Постанова 4820 № 686/9576/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2022 року м. Хмельницький Справа № 686/9576/21 Провадження № 22-ц/4820/786/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 686/9576/21 за апеляційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області та ОСОБА_1 , які подані його представником ОСОБА_2 , на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2022 року та на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 березня 2022 року в складі судді Козак О.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, суд в с т а н о в и в : В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Державна казначейська служба України та просив ухвалити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 04 грудня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України (кримінальне провадження № 12017240000000245). 05 червня 2018 року близько 13 год. 30 хв. група невідомих осіб підбігла до нього біля його автомобіля у дворі будинку по АДРЕСА_1 та повалили його на землю. Після цього одягнули його в кайданки та розпочали зачитувати ухвалу про обшук. Жодних повідомлень про затримання йому не надавалося (ні усно, ні письмово). Після закінчення обшуку автомобіля старший оперуповноважений ОСОБА_3 повідомив, що він затримується на підставі ст. 208 КПК України, 4 людей у формі які не представилися примусово помістили його у автомобіль та доправили в кабінет слідчого по вул. Зарічанська, 7 ГУНП в Хмельницькій області, де старший слідчий Лещик В.В. мовчки складав протокол про його затримання, не повідомивши при цьому причину затримання (обмежився лише посиланням на ст. 208 КПК України). У протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 05 червня 2018 року, вказано, що підставами затримання відповідно до пп. 1-2 ч. 1 ст. 208 КПК України є те, що сукупність очевидних ознак вказує на вчинення кримінального правопорушення. На час його затримання (близько 13.30 год. 05 червня 2018 року), підстави, передбачені п. 1,2 ч. 1 ст. 208 КПК України були відсутні. У протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 05 червня 2018 року, вказано, що його затримання здійснив старший слідчий ВРОТЗ СУ ГУНП в Хмельницькій області Лещик В.В. Однак, позивач вказував, що ці обставини не відповідають дійсності. Так, особи, які брали участь у проведенні процесуальної дії - обшук у транспортному засобі його дружини, а саме старший оперуповноважений у ОВС УКР ГУНП у Хмельницькій області Гуцалюк А.А., повідомив про те, що здійснює його затримання на підставі статті 208 КПК України. Також, позивач зазначав, що протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 05 червня 2018 року, не відповідає вимогам, що передбачені ст. 104 КПК України. Зокрема, у ньому не зазначено дата, час та місце його затримання, не зазначено конкретні підстави його затримання. З аналізу протоколу вбачається, що о 14.38 год. було повідомлено черговому РЦ з надання БВПД про затримання ОСОБА_1 06 червня 2018 року ним була подана скарга про визнання його затримання незаконним, яка ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 червня 2018 року залишена без розгляду. При цьому, суд виходив з того, що в ході розгляду клопотання про обрання відносно нього запобіжного заходу слідчим суддею встановлено, що підстав, передбачених ст.208 КПК України, для затримання ОСОБА_1 05 червня 2018 року в органу досудового розслідування не було. ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог також вказував, що внаслідок незаконного затримання він був позбавлений можливості реалізовувати свої гарантовані конституційні права на свободу та особисту недоторканість та на свободу пересування, чим беззаперечно йому була заподіяна моральна шкода. Окрім того, психо-емоційне напруження від неочікуваного та незаконного затримання призвели до погіршення стану його здоров`я, що призвели до появи негативних психоматичних та психоемоційних змін, нестійкого настрою, порушення сну, неприємних сновидінь, емоційної напруги, дратівливості, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття тривоги. Тому, позивач визначив заподіяну незаконними діями органу досудового розслідування моральну шкоду у грошовому розмірі - 100000 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2022 року позов було задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено. Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 березня 2022 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 та стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача 300 грн. витрат на правничу допомогу. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (далі - Головне управління Казначейства) подало апеляційні скарги, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким повністю відмовити позивачу. Так, не погоджуючись із рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2022 року апелянт, вказує, що позивач безпідставно пред`явив вимоги до Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, оскільки позовні вимоги не доведені та необґрунтовані, зокрема, не обґрунтовано, які саме протиправні дії та бездіяльність Казначейства завдали позивачу шкоди, у чому полягала протиправність його дій. Вказує, що жодним нормативним актом не передбачено покладення відповідальності на органи Державної казначейської служби за дії інших юридичних осіб та Держави вцілому. Головне управління казначейства лише виконує функцію щодо безспірного списання коштів згідно судового рішення у випадках передбачених законодавством. При вирішенні спору, суду слід врахувати правові висновки, викладені, зокрема, в постанові Великої палати Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44). Крім того, апелянт вважає, що ОСОБА_1 , звертаючись із позовом не надав до суду належних доказів щодо заподіяння йому моральної шкоди у визначеному ним розмірі. В апеляційній скарзі на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 березня 2022 року Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області не погоджується із судовим рішенням в частині задоволених вимог, просить скасувати рішення, ухвалити нове, яким залишити заяву без розгляду. Апелянт вказує, що заява про стягнення витрат на правову допомогу датована 14.02.2022р., тоді як рішення ухвалено 07.02.2022р., отже заява була подана