Постанова 4813 № 522/1021/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/4810/21 Номер справи місцевого суду: 522/1021/16-ц Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Першого заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди В С Т А Н О В И В: У січні 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 124 700 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 у розмірі 284 871 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12.04.2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.11.2016 року було залишено без змін (т.2, а.с.84-90). Постановою Верховного суду від 29.05.2019 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.11.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12.04.2017 року були скасовані в частині відшкодування майнової шкоди та справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року залишено без змін (т.2, а.с.146-155). 22.11.2019 року від позивача до суду надійшли зміни до позовних вимог, згідно яких останній просив стягнути на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 800 000 грн. та матеріальну шкоду у розмірі 129 168 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів із єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (т.2, а.с.190-193). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області в частині вимог про відшкодування моральної шкоди закрито (Том 2: а.с. 243-244). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування матеріальної шкоди із урахування індексації за період із липня 2009 року по грудень 2015 року у розмірі 154 344, 97 грн. (сто п`ятдесят чотири тисячі триста сорок чотири гривень 97 копійок), із яких матеріальна шкода 129 168, 00 грн., індекс інфляції 25 176, 97 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Перший заступник прокурора Одеської області подали до суду апеляційні скарги, у яких посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просять суд: -Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі; -Перший заступник прокурора Одеської області просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року змінити, виключивши із суми відшкодування індекс інфляції 25176,97 грн. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційні скарги від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання, призначене на 18.03.2021 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Від представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 до канцелярії апеляційного суду надійшла заява, у якій представник просить суд провести розгляд справи за його відсутності та відсутності ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не в повній мірі відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що 05 червня 2009 року, 17 та 24 липня 2009 року відносно ОСОБА_1 як співробітника міліції Вилківського міського відділу міліції Кілійського районного відділу Головного управління МВС України в Одеській області (далі - Вилківський МВМ Кілійського РВ ГУ МВС України в Одеській області), Прокуратурою Кілійського району Одеської області порушені кримінальні справи за ознаками посадових злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частинами першою і другою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 371, статтею 386 КК України. 08 липня 2009 року ОСОБА_1 слідчим Прокуратури Кілійського району Одеської області затримано за підозрою у вчиненні вказаних злочинів з наступним утриманням його під вартою в Ізмаїльському слідчому ізоляторі. Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року ОСОБА_1 засуджено за частиною першою статті 371, частиною другою статті 162, частиною першою статті 366, частинами першою і другою статті 365, статтею 386 КК України до чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки згідно зі статтею 75 КК України з позбавленням права займати посади в системі МВС України терміном на два роки та звільнено з-під варти з зали суду. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2010 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею. 31 березня 2014 року за письмовим клопотанням представника Прокуратури Кілійського району Одеської області кримінальна справа відносно ОСОБА_1 , який обвинувачувався за частиною першою статті 371, частиною другою статті 162, частиною першою статті 366, частинами першою і другою статті 365, статтею 386 КК України, була повернута Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області на додаткове розслідування прокурору Кілійського району Одеської області. 06 травня 2015 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160310000006, прийнята до провадження Першим слідчим відділом слідчого управління Прокуратури Одеської області (далі - Перший СВ СУ Прокуратури Одеської області). Постановою слідчого Першого СВ СУ Прокуратури Одеської області від 28 грудня 2015 року на підставі статті 110, пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито кримінальне провадження № 42015160310000006 від 06 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. Постановою Прокуратури Одеської області від 14 квітня 2016 року скасовано постанову про закриття провадження у справі від 28 грудня 2015 року, матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 направлено до СУ Прокуратури Одеської області для проведення досудового розслідування. Постановою слідчого Першого СВ СУ Прокуратури Одеської області від 30 серпня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160310000006 від 06 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, закрито у зв`язку із встановленням відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягуючи з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди із урахування індексації у розмірі 154 344, 97 грн., районний суд виходив з того, що вимоги позивача щодо відшкодування матеріальної допомоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Однак апеляційний суд не може повністю погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, у статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону). Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода. Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. Єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діях складу кримінального правопорушення. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. За змістом положень частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення № 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати. Згідно з пунктами 11, 12 Положення № 6/5/3/41 для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів. У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення № 6/5/3/41, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення № 6/5/3/41 містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян. Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України). У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше. Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Внаслідок закриття кримінального провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР. Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Так, судовим розглядом справи встановлено, що після закриття кримінального провадження постановою прокуратури Одеської області від 28 грудня 2015 року, позивач 08 лютого 2016 року звернувся до зазначеної прокуратури з заявою про відшкодування шкоди за неотриману заробітну плату в розмірі 259597,26 грн. за період з липня місяця 2009 року по грудень 2015 року, чим було дотримано вимоги Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду». Відповіді на вказану заяву позивач від органів прокуратури не отримав, та вищевказана шкода не була відшкодована. Після подання позивачем даної позовної заяви до суду, прокуратурою Одеської області було скасовано вищевказану постанову про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2015 року. Однак, постановою від 30 серпня 2016 року кримінальне провадження знов було закрито на підставі ст. 110, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. З урахуванням вищенаведених обставин справи, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення на його користь матеріальної шкоди у розмірі 129 168, 00 грн. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Так, у доводах апеляційних скарг, як Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області так і Перший заступник прокурора Одеської області посилаються на те, що при визначенні розміру завдавної шкоди, судом першої інстанції було помилково враховано індекс інфляції. Апеляційний суд погоджується із такими доводами апелянтів, оскільки вони заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного. Статею 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Каьінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Миінстрів України від 08.02.1995 року №100, у всіх інших випадках збереження заробітної плати, крім перелічених у цьому пункті, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Окрім цього, згідно з пуктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року за №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. Водночас, з урахуванням пункту 3 вказаного Порядку, до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, крім інших, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати. Таким чином, судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що зазначена виплата не має разового характеру, у зв`язку із чим є об`єктом індексації. Окрім цього, згідно із ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів населення проводиться згідно із вимогами ст. 4 цього закону в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Згідно ст. 3 вищевказаного закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Всупереч вищевказаному, в оскаржуваному рішенні суду від 10.06.2020 року відсутнє обґрунтування необхідності застосування індексу інфляції. При цьому, слід також зауважити, що ОСОБА_1 вимог щодо застосування індексу інфляції не заявляв. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року слід змінити, виключивши із рішення суму відшкодування інфляції. Обгрунтованими також є і посилання апелянта Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо формулювання резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року щодо його виконання, а саме щодо стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Так, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина другастатті 2 ЦК України). Відповідно до частини першоїстатті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоуказом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та, за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. Вказана правова позиція викладена у пункті 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Разом з тим, безпідставними є твердження апелянта Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області стосовно помилкового ототожнення судом першої інстанції Державної казначейської служби України з Державним бюджетом України та особою, яка спричинила шкоду, з огляду на наступне. Так, в Постанові Великої палати Верховного Суду від 27.11.2019 року (справа № 242/4742/16-ц) зазначено: з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (пункт 43). Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (пункт 30). ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до учсті у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові (пункт 46). Відтак, посилання апелянта Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача є помилковим. Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За таких обставин, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року, внаслідок порушення норм матеріального права слід змінити виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської області задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2020 року змінити, виключивши із рішення суму відшкодування індексу інфляції та виклавши резолютивну частину в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування матеріальної шкоди за період із липня 2009 року по грудень 2015 року у розмірі 129 168 (сто двадцять девять тисяч сто шістьдесят вісім) гривень, 00 копійок». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 26.03.2021 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.Г. Ващенко Г.Я. Колесніков