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Згідно з ст. 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням принципів верховенства права, законності, професіоналізму, патріотизму, доброчесності, ефективності, забезпечення рівного доступу до державної служби, політичної неупередженості, прозорості, стабільності. Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Згідно з ч. 4 ст. 1191 ЦК України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди). Регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим і виникло нове пов`язане саме з регресною вимогою. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права. Тобто, у разі регресу виконання первісного зобов`язання має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту. Згідно з ч. 1 ст. 80 Закону України «Про державну службу» матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: 1) державного службовця, який заподіяв шкоду; 2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи (ч.2 ст. 80 Закону України «Про державну службу»). Згідно з ч. 3 ст. 80 3акону України «Про державну службу» у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. Зі змісту приписів ч. 1 та 3 ст. 81 Закону України «Про державну службу» вбачається, що підставою для відшкодування шкоди є неналежне виконання державним службовцем своїх посадових обов`язків, а у разі спільного заподіяння шкоди кількома державними службовцями кожен із них несе відповідальність у розмірі, пропорційному ступеню вини. Для встановлення наявності чи відсутності в діях/бездіяльності державного службовця дисциплінарного проступку, визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, призначається дисциплінарне провадження. Закон України «Про державну службу» та Порядок № 1039 визначають, що у межах дисциплінарного провадження особа має право надати свої пояснення щодо предмету дисциплінарного провадження, оскільки це є гарантією дотримання права на захист особи, яка притягається до дисциплінарної відповідальності. В межах дисциплінарного провадження державний службовець має і інші права, як гарантія об`єктивного та неупередженого розгляду відносного нього справи, зокрема право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи, право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи. Лише в межах дисциплінарного провадження дисциплінарні комісії можуть зробити висновок про наявність вини державного службовця, ступеня такої вини з урахуванням тяжкості вчиненого проступку, обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, тощо. Як зазначалося вище, за результатом розгляду матеріалів дисциплінарних проваджень відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 встановлено наявність дисциплінарного проступку, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» та запропоновано закрити дисциплінарні проваження у зв`язку із закінчення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, на підставі ч. 3 ст. 65 Закону України «Про державну службу». Згідно до підпункту 2 пункту 9 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, підпунктом 10 пункту 9 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що посадові та службові особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), дії яких завдали шкоди, що відшкодована з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом. У разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, лише до такої особи може бути пред`явлено вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування упущеної майнової вигоди та моральної шкоди у встановленому порядку. У разі встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування) складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) в установленому законодавством порядку реалізовують право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством. Органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), у випадках, визначених цим пунктом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення. При цьому суд зазначає, що саме лише задоволення скарги на дії державного виконавця не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями такої посадової особи та заподіяною шкодою. В даному випадку доведенню має підлягати та обставина, що саме протиправні дії чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки які виникли у потерпілої особи безумовним наслідком такої поведінки особи. Аналогічна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 01.03.2023 року по справі №752/3839/2022 (№61-11057 св 22). За результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи Казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди). Згідно із ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб. Якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях посадової, службової особи державного органу, дії якої призвели до збитків державного бюджету, проведення службового розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів є обов`язковим. Отже лише службовим розслідуванням можливо встановити чи був у діях відповідача умисел на здійснення нею службової бездіяльності, і якщо такий мав місце, якими саме діями чи бездіяльністю така була вчинена. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судовим рішенням складу кримінального правопорушення у діях відповідачів не встановлено, і станом на день розгляду даної справи по суті будь-яке кримінальне переслідування таких осіб з приводу неналежного виконання своїх посадових обов`язків не здійснюється. У поданні дисциплінарної комісії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 відсутні висновки про наявність умислу в невиконанні або неналежному виконанні посадових обов`язків. У поданні дисциплінарної комісії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_2 відсутні висновки про наявність умислу в невиконанні або неналежному виконанні посадових обов`язків. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що положення ч.4 ст.1191 ЦК України виключають можливість пред`явлення зворотної вимоги до відповідачів щодо відшкодування моральної шкоди, тому відсутні правові підстави для покладення на відповідачів відповідальності по відшкодування моральної шкоди. Крім того, під час розгляду справи не встановлено умисного заподіяння шкоди відповідачами державі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та висновків, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні. Щодо суті апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Щодо судових витрат Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Держави України в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених пунктом 2 частиною 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 26 червня 2025 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов Ю.П. Лозко