із порушенням порядку та строку, визначеного у ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Також звертає увагу апеляційного суду на те, що позивачем також не виконано умови, визначені ч. 1 ст. 134 ЦПК України, а саме - разом із першою заявою по суті спору не було подано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які понесла і які очікує понести позив у зв`язку із розглядом справи. Однак, суд першої інстанції не взяв вказану обставину до уваги. ОСОБА_1 звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2022 року через свого представника - ОСОБА_2 , не погоджується із вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позову, просить скасувати рішення в цій частині, ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги в повному об`ємі. В апеляційній скарзі, апелянт, посилаючись на не вірне застосування норм матеріального права, вказує, що суд не взяв до уваги нормативні акти, положення яких встановлюють порядок визначення заподіяної шкоди. Також вказує, що вирішуючи позов, суд, фактично, встановив та підтвердив, що підстав, встановлених ст. 208 КПК України, для затримання ОСОБА_1 у органу досудового розслідування не було. Суд в рішенні вказав, що представники відповідачів не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що були підстави для його затримання без ухвали слідчого судді. Отже, на думку апелянта, суд встановив сам факт незаконного затримання, що є визначальним для відшкодування шкоди. Щодо висновку суду про недоведеність розміру заподіяної шкоди, апелянт вказує, що суду не були надані письмові докази, а саме випісний епікриз історії хвороби № 3597 334 заключення № 4031, форма індивідуальної програми інваліда, які підтверджують факт перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в Хмельницькому обласному онкологічному диспансері - з 06.05.209 по 06.06.2019 р. Вказані письмові документи не були надані при розгляді спору в суді першої інстанції, однак, апелянт заявив апеляційному суду клопотання про доручення цих доказів до апеляційної скарги та їх дослідження, посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Dombo Beheer B.V.v the Netherlands» від 27.10.1993 (п.33) та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996 (п.38). В апеляційній скарзі на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 березня 2022 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , вважають не законним в частині відмови в стягненні решти вимог заяви, просить скасувати рішення в цій частині, ухвалити нове, яким задоволити заяву. Зазначають, що поза увагою суду залишено реальність понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. Розмір та перелік наданих послуг визначений договором про надання правової допомоги № 68 від 28.08.2018, договорами про внесення змін від 26.10.2018р., 27.08.2019р., актом приймання-передачі наданих послуг, додатком до договору від 31.03.2021р, актом приймання-передачі наданих послуг від 07.02.2022. довідкою про сплату коштів адвокату від 14.02.2022р., договором про надання правової допомоги №73 від 31.05.2021р. Крім того, на думку апелянта та його представника, суд не взяв до уваги правові висновки, викладені в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, щодо права суду зменшувати розмір витрат на правову допомогу, в разі заявлення іншою стороною клопотання про їх не співмірність. Суд не звернув уваги, що від інших учасників справи такого клопотання не подавалося. Отже, суд не вправі був зменшувати розмір витрат на правову допомогу. У відзивах на апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області - Могильников В.О. та його представник ОСОБА_2 вважають доводи апелянта безпідставними, такими, що не відповідають положенням чинного законодавства, тому просять залишити апеляційні скарги без задоволення. Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так судом правильно встановлено, що 05 червня 2018 року старшим слідчим відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області старшим лейтенантом поліції Лещиком В.В. складено протокол затримання ОСОБА_1 05.06.2018 року о 14 год. 32 хв як особи, підозрюваної у вчиненні злочину, підставами затримання відповідно до п.п.1-2 ч.1 ст.208 КПК України є те, що сукупність очевидних ознак вказує на вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 . 06.06.2018 року ОСОБА_1 подав до Хмельницького міськрайонного суду скаргу на незаконне затримання, в якій просив визнати його затримання 05.06.2018 року незаконним та негайно звільнити його з-під варти. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07.06.2018 року, застосовано відносно ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України у кримінальному провадженні №12017240000000245, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк по 01 серпня 2018 року включно. Вказаним судовим рішенням встановлено фактичний час затримання позивача о 14 год. 06 хв. 05.06.2018 року, однак при цьому слідчим суддею було встановлено, що підстав, передбачених ст.208 КПК України, для такого затримання у органу досудового розслідування не було та й фактично їх не зазначено й в самому протоколі затримання. Також слідчим суддею зазначено про наявність визначених ст.177 КПК України ризиків: переховування від органів досудового розслідування та суду, знищення, сховання або спотворення будь-яких із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконний вплив на свідків, потерпілих та інших підозрюваних в даному кримінальному провадженні, продовження зайняття злочинною діяльністю, у якому особа підозрюється, а тому, враховуючи наведені ризики, прийшов до висновку, що ОСОБА_1 , який обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.189 КК України, слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, судовими рішеннями. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно зі статтею 2 цього ж Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Згідно зі статтею 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) поряд з іншими моральна шкода. За нормами ст. 4 Закону відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ст. 13 Закону). Відповідно до роз`яснень, що викладені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Як встановлено судом, органами досудового розслідування позивача було затримано 05.06.2018 року за відсутності підстав для затримання та без зазначення підстав такого затримання в протоколі затримання, однак в той же час 07.06.2018 року ухвалою суду відносно позивача було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту за підозрою у вчинення кримінального правопорушення в зв`язку з яким його було затримано 05.06.29018 року. Вказана ухвала скасована не була. За таких обставин колегія суддів вважає, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції в повній мірі врахував вимоги розумності, справедливості, ступінь страждань позивача та їх тривалість, обрання позивачу 07.06.2018 року запобіжного заходу у виді тримання під вартою за підозрою у вчинення кримінального правопорушення в зв`язку з чим його було затримано, та правильно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, в сумі 3000 грн. Доводи апеляційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, що позивачем не доведені та необґрунтовані його позовні вимоги, зокрема, не обґрунтовано, яку саме шкоду, протиправними діями та бездіяльністю Казначейства завдано позивачу, у чому полягала протиправність таких дій, жодним нормативним актом не передбачено покладення відповідальності на органи Державної казначейської служби за дії інших юридичних осіб та Держави в цілому, а Головне управління казначейства, лише виконує функцію щодо безспірного списання коштів згідно судового рішення у випадках передбачених законодавством, слід відхилити. Як вбачається з рішення, суд стягнув кошти безпосередньо з Державного бюджету України, а не з Державної казначейської служби, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України. Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Відповідно до п. 8 ст. 7, пп. 1, 2 ст. 23 БК України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про Державний бюджет України». Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку, а не безпосередньо з Державної казначейської служби України чи його структурних підрозділів. Слід відхилити також твердження апелянта щодо недоведеності позивачем заподіяння йому моральної шкоди при його затриманні. Сам по собі факт затримання громадянина без достатніх на те підстав з усією очевидністю свідчить про завдання громадянину моральних втрат, душевних страждань, переживань, порушення його нормальних життєвих зв`язків, тобто заподіяння моральної шкоди. Також суд відхиляє і доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо на його думку помилкових висновків суду про недоведення розміру заподіяної шкоди, не врахування медичних документів про наявність в нього інвалідності, перебування на стаціонарному лікуванні в Хмельницькому обласному онкологічному диспансері - з 06.05.209 по 06.06.2019 р. Позивачем не доведено, що стан здоров`я погіршився виключно саме внаслідок його затримання 05.06.2018 року і отримання ним інвалідності пов`язано саме з цими діями правоохоронних органів. Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції в повній мірі врахував всі обставини справи та дослідив, надані сторонами докази і доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують. Щодо доводів апелянтів в апеляційних скаргах на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 березня 2022 року, то колегія суддів виходить за наступного. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Правничу допомогу в даній цивільній справі позивачу надавала адвокат Керницька І.Р. на підставі ордеру, Договору № 68 про надання правової допомоги з позивачем від 28.08.2018 року, додаткових угод до договору, Договору № 73 про надання правової допомоги з позивачем від 31.05.2021 року, на підставі яких позивачем було сплачено адвокату 10000 грн. за надані послуги, що підтверджується довідкою про сплату коштів. В судовому засіданні відповідач не заявляв суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката внаслідок їх неспівмірності. Судовим рішенням позов було задоволено частково в сумі 3000 грн., що фактично становить 3% від ціни позову (100000 грн.), а тому суд у додатковому рішення правомірно на підставі норм ст.ст. 137, 141 ЦПК України стягнув витрати на правову допомогу на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 березня 2022 року, що позивачем також не виконано умови, визначені ч. 1 ст. 134 ЦПК України, а саме - разом із першою заявою по суті спору не було подано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які поніс і які очікує понести позивач у зв`язку із розглядом справи не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Не подання такого попереднього розрахунку жодним чином не порушує права відповідача, оскільки відповідні розрахунки направлялись позивачем разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення. Також безпідставними є посилання апелянта, що заява про стягнення витрат на правову допомогу датована 14.02.2022р., тоді як рішення ухвалено 07.02.2022р., отже заява була подана із порушенням порядку та строку, визначеного у ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За нормами ст.ст. 123, 124 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Рішення суду ухвалене 07 лютого 2022 року, отже процесуальний строк, визначений п. 8 ст. 141 ЦПК України, розпочався 08 лютого 2022 року, а останнім днем подання відповідних доказів є 14 лютого 2022 року, так як закінчення строку припадало на вихідний день - 13 лютого 2022 року. Також суд відхиляє і доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 березня 2022 року, який посилається, що суд може зменшувати розмір витрат на правову допомогу лише в разі заявлення іншою стороною клопотання про їх неспівмірність, а таке клопотання від інших учасників справи не подавалося і тому, суд не вправі був зменшувати розмір витрат на правову допомогу. Такі доводи суперечать нормам ст.ст. 137, 141 ЦПК України, за якими за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, а ці інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Рішення суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області та апеляційні скарги ОСОБА_1 , які подані його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2022 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 березня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 квітня 2022 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